Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України 
исливці-чоловіки були змушені ставитися до промислових тварин раціональніше. Молодих гірських кіз та ягнят уже не вбивали під час полювання, а приносили додому, де певний час вирощували.Так в унікальних умовах Близького Сходу на основі мисливства та збиральництва постали принципово нові, відтворюючі форми економіки -- землеробство і тваринництво.Це зумовило докорінні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства.Зерно як основа раціону ранніх землеробів вживалося в їжу у вигляді каш, а їх приготування потребувало міцного, жаро- та водостійкого посуду. Він також був необхідний для збереження запасів зерна до нового врожаю. Цим пояснюється повсюдне поширення керамічного посуду разом з культивацією зернових культур. Примітивний глиняний посуд -- визначальна археологічна ознака неолітичної доби.На відміну від рухливих мисливців землероби змушені вести осілий спосіб життя, охороняючи свої поля. В результаті різко збільшилася чисельність сім'ї та общини. Ранньо-землеробські поселення Близького Сходу набагато більші за площею, ніж мисливські стоянки попередньої епохи.Скупчення населення на великих за розміром неолітичних поселеннях призводило до погіршення санітарних умов, частих епідемій.Ранні землероби були більшою мірою забезпечені їжею, ніж мисливські суспільства, однак її якість значно поступалася м'ясній дієті останніх. Основу зернового раціону становили вуглеводи, бракувало білків, амінокислот, вітамінів. Це значно ослаблювало людський організм, сприяло поширенню різноманітних захворювань. Дослідники вважають, що деградація зубного апарату людини та грацилізація скелета (потоншання кісток) розпочалися через перехід від мисливської м'ясної до землеробської вуглеводної дієти.Цікаво, що у скотарських племен (наприклад, скіфів) на відміну від землеробів вищезгаданих негативних змін скелета не спостерігається [1, т. 2, с. 267].Продуктивність відтворюючого господарства та осілий спосіб життя зумовили демографічний вибух у ранніх землеробів Близького Сходу. Щільність найдавнішої неолітичної людності порівняно з мезолітичними мисливцями та збирачами зростає в 50-100 разів: з 3-5 до 500 осіб на 100 км2. В результаті частина населення, що вже не могла прохарчуватися на своїй батьківщині, мігрувала в регіони з не чисельною мисливською людністю, але з придатними для землеробства ґрунтами. Неолітичні прибульці принесли на нові землі не лише аграрні навички, а й культурні рослини, приручених тварин, власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип.На Близькому Сході було кілька центрів становлення аграрного господарства: палестино-сирійський на східному узбережжі Середземного моря, південно-анатолійський на півдні Малої Азії, у передгір'ях Загросу на схід від р. Тигр. З палестино-сирійського ранньонеолітичного центру в VII тис. до н. є. стародавні мотичні землероби і тваринники розселялисяпереважно на південь в Аравію та на південний захід в Африку. Із Загроських гір мотичні землероби розселилися на Схід в Індію (дравіди) та у Центральну Азію.У тісному контакті зі Східним Середземномор'ям у горах Тавру розвивався південно-анатолійський центр становлення відтворюючого господарства. На думку переважної більшості дослідників, землеробство і тваринництво потрапило в Європу в VII тис. до н. є. саме звідси, але для цього їх носіям довелося перетнути Егейське море, яке відокремлює Малу Азію від Європи.Анатолійські мотичні землероби з VII тис. до н. є. поширювалися на захід двома головними шляхами: морським уздовж узбережжя в Західне Середземномор'я та через Грецію і Подунав'я сушею в Центральну Європу та Правобережну Україну.Головний потік ранньонеолітичних переселенців з Малої Азії був спрямований через Егейське море в Східну Грецію (Фессалію), а звідси долиною р. Стримон на північ у Подунав'я. Звідси частина мігрантів прямувала долиною Дунаю вверх у Центральну та Західну Європу, інша повертала на схід і через Нижнє Подунав'я рухалася на Правобережну Україну.Освоєння землеробами нових земель неминуче приводило до зростання населення і на цих теренах, що змушувало шукати нові придатні для мотичного землеробства регіони.