Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітт 
p align="left">З відкриттям нового континенту між Іспанією й Португалією розпочалася боротьба за заморські володіння. Щоб уникнути в майбутньому воєнних конфліктів, в 1494 р. ці країни уклали між собою Тордесільяський договір, згідно з яким території на захід від островів Зеленого Мису належали іспанцям, а на схід - португальцям. Цей договір відкрив широкий шлях португальським та іспанським мореплавцям для пошуку нових земель та їх колонізації [42, 86].В 1513 р. іспанський конкістадор Бальбоа здійснив у районі Панами сухопутний перехід углиб континенту і відкрив «велике море», назване пізніше Тихим океаном. Для більш детального вивчення Американського континенту і нововідкритого океану в 1519 р. іспанці організували експедицію на чолі з Фернандом Магелланом (1480-1521). Він протягом 1519-1522 pp. завершив справу, розпочату Колумбом, - досяг західним шляхом через Атлантичний і Тихий океани азійського материка і Молуккських островів, відкривши новий морський маршрут з Європи до Азії [63, 23]. Це було перше в історії людства навколосвітнє плавання, яке остаточно довело, що Земля кругла, і дало можливість наступним мореплавцям вже більш ґрунтовно вивчити нові землі, моря й океани, що мало надзвичайно велике як наукове, так і суспільно-економічне значення [40, 28]. Отже, зростання товарного виробництва у країнах Західної Європи, дефіцит дорогоцінних металів, а також бажання позбутися у торгівлі з країнами Азії та Африки арабських, турецьких та італійських посередників - все це у поєднанні зі створенням надійних засобів пересування по морю, з вдосконаленням компасу і морських карт зробило об'єктивно необхідними і можливими географічні відкриття кінця XV-XVI ст. На початковому етапі Великих географічних відкриттів найбільш активними виявились країни, що були розташовані на узбережжі Атлантичного океану, - Португалія та Іспанія. Однак у пошуках нових торгівельних шляхів були зацікавлені й інші країни, зокрема Англія. 1.2 Перші англійські експедиції та їхнє місце в історії Великих географічних відкриттівУспіхи португальців і іспанців в освоєнні південного і західного напрямів світової торгівлі, захопленні нових земель, відомості про відкриття Вест-Індії Колумбом, кругосвітню подорож Магеллана справили сильне враження на купців західноєвропейських країн і заохотили їх до активної колоніальної політики. Однак «право» на захоплення всіх нововідкритих областей земної кулі регулювалося Тордесільяським трактатом, підписаним Іспанією і Португалією 1494 р., за яким всі землі, розташовані на схід від островів Зеленого Мису оголошувалися володінням Португалії, а ті, що на захід - Іспанії [42, 86].Керуючись розподілом світу, санкціонованим Папою Римським, Іспанія і Португалія вважали своєю «забороненою зоною не тільки сушу і води усіх нововідкритих областей, але навіть невідомі землі і морські шляхи до них. Доктрина про розмежування сфер впливу між цими феодальними державами Піренейського півострова послужила зручним обґрунтуванням для відмови допускати до колоніальних завоювань інші держави. Сила такого обґрунтування підкріплювалася беззаперечним пануванням Іспанії і Португалії на морях [5, 696].Жодна західноєвропейська держава не наважувалась на відкриту боротьбу з обома державами Піренейського півострова на океанах і в далеких колоніальних володіннях з метою хоча б відстояти своє право теж засновувати колонії і факторії в Південній і Центральній Америці, в Індії і на островах, де вже побували іспанці і португальці. Проте миритися з цією іспано-португальською монополією «північні народи» (в історіографії піренейських держав - англійці, французи голландці, англійці) теж не збиралися [53, 116].До середини ХVІ ст. колоніальна діяльність «північних народів», в т.ч. і Англії, обмежувалася розвідками і експедиціями. Незважаючи на Тордесільяську угоду, вони заходились проникнути в недосліджені куточки земної кулі, використовуючи північно-західний і північно-східний океанічні шляхи. Їхні розвідки організовувалися з кількох мотивів. По-перше, у процесі експедицій велися пошуки нових шляхів, не захоплених іспанцями і португальцями (головним чином до Індії). По-друге, у такий спосіб збиралися свідчення про шляхи в Індію і Америку, якими користувалися іспанці і португальці, виявлялися можливості підриву їх монополії. Одночасно широко практикувалися піратські напади на іспанські чи португальські колонії і кораблі [53, 102].