Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.

У національному питанні УСДРП уже на II з'їзді (грудень 1905 р.) декларувала рівні права всіх націй і висловлювалася за збереження в партійній програмі вимоги національно-територіальної автономії України. В цілому програмні вимоги партії не виходили за межі загальнодемократичних завдань. Вони зводилися до ліквідації самодержавства та встановлення республіканського ладу в Росії, скасування решток феодалізму в соціально-економічній сфері, забезпечення права націй на самовизначення, запровадження громадянських свобод.

Соціальну базу УСДРП складали студентська молодь, дрібні службовці, промислові і сільськогосподарські робітники, селяни.

Проводили значну агітаційно-пропагандистську діяльність, партія видавала у Львові щомісячні часописи, розраховані на робітників («Праця») та селян («Селянин»), агітаційні листівки та відозви, які розповсюджувалися в Наддніпрянській Україні. За три перші роки свого існування УСДРП видала близько 300 тис. друкованих аркушів своєї літератури і 10 тис. прокламацій. Чисельність УСДРП наприкінці першої російської революції (березень 1907 р.) становила майже 3 тис. чол.

У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу соціалістичну організацію. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошевський. Він був прихильником Польської партії соціалістичної (ППС). Він вважав, що необхідно створити аналогічну національну українську партію. Ця партія утворилась під впливом польської революційної думки і практики. Основні політичні питання Українська соціалістична партія повністю була солідарна з Польською партією соціалістичною. Вони виступали за революційне знищення царизму, утвердження широких демократичних прав і свобод, звільнення трудящих від капіталістичного гніту та усуспільнення землі і засобів виробництва як кінцеву мету боротьби./7,86/

Побудову демократичної Української республіки Українська соціалістична партія передбачала на основі таких принципів: загальне виборче право, рівноправність націй, що населяють Україну, рівність громадян краю, громадянське самоврядування, демократичні свободи, поступово усуспільнення засобів виробництва, в тому числі землі. /7,87 / Для проведення радикальних реформ Україна мала повністю ліквідувати залежність від Росії. УСП тісно пов'язувала національне і соціальне питання, елементи самостійництва

У червні 1903 р. УСП ввійшла до складу РУП. Проте об'єднання РУП і УСП було недовгим. У грудні цього ж року Б. Ярошевський розірвав стосунки з РУП. У січні 1904 р. в часописі РУП «Праця» було опубліковано заяву центрального комітету РУП про те, що УСП знову буде виступати самостійно. Певне, що розрив РУП і УСП зумовлювався насамперед тим, що між керівниками обох партій після об'єднання розпочалося суперництво за партійне керівництво. З одного боку, Б. Ярошевський претендував на роль головного теоретика в об'єднаній партії, чого, зрозуміло, не могли допустити лідери РУП. З іншого боку, наприкінці 1903 р. РУП, зокрема її закордонні центри, уже не розділяли самостійницької ідеї УСП, через що і звинувачували останню в шовіністичній агітації. Хоча, ідучи на об'єднання, представники обох партій, очевидно, розуміли певну слабкість своїх організацій і прагнули спільними зусиллями зайняти більш поважне місце в українському русі. УСП була слабшою від РУП як на інтелігентські сили, так і на зв'язки з народними масами. Найближчими співробітниками Б. Ярошевського серед емігрантів у Львові були, за згадкою Л. Ганкевича, Л. Седлецький, Володислав Міхновський, М. Меленевський та ін.

У 1905 р. УСП припинила своє існування, її члени у своїй переважній більшості перейшли до лав ППС. Разом з тим партія залишила помітний слід в суспільно-політичному русі, насамперед тим, що програма УСП наголошувала на існуванні національного і соціального гніту і вимагала утворення Української республіки, яка мала бути незалежною.

Отже, соціалістична течія в українському русі була представлена в першу чергу Революційною українською партією, яка утворилася у 1900 р.

У 1904 р. від РУП відкололася «Спілка», у 1905 р. утворилася УСДРП. На короткий час РУП об'єдналася з УСП, що діяла у Львові.

2. Національно-революційна течія

На правому фланзі українського національно-визвольного руху знаходилась створена у 1902 р. з ініціативи М. Міхновського українська народна партія (УНП).

