Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років

1967 рік був відзначений ще більш масовими й представницькими виступами, організатором яких став створений наприкінці 1966 р. Весняний мобілізаційний комітет за припинення війни у В'єтнамі та Національний мобілізаційний комітет за припинення війни у В'єтнамі, який став його спадкоємцем з середини 1967 р., подібно своєму попередникові, поєднував близько 150 різних демократичних організацій, але в той же час мав серйозні відмінності: у ньому брали участь місцеві відділення профспілок. Піком весняних виступів стали масові демонстрації в Нью-Йорку та Сан-Франциско, які показали різкий зріст антивоєнного протесту за розмахом, глибиною та характером. Кількість учасників демонстрації в Нью-Йорку перевищила 100 тис. ( див. додаток 2), у Сан-Франциско -- 20 тис. [9,370]. На зміну весняним демонстраціям прийшло «в'єтнамське літо» 1967 р., коли близько 30 тис. студентів-добровольців присвятили канікулярні місяці антивоєнній роботі в більш ніж 700 містах США.

Уперше за багато років комуністи одержали можливість відкрито брати участь у масових вуличних маніфестаціях. За словами видатного діяча КП США Арнольда Джонсона, це знаменувало поновлення відкритої участі партії в політичному житті країни [9,370].

Продовжувала розширюватися соціальна база руху -- у нього активніше стали включатися представники національних меншин і робітничого класу. У березні 1967 р. з'їзд Південної конференції християнського керівництва прийняв резолюцію, що вимагає зупинити війну у В'єтнамі. У липні того ж року з'їзд Конгресу расової рівності засудив цю війну як геноцид.

Винятково важливе значення мало приєднання до антивоєнного протесту Мартіна Лютера Кінга, що відбило зріст антивоєнних настроїв серед негритянського населення. Виступаючи в Ріверсайдській церкві Нью-Йорку через 10 днів після квітневих антивоєнних демонстрацій, Кінг проголосив відому «Декларацію незалежності від в'єтнамської війни», почавши тим самим спробу злити воєдино рух за громадянські права з іншими потоками демократичної боротьби, що у випадку успіху мало б величезне значення для демократичних сил США.

Якісним зрушенням у розвитку антивоєнної боротьби став активний протест проти заклику в збройні сили, а потім і опір йому. У прогресивній американській літературі він одержав назву переходу «від протесту до опору». Відмова від служби в армії не з релігійних, а з моральних або політичних мотивів поєднував у собі протест проти конкретної імперіалістичної війни та проти мілітаристської машини в цілому.

В 1966 р. пройшов ряд конференцій, присвячених боротьбі проти призову до армії. Найбільш значної була конференція «Студентство, університет і призов», що відбувся в жовтні в Нью-Йорку. Найбільші молодіжні організації заявили про «опозицію будь-якій формі обов'язкового призову... який використовується Сполученими Штатами для гноблення людей у США й в усьому світі» [5,371]. Як би відгукуючись на це, в 1967 р. (у квітні, жовтні й грудні) у ході багатьох масових антивоєнних демонстрацій молоді люди привселюдно спалювали свої призовні картки або повертали їх владі [2,582]. Вони піддавали себе серйозній небезпеці, тому що ще в серпні 1965 р. був прийнятий закон, відповідно до якого винні в таких діях або в підбурювання до них виносився вирок до тюремного ув'язнення до 5 років.

До 1966 р. відносяться й перші випадки антивоєнного протесту в рядах збройних сил США. Найбільшу популярність одержало «справу трьох з Форт-Худа» -- відмова пуерторіканця Д. Морі, чорношкірого Д. Джонсона й білого Д. Самаса, що служили на військовій базі Форт-Худий (штат Техас), підкоритися наказу про відправлення у В'єтнам.

