Великоморавська держава

Костянтин повернувся вчити болгар, а Мефодій залишився в Моравії. Князь Коцел поставив Мефодія на чолі кафедри єпископа в Паннонії. Мефодій посадив за роботу попа-скорописця, і через шість місяців, з березня по жовтень, були перекладені християнські книги із грецької на слов'янську мову. Так світ слов'ян центра Європи в 862 р. прийняв християнство з рук Візантії.

Велика Моравія стала вогнищем, звідки слов'янська писемність поширювалося в інші слов'янські землі. У Моравії одержало перевагу грецьке й слов'янське духівництво, було допущене богослужіння слов'янською мовою.

В 869 р. Ростислав домігся створення для Великої Моравії й сусідніх з нею слов'янських земель архієпископства (на базі колишнього єпископства Сірмія-Срема), на чолі якого встав Мефодій.

Реакція германського духівництва не змусила себе довго чекати. Латиняни повели нещадну боротьбу з Ростиславом, політика якого налякала їх більше, ніж все слов'янське воїнство. У Німеччині згадали про Святополка, який правив у Нітрі, племінника Ростислава. Останній схопив дядька й видав германцям. Ростислава засліпили й кинули до темниці. [12, 38]

У той же час у полон до германців потрапив Мефодій.

Князь Святополк в 870 р. затвердився на престолі Великої Моравії, визнавши верховну владу Германської імперії. І знову надії Німеччини були обмануті. Святополк, який підозрівався в невірності, був схоплений і відправлений у Регенсбург на суд Людвіга Німецького. А покинута князями Моравія потрапила в руки маркграфів.

Немає нічого дивного в тому, що дуже скоро над Моравією зайнялося полум'я повстання, на чолі якого стала людина на ім'я -- Славомир. Людвіг Німецький вирішив погасити полум'я зустрічним вогнем. У Німеччині Святополка визнали невинним і відправили на умиротворення Моравії. І знову надії Німеччини не збулися. Святополк об'єднався з повсталими, вигнав з Моравії маркграфів і винищив ледь не все германське військо. Відбулися ці події в 871 р.

І отут доля, хоча й не надовго, змилостивилася над Великою Моравією. В 874 р. у Форхгеймі Людвіг Німецький, стиснутий хвилюваннями у Німеччині, уклав зі Святополком мир, вигідний скоріше Моравії. Одночасно розгорнули окуті залізом ворота перед Мефодієм, який вернувся в Моравію.

Але кінця боротьбі латинського заходу зі східним (православним) християнством, що розгорілася у Моравії в IX ст. видно не було. Германська партія примусила Святополка поставити в помічники до Мефодія єпископа Вікінга. Мефодій помер у 884 р (деякі джерела вказують на 885 р.)., і Вікінг, ставши на чолі архієпископської кафедри Моравії й Паннонії, прийнявся за вигнання учнів Мефодія й передачу церковної влади в руки вихідців з Німеччини. [12, 39]

Є і інша версія стосовно становища церкви після смерті Мефодія. Слов'янська місія у Великій Моравії тривала двадцять один рік. Після смерті Мефодія князь Святополк не захотів підтримувати занадто строгу релігію, яка забороняла багатоженство, яка вимагала дотримуватися численних постів і накладала строгі єпитимії за церковні гріхи. Моравська знать багато в чому продовжувала зберігати язичеські традиції, на які латинська церква дивилася поблажливо. Святополк виганяє учнів Мефодія із країни, більшість із них знаходить пристановище в Чехії й Болгарії, куди й переміщається центр слов'янської культури.

У 887 - 899 р. Німеччиною правив Арнульф. Князь Святополк зумів уберегти межі Великої Моравії від маркграфів. Більше того, могутність Святополка охороняла безпеку Чехії, Паннонії, Лузації, Словаччини, які входили в склад держави.

Тому, можна стверджувати, що найбільшого розквіту політичне життя Великоморавської держави досягла за часів правління Святополка (870-894 р.). Значно розширюється і її територія. Влада Святополка поширюється на землі басейну верхів'їв Ельби (із Влтавою) на заході й на всю Словаччину до Тиси на сході. Області верхньої Вісли також підкорилися моравському князеві. У результаті успішних воєн з Східно-франкським королівством у складі Великої Моравії опиняються й заселені слов'янами паннонські землі аж до нижньої течії Драви. У військово-політичних союзницьких відносинах з Великою Моравією перебували сорби. [3, 49-51]

Однак, за своїм характером Велика Моравія не була централізованою державою, не мала єдиної системи керування. Місцеві князі тільки формально підкорялися Святополку й платили йому данину, а на першу вимогу правителя виставляли свої війська, разом з тим кожне окремо взяте князівство було досить самостійним.

Тому, таке велике політичне утворення виявилося неміцним. Після кончини Святополка (+ 894 р.), як часто трапляється в історії, його сини прийнялися за поділ батьківської спадщини, не тримаючи при цьому в голові й думки про цілісність і силу держави. Цим скористалася Чехія. Частина областей, приєднаних до Великоморавської держави Святополком відпала від неї. Тривали військові конфлікти між Моравією й Східно-франкським королівством, яке претендувало на деякі землі Великоморавскої держави. Остання якийсь час стримувала натиск свого потужного західного сусіда, але державна влада в останніх десятиліттях IX ст. значно ослабла.

Тим часом і Арнульф усе більше вникав у справи Моравії. Але в цей час у центр Європи ввірвалися угри. Запросив їх на середній Дунай Арнульф.

Ослаблена смутою Моравія не вистояла. Її землі заволокло пилом, який піднявся від копит мадярських коней. На самому початку Х ст. у Придунайській низовині з'явилися угорці. За словами російського літописця, угри "...устремишася чересъ гори великия яже прозвашася гори Угорьскиа, і почаша воевати на живуча ту волохи й словени. Седяху бо ту преже словени, і волохове прияша землю словеньску. Посемъ же вугри прогнаша волъхи, і наследиша землю ту, і седоша съ словены, покоривша я під ся, і оттоле прозвася земля Угорьска" [6, З3]. Сформована до цього часу кризова ситуація підірвала військовий потенціал Великої Моравії. Вона не змогла витримати натиск угорців, який призвів до падіння цієї держави.

І ми знову зіштовхуємося з особливістю слов'янської історії. Угри зруйнували державність Великої Моравії. Але угри ж відкинули германців на захід від слов'янських земель Карпатської улоговини.

В XI ст. Моравія була віднята в угрів Чехією й з тих пор виступала як самобутня провінція Чеської держави. Словаччина, що простягалась до північного сходу від земель Моравії, при сині Святополка князі Моймире II також підпала під владу угрів. Частина Словаччини, що тяжіла до Чехії, зі своїми князями Спитигневом і Вратиславом угорскому вторгненню віддала перевагу владу Німеччини. В 900 р. Словаччина виступила як спільниця Німеччини під час походу германців у Моравію.

Особливість Словаччини в тому, що вона довше за Чехію й Моравію зберігала вірність грецькому обряду, кирилиці й всьому ладу архітектури, мови й культури, властивим слов'янам центра Європи епохи великоморавських князів Ростислава й Святополка.

Отже, наприкінці IX ст. Великоморавська держава розпалася під напором союзу мадярських племен, які перемістилися в басейн Дунаю, зі Східної Європи, однак за порівняно короткий період його існування розвинена матеріальна культура, ідеологія, форми соціальної організації населення зробили сильний вплив на мешканців сусідніх слов'янських територій, сприяючи їхній еволюції убік формування державності.

