Процес становлення української бібліограф

Досвід перших років організаційної діяльності Бібліотеки (1918-1923) збирання фондів, їхнього первинного опрацювання довів необхідність створення центру, що координував би бібліотечну та бібліографічну роботу наукових бібліотек України, сприяв розв'язанню спільних проблем.

Після детального обговорення, співробітники ВБУ дійшли висновку, що його організація можлива лише на базі Всенародної бібліотеки України як визнаної національної бібліотеки, яка мала великий універсальний науковий фонд, розвинену структуру, акумулювала у своєму складі міцний колектив фахівців. Науково-дослідний інститут на базі Бібліотеки, будучи новою організаційною формою, повинен був поєднати усі переваги великої наукової бібліотеки і дослідної установи.

На нараді ініціативної групи у березні 1925 р. було ухвалено організувати на громадських засадах об'єднання під назвою “Науково-дослідний інститут бібліотекознавства при ВБУ” для колективного проведення наукових досліджень з проблем бібліотекознавства [32; 17].

Одним з перших наслідків діяльності новоствореного Інституту була організація за ініціативою ВБУ і діячів НДІБ Першої конференції наукових бібліотек України та її проведення в грудні 1925 р. у приміщенні Бібліотеки. Обговоривши основні проблеми діяльності наукових бібліотек, учасники конференції підтримали загальні підходи і підтвердили провідну позицію ВБУ у розвитку наукової діяльності та організації НДІБ як головного осередку бібліотечної науки в Україні.

Уже у січні 1926 р. Президія НДІБ на своїх засіданнях розглянула резолюції Конференції, виокремила першочергові проблеми, серед них складання українознавчого бібліографічного репертуару і бібліографічної роботи в наукових бібліотеках, підготовки наукових робітників бібліотекознавства й кваліфікованого бібліотечного персоналу, каталографії, предметного каталогу; визначила співробітників, на яких покладалась персональна відповідальність за їхнє вирішення, для чого ці питання мали бути включені до загального плану роботи ВБУ і НДІБ.

За розпорядженням Укрнауки від 12 липня 1926 р. Інститут бібліотекознавства було перейменовано у Науково-дослідну комісію бібліотекознавства та бібліографії (НДКБ). Рада ВБУ на засіданні 22 лютого 1927 р. затвердила Статут HДКБ, що закріпив за нею усі повноваження та функції раніше створеного Інституту.

За Статутом на НДКБ покладалася робота в галузі бібліотекознавства та бібліографії, а також споріднених і допоміжних дисциплін. Основними завданнями визначено: а) обслуговування наукових потреб ВБУ; б) сприяння розвиткові бібліотечної та бібліографічної справи в УСРР.

У рамках окресленого обсягу й завдань визнано три основні функції НДКБ: науково-організаційну, науково-педагогічну та науково-дослідну. Організаційна структура НДКБ складалася з Пленуму, Президії, секцій та комісій з окремих питань. Було створено дві секції - бібліотекознавства і бібліографії. 1928 р. започатковано секцію книгокористування. 1929 р. планувалося розпочати роботу секції НОП.

Засідання Комісії були переважно відкритого (“прилюдного”) характеру, на них запрошувалися бібліотечні фахівці з наукових бібліотек і споріднених організацій. Співробітники інших установ включалися й до складу НДКБ для більш представницької участі в її роботі зацікавлених фахівців з бібліотечної справи та бібліографії. ВБУ намагалася використовувати всесоюзну трибуну, брати участь бібліотечних та бібліографічних нарадах різних рівнів.

Результатом напруженої індивідуальної й колективної роботи членів НДКБ стали не лише оприлюднені доповіді, створювалося наукове підгрунтя для виконання завдань Hаціональної бібліотеки у всеукраїнському масштабі, надавалася допомога у вирішенні завдань бібліотечної справи і бібліографії для всієї України, що сприяла її активному розвиткові.

У ході реалізації резолюції Першої конференції наукових бібліотек УСРР про створення Комісії для розробки основних питань організації та координації робіт зі складання УБР, каталографічної інструкції тощо, виникає підтримана Укрнаукою ідея створення при ВУАН всеукраїнської Бібліографічної комісії (далі - БК).

11-14 квітня 1927 р. у Києві, в приміщенні ВБУ відбувся Перший пленум БК ВУАН. Співробітники НДКБ взяли активну участь у створенні Комісії, редагуванні положення про її роботу, склали проект пленуму, згодом затверджений організаційною нарадою, й представили п'ять з восьми доповідей.

БК поєднала провідних фахівців різних установ і відомств України. Провідна роль діячів НДКБ в інформаційному, науково-методичному і науково-теоретичному забезпеченні проблем створення національної бібліографії простежується за результатами її роботи, значну частину якої, в т.ч. й проект УБР, виконано саме працівниками Бібліотеки [32; 18].

За ініціативою і активною участю членів НДКБ, було також організовано й проведено Перший пленум Каталографічної комісії для розробки єдиної каталографічної інструкції.

Постанови ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У кінця 1928-1929 рр. спричинили реформу бібліотечних установ, в т.ч. й наукових бібліотек. ВБУ втягується в загