Золота доба Римської імпер

Зі зміцненням імперії від волі монарха усе більше залежали не тільки низи, але й верхи суспільства. Сенат з органа дорадчого перетворювався в орган угодовства й лестощів. Нащадки римської аристократії всі частіше відмовлялися від державної служби, воліючи їй радості дозвілля. Оточені юрбами рабів і клієнтів, вони потопали в розкоші. І ця розкіш розкладала римлян "лютішай воєн", як помітив римський сатирик Ювенал. [4]

Виникнення християнства.

Східні боги в Римі. Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Исида, мати дитини Гора. Їй споруджували храми в Римі, у містах Італії й навіть на краю римського кола земель - у Британії.

Римські солдати особливо почитали индоиранського бога Митру, якого називали "Непереможне Сонце". 25 грудня в день зимового сонцестояння святкувався день народження Митри.

По всій імперії поширилося очікування вмираючого й бога-рятівника, що воскреє.

Навіть римських імператорів стали йменувати рятівниками й робили їм божественні почесті.

Під час правління Августа в далекої Іудеї відбулася подія, що спочатку мало хто помітив. Однак воно вплинуло на все майбутнє людства. У юної іудейської жінки Марії народився хлопчик, якого нарекли Ісусом. Пізніше його стануть називати Сином Божим і Христом - Месією (помазаником), посланником Бога. Від народження Христа почнеться наша ера, буде вестися сучасне літочислення.

Іудея - південна частина Палестини. В 1 столітті до н.е. римляни завоювали Іудеєві, але зберегли там владу місцевого царя. Історія Ісуса Христа розвертається в Іудеї в часи імператорів Августа й Тиберія в роки правління пануючи Ірода. Римляни не переслідували й древню релігію іудеїв, збереглася вища рада іудейських священиків Синедріон. У його володіннях перебували внутрішні справи. Верховне керування Іудей здійснював римський намісник - прокуратор.

Галілея, де народився Ісус, - це північна область Іудеї. Тут перебувало містечко Віфлеєм, де, як вірили іудеї, повинен з'явитися на світло Месія (по-гречески - Христос).

Учені багато років сперечалися про те, чи дійсно жив Ісус Христос або відомості про нього носять легендарний характер. Тепер учені прийшли до висновку, що Ісус жив і проповідував своє навчання в Іудеї.

Життя Ісуса Христа й основи його навчання викладені в чотирьох Євангеліях ("Євангеліє" по-гречески - Блага звістка). Авторами Євангелій були євангелісти Матфей, Марко й Лука й апостол Іоанн Богослов. Про Христю також повідомляється в Посланнях апостолів, що входять, як і Євангелія, у Новий Завіт. Новий завіт - це частина Біблії - Священного Писання християн. [1]

Християни вірять, що архангел Гаврило був посланий Богом у галилейське місто Назарет до Діви Марії, зарученої з теслею Йосипом. Архангел повідомив Марії благу звістку, що в неї народиться Син Божий.

Різдво. Під час перепису населення, що проводилася римлянами, Марія і Йосип повинні були відправитися в місто Віфлеєм. Тут у ніч із 24 на 25 грудня народилася дитина Ісус. Місця на постоялому дворі не була, тому Марія народила сина в яслах, де перебували свійські тварина. Про народження Ісус-Рятівника возвестила Віфлеємська зірка. Три мудреці зі Сходу прийшли поклонитися божественній дитині.

Через сорок днів після народження Ісус, по іудейському звичаї, був принесений у храм у Єрусалимі. Тут старець Симеон визнав у ньому Месію. Цар Ірод, боячись передвіщеної появи нового царя іудейського, наказав убити всіх дітей. Марія із сином і Йосип бігли в Єгипет. Коли Ісу було дванадцять років, він з Марією і Йосипом прибув у Єрусалим. Тут він покинув їх і відправився в храм, де вразив присутніх своїми мудрими міркуваннями. У храмі отрок Ісус назвався Сином Божим.