Найдавніші землеробські культури Європи постали в Східній Греції у VII тис. до н. є. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). їх людність ще не знала кераміки, але існувала переважно за рахунок мотичного землеробства і тваринництва. Відтворюючі типи господарства з'явилися на Балканах уже в досить розвиненому, сформованому вигляді. Сам набір культивованих рослин (пшениця емер, однозернянка, ячмінь, сочевиця, вика, горох) та домашньої худоби (вівця, коза) вказує на їх близькосхідні корені. [8, 157-159]Про це свідчить також тендітний, східносередземноморський антропологічний тип найдавніших аграріїв Балкан.Поступово просуваючись з Греції на північ, нащадки анатолійських землеробів пристосовували свої господарство та культуру до місцевих природних умов. Характерне для Східного Середземномор'я і Греції розведення овець та кіз на півночі Балканського півострова поступилося місцем великій рогатій худобі та свинарству. Однак у степовому Надчорномор'ї вівці продовжують відігравати провідну роль у стаді, структура якого значною мірою визначалася природно-ландшафтним середовищем. Тому спроби пояснити раннє поширення овець та кіз у неоліті півдня України впливом з Кавказу здаються непереконливими.У VI тис. до н. є. ранньоземлеробська людність досягла півночі Балканського півострова. Тут сформувалася середньодунайська ранньонеолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево Югославії, Кереш Угорщини, Кріш Румунії, Караново Болгарії та Буго-Дністровської України. Протягом цього тисячоліття неолітичні землероби освоїли всю Карпатську улоговину. Лише на сході їм вдалося вийти за межі Карпатської дуги до середніх течій Пруту, Дністра та Південного Бугу. Цей буго-дністровський неоліт вважається найдавнішим серед неолітичних культур України. ІІ.2 Становлення землеробства на території України починаючи з V тис. до н. е.Про становлення землеробства в Україні вже в середині V--IV тис. до н. е. свідчать і специфічні знаряддя праці неолітичного часу -- зернотерки, серпи, мотики тощо.Як відомо, культурні злаки походять в основному із зон підвищених ділянок субтропіків Південно-Західної Азії та Північно-Східної Африки, тобто звідти, де вони зустрічаються в дикому стані. Виходячи з аналізу видового складу злаків у культурах неоліту й енеоліту України, Молдови та сусідніх територій, можна твердити про два шляхи проникнення землеробства на наші землі. Один із них пролягав через Балкани й Нижнє Подунав'я (звідки землеробство перейняло населення буго-дністровської культури, в якій склад злаків був ідентичний балканському), другий -- із Центральної Європи в обхід Карпат із півночі (він пов'язується з проникненням на територію України дунайських племен культури лінійно-стрічкової кераміки, в якій асортимент злаків був ширший, ніж у буго-дністровців, і включав також овес, вику, жито та ін.). [28, 42-44]На V тис. до н. є. припадає принципово новий етап освоєння балканськими аграріями Європи. Колонізація поширилася із Середнього Подунав'я північніше на лесові плато середньої смуги Європи. Ці родючі ґрунти простягалися північніше Альп та Карпат довгою смугою від Північної Франції до України. Однак землеробське освоєння порослих лісом обширів стало можливим лише після винайдення підсічно-вогневого землеробства.Його суть полягала в тому, що восени ділянка лісу розчищалася від дерев, які всохли протягом зимових місяців. У лютому сухі дерева спалювалися, удобрюючи землю попелом. Навесні підготовлене у такий спосіб поле засівалося. Після кількох років експлуатації воно втрачало родючість. Доводилося випалювати нову ділянку лісу і переносити ближче до неї селище. Цим пояснюється рухливість землеробів, які користувалися такими методами ведення сільського господарства.ІІ.3 Культура лінійно-стрічкової кераміки на ВолиніТретя хвиля мігрантів з Балкан та Подунав'я -- людність культури лінійно-стрічкової кераміки -- на відміну від попередніх прийшла на Волинь та Верхнє Подністров'я не з Нижнього Дунаю, а з південної Польщі в обхід Карпат з півночі. Ці поселення існували в Україні у V тис. до н. є. В основі економіки прибульців було переложне землеробство, доповнюване придомним розведенням великої рогатої худоби. Носії традицій культури лінійно-стрічкової кераміки були нащадками найдавніших балканських землеробів. Про це свідчить близькосхідний набір зернових, характерний орнамент посуду, східносередземноморський "вірменоїдний" антропологічний тип [24, 264].