З усіх причин, географічних, економічних і політичних, Англія не могла залишитися в стороні від боротьби за оволодіння новими землями. Вигідне географічне розташування спонукало Англію вести активну політику морської і колоніальної експансії. Проте довгий час вона відставала у цьому відношенні від Іспанії і Португалії. Водночас швидкий ріст обезземеленого селянства, піднесення промислової діяльності, торгівлі, мореплавства, штучно здавленого іспано-португальською монополією, - все це щоденно нагадувало про необхідність вирушити у географічні пошуки [38, 267].Саме наприкінці XV - на початку XVI ст. вслід за португальськими і іспанськими мореплавцями, авантюристами, завойовниками і купцями в Атлантичний океан вирушають англійські кораблі. Англія приступає до відкриття і освоєння нових земель. Не зупиняючись ні перед людськими жертвами, ні перед фінансовими втратами, англійці перш за все прагнуть віднайти новий морський шлях в Індію. В цей час Англія ще не задумується про те, щоб вигнати з цієї зони португальців і по можливості іспанців і зайняти їх місце. Все ХVІ століття пройшло у спробах уникнути цього зіткнення і відкрити свій власний морський шлях в південноазіатські води, в Індійський і Тихий океан, щоб торгувати з тими областями, яких ще не знають португальці і іспанці [53, 102].На той час головним морським портом Англії був Брістоль. Брістольські купці вирішили направити на далекий схід, до берегів Китаю експедицію на чолі з Джоном Каботом (1450-1498). Італієць за походженням, уродженець Генуї, який згодом переїхав до Венеції. Джованні Каботто з 1490 р. перебував на англійській службі і прибрав ім'я на англійський лад. На початку 1496 р. про нього писав іспанський посол в листі до короля Фердинанда і королеви Ізабелли: «Дехто, як Колумб, пропонує англійському королю починання подібно до плавання в Індію». Хоча іспанці були категорично проти експедиції генуезця, заявляючи на основі Тордесільяського договору про своє повне панування над всією Західною півкулею, і навіть подали протест англійському королю Генріху VІI, останній видав патент на ім'я Дж. Кабота і трьох його синів з дозволом «плавати на схід, захід і північ на п'яти кораблях під англійським прапором і проводити дослідження для відкриття всіляких язичницьких островів, земель, держав і областей в усіх цих країнах світу». Король обумовив для себе особисто п'яту частину прибутків експедиції [63, 26].Дж. Кабот, метою пошуків якого був північно-західний чи північно-східний шлях в Індію, відплив з Брістоля в травні 1497 р. на борту корабля «Матвій» з екіпажем з 18 чол. У тому ж році він досяг берегів Північної Америки (півострів Лабрадор, острів Ньюфаундленд). В Англії вирішили, що мореплавець відкрив «царство Великого Хана», тобто Китай. Подорож Кабота відкрила для Англії багаті рибні промисли (район Ньюфаундленда), однак дійти до Індії північним шляхом так і не вдалося. В квітні 1498 р. була організована друга західна морська експедиція (після смерті. Дж. Кабота її очолив його син - Себастьян (1475-1557), внаслідок якої було досліджено узбережжя Канади [63, 27].Експедиція в північно-східному напрямі була організована тільки в 1553 р. під командуванням Д. Уіллобі і Р. Ченслера. Вони надіялися дістатися до Індії і в Китай по морям і Льодовитому океану, а тому «озброїлися» листами до «великого китайського хана» та інших східних правителів. Однак, обігнувши Скандинавію, англійські кораблі замерзли у льоді недалеко від гирла Північної Двіни в районі Холмогор. Звідти Р. Ченслер дістався до Москви і був представлений Івану ІV, після чого між Англією і Московією встановились активні дипломатичні і торгівельні відносини [63, 27].