Пророк Іоанн Предтеча (Хреститель), що жив у пустелі, пророчив появу Христа. Він зробив хрещення Ісуса, під час якого на нього снизошов Дух Божий у вигляді голублячи. Після хрещення Ісус Христос починає проповідь свого навчання. [1]

Після хрещення Ісус на сорок днів іде в пустелю. Тут його спокушав диявол, але Ісус переборов всі спокуси.

Потім Ісус почав проповідувати своє навчання. Він говорив тим, що зібралися довкола нього про велику любов Бога до людей, про любов людей до Бога й необхідності любові друг до друга. Тільки у вірі й любові люди можуть стати зробленими. Ісус призивав не збирати багатств. Він учив не судити інших людей і надходити з іншими так, як хочуть, щоб надходили з ними. Ісус слухали його учні - апостоли (по-гречески - посланці) і безліч народу.

Ісус відкриває учням своє призначення. Після цього він сказав учням, що йому призначено надолужити гріхи людські. Потім Ісус зробив різні чудеса й навіть воскресив мертвого Лазаря.

Христос і його учні відправилися в Єрусалим. Перед цим звершилося Перетворення. Ісус Христос з'явився своїм найближчим учням у божественному вигляді, з небес пролунав голос Бога: "Цей є син мій коханий".

Перед іудейським Великоднем Ісус Христос на ослу в'їхав у Єрусалим. Народ привітав його як пануючи іудейського, Месію, покликаного звільнити іудеїв від влади римлян. Іудейські священики були налякані радістю народу. Цього злиденного проповідника з Назарета вони вважали порушником іудейського закону, самозванцем. Вони вирішили, що Ісус повинен стати перед Синедріоном для суду над ним.

Напередодні суду Ісус провів свою останню спільну трапезу з учнями - таємну вечерю. Почастувавши їхнім хлібом і вином, Ісус сказав, що це тіло й кров його. Це був перший обряд причастя.

Ісус відкрив учням, що один з них зрадить його. Важка й повна туги була ніч у Гефсиманском саду, що пішов за таємною вечерею. Передчуваючи неминуче, Ісус звернувся до Бога з молитвою пронести повз нього чашу страждань. Його напруга була настільки велика, що він покрився кривавим потом.

Зрадником став учень Христа Іуда Искаріот. Він привів римських воїнів. Щоб вони довідалися Христа, Іуда поцілував його. Христа узяли під варту.

Осуд. На суді Синедріону єврейські первосвященики винесли Христу смертний вирок, тому що він відкрито заявляв, що він Месія. Цей вирок повинен був затвердити римський прокуратор Понтій Пілат. На Пілата велике враження зробили мудрість і достоїнство засудженого. Він запропонував народу, що зібрався, помилувати Христа. Однак народ, ще недавно що захоплено зустрічав Христа, обрав для помилування розбійника, а Христа присудили до розп'яття.

Розп'яття було римською стратою для знедолених, рабів, жебраків. Христа піддали бичуванню. Римські стражники знущалися з нього. Вони надягли на Христа терновий вінець, насміхаючись над царем іудейським, як називали його віруючі. Поранений Христос сам повинен був нести свій хрест на місце розп'яття - Голгофу. Над ним зглянувся Симон з Кирены й допоміг йому.

Стражники розіпнули Христа, забивши цвяхи йому в руки й ноги, і потім залишили його вмирати на хресті. Поруч із ним розп'яті були два розбійники. Один з них насміхався над Христом, а іншої визнав у ньому Добродії. Христос обіцяв розсудливому розбійникові, що той сьогодні ж потрапить із ним у рай.

Через кілька годин Христос умер. На землю раптово опустилася тьма, в ієрусалимському храмі розірвалася священна завіса, і земля здригнулася. Римські солдати, ще недавно издевавшиеся над Христом, були повалені в жах.

Тіло Христа зняли із хреста, загорнули в покривало-плащаницю й поховали в печері. Вхід у неї завалили важким каменем. Коли на третій день Марія Магдалина з дівами-мироносицями прийшла до місця поховання, вона побачила, що камінь у входу отвален, а тіло Христа зникло. Христос з'явився їй, але вона прийняла його за садівника. [1]

На дорозі в містечко Еммаус воскреслий Христос розмовляв із зустрінутими їм учнями. Апостол Фома навіть занурив пальці в його рани, щоб переконатися, що перед ним Учитель.