Ця спільнота постала ще у VI тис. до н. є. на основі культури Кереш Західної Угорщини. З Карпатської улоговини людність культури лінійно-стрічкової кераміки просунулася Верхнім Дунаєм на узвишшя Південної Німеччини, до басейну Рейну і навіть Північно-Східної Франції. Дещо пізніше саме її нащадки принесли землеробство і тваринництво на Британські острови.Племена культури лінійно-стрічкової кераміки зі своєї батьківщини на Середньому Дунаї через Моравську браму розселялися на північ на землі Південної Польщі. Рухаючись далі на схід, вони близько середини V тис. до н. є. досягли Волині та Верхнього Подністров'я.Швидше за все населення культури лінійно-стрічкової кераміки з Моравії рухалося на північ через Моравську браму, заселяючи, зокрема, і верхів'я Одеру та Вісли. Припускаємо, що з півдня Польщі, зокрема басейну Вісли через Західний Буг відбувалося заселення Волинської височини. Міграції обумовлювались, як вважають, надлишком населення на певних територіях. Процес заселення був, напевне, багатоетапним, а напрямки розселень могли змінюватися.Отже, ця культура відіграла провідну роль у неолітизації середньої смуги Європи від Франції до України.Серед кількох десятків неолітичних пунктів, відомих в межах Волинської височини, до найважливіших відносимо два вузли пам'яток, розташованих поблизу Луцька та Рівного. Особливе місце серед них займає поселення Рівне, розташоване на березі Басівкутського озера на околиці м.Рівного. [22, 17-19]Поселення розташоване на мисовидній терасі, піднятій над заплавою на 4-5 м. Площа, на якій знаходяться матеріали культури лінійно-стрічкової кераміки, становить 200х120 м. У різних місцях поселення закладено 14 шурфів, якими виявлено залишки трьох об'єктів, розташованих на відстані 30-40 м одне від одного. (Сумарна досліджена площа - бл. 200 м2). Основна частина матеріалів об'єкту №1 фіксувалася в межах 4,5х2,0 м, об'єкту №2 - 8,0х2,0 м. У заповненні останнього об'єкту знайдено 980 уламків кераміки, кістки тварин, рогову мотику, вісім кістяних проколок та вістер, крем'яні пластини, вкладні до серпів, нуклеуси.На основі аналізу кераміки поселення Рівне його можна віднести до раннього “донотного” гнеховицького етапу розвитку культури лінійно-стрічкової кераміки Польщі.Іншою базовою пам'яткою культури лінійно-стрічкової кераміки Волині є поселення “нотного” періоду Голишів ІІ. Воно розташоване поблизу м. Луцька, на березі р. Чорногузка. На дослідженій тут площі (1748 м2) виявлено об'єкти різної величини: №1 - 10х5 м, №4 - 6х4 м та №5 площею 22 м2. На площі поселення одержано 2500 фрагментів кераміки, переважно столової, від горщиків, амфор, мисок, чаш, кухлів, чарок, чаш на піддоні. [24, 33]Поселення Гнідава вирізняється серед інших пам'яток Волині, оскільки належить до найпізнішого етапу - його кераміка має риси железовського стилю. Розташоване воно на околиці м. Луцька, в уроч. Гнідава, на лівому березі р. Стир. Виявлене і досліджувалось експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом М.П. Кучери в 1968, 1969 рр. У 1981 р. роботи проводились автором. Всього відкрито 800 м2 поселення.Стратиграфія його така: 0,2-0,4 м - гумус, 0,4-0,9 м - підґрунтя. Культурні рештки залягали в основі підґрунтя та в заглибинах. Основним типом відкритих тут жител є півземлянки, які часто складалися з двох сполучених між собою камер. Об'єкт №23 мав розміри 2,5х4 м, №24 - 6х2,3 м, тобто площа їх була невелика - 10-15 м2.В житлах та ямах зібрано майже 1000 фрагментів кераміки, яку умовно ділимо на три групи: столову, кухонну та проміжну, що має середні розміри та специфічний орнамент.Матеріальна культура.Виявлені на поселеннях культури лінійно-стрічкової кераміки знаряддя праці вказують на заняття цього населення землеробством-рільництвом (крем'яні вкладні до серпів, кам'яні зернотерки та розтирачі, рогові наконечники до мотик), полюванням (кістяні наконечники стріл, дротиків, крем'яні трапеції), прядінням (прясла).