«Самостійники» (О. Коваленко і Я. Мацієвич) не погоджувались з соціалістичною спрямованістю РУП. УНП виникла шляхом злиття політичних гуртків, які поділяли ідеї «самостійників» і здебільшого до РУП не належали./20,96/ Ідеологом партії був М.Міхновський. УНП не була партією в класичному розумінні цього слова. Вона по суті не розгорнула практичної діяльності, не змогла створити керівних органів та місцевих осередків. Факт розколу в РУП не підтверджується достовірними архівними даними. Програмні орієнтири УНП спочатку визначала робота М.Міхновського «Самостійна Україна». У 1906 році з'явилась «Програма УНП», у якій було конкретизовано ідею всеукраїнської революції, суб'єктами якої повинні стати українські робітники й хлібороби. Було висловлено мінімальні вимоги щодо термінового поліпшення економічного стану експлуатованих верств українського суспільства у Російській імперії, запровадження місцевої автономії в адміністративному житті, судовій, релігійній, просвітницькій справах. Головною метою УНП визначила - створення самостійної Української держави, що забезпечить соціальні перетворення у соціалістичному напрямі. У програмі УНП записано «…немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація в ряду з усякого другого користується однаково рівним правом. Через се ми маємо бути цілковитими прихильниками федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля. Таким чином ми мусимо відстоювати політичну свободу всіх націй в Росії, яко засоб до української нації в сім'ю націй культурних»/19,325/

М.Міхновський відкидав можливість співробітництва УНП з загальноросійськими ліберальними та соціалістичними партіями. Він вважав, що справа визволення України може бути тільки справою українського народу. Як ми бачимо, ідеї М.Міхновського не спрямовувалися проти інших народів. Всі ідеї визволення були направлені проти російських, або зрусифікованих урядовців, які експлуатують український народ, прагнуть зруфікувати його, позбавити національних коренів.

УНП становила невелику, переважно інтелігентську за своїм складом політичну партію, серед членів якої переважали військові та юристи. Як і інші українські політичні організації, УНП намагалася знайти прихильників серед робітників і селян. Її діяльність поділяється на два періоди. Перший охоплює 1902 - -1904 рр. і характеризується плідною теоретичною роботою, спрямованою на обґрунтування ідеї самостійництва. Другий етап включає 1904-1907 рр. - час, коли партія прагнула дійти до народних мас;, української національної інтелігенції, долала не лише опір бюрократії і великодержавних кіл російської громадськості в Україні, а і непорозуміння і неприховану неприязнь з боку українських соціалістів та лібералів.

Свою практичну діяльність УНП, як і інші українські політичні і партії, розпочала з організації видання. У Львові вона видала свій часопис «Самостійна Україна». Щоправда, вийшов лише один його номер, в якому було надруковано Конституцію України за проектом М. Міхновського. З перших днів існування партія обстоювала ідеї з самостійності України, обґрунтовану М. Міхновським ще у 1900 р. За 1902-1904 рр. партія видала відозви і прокламації, пропагандистські брошури «Програма Української народної партії», «Свято робітників з 1 Травня», «Робітницька справа в програмі Української народної партії» та ін. У них партія розробляла програмні вимоги, критикувала соціалістичне москвофільство української інтелігенції та перевертнів-малоросів, старе покоління українофілів, проповідувала радикальні націоналістичні ідеї/21,193/

М. Міхновський затаврував хворобу національної неповноцінності, роздвоєності українського освіченого суспільства, що кидає революційну частину молоді в обійми «общеросійських» політичних організацій. «…Поки ще не пізно, - підкреслювалось у програмній заяві УНП, - поки ще московські організації слабі і нечисленні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття своєї політичної волі з-під п'яти самодержавства, а польські організації вибираються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно-українська робітнича організація може врятувати Україну від недолі, що вже насунулася і страшить смертю… Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно за самостійну Україну. Українські робітники повинні мати на оці. повне вигнання з України чужинців і утворення своєї самостійної держави»./19,330-331/

Логічним завершенням оформлення нової політичної ідеології самостійництва, яку М. Міхновський виклав у своїх брошурах, опублікованих нелегально, стали написані ним у 1903 р. «Десять заповідей УНП». Вони були своєрідним маніфестом самостійників і були широко відомі як в Україні, так і за її кордоном. У документі були сформульовані основні ідеї і принципи УНП

«Десять заповідей» зазнали найжорстокішої критики з боку політичних противників партії. Справді, деякі положення цього документа відображали явне викривлення світосприйняття і їх можна характеризувати як націонал-шовінізм. Такого погляду дотримувалася значна частина сучасників. С. Петлюра писав: «Вже від початку свого заснування УНП виявила себе в своїх програмових партійних виданнях як партія націоналістична з усіма негативними шовіністичними рисами національної обмеженості і вузькості». Він застерігав українську громадськість від шкідливого впливу УНП, практична діяльність якої створювала грунт для зростання серед українського населення таких явищ, як антисемітизм, русофобія і навіть людожерство до інших національних елементів в Україні. Звинувачував УНП в агресивному націоналізмі і М. Чацький (Порш). З осторогою сприймала націоналізм партії і поміркована частина українців. Показовим щодо цього є ставлення до УНП і її національних домагань С. Єфремова. Народна партія, писав він, рішуче стала на грунт крайнього відвертого шовінізму і, прикриваючись жупаном захисту інтересів трудящих, проповідує неприборкане людиноненависництво. У зв'язку з цим УНП мала досить обмежені можливості для співпраці з національно-ліберальними і іншими українськими політичними організаціями.

