| |
Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.) 
березня 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад народних депутатів. Вони відзначалися активністю: на виборчі дільниці з'явилися 85 відсотків тих, хто був занесений до виборчих списків. Бюлетені містили по одній кандидатурі лише у чотирьох округах з 450.Вибори засвідчили, що компартійно-радянський апарат весь час надійно контролював суспільство. Демократичний блок зазнав поразки. Комуністична номенклатура перемогла в усіх областях, за винятком західних -- Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської. Тут за кандидатів Демократичного блоку віддали свої голоси 85 відсотків виборців. Комуністичні депутати опинилися в опозиції. Вперше виник такий дивний феномен, як антикомуністична радянська влада.Проте виборці майже всюди забалотували багатьох представників консервативної частини апарату. З'явилося чимало нових політичних діячів, у тому числі комуністів, які підтримували реформи. В українському парламенті дві третини з 450 депутатських місць здобули представники партійного і державного апарату, керівники промислових підприємств, голови колгоспів, тобто люди, які мали реальну владу в своїх виборчих округах.15 травня 1990 р. Верховна Рада УРСР нового скликання вперше почала працювати як постійний парламент. Перша сесія тривала понад два місяці, а не два-три дні, як раніше, коли Верховна Рада була декоративним псевдо парламентом, який штампував підготовлені апаратом тексти законів. Під час роботи сформувалися два блоки депутатів -- парламентська більшість і опозиція. Сесія Верховної Ради транслювалася по радіо і телебаченню, і полеміка між депутатами здійснювала безпосередній вплив на суспільство. У свою чергу, процеси, що відбувалися у суспільстві, впливали на діяльність Верховної Ради.Робота Верховної Ради розпочалася за умов гострого протистояння політичних сил. Організаційну підготовку першої сесії провадив апарат колишнього скликання Верховної Ради, внаслідок чого більшість пропозицій про персональний склад таких керівних органів, як робоча президія і мандатна комісія, були спрямовані на забезпечення парт-апаратному блоку панівного становища. Значно посилилися позиції більшості після обрання на посаду Голови Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка. Посади перших заступників Голови обійняли І. Плющ і В. Гриньов.Представники Демократичного блоку пропонували на посаду заступника Голови Верховної Ради І. Юхновського, вважаючи, що опозиційна меншість у парламенті має бути представлена в його керівних органах. Однак компартійно-радянська більшість депутатів не була налаштована на співпрацю з меншістю.На третій день після виборів керівних органів Верховної Ради опозиційно настроєні депутати заявили про організацію свого блоку під назвою Народна рада. Цей блок виступив із заявою, в якій опротестовувалось обрання Головою парламенту першого секретаря ЦК КПУ. У заяві наголошувалося на тому, що В. Івашко є «в першу чергу виразником вузькопартійних інтересів КПРС, а не прагнень українського народу до демократії та незалежності». Найближчі події підтвердили справедливість цієї оцінки.До складу Народної ради увійшли 125 депутатів, які представляли регіональні депутатські групи 21 області та Києва. При цьому найбільше депутатів було від західних областей (24 -- від Львівської, 11 -- від Івано-Франківської, 8 -- від Тернопільської). На автономних засадах до Народної ради увійшла група комуністів -- Демократична платформа КПУ. Головою Народної ради обрали І. Юхновського, заступниками -- Л. Лук'яненка, Д. Павличка, О. Ємця, В. Філенка.Вибори в березні 1990 р. засвідчили втрату Компартією України монополії на владу.У березні 1990 р. запровадженням «під себе» посади Президента СРСР М. Горбачов послабив небезпечне хитання політичної влади між двома центрами -- партійним і радянським. Однак вибори до верховних рад союзних республік та місцевих рад породили одразу 15 нових центрів радянської влади, один із них -- безпосередньо в Москві. На чолі Верховної Ради РРФСР став безкомпромісний суперник М. Горбачова -- Б. Єльцин.Розподіл політичних сил, який склався після виборів 1990 р., по-новому поставив питання про суверенітет союзних республік, демагогічно проголошуваний радянськими конституціями в усі часи, починаючи з 1922 р.Декларацію про суверенітет вперше прийняла Верховна Рада Естонської РСР ще в листопаді 1938 р. У ній зазначалося, що влада на території Естонії належить парламентові республіки, а всі зміни й доповнення до Конституції СРСР набувають чинності на її території тільки після схвалення парламентом. Аналогічні рішення були прийняті Верховними Радами Латвії та Литви. Центральні комітети компартій республік Балтії виявилися солідарними з рішеннями своїх парламентів. Натомість Верховна Рада УРСР виступила із засудженням рішень Прибалтійських республік, вважаючи, що це завдає шкоди інтересам СРСР як соціалістичної федерації, не сприяє зміцненню єдності та згуртованості радянських народів. Відповідним чином реагували парламенти інших союзних республік, не кажучи вже про центральні органи влади.