Антивоєнні виступи «в'єтнамського літа» 1967 р. розгорталися на тлі бурхливих подій, які були відзначені підйомом масових рухів соціального протесту. Бунти, вибухи обурення проти расового гніту й поліцейського терору трясли гетто американських міст. Вони перепліталися з підйомом громадянської активності молоді. Кульмінацією став так званий «похід на Пентагон» 21 жовтня 1967 р., у якому взяло участь близько 200 тис. чоловік. Ініціатором і організатором походу був Національний мобілізаційний комітет за припинення війни у В'єтнамі [5,272].

Обстановка, яка сформувалася в 1966-1967 р. свідчила про різке поглиблення політичної поляризації у всіх прошарках суспільства з питання про війну у В'єтнамі. Антивоєнний рух 1965-1967 р. показав силу й можливості масового протесту проти політики агресії, воно привернуло увагу всього народу до схованих пружин і справжніх мотивів цієї політики.

Після перемоги республіканців на виборах 1968 року антивоєнні настрої серед ліберальних та помірно-консервативних представників демократичної партії почали виявлятись з більшою впевненістю. Значною мірою це було викликано прагненням перехопити керівництво антивоєнним рухом, обмежити його діяльність, і більш того, перетворити її на опору демократичної партії.

Антивоєнні організації упевнились у відсутності у республіканської адміністрації реальних планів щодо закінчення війни і відновили свою діяльність уже в липні 1969 року. Тоді у Вашингтоні не проходило жодного тижня без демонстрацій, маршів, актів громадянської непокори [5,395].

В рядах антивоєнного руху діяли також пацифістські організації. Пацифістський рух виник в 20-х роках ХІХ століття. На його формування та діяльність значно вплинула еміграція з європейських країн членів пацифістських церков, які відмовлялися від служби в армії. Серед перших відомих пацифістських організацій - Американське суспільство миру, яке було створене в 1828 році У. Леддом.

Наприкінці ХІХ століття пацифістські організації активізували свою діяльність. Визнаючи, що існуючі в капіталістичному суспільстві закони суперечать їхнім принципам, пацифісти разом з тим пропонують мирні, ненасильницькі шляхи трансформації суспільства. В рядах пацифістів були відсутні єдині погляди на шляхи та методи досягнення кінцевої мети - роззброєння. Більшість виступали за багатосторонні або двосторонні узгоджені дії. Деякі, наприклад католицька організація „Пакс Крісті” (1973), вважали допустовими і односторонні дії.

Серед пацифістських організацій існували такі радикальні за характером, як Католицький робочий рух (1933), Центр з вивчення закону та пацифізму (1978). Члени першої вважали ефективним шляхом зміни суспільства децентралізацію анархістського типу. Друга - надавала юридичну допомогу організаціям та приватним особам.

Події післявоєнних десятиліть - створення атомної бомби, подальше вдосконалення ядерного озброєння та засобів його поставлення, війна у В'єтнамі та масовий протест проти неї - мали величезну дію на теорію та практику пацифізму. З'явився новий його напрямок - „ядерний” пацифізм. Його прибічники не були супротивниками ненасильництва, деякі навіть не відкидали звичайного озброєння. Але вони виступали проти будь - якого використання ядерної зброї.

Припинення війни у В'єтнамі привело до спаду антивоєнної активності: більшість учасників вважали свою місію виконаною, багато організацій і коаліції оголосили про саморозпуск.

Розділ ІІ. Рух молоді та студентів

Друга світова війна значно змінила обстановку в молодіжному і студентському русі США. Серед молоді як і раніше переважали демократичні і прогресивні настрої. В роки війни активність молоді мала антифашистську спрямованість, вона підтримувала зміцнення радянсько-американського співробітництва. Відображенням солідарності з СРСР став розвиток контактів окремих американських молодіжних організацій із представниками радянської молоді, зокрема з Антифашистським комітетом радянської молоді.

Молодих американців хвилювали проблеми післявоєнного устрою світу, що проявилося в діяльності студентських груп, які виступили за запобігання воєн і встановлення справедливих і рівноправних відносин між державами шляхом створення "світового уряду", прообразом якого вони вважали ООН. Ці групи згодом склали студентські відділення організації "Об'єднані світові федералісти", створеної в 1947 році.