Християни вірять, що своєю смертю на хресті Христос надолужив всі людські гріхи. Тим самим він урятував людство й кожну людину, відкрив йому шлях до вічного життя. За це Христа називають Рятівником.

Піднесення. Через сорок днів Христос піднісся на небо. Християни вірять, що наприкінці часів Ісус Христос знову з'явиться на землю й буде вершити Страшний суд.

З Нового Завіту ми знаємо, що Христос предназначив апостолам проповідувати своє навчання. Апостоли були людьми простими, з. Коли ж, як уважають християни, на них снизошов Дух Святий, вони заговорили на різних мовах. [1]

Апостол Петро спочатку проповідував у Єрусалимі, а потім відправився в Рим. Тут він зібрав християнську громаду. Апостол Петро вважається засновником християнської церкви. Відповідно до легенди, апостол Петро, будучи людиною не дуже сміливим, злякався переслідувань і покинув Рим. На Аппієвой дорозі він присів відпочити. У цей час перед ним з'явився Христос. Апостол запитав його: "Куди йдеш, Господи?" Христос відповів: "Іду в Рим, щоб бути знову розп'ятим". Петро засоромився своєї слабості й повернувся в Рим, де прийняв мученицьку смерть на хресті. На місці його страти пізніше був споруджений собор Святого Петра.

Дуже багато для поширення християнства зробив апостол Павло. При житті Христа він не був його учнем. Іудей Савл, так кликали майбутнього апостола до хрещення, переслідував християн. Один раз на шляху в Дамаск, куди він випливав, щоб заарештувати християн, Павлу з'явився Христос. Те був поворотний момент у житті Павла. Він став невтомним проповідником християнства, організовував християнські громади. Павло проголосив загальну рівність у Христі: перед Богом ні "ні елліна, ні іудея, раба або вільного, чоловіки або жінки". Павла заарештували, привезли в Рим, де й стратили. Як римського громадянина його не могли розіпнути й відрубали голову.

Апостол Андрій був покликаний Христом в учні першим. За це його називають Першозваним, Відповідно до легенди, Андрій проповідував у тих землях, де пізніше стали жити слов'яни. Древній російський літопис оповідає, що Андрій дійшов до того місця, де через кілька століть був заснований Київ, і пророчив, що тут буде місто, прикрашений багатьма християнськими храмами. Андрій Першозваний уважається хрестителем Русі і її святим заступником.

Перші громади виникли в Іудеї й на Сході. У другій половині 1 століття вони з'явилися в Римі й в Італії. Що входили в громади називали один одного братами й сестрами. Християни збиралися для спільної молитви й трапези, що мала священний зміст. Ще тільки зароджувалися форми християнського богослужіння й повсякденного поводження християн, які повинні були строго додержуватися євангельських завітів. [1]

У Римі християнство переслідувалося. Перші гоніння на християн були при імператорі Нероне. Під час Неронових гонінь були страчені апостоли Петро й Павло. Перші християнські громади ховалися в катакомбах - підземних печерах. Тут християни збиралися, тут вони влаштовували скромні молитовні й ховали померлих. Римські катакомби збереглися дотепер, вони перетворені в музеї.

Під час гонінь християн кидали на розтерзання левам і іншим диким тваринам. Їх піддавали катуванням і стратили, але вони не відрікалися від своєї віри. В 1-3 століттях до н.е. християнство дало багато святих мучеників.

Поступово громади християн розросталися. У них вступало усе більше людей, не тільки бідняків, але й заможних римлян шляхетного походження. Із громад виникла церква - особлива релігійна організація, що поєднує священиків і простих віруючих - мирян. Згодом церквою стали називати й християнські храми - спеціальні будинки для богослужіння. [1]

Римляни в повсякденному житті.

Ми добре можемо уявити собі людей, що жили в Римі в імператорську епоху. Римські скульптори не знали собі рівних у мистецтві портрета. Вони зображували своїх сучасників з дивною точністю, навіть художньою нещадністю, не приховуючи недоліків.