Дійсно, на перший погляд «Заповіді» здаються такими, якими намагаються їх подати опоненти партії. Однак потрібно врахувати ті конкретно-історичні умови, в яких з'явився цей документ. Адже то був час тривалої та досить невдячної боротьби свідомих українських сил із загальною денаціоналізацією. Націоналізм М. Міхновського - це в основному оборонний, захисний націоналізм. Це антитеза, протидія великодержавному шовінізму панівної нації.

Самі члени УНП, пояснюючи свою провідну тезу «Україна для українців», обґрунтовували її не чим іншим, як тільки правом української національної спільності вільно господарювати на своїй землі.

Після критичних оцінок «Заповідей», не маючи достатньої підтримки, М. Міхновський вносить до наступних своїх програмових розробок деякі соціалістичні елементи, щоб інтегруватися в політичне життя України. Опублікована у 1906 р. програма УНП узагальнювала погляди партії на соціально-економічний устрій самостійної України. Зміст програми свідчить, що М. Міхновського і його однодумців не обминуло захоплення соціалістичними ідеями. Адже УНП декларувала, що вона визнає соціалістичний ідеал як єдиний, який може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск безправ'я, існуючий лад, побудований на насильстві, примусі, нерівності та пануванні. Отже, ідеалом УНП був національний соціалізм. Соціалістичний лад проголошувався як єдина альтернатива для українських трудящих мас.

Українська народна партія до 1905 р. діяла конспіративно. Перша російська революція відкрила деякі можливості для легальної політичної діяльності. Партія видавала, хоча і невелику кількість, брошури, листівки, які підвищували свідомість мас, надавали українській справі політичного характеру. Поширюючи свої ідеї, насамперед серед інтелігенції, УНП намагалася зблизитися з українським міським і сільським пролетаріатом. З цією метою вона здійснювала, щоправда, досить обмежену, пропагандистську діяльність серед робітників, дрібних та частково середніх підприємців, які були ще тісно і пов'язані з українським селом і не зазнали на собі впливу русиф: кації. Найбільш помітний робітничий осередок УНП був у Харкові. УНП не змогла налагодити тісні зв'язки і співробітництво з іншими українськими партіями, які сторонилися її відвертого націоналізму. Проте в червні 1905 р. УНП разом з представниками УДП і УРП брала участь у міжпартійній нараді (в Полтаві), де обговорювалося питання координації політичних сил і було прийнято заяву про вимогу національно-територіальної автономії України.

УНП не стала масовою загальноукраїнською організацією. У 1903 році була створена бойова організація партії - «Оборона України»/21,193/

Національно-революційна течія в українському русі початку ХХ ст. представлена Українською народною партією, на чолі якої стояв М.Міхновський. Ця партія послідовно відстоювала ідею самостійності України. Проте вона не стала масовою загальноукраїнською організацією - час для таких ідей не настав.

3. Ліберльно-демократичний напрямок в українському русі

Одночасно з виділенням в українському національному русі соціалістичної та націонал-революційної течій, в Україні існували національні партії ліберального напрямку. Вони були тісно пов'язані з російськими лібералами.

Загальне громадське піднесення напередодні революції 1905 р. викликало утворення політичних партій серед українських лібералів. У 1904 році з Загальної української організації, яка була створена Олександром Кониським у 1897 році, виділяється Українська демократична партія./8,131/ Основну масу членів Загальної української організації становили державні та земські установці не молоді за віком. Гарячі дискусії точилися відносно назви партії. Пропонувалося декілька варіантів «національно-демократична», «українська національна», «демократична «і «радикальна» В кінці березня 1905 року було ухвалено назву і політичну програму УДП.

Українська демократична партія вимагала федерації народів і автономії України.» Маючи на увазі шкоду від централізаційної сістеми, ми визнаємо, що державний лад у Росії повинен бути збудований на прінціпах найширшої національної і місцевої автономії. А через те опріч загальнодержавного парляменту ми вимагаємо для території. Заселеної українським народом, автономії, заснованої на особливім оргінічнім статуті, виробленнім будущим українським соймом і запорученим основним загальнодержавним законами» /19, 345/. Здобуття Україною національно-територіальної автономії пов'язували з російським визвольним процесом, тобто повалення самодержавства і проголошення демократичних свобод, встановлення парламентського ладу мало привести до автономного статусу.

Страницы: 1, 2, 3