Прагнення молоді до продовження реформ "нового курсу", до розвитку післявоєнного співробітництва з СРСР відбила передвиборна кампанія Г. Уоллеса, кандидата на президентських виборах у 1948 р. від Прогресивної партії. Для агітації за його платформу серед молоді була створена організація "Молоді прогресисти Америки", на установчому з'їзді якої було близько 2 тис. делегатів з 44 штатів. "Молоді прогресисти" не припинили свою діяльність після виборів і на з'їзді 1949 р. висунули "Білль про права молоді", вимагаючи здійснення заходів для поліпшення соціально-економічного положення молоді і прийняття законодавства з забезпечення громадянських прав негритянського населення.

У своїй боротьбі молодь застосовувала такі форми і методи, як сидячі страйки, диспути, марші, мітинги, захоплення студентських містечок-кампусів. Першим масовим виступом, що показав країні серйозність студентського руху і поклав початок новій тактичній формі боротьби студентів - "сит-ін" (sіt іn) - різновид сидячого страйку, був виступ у студентському містечку Каліфорнійського університету в Беркли восени 1964 року [8,283].

Молодь протестувала проти агресивного зовнішньополітичного курсу, "холодної війни". У 1949 р. "Молоді прогресисти Америки" і "Американська молодь за вільний світ" виступили з осудом створення НАТО. Серед студентства виявлялося невдоволення призовом до армії, введенням вишколу у вищих навчальних закладах. Відзначалися й інші вираження протесту проти внутрішньої і зовнішньої політики правлячих кіл США.

Серйозні труднощі в роботі з молоддю в цей період відчували комуністи. У 1943 р. опортуністам удалося домогтися розпуску Ліги комуністичної молоді. Замість неї була створена "Американська молодь за демократію", що займалася пропагандистською роботою, яка після війни намагалася залучити молодь до активних виступів. Ця організація брала участь у створенні "Молодих прогресистів Америки". У 1949 р. комуністами була утворена Ліга робочої молоді, яка також намагалася організувати виступи молоді і, зокрема, що скликала в 1952 р. національну студентську конференцію за академічні свободи, рівність і мир. Учасники конференції виступили з осудом політики "холодної війни", у підтримку ідей демократії і міжнародного співробітництва. Діяльність ревізіоністів у КП США привела до того, що в 1957 р. Ліга робочої молоді була розпущена. Труднощі роботи комуністів серед молоді були обумовлені тими переслідуваннями, яким піддавалася компартія США з кінця 40-х рр. Судові процеси над керівниками партії, запекла антикомуністична й антирадянська пропагандистська кампанія, гоніння з боку влади привели до того, що комуністи діяли в напівлегальних умовах і основні зусилля витрачали на збереження партії та її виживання.

У 50-ті рр. значно знизилася чисельність буржуазно-ліберальних молодіжних організацій, що відмовилися від активної роботи серед молоді і майже цілком переключилися на просвітницьку діяльність. Організація "Студенти за демократичні дії" (СДД), що виникла в 1948 р. у результаті приєднання Студентської асамблеї США до ведучої організації ліберальних кіл "Американці за демократичні дії (АДД), під час створення нараховувала 148 відділень з 5 тис. членів, а в 1951 р. в ній залишилося 65 відділень з 2 тис. членів. Істотно впала також чисельність партії "Молодих демократів", створеної в 1932р. [7,334].

Найбільш великою і помітною організацією цього напрямку була Студентська асоціація Сполучених штатів створена в 1947 році як Національна студентська асоціація (НСА). Рішення про її створення було прийнято на конференції в Чикаго в 1946 р., де зібралося близько 800 делегатів з 350 університетів і коледжів 42 штатів і представники 22 національних студентських організацій [7,337].

Устав НСА проголошував наступні цілі: забезпечення академічних свобод і прав студентів; сприяння розвитку демократичного самоврядування; забезпечення кращих методів і умов освіти; поліпшення матеріального, соціального й культурного положення студентів; розвиток міжнародного взаєморозуміння й допомоги у забезпеченні рівних прав на освіту без розбіжності статі, релігії, політичних переконань і матеріального положення.