Збереглася безліч римських скульптурних портретів не тільки імператорів і членів їхніх родин, але й вільноотпущеників, воїнів, городян. Багата портретна галерея імператорів представлена на монетах.

Житла багатих аристократів являли собою просторі будинки або навіть палаци із садами (вілли), штучними водоймами й пагорбами, водоспадами й терасами. Приміщення ділилися на гостьові й призначені для приватного життя. У центрі будинку перебувало відкрите приміщення - атрій. Посередині атрію був басейн, у центрі якого встановлювалася статуя. Басейн оточували колони. У даху над ним робився проріз, щоб через нього проникав світло. Стіни багатих будинків прикрашалися розписами. Підлоги були мозаїчними.

Мозаїка - візерунок або зображення, виконане зі шматочків каменів або різнобарвних плиток.

Заміські вілли римських багатіїв оточували чудові сади зі статуями. Нерідко тут були домашні зоопарки з дивовижними тваринами. Хазяї любувалися дивними рибами, яких розводили в спеціально споруджених водоймах. [2]

У Римі й інших містах існували багатоповерхові будинки - инсули з кімнатами-комірками, у яких жила біднота. Ці будинки нагадували мурашники. Удома ремісників у містах будувалися з підручних матеріалів. Вони були невеликі й не дуже зручні. До житлового приміщення примикала майстерня.

Селяни жили в хатинах, при будівлі яких використовувалися дерево, солома. Город був джерелом їжі селянина і його родин.

Римлян називали "народом, одягненим у тогу". Цей верхній одяг з вибіленої вовни був знаком приналежності до вільних римлянам. Юнак облачався в тогу, коли ставав дорослим і діставав права громадянина. Претенденти на державні посади надягали білу тогу (кандиду). Звідси відбулося слово "кандидат".

Тога являла собою полотнище до 5 м у довжину й 2 м завширшки. Один його край був прямим, а іншої - закругленим. По тому, як тога драпірувалася на тілі, судили про її власника - його положенні в суспільстві, утворенні, культурі, смаку. Навчання драпіруванню тоги було настільки ж важливим, як і навчання красномовству.

Сенатори носили тогу з пурпурною облямівкою. Тога полководця-тріумфатора була пурпурний або червоний кольори. Згодом така тога стала знаком імператорського достоїнства. У Римі одяг підкреслював суспільне становище, знатність і багатство.

Простолюдинів презирливо йменували "народцем, що носить туніку". Дійсно, у короткій сорочці без рукавів - туніці - було зручно працювати. Туніку носили і як нижній одяг. Toмy ж прості римляни надягали в особливо врочистих випадках. Жінки поверх туніки носили столу - одяг начебто широкої спідниці. У римлян у побуті були різного роду плащі - короткі й довгі.

Бідняки нерідко ходили босоніж. Взагалі ж римське взуття було досить різноманітною - шкіряні сандалії на щільній підошві, черевики-чоботи з ремінцями. Воїни носили спеціальні чоботи - калиги, підошва яких кріпилася особливо міцно. Взуття червоного кольору було знаком знатності, високого положення в суспільстві. Жінки носили взуття на платформі, що зрительно подовжувала ноги й збільшувала ріст.

Винахідливість жінок у зачісках не знала межі. Волосся красили, завивали, посипали золотою пудрою. Чоловіки коротко стриглися. Починаючи з 2 століття в моду ввійшли бороди. Ювелірні прикраси були різноманітні. Їх носили й жінки, і чоловіка. Голову імператора вінчала діадема - вінець із золота, прикрашений дорогоцінними каменями.

В останні два століття імперії римський одяг зазнав впливу від сильних варварів Чоловіка, особливо воїни, сталі носити штани.

Сьогодні, говорячи про італійську їжу, ми відразу згадуємо макарони. Але в стародавності їх і в спомині не було. Основною їжею римлян були хліб, маслини, маслинове масло, сир, овочі. Споживання м'яса й риби залежало від кількості грошей у гаманці. Багаті могли їсти їх постійно, а бідні - тільки по святах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5