В порівнянні з кістяними та роговими виробами Подністров'я та півдня Польщі асортимент виробів населення культури лінійно-стрічкової кераміки Волині був численнішим і включав копачки, лощила, наконечники стріл, дротиків, сокири з отворами для руків'я, наконечники мотик різних типів.Своєрідністю відзначалися і крем'яні вироби. Так, якщо на території Польщі на поселеннях культури лінійно-стрічкової кераміки скребки складають 30-40%, то на Волині ці знаряддя не перевищують 5%, а основна кількість знарядь складається з пластин та відщепів з ретушшю. Нуклеуси з волинських пам'яток КЛСК невеликих розмірів: 4х5 см з поселення Рівне та 4х4,5 см з Гіркої Полонки, лише з Голишева ІІ - більші - 7,5х5 см. Вони підпризматичні або аморфні, одноплощинні, призначені для сколювання пластин. [24, 59]Всього під час досліджень пам'яток культури лінійно-стрічкової кераміки Волині одержано 5600 фрагментів кераміки: Рівне - 1500, Голишів ІІ - 2500, Гірка Полонка - 600, Гнідава - 1000.Основними типами керамічних виробів Волині є горщики, амфори, миски, чаші, кухлі, чарки, пляшкоподібні вироби, чаші на піддоні. Основною формою столових виробів є куля або зрізана на 1/3, або з S-подібним профілем з ледь помітним дном та широким горлом. Вироби пізнішого часу мініатюрніші: миски та чаші з Рівного мали діаметр вінець від 10 до 28 см, поселення Голишів ІІ - 10-16 см, поселення Гнідава - діаметр 7-9 см при висоті 5,6 см.Кухонний посуд більш грубої роботи, значніших розмірів (вміст 2-5 л), товстостінний, міцний, прикрашався бідно - лише у верхній частині.Таким чином, особливості та асортимент крем'яних та кістяних виробів культури лінійно-стрічкової кераміки Волині характеризують не лише господарську специфіку, а й регіональні особливості місцевих племен, які в нових умовах адаптували близькосхідну модель рільничо-скотарського господарства.Одержані під час розкопок поселень культури лінійно-стрічкової кераміки матеріали (зокрема, відбитки зернівок на печині та кераміці, остеологічні знахідки) дали можливість у співпраці з Г.О.Пашкевич та О.П.Журавльовим визначити номенклатуру культурних злаків (кілька ґатунків пшениць, ячменів, просо, горох, вика), склад домашнього стада (бик, свиня, вівці, кози, коні, а також собаки). Об'єктами полювання були тур, козуля, кабан, олень звичайний, лисиця, борсук. На заняття примітивним бортництвом вказує грудочка воску, знайдена на поселенні Рівне в житлі № 2. [24, 72-74] ІІ.4 Трипільська культура -- давніх хліборобівОднак справжня аграрна колонізація лісостепової смуги Правобережної України пов'язана з відомою трипільською культурою, яка датується V- IV тис. до н. є. Вона виникла на початку V тис. до н. є. у румунському Прикарпатті на основі балканської неолітичної культури Боян. Румунська назва культури Кукутені. Протягом понад тисячу років ця людність поступово і невпинно просувалася з Південного Прикарпаття у північно-східному напрямку, колонізуючи родючі чорноземи лісостепової смуги Молдови та Правобережної України.В середині IV тис. до н. є. трипільці досягли Дніпра на теренах Південної Київщини. Одне з цих поселень, розкопане В. Хвойкою сто років тому біля с. Трипілля, і дало назву культурі.Трипільська археологічна культура належить до великого кола високорозвинених культур давніх хліборобів доби неоліту та мідного віку (Kpiш, Боян, Вінча, Варна, Каранове, Гумельниця, Лендель, Тисаполгар, та ін.), які археологи об'єднують у цивілізацію Старої Європи. Час існування цієї цивілізації на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI-IV тис. до н.е.Племена культурної спільності Трипілля-Кукутень займали частину території сучасних Румунії, Молдови та України від Прикарпаття на заході до долини Дніпра на сході, у межах зони лісів помірного поясу та лісостепової смуги. Тут відомо понад 4000 пам'яток -- поселень, могильників, окремих місцезнаходжень. Найпізніші пам'ятки трипільської культури виходять у степову зону Північно-Західного Причорномор'я. Абсолютна хронологія трипільської культури була встановлена на підставі радіовуглецевого датування. Період її існування в цілому складає понад 2500 років: від 5400-5300 до 2700-2600 pp. до н.е. [11, 116-117]
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