Процеси ці завершилися до кінця Х ст. створенням Польської й Чеської ранньофеодальних держав. Джерела дозволяють уявити повною мірою лише заключний етап цього процесу (середина - друга половина Х ст.), коли ліквідація останніх "племінних" князівств відбувалася в обстановці гострого суперництва між чеськими й польськими правителями. Перші кроки до утворення єдиної ранньофеодальної держави на території пізнішої Чехії були розпочаті в 80-ті роки IX ст., коли князь племені чехів Борживий з роду Пржемисловичів, який прийняв хрещення у дворі Святополка, зумів за його підтримкою стати головним серед племінних князів Чеської долини. Остаточне об'єднання племінних князівств Чеської долини під владою чеських князів зі столицею в Празі відноситься до правління князя Болеслава I (935-972 рр.). До цього часу влада празьких правителів поширилася й на землі в районі Морави -- старе ядро Великоморавської держаави, і на землі слензян і їхніх сусідів на Верхній Одрі, землі лендзян і вислян на верхній Віслі й навіть на частину східнослов'янських племен, що граничили з останніми. Велика держава була, однак, настільки ж неміцною по складу, як і Великоморавська держава. Це виявилося, коли експансія чеських князів зштовхнулася з експансією політичного центра, що виник на землях племінного князівства полян і зумів до середини Х ст. підкорити собі ряд сусідніх територій. В останніх десятиліттях Х ст. розгорнулася гостра боротьба між князем полян Мешко I (помер 992 р.) і чеським князем Болеславом II (973-999рр.), у результаті якої чеські князі втратили владу над землями в басейні верхньої Одри, а в 90-ті роки син Мешко I Болеслав Хоробрий (992-1025 рр.) опанував і землі вислян і лендзян. Надалі всі ці землі міцно закріпилися в складі нового державного утворення полян, яке охоплювало всю територію течій Вісли й Одри аж до земель поморян на півночі й чеських землях на півдні. Від племені полян, до якого належала князівська династія, ця держава вже на рубежі X-XI ст. одержала загальну назву Polonia -- Польща. Болеслав Хоробрий намагався піти далі й підкорити своїй владі й центр Чеської держави. Але тут його політика зіштовхнулася з опором уже сформованого в Чехії панівного класу й ранньофеодальної держави й не мала міцного успіху. Його панування в Чехії тривало дуже недовго. Моравія до початку 20-х років XI ст. теж повернулася під владу чеських Пшемислівців. [4, 354-355]

Розділ ІІ. Найвизначніші пам'ятки Великоморавської культури

ІІ.1 Спільні риси пам'яток Великої Моравії

У басейні ріки Морава виявлена величезна кількість селищ, городищ, фортець, могильників епохи існування Великоморавської держави. У них знаходять залишки високорозвиненої середньовічної культури. Дослідники виявляють величезну кількість срібних, бронзових і золотих прикрас, виконаних у техніці зерні й скані (контакт із візантійськими майстрами), оригінальні вироби з кольорових металів микульчицького типу. Багато знахідок вказують на розвиток різних ремесел: столярного, гончарного, ковальського й ін. Франкські джерела повідомляють про велику кількість фортець, які спорудив Ростислав, спадкоємець Моймира. У них морави витримували численні облоги німецьких феодалів, зокрема, докладно розповідається про міцність Довіна (855 рік), де Ростислав здобув перемогу над Людовиком Благочестивим (Німецьким). Таку ж укріплену міцність представляла й столиця Великоморавскої держави -- місто Велеград, точне місце розташування якого зараз не встановлено. Крім кам'яних фортець, церков і кам'яного ж дитинця, у містах поширені зрубні конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами в одному з кутів житла (Микульчицький кам'яний град з дитинцем і передмістям). Сільські ж поселення були в мораван неукріпленими, житла в них в основному стовпові дерев'яні з кам'яною або глинобитною піччю у куті.

У довеликоморавських шарах знаходять фігурки людей, тварин, різноманітні посудини, що мають ритуальний характер. У шарах, що ставляться до великоморавської епохи, знаходять безліч хрестиків і наконечників із зображенням священиків і хрестів, позолочений мощевик, виконаний у вигляді богослужбової книги. Храмові будівлі свідчать про поширення християнства в Моравії з різних країн Європи. Зокрема, з Баварії, а також Адріатики й Далмації.

Отже, у басейні р. Морави -- центральній області Великоморавської держави --- виявлено й досліджено безліч пам'ятників розглянутої епохи --селища, городища, могильники. Політична й військова міць моравських князів опиралася насамперед на укріплені міста, серед яких не можна не назвати Микульчице на правому березі річки Морави, Старе Місце в м. Угерску Градишті, Поганско біля Бржецлава, Девін при впаданні р. Морави в Дунай і Нітру в Словаччині. Первісні назви їх (крім Девіна) не збереглися. Вважаємо, що вивченню кожної з цих пам'яток слід приділити окрему увагу.

ІІ.2. Микульчицьке городище -- найвідоміша пам'ятка Великоморавської держави

Значним центром було городище Микульчице. В VII-VIII ст. тут перебувало поселення, яке було захищено частоколом. Самий нижній обрій культурних відкладень містив ліпну кераміку пражсько-корчакського вигляду.