Відразу після виборів у березні 1990 р. новообрана Верховна Рада Литовської РСР ухвалила Акт «Про відновлення незалежності Литовської держави». Позачерговий з'їзд народних депутатів СРСР прийняв постанову, яка визнавала це рішення не чинним. Однак 12 червня 1990 р. Декларацію про державний суверенітет з ініціативи Б. Єльцина прийняла Верховна Рада Російської Федерації.Приклад Росії надихнув українських парламентарів. 28 червня 1990 р. Верховна Рада УРСР почала розгляд питання про державний суверенітет України. Через кілька днів у Москві відкрився XXVIII з'їзд КПРС. Група з 63 українських народних депутатів, які були делегатами з'їзду, виїхала до столиці СРСР. 5 липня від імені парламентської опозиції В. Чорновіл запропонував негайно відкликати їх для участі у розгляді найбільш доленосного для України питання. Пропозиція була настільки природною, що її змушена була схвалити більшість членів парламенту. Вперше опозиція і більшість голосували солідарно.Підкоряючись цьому рішенню, основна частина делегатів з'їзду КПРС повернулася до Києва. Однак Голова Верховної Ради В. Івашко оголосив 11 липня сенсаційну заяву, в якій повідомляв про своє бажання піти у відставку. Цього самого дня він балотувався на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС. Ця посада в Москві видалася йому вагомішою, ніж посада лідера українського парламенту.Політичне капітулянтство В. Івашка деморалізувало комуністичну більшість у Верховній Раді України і полегшило опозиції прийняття радикального за змістом документа, який утверджував суверенітет республіки.Враховуючи історичне значення документа, депутати багато разів зважували кожне формулювання, кожне слово Декларації про державний суверенітет. За їхніми дебатами по телебаченню стежила вся республіка. Остаточний текст Декларації був схвалений майже всіма членами Верховної Ради, які брали участь в обговоренні. Проти висловилися чотири депутати, один утримався. 16 липня поіменним голосуванням Декларацію про державний суверенітет України було прийнято.Державний суверенітет України визначався в Декларації як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Від імені народу України могла виступати лише Верховна Рада. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною.У частині документа, де характеризувалася економічна самостійність України, підкреслювався намір створити власні банки, зокрема зовнішньоекономічний, а також цінову, фінансову, митну й податкову системи. Україна мала самостійно формувати державний бюджет, а за необхідності -- впровадити власну грошову одиницю.Проголошувався намір держави забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Усім національностям, які мешкали на території республіки, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.У Декларації вказувалося, що Україна має право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, самостійно визначатиме порядок проходження військової служби громадянами республіки. Проголошувався намір України стати в майбутньому нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.3. Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) та його історичне значення23 серпня відбулася позачергова сесія парламенту республіки. З доповіддю про політичну ситуацію виступив Л. Кравчук, із співдоповідями -- народні депутати О. Мороз та І. Юхновський. Того ж дня населення України дізналося про дії найвищих посадових осіб республіки, парламентарів Верховної Ради, представників більшості і опозиції, Кабінету Міністрів, ЦК КПУ.Аналіз подій в Україні свідчив про необхідність вжиття рішучих заходів щодо захисту її суверенітету. Л. Кравчук запропонував найближчим часом визначити і створити всі структури суверенітету та механізм з його практичної реалізації. Драматичні події показали повну незахищеність республіки як від зовнішніх, так і від внутрішніх зазіхань. Тому Голова Верховної Ради запропонував створити Раду оборони України, Національну гвардію, прийняти закон про статус військ, розміщених на її території, розв'язати питання про департизацію правоохоронних органів республіки. На розгляд сесії були запропоновані заходи щодо забезпечення економічного суверенітету України.Від Народної ради І. Юхновський запропонував проголосити акт, в якому мали бути зафіксовані незалежний статус України, абсолютний пріоритет її Конституції, законів та урядових постанов. Проголошення цього акта пропонувалося підтвердити наступним проведенням референдуму в республіці. Народна рада виступила з вимогою заборонити діяльність Комуністичної партії в Україні.Ввечері 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України.