Дженкінсон, службовець англійської Московської торгової компанії, утвореної 1565 р., вирушив в 1557 р. з Москви по Волзі до Каспійського моря, побував в Бухарі, дізнавався про шляхи до Індії і, повернувшись, привіз англійським торговцям масу цінних відомостей. Його відправили у нову подорож, і в 1561 і наступних роках він побував у Персії, де зав'язав дипломатичні і торгові відносини, діючи і в якості представника Московської компанії, і як посол англійської королеви Єлизавети. Почалася торгівля з Персією через Росію, звідти до Англії почали прибувати товари великої цінності і у величезній кількості. Вражені англійці зазначали, що на Персію падав відблиск індійської розкоші. Торгівля з Персією підказала англійцям, що вони знаходяться на певному етапі у напрямку до мети, і це ще більше розпалювало їхнє бажання зв'язатися з Індією безпосередньо [53, 112].Однак вже у XVII ст. торговий інтерес до відкриття північно-східного шляху до Індії помітно зменшується. Англійці ставлять перед собою нову ціль: поступово і послідовно нейтралізувати голландців, португальців, французів і монополізувати Індію з її торгівлею і багатствами.Перш ніж остаточно відмовитися від ідеї про північний шлях до Індії, англійці спробували знову вирушити не на північний схід навколо Сибіру, а на північний захід. Ці спроби пов'язані з ім'ям Гемфрі Джильберта. Він планував заснувати на острові Ньюфаундленд, або на Лабрадорі англійську колонію, перетворивши її у базу для експедиції навколо Північної Америки і пошуків шляху в Тихий океан, до берегів Китаю і Індії. Але йому не вдалося реалізувати свій задум: у 1583 р. буря знищила його флотилію [38, 268].Але ідея, яка надихала Джильберта, не згасала. Капітан Джон Девіс, вчений, мореплавець і географ, переконав багатого лондонського купця Сандерсона і деяких його товаришів профінансувати нову експедицію під його командуванням і в 1585 р. вирушив у подорож, поставивши за мету потрапити до Індії, обігнувши Північну Америку. У першій подорожі він обстежив південну частину Баффінової Землі і повернувся з переконанням, що ця протока існує. Друга подорож була здійснена ним в 1586 р., а в третю подорож капітан Девіс зробив знамените відкриття: знайшов протоку, що відокремлює Гренландію від Америки (точніше, від острова, який згодом був названий Баффіновою Землею). Він пройшов по цій, названій на його честь протоці до 72° північної широти і повернувся до Англії з переконанням, що пройти північчю в Тихий океан цілком можливо [53, 113].Отже, не зважаючи на своє вигідне острівне розташування, Англія не була в числі лідерів на початку епохи Великих географічних відкриттів. Ініціативу в цьому плані перехопили Іспанія і Португалія. Тільки не підкоряючись умовам Тордесільяської угоди про розмежування сфер впливу, Англія могла взяти участь у розподілі багатств Індії і Америки. З цією метою англійські мореплавці з кінця XV ст. роблять спроби проникнути в Китай та Індію. Експедиції, здійснені ними у північно-західному і північно-східному напрямках, завершуються тим, що Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. У такий спосіб Англія заявляє про своє право на нові землі та морські шляхи до них.1.3 Внесок англійських піратів у географічні відкриття XVI століттяЗавдяки сріблу, що вивозилося з Америки в досі нечуваних кількостях, Іспанія зажила слави наймогутнішої країни Європи. Англія майже сто років страждала танталовими муками, спостерігаючи за тим, як цілі флотилії перевозили срібло до Європи. У будь-якому випадку, рано чи пізно, англійські авантюристи мали прорватися на території, монополізовані Іберійськими країнами [29, 142].Це був час, коли майже всі мореплавці поєднували в собі і воїнів, і дослідників, і торговців. Безземельне дворянство, провінціали, яким була закрита дорога до королівських дворів і стримувала бідність, навіть солідні торговці ставали приватирами і вирушали в далекі плавання на боротьбу з монополією іспанців та португальців, у такий спосіб повстаючи проти самого Папи Римського, який благословляв і узаконював її [30, 45].В умовах іспанської торгово-колоніальної монополії англійські пірати, підтримувані короною, прокладали шлях до альтернативних, незайнятих іспанцями земель, шукали спосіб пересування по морському простору в обхід іспанських володінь, однак найчастіше вони діяли агресивно, нападаючи на її колоніальні території і торгові кораблі, відбираючи в іспанців золото, яким вони не хотіли ділитися з жодною державою світу. Число англійських піратів XVI ст. настільки велике, що їх всіх просто неможливо перерахувати. Достатньо згадати лише деяких, щоб зрозуміти ту роль, яку вони відіграли в період Великих географічних відкриттів.