Тої слави козацької повік не забудем

Тої слави козацької повік не забудем

21

Реферат

з історії України

«Тої слави козацької повік не забудем…»

Зміст

Історичні передумови початку національно визвольної війни 1648-1657 рр.

Список літератури

В чому полягає історичне значення козацтва?

У XV ст. на авансцену української історії виходить нова сила, яка в майбутньому відіграла визначну роль в історичній долі України. Це було козацтво -- суспільна верства вільних людей, котрі виконували не лише оборонні функції, спрямовані на захист кордонів від турецько-татарської агресії, але й активно господарювали, засновували нові поселення. Перші писемні згадки про українських козаків з'явилися наприкінці XV ст. Початок козакуванню поклали здобичники, які виходили в степ для полювання на дикого звіра, рибальства, збирання меду диких бджіл, а на зиму поверталися додому, до Черкас, Канева, Києва тощо. Життя в степу було небезпечним, бо на кожному кроці можна було зіткнутися з татарами, але там, у степу, була воля. Поступово ці озброєні сміливці виділяються в окрему групу людей, їх починають називати козаками (в словнику половецької мови так називали варту, сторожу; татари так називали вільних, легко озброєних людей, що займалися війною і грабунком, але слово це тюркського походження і означає «вільна, незалежна людина»). Вільне життя в степу та боротьба з ворогами-татарами приваблювали сміливих людей. В козаки йшли і селянські хлопці, й міщани, й шляхетські сини, бо «козак» у понятті народу -- це справжній лицар, відважна, мужня людина.

У 50-х роках XVI ст. козацтво створило свою військово-політичну організацію -- Запорозьку Січ -- спочатку на острові Мала Хортиця у пониззі Дніпра, а далі на острові Велика Хортиця. Потім з'явилися Томаківська, Кам'янська, Хортицька, Задунайська Січ та інші в багатьох містах Подніпров'я. У війську Запорозькому було закладено своєрідний військово-адміністративний устрій, заснований на принципах козацького демократизму, започатковано специфічні політичні інституції, зокрема інститут військових рад. Усі адміністративно-військові посади на Січі були виборними. Існувала також власна козацька атрибутика (клейноди, корогви, печатки тощо). Усі важливі питання козаки вирішували на загальних або військових зборах. Усі учасники цих рад мали рівні права, які вони доводили гучними вигуками.

Існування на півдні України козацтва зі своїм самоврядуванням непокоїло польський уряд, тим більше, що Запоріжжя стало перебирати на себе функції провідника соціальної та національно-визвольної боротьби на українських землях. Швидко пересуваючись на своїх човнах-чайках, козаки отримували перемоги над турками і татарами.

Козацький флот виник у першій половині XVI ст. Козацькі кораблі -- «чайки» -- мали довжину до 20 м, ширину -- 3 -4 м, а висоту -- 2,5 м. На човні було два керма, що давало йому змогу плисти в обидва боки. У рух «чайку» приводили вітрила та весла, 10-15 весел з кожного боку. На кораблі розміщувалося 50 - 70 козаків, а то й кілька гармат.

Процеси, започатковані в XIV - XV ст., набувають подальшого розвитку в 60-х роках XVI ст. Проголошення Люблінської унії 1569 р., наслідком чого стало об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством у спільне державне утворення Річ Посполиту, внесло зміни в політичне підпорядкування українських земель. До Польської корони, крім Галичини та Поділля, відійшли ще Київщина, Волинь, Брацлавщина і Полтавщина. Змінилася й релігійна ситуація. 1596 р. була укладена Брестська унія між католиками і православними.

За таких обставин чи не єдиним захисником православ'я стало козацтво, яке на цю пору зросло кількісно та зміцніло організаційно. З кінця XVI ст. почали вибухати казацькі та селянські повстання проти польських панів. Перше повстання було під проводом Криштофа Косинського у 1591 році, а в 1594-1596 роках відбулося повстання під проводом Северина Наливайка. Величезні район; України перетворилися на арену воєнних дій. Один за одним падали кріпосні мури, звільнялися міста і села, козацький «присуд» утверджувався на Київщині, Волині, Брацлавщині. Нова хвиля козацьких повстань прокотилася по Україні в 20-30-х роках XVII століття, їх очолили досвідчені ватажки Тарас Федорович, Павло Бут, Яків Остряниця, Дмитро Гуня. Козацькі виступи не завжди приносили бажані результати. Якщо 1633 р. під впливом повстань польський уряд легалізував існування православної церкви (митрополитом став визначний політичний діяч Петро Могила), то вже 1638 р. Варшавський двір скасував здобуті раніше привілеї козаків (власне судочинство, виборність старшин, обмеження кількості реєстру тощо).

Поразки козацьких повстань у XVII ст. ще більше погіршили й без того тяжке становище українців. Були знищені тисячі непокірних козаків і селян. Шляхтич знову почував себе повноправним паном -- карав і милував селянина, збільшував повинності, перерозподіляв землі й підтримував унію. Це були роки так званого «золотого спокою» (1638 - 1648), але це був спокій лише для магнатів і шляхти, які не винесли ніяких уроків з подій кінця XVI - початку XVII ст. В українському суспільстві відбувалося поступове накопичення сил перед вирішальною сутичкою з могутньою державною машиною Речі Посполитої.