«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави -- України.Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».Одночасно з виборами Президента України, призначеними на 1 грудня, мав відбутися референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності.Ініціатива України, здійснена під безпосереднім впливом путчу, який загрожував поверненням до тоталітаризму, втратою національного суверенітету і масовими репресіями, створила принципово нову ситуацію у питанні про союзний договір. Стало зрозумілим, що «новоогарьовський процес» не пішов, компромісний проект договору безнадійно застарів і Радянський Союз як федерація існувати не здатен.Верховна Рада України прийняла також постанову про політичну обстановку і нагальні дії щодо створення умов для попередження нових спроб військового перевороту. Визнавалося необхідним створити Раду оборони, Збройні сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування.Президія Верховної Ради 26 серпня видала Указ про тимчасове припинення діяльності Компартії України, а також про опечатаний і взяття під охорону службових приміщень партійних комітетів для того, щоб забезпечити збереження майна і документів від розкрадання, руйнування і знищення. ЗО серпня, коли створена Президією Верховної Ради спеціальна комісія довела участь партапарату в підготовці та здійсненні путчу, Л. Кравчук підписав Указ про заборону діяльності Комуністичної партії на території України. Цим закінчилася насичена історичними подіями остання серпнева декада 1991 р.1 грудня 1991 р. назавжди вкарбоване у багатостраждальну історію століттями позбавленого своєї державності українського народу. Цього дня відбулися референдум і вибори Президента України.Право брати участь у референдумі і виборах мали 37 885,6 тис. громадян, прізвища яких виборчі комісії внесли до списків для таємного голосування. У бюлетень з референдуму було включено текст Акта, прийнятого Верховною Радою 24 серпня, і запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?».У голосуванні взяли участь 31 891,7 тис. громадян, тобто 84,2 відсотка загальної кількості включених до списків. Із них на запитання бюлетеня відповіли «Так, підтверджую» 28 804,1 тис. громадян, або 90,3 відсотка. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, для яких батьківщиною є українська земля.У голосуванні на виборах Президента України взяли участь 31 892,4 тис. чол. До виборчого бюлетеня були включені шість кандидатів -- В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл та І. Юхновський. За Л. Кравчука висловилися 19 643,6 тис. громадян, які взяли участь у голосуванні, тобто 61,8 відсотка. Отже, Голову Верховної Ради України підтримали більш ніж половина українських виборців.Підтвердження Акта проголошення незалежності України більшістю населення республіки створило якісно нову ситуацію в усьому Радянському Союзі. Через тиждень після українського референдуму Президент РРФСР Б. Єльцин, Президент України Л. Кравчук і Голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич зібралися під Мінськом у Біловезькій пущі і заявили, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє існування. 8 грудня 1991 р. було підписано угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої могли приєднатися як члени колишнього Союзу РСР, так і інші країни, які поділяли принципи цієї угоди.21 грудня на зустрічі в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім союзних республік. Таким чином вони підтвердили своє розуміння того, що Радянського Союзу більше не існує. За цих умов М. Горбачову не залишилося нічого іншого, як оголосити про припинення виконання ним функцій Президента СРСР у зв'язку зі зникненням самої держави.Наприкінці 1991 р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиліть. Зійшла у минуле радянська форма державності, яка насправді була фіктивною і намертво прив'язувала Україну до тоталітарної наддержави. Народилася нова, демократична Україна. ВисновкиІсторія була немилосердною до українського народу -- як ніякий інший народ Європи упродовж століть його нищили фізично й духовно -- навалами, голодоморами, денаціоналізаціями і деморалізацією, нарешті, атомною чорнобильською смертю. А він -- усе витримав.Звівся з колін. Випрямився -- і зробив перший крок. Значить -- житиме! Пройде велику й многотрудну дорогу, на якій його чекає нелегка творча праця. Ми -- народ -- мусимо її осягти. Іншого нам -- не дано, якщо хочемо стати людьми серед людей.Такий присуд ІСТОРІЇ. Література:1. Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.)2. Бойко О.Д. Історія України - К., 2000.3. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990р.)4. Новітня історія України (1900-2000): Підручник / А.Г. Слісаренко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін.. - К.: Вища школа, 2002.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
