Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.

Сотні об'єднувались у полки і територіально підпорядковувались конкретному полковому місту, де знаходилась резиденція полковника, призначеного гетьманом, та полкової старшини - осавула, обозного, судді, писаря, хорунжого. Кількість полків не завжди бувала однаковою, коливаючись від 16 і більше, а до складу полку могло входити від 11 до 22 сотень. Як і в сотенному містечку, у полковому місті цивільними справами козацтва відав городовий отаман, а міщанськими - органи самоврядування. Полковникам належали функції начальників свого полку як бойової одиниці, а також глав адміністрацій полкової територіальної округи з широкими судовими, карними та фінансовими повноваженнями.

Автономною одиницею в державі лишалася Запорозька Січ, котра підлягала безпосередньо гетьманському правлінню, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана (на відміну від призначуваних гетьманом полковників).

Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654р. Україна мала свою державно організовану територію.

3. Система органів влади і управління

Формування української державності в 1648-54рр. здійснювалося в умовах бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною й судовою владою в Україні.

Процес створення держави відбувався не стихійно. Вже в червні 1648р. Богдан Хмельницький разом з козацько-шляхетською верхівкою - старшинською радою - затвердив спеціальний документ для регулювання цього процесу. Це був статут «Про устрій Війська Запорізького». У його нормах чітко визначалася організація і компетенція всіх органів, які перетворювалися в апарат публічної влади.

Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового, сотенного.

Вищий ешелон влади - генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська - військова, або генеральна, або чорна рада. Передбачалося, що в неї входять всі, хто належить до війська, і вона буде вирішувати найважливіші питання життя України: ведення війни, вибори гетьмана і генеральної старшини тощо. Але через свою велику чисельність і різний соціальний склад вона мала анархічний характер. Її важко було скликати, нею важко було керувати. Її рішення були непередбачуваними, могли стати небезпечними для гетьмана і старшинсько-шляхетської верхівки. Тому військова рада не була і не могла бути постійно діючим обов'язковим органом. Її скликали в разі неминучої потреби. Інколи вона збиралася всупереч намірам гетьмана і генеральної старшини. Поступово (з липня - серпня 1648р.) її почала заміняти старшинська рада, яка здебільшого складалася з генеральних старшин та полковників, а інколи - й сотників.

Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових і судових функцій. Він видавав універсали - загальнообов'язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад - військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем.

Богдана Хмельницького спершу у січні 1648р. було обрано гетьманом Війська запорізького - головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, він оголосив себе гетьманом звільненої України.

Нині дедалі більше дослідників вважають, що наприкінці 1650р. в руках Хмельницького зосередилася фактично самодержавна влада.

Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини. Генеральних старшин обирала рада генеральної старшини, або старшинська рада. В інших випадках їх призначав гетьман. Вони керували окремими галузями управління, мали титул «вельможа». Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний - головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми зносинами, йому була підпорядкована канцелярія.

Генеральний суддя (спочатку один, а згодом - двоє суддів) очолював вищий судовий орган - апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Дослідники припускають, що саме посада генерального судді була другою після гетьмана.

Генеральний підскарбій завідував державної скарбницею.

Усі ці міністеріали утворювали раду генеральної старшини при гетьмані, вони ж утворювали генеральну військову канцелярію. В документах вона вперше згадується в 1650р. У ній зосередилося усе поточне військове, адміністративне, судове, фінансове управління, складалися універсали.

Отже, генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. Вона могла припинити сваволю полковника і навіть усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками.

Містами управляли виборні міські старшини, а в селах - сільські отамани. У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким самим статусом містах правили отамани з виборними особами від міського населення.

Центральне місце в судочинстві посідали козацькі суди, що розглядали усі категорії справ усього населення України, незалежно від станової належності. Процес у таких судах здійснювався на основі норм звичаєвого права. Допускалося оскарження рішень чи вироків у судах вищої інстанції.

За Україною визнавалося право мати постійне реєстрове військо. Зборівський договір визначив його чисельність - 40 тис. козаків, після чого Хмельницький почав складати реєстр. Він був затверджений Генеральною радою на початку березня 1650р.

Білоцерківський договір зменшив реєстр до 20 тис. Проте насправді в 1648-54рр. в Україні діяла величезна на ті часи збройна сила чисельністю 300-360 тис. осіб.

Збройні сили в період війни формувалися як з добровольців, так і з мобілізованих. Ухилення від мобілізації загрожувало смертною карою.

Б.Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних сил. З цією метою влітку 1648р. він прийняв військовий статут - «Статут про устрій Війська Запорізького». Дисципліна у війська була суворою.

У державі, що формувалася, величезний вплив мала церква. І це було природно. Церква і національна держава були потрібні одне одному. Церква освячувала створення держави, піднімала її авторитет. Зауважимо, що саме царградський патріарх Паїісій у грудні 1648р. під час урочистої зустрічі Хмельницького в Києві як переможця Речі Посполитої титулував його князем Русі.

Держава, зі свого боку, піклувалася про православну церкву. Церковники-ієрархи православної церкви сміливо засуджували Польщу, а також, якщо вважали за потрібне, висловлювали свою незгоду з політикою Хмельницького.