У довеликоморавських нашаруваннях досліджена безліч залишків зрубних житлових будівель із глиняними або піщаними підлогами. Великий інтерес представляє відкриття майстерень по обробці золота й бронзи, у яких знайдені тигельки й безліч бронзових і позолочених виробів. Керамічний матеріал представлений фрагментами високоякісних гончарних посудин.

Серед знахідок є численні глиняні фігурки людей, тваринних і кінських сідел, що мають безсумнівно ритуальний характер. Передбачається, що тут перебував язичеський жертовник.

Для вирішення питання про суспільне становище Микульчицького городища VIII ст. важливі знахідки залізних і бронзових шпор з гачками. Вони зустрічаються тут у великій кількості, що помітно виділяє цей пам'ятник серед інших синхронних поселень. Це дозволило дослідникам вважати, що Микульчицький град був резиденцією одного з ранньоморавських племінних князів, де розміщалася і його кінна дружина [3, 12-13].

Наприкінці VIII ст. колишні укріплення на Микульчицькому городищі були замінені новими могутнішими фортечними спорудженнями. За частоколом був споруджений вал із внутрішніми конструкціями з дерева, із зовнішньої сторони до якого примикала кам'яна стіна. У північно-західній частині городища були влаштовані в'їзні ворота. Площа городища при його реконструкції збільшилася більш ніж удвічі й склала 6 га. Це був дитинець -- замок, у якому жили князь і пануюча верхівка великоморавського суспільства.

До нього з декількох сторін примикали посадські селища й укріплені садиби не аграрного характеру, де розміщалися вельможі, їхні дружинники й слуги. Загальна площа поселення досягала 200 га. Розкопками в передмісті відкрито понад сотню будинків зрубної конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами. Розміри жител -- від 16 до 70 кв.м. У декількох садибах виявлені залишки кам'яних церков.

Багато дослідників вважають, що Микульчицький кам'яний град із передмістям і садибами вельмож і був столицею Ростислава, яка безіменно згадана у Фульдському літописі. Усередині Микульчицького граду відкриті фундаменти понад десяти кам'яних церков. Серед них найбільший храм -- василька з трьома нефами і баптистерієм. Розкопками встановлено, що вона була відділена від іншої території князівського дитинця частоколом. Це була автономна церковна ділянка. У цьому зв'язку висловлене припущення, що в Микульчицах у той період, коли архієпископом був Методій, перебував також і церковний центр. Втім, інша група істориків відстоює локалізацію резиденції моравського архієпископа на городище Старе Місце.

Матеріали розкопок Микульчицького поселення вказують на досить високий рівень ремісничого виробництва. Різноманітний набір ковальських виробів і інструментарій свідчать, що ця галузь ремесла була однією з найважливіших у виробничій діяльності великоморавського періоду. Серед знахідок із заліза помітне місце належить знаряддям столярної справи -- сокирам, пилкам, долоту, свердлам, стругам. [8, 46]

Величезний інтерес представляє микульчицька колекція золотих, срібних і бронзових виробів, серед яких чимало високомистецьких творів прикладного мистецтва. Це -- різнотипні прикраси, пряжки, наконечники (додат. ІІ ) і накладні бляшки розкішних поясів, хрести, позолочені шпори й інше.

Більшість їх виготовлена в місцевих бронзоливарних і ювелірних майстернях, деякі з яких були досліджені розкопками. Серед ремісників були й місцевих умільців, і майстри з узбережжя Адріатики й зі Східного Середземномор'я. Початок великоморавського прикладного мистецтва в основному ж пов'язане з місцевими традиціями. Для першої половини IX ст. характерними є вироби з кольорових металів оригінального микульчицького типу. До таких, зокрема, належать позолочені й срібні поясні наконечники з рельєфними або гравірованими зображеннями чоловічих фігур з піднятими руками (додат. ІІІ), бронзові хрести з людськими масками на лопатах (додат. ІV), позолочені шпори. У другій половині IX ст. одержало поширення виробництво сережок, перснів і інших прикрас, виконаних у техніці зерні й скані, що вказує на контакти Моравії з візантійським майстернями. Типовою знахідкою стають бронзові, срібні й позолочені ґудзики, прикрашені карбованим рослинним або геометричним візерунком.

Страницы: 1, 2, 3