Почесне місце в цій галереї займає Френсіс Дрейк (1540-1596), який зажив найбільшої слави серед «морських псів» королеви Єлизавети І. Через багаточисленні грабіжницькі походи проти Іспанії Френсіса Дрейка, що діяв, головним чином, в 1570-1596 роках, і справді сміливо можна назвати піратом. Разом з тим, він був не тільки морським розбійником але й сміливим мореплавцем і першовідкривачем, котрий зробив великий внесок у послаблення Іспанського панування на морях і океанах [24, 139].Першою експедицією Дрейка був піратський рейд в Атлантику в травні 1572 р., під час якого він притримувався стратегії морського терору по відношенню до всіх іспанських кораблів, що перевозили срібло і золото з рудників Перу та Мексики, та іспанських володінь в Новому Світі [16, 125].Після походу 1572 р. особою Френсіса Дрейка зацікавилася Єлизавета I, якій вже доводилось таємно фінансувати піратські експедиції англійських моряків і отримувати значну частку із захопленої здобичі. Королева запросила Дрейка на прийом, на якому він поділився з нею своїми планами пошуку Південного континенту, «Терра Аустраліс», про існування якого здогадувалась тодішня наука, а також сміливим планом нападу на володіння іспанців в Америці із західного узбережжя материка [78, 139].Королева підтримала наміри Дрейка і з кількома англійськими вельможами взяла участь у фінансуванні цієї ризикованої справи. Головною метою експедиції Дрейка було збагачення і прагнення завдати якомога більшої шкоди незахищеному узбережжю іспанської Америки з боку Тихого океану. Другорядними завданнями експедиції були: пошук шляху до Малаккських островів та інших земель, поки що закритих для англійців, налагодження торгових зв'язків між Англією і Сходом, відкриття протоки Апіа, яка за міркуванням того часу повинна була з'єднувати Тихий океан з Атлантикою десь на півночі Каліфорнії [28, 60].13 грудня 1577 року флотилія Дрейка, яка складалася з 5 кораблів, з командою у складі 164 чоловік, вийшла з Плімута. В квітні 1578 року пірати підійшли до берегів Південної Америки в районі Ла-Плати і повільно просувались на південь. 20 серпня 1578 року піратська флотилія під командуванням Дрейка ввійшла до Магелланової протоки, пройшовши її всього за 20 днів [18, 69].Однак після того, як кораблі вийшли в Тихий океан, налетіла буря. Флотилію занесло далеко на південь: тут південноамериканський континент закінчувався, а за ним лежала вода. Дрейк зробив відкриття: він виявив, що південніше Магелланової протоки знаходиться лише шматок суші, який, очевидно, належав до Американського континенту. Ніякого Південного континенту йому не вдавалося тут виявити. Дрейк переконався, що за Вогненною Землею простягається відкрите море. В ХІХ столітті, після того, як була відкрита Антарктида, води, побачені «Залізним піратом», назвали протокою Дрейка. Таким чином, в результаті непередбаченого шторму, Дрейк став першовідкривачем протоки між архіпелагом Вогненної Землі і Антарктидою [78, 140].Дрейк планував, просуваючись далі на північ, знайти на північному сході прохід із Тихого в Атлантичний океан, щоб таким шляхом повернутися на батьківщину. Однак, досягнувши 48° північної широти через погану погоду він знову повернув на південь і 17 червня 1579 р. кинув якір чи то в невеликій затоці, яка на сьогоднішній день носить ім'я Дрейка («бухта Дрейка»), чи то, за більш ймовірною версією, неподалік від затоки Сан-Франциско [44, 102]. Біля берегів Північної Америки Френсіс Дрейк налагодив дружні зв'язки з місцевими жителями - каліфорнійськими індіанцями і, скориставшись моментом, провів урочисту церемонію приєднання індіанських земель до володінь англійської королеви Єлизавети, назвавши цю територію Новим Альбіоном [28, 74].Після недовгого ремонту «Золотої лані» Дрейк знову вирушив у плавання і пішов шляхом, яким йшли кораблі Магеллана. Через 3 місяці він досяг Молуккських островів, навантаживши своє судно прянощами, за які англійці заплатили награбованим золотом і сріблом [44, 102]. Нарешті Дрейк перетнув Індійський океан і обігнувши африканський мис Доброї Надії 26 вересня 1580 року повернувся в англійський порт Плімут. Так закінчилась друга в історії після Магеллана навколосвітня подорож, яка тривала майже три роки [16, 128].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