Служителі церкви всіх рівнів обиралися, і це було гарантією їхньої незалежності від держави.

Апарат державної влади й управління, що формувався, потребував матеріального забезпечення. З цією метою збиралися податки. Усі податки, які до 1648р. Україна віддавала до скарбниці короля, тепер надходили до військової скарбниці.

Є відомості, що тоді Україна робить спробу запровадити власну грошову систему. У листопаді 1649р. за розпорядженням Б.Хмельницького на козацькій Україні починається карбування монети (монетний двір був у Чигирині). На одному її боці був меч, а на другому - ім'я «Богдан».

Щодо форми правління молодої української держави висловлюються суперечливі думки. Одні дослідники говорять про Україну того часу як про республіку або християнську демократичну республіку. Інші вчені стверджують, що за суттю Українська національна держава була монархією. Висловлюється і така думка, що гетьманська влада в Україні не мала ні республіканської, ні монархічної форми.

Особливість української держави, що складалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їхній фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ - рад різних рівнів. Це дає змогу стверджувати, що в українській державності була започаткована можливість республіканської форми правління.

Інші автори підкреслюють монархічні настрої Хмельницького, його величезні державні повноваження, прагнення підкорити собі козацьку незалежність, козацькі ради. Часто їх пов'язують із особливостями характеру Хмельницького, його особистими достоїнствами або вадами. Крім того, дослідники відзначають, що в умовах війни, економічної і політичної нестабільності, за відсутності вірних союзників не було іншого шляху, як сильна влада сильної особистості, котра не тільки привласнює певні повноваження, а й бере на себе відповідальність за долю держави і народу.

Б.Хмельницький намагався поєднати дві державні ідеї. У 1648-54рр. в Україні було створено щось на взірець аристократично-республіканського правління. Його основою був козацький демократичний устрій з виборністю, колегіальністю та гласністю. Вони й виражали ідею козацького панства. А реальна влада була зосереджена в руках козацької старшини і шляхти, на чолі яких стояв могутній лідер-гетьман.

Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у 1648-54рр., сучасники нарекли Української козацькою державою, називаючи її також Військом Запорізьким, або Хмельниччиною (Хмельнишиною). Більшість учених використовує назву Гетьманщина.

Висновки

Визвольна війна 1648-54 рр. - одна з найяскравіших сторінок в історії українського народу. В ході війни Україна позбавилася польсько-шляхетського соціального, національного та релігійного поневолення.

Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни зумовив значні зміни у соціально-економічній структурі, формах феодальної власності на землю, правовому становищі окремих соціальних груп і загалом панівних і пригнічених класів.

Основні зміни пов'язані з тим, що на звільненій території було ліквідовано магнатське землекористування. Землі переходили до загальновійськової власності, передавалися козацькій старшині за умови служби, українській родовій шляхті, монастирям і окремим особам за послуги, що надавалися повстанцям. Деяку частину земель захопили селяни. Унаслідок повстання становище селянства значно покращало. Прогнавши шляхту, селяни не позбулися всіх повинностей, проте відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися своїм майном, переселятися коли й куди завгодно. Між різними соціальними групами не було гостро зазначених меж, і селяни ставали козаками (і починали користуватися їх правами і привілеями), а козаки селянами.

За Б.Хмельницького Гетьманщина обіймала 3 воєводства: Чернігівське, Київське і Брацлавське. Кордон з Річчю Посполитою проходив по річці Случ. Територія Гетьманщини у військово-територіальному відношенні поділялася на полки. У 1650 р. налічувалося 20 полків, де проживало 1,4-1,6 млн. населення. Полк являв собою окрему адміністративно-територіальну і військову одиницю на чолі з полковником. Полковий уряд розташовувався у полковому місті. Полки в свою чергу поділялися на сотні з центром у містечку або у великому селі. Самостійною адміністративно-територіальною одиницею була Запорізька Січ.

Формування української державності в 1648-54рр. здійснювалося в умовах бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною й судовою владою в Україні.

Система органів влади і управління Гетьманщини 1648-54 рр. мала такий вигляд. Вищим ешелоном влади був генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська - генеральна або чорна рада. Проте вона не була постійно діючим органом. Поступово її замінила старшинська рада, яку здебільшого складали генеральні старшини та полковники. Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які складали раду генеральної старшини при гетьмані.

Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових функцій. Він видавав універсали - загальнообов'язкові нормативні акти. Гетьман був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави. На місцях управляли полкові та сотенні уряди.

Містами управляли виборні міські старшини, а селами - сільські отамани. У великих привілейованих містах влада належала магістратам.

Література

1. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

2. Історія держави і права України / За ред. А.Й.Рогожина. - Харків: Основа, 1993. - Ч.1. - 654 с.

3. История государства и права Украинской ССР: в 3-х т. - К.: Наукова думка, 1987. - Т. 1.

4. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2006. - 352 с.

5. Музиченько П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Товариство «Знання», 1999. - 662 с.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - К.: Либідь, 1995. - Т.2. - 608 с.

7. Субтельний О. Україна. - Київ: «Либідь». - 662 с.

Страницы: 1, 2