Минуле НСА пов'язане з розкольницькою діяльністю керівництва асоціації на міжнародній арені, де воно використовувалось американським імперіалізмом для підриву прогресивного міжнародного молодіжного руху. В 1950 році НСА брала участь в Міжнародній студентській конференції і тоді ж, на своєму третьому конгресі, прийняла рішення не підтримувати відносин з Міжнародним союзом студентів.

В 1967 році розкрився зв'язок НСА із Центральним розвідувальним управлінням США. Протягом наступних років орієнтація й діяльність НСА перетерпіли значні зміни, що пов'язане із загальним підйомом молодіжного руху наприкінці 60-х років, який був спрямований проти політики американських правлячих кіл, зокрема, проти агресивної війни у В'єтнамі.

НСА вважалася організацією, що представляє більшість американського студентства, але насправді вона поєднувала органи студентського самоврядування, які в ті роки не мали серйозного впливу на маси студентів і не відбивали їхніх позицій.

На настрої молоді в 50-ті рр. мали вплив економічні і соціально-демографічні зрушення, що відбувалися в країні. Науково-технічний прогрес і розвиток державно-монополістичних тенденцій збільшували потреби в підготовленій робочій силі, що привело до швидкого розвитку системи освіти. У 1945 р. у США було 1,6 млн. студентів, у 1950 р.- 2,6 млн., а в 1960 р.- 3,6 млн., які складали більше 20% молоді у віці від 18 до 25 років. До І960 р. з 27 млн. 14-25-літніх 50% були учнями і студентами.

У другій половині 50-х рр. намітилися нові тенденції в політичній свідомості і поведінці молоді, особливо студентства. Студентська молодь протестувала проти наступу на демократичні права і свободи, зазіхання на гідність особистості. Одним з перших помітних проявів політичної активності студентів у 50-ті рр. були виступи за громадянські свободи - свободу слова, організацій, зборів тощо. Студенти підтримували боротьбу викладачів проти "присяги про лояльність", проти звільнення незгодних з офіційним політичним курсом. Такі кампанії протесту були помітні в Каліфорнійському університеті, у вищих навчальних закладах штатів Іллінойс, Нью-Йорк, Оклахома, Миннесота, у ряді інших університетів і коледжів. Боротьба проти "присяги про лояльність" прийняла досить широких масштабів після прийняття в 1958 р. "Закону про освіту з метою національної оборони", який включив вимогу такої присяги за умови одержання матеріальної допомоги. Виступи за цивільні свободи включали також протест проти дій адміністрації навчальних закладів, що забороняли діяльність студентських організацій лівого напрямку, виступи перед студентами суспільних діячів, відомих прогресивними поглядами. Хоча такий протест мав локальний характер і виявлявся в основному в збиранні підписів під петиціями, виданні публікацій у підтримку конституційних прав і академічних свобод, з'явилися передумови об'єднання зусиль студентів різних навчальних закладів, переходу до активних дій. Створена ще в 1951 р. Американська асоціація університетських студентів за академічні свободи до кінця десятиліття розширила свою діяльність, встановивши зв'язок з багатьма іншими студентськими групами. У Каліфорнійському університеті в Беркли був створений Студентський союз за громадянські свободи, який поширив свою діяльність на інші навчальні заклади штату і зумів провести кілька представницьких конференцій. Встановлювалися зв'язки студентських груп з іншими організаціями, що виступали проти обмеження демократичних прав і свобод, зокрема з Американським союзом за громадянські права.

Великий вплив на підйом політичної активності наприкінці 50-х рр. мав рух за громадянські права негритянського населення. Боротьба негрів проти расизму, дискримінації і сегрегації одержала широку підтримку серед американського студентства, що сприймало гноблення чорних американців як втілення недоліків американського суспільства. Проявом солідарності з боротьбою негрів стали виступу студентів проти дискримінації негритянських студентів у вищих навчальних закладах.

Страницы: 1, 2, 3