Славне Військо Запорозьке

Ти, наш лицарю, зібрав,

На острові, на Хортиці,

Січ преславну збудував.

Даром славне товариство

Облягав татарський хан,

Лютий мусив завертати --

Не страшний нам бусурман!

Перший ти вказав козацтву,

Як топтать до слави шлях:

Йти за море, ріки, гори, Не сидіти на степах...

Та Молдавію звільнити,

Байдо, не щастить тобі,

Нищить владно підла зрада

Славні заміри твої.

І сконав ти у Царграді

Під руками ворогів,

Але віри, ні народу

Відректися не хотів.

То за це тебе, наш князю,

Ввесь народ славить в піснях:

Хто за рідний народ гине,

Той живе й по ста віках! і

Історичні передумови початку національно визвольної війни 1648-1657 рр.

Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI -- першої половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині XVII ст. стало особливо тяжким. Не було в Україні жодної верстви населення, яка б не зазнавала кривд і утисків від короля, магнатів та шляхти. І 1648 року в Україні стався вибух -- почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією.

Причини Національно-визвольної війни (1648-1657 pp.):

· козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували; більш того -- багатьох козаків перетворено на кріпаків;

· посилилося гноблення селянства. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах -- шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: лагодити

· греблі, возити дрова, білити полотно, стерегти панське майно тощо;

· у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, а їхнє місце посіли іноземці;

· українцям чинили всілякі перешкоди під час спроб уступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею;

· посилилася політика насадження уніатства та католицизму, переслідувалося православ'я.

Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став талановитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.

Богдан-Зіновій Хмельницький народився 6 січня 1596 р. (за старим стилем 27 грудня 1595 p.), ймовірніше всього в Суботові у сім'ї українського шляхтича Михайла Хмельницького. Стисла формула «шляхтич за походженням, козак за духом» якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиці Богдана. Не можна ігнорувати впливу на сина матері-козачки, атмосфери козацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячі роки. Поза сумнівом, відповідні знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав і під час навчання у двох різних за своїм характером навчальних закладах: у школі при якомусь із київських монастирів та у Львівській єзуїтській колегії.

Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю; дотепність -- із мовчазністю; простота і щирість -- з лукавством і мстивістю; доброта -- з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю.

З яким політичним багажем прийшов Богдан до початку Національної революції? Джерела не дають змоги достатньою мірою реконструювати процес еволюції його думок. Зрозуміло, що насамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Не можна обійти мовчанкою і його прихильності до міцної монархічної влади. Складається враження, що в її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв'язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри. Є підстави стверджувати, що на 1648 р. Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої, мети рівноцінними виступають як її військові, так і політичні засоби. Виникає також ідея використання у разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Б. Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей національного і соціального характеру, що тісно перепліталися. Незважаючи на певні регіональні особливості, в країні інтенсивно формувалася атмосфера масового невдоволення польським колоніальним режимом. Особливо дошкуляли нестримне зростання соціального гніту (на південні й східні райони насувалися панщина й кріпацтво), посилення національно-релігійного гноблення, страхітливе свавілля й зловживання з боку місцевої адміністрації й орендарів.

Розбудова молодої держави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І саме у цій обстановці сповна розкрився державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити велику мудрість, щоб опанувати ситуацію після укладення Зборівськгоо (1649 р.) і Білоцерківського (1651 р.) договорів з Річчю Посполитою.

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму.

Б. Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади, так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил.

Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва й селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини -- це не лише час становлення незалежної держави, але й доба глибоких соціальних потрясінь ґмасштаби соціальної боротьби селянства не мали собі рівних у Європі). На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю.

Звичайно, як і кожен державний діяч, гетьман припускався прорахунків. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так і не вдалося виправити, було виведення ним армії з Західного регіону в листопаді 1648 p., що призвело до швидкої реставрації польського панування. Мали місце серйозні прорахунки в оцінці зовнішньополітичної ситуації навесні та влітку 1653 p., які сприяли створенню антиукраїнської коаліції в складі Молдавії, Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. Можна назвати й інші, менш істотні, помилки. Але не вони визначають місце, роль і значення Б. Хмельницького в українській історії.

Після перемоги під Жовтими Водами 19-тис. козацьке військо (15 тис. козаків та 4 тис. татар) рушило до Корсуня, де перебувала 20-тис. армія поляків. Коли в польський табір надійшло повідомлення про розгром під Жовтими Водами, між шляхтою спалахнула тривала суперечка, але в результаті було прийняте рішення про відступ. Розлючені несподіваною поразкою, поляки спалювали на своєму шляху хутори й села, нещадно вбивали селян.

Б. Хмельницький наздогнав ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступив. Гетьман мав хитрий план: козацький полковник Максим Кривоніс із 6-тис. загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горіхова Діброва. Козаки перекопали шлях ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в'язке багновище.

Військо Б. Хмельницького переможно вступило в Білу Церкву. Звідси гетьман розіслав по всій Україні універсали й закликав усіх, хто може тримати зброю в руках, іти до козацького війська. Усім, хто приєднувався до нього, гетьман обіцяв волю.

До Білої Церкви поспішали люди. Вони везли із собою порох, кулі, зерно, борошно. Формувалися нові козацькі загони. Піднялася вся Україна. Хвиля повстань охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Повстанці нищили шляхту, орендарів і уніатів.

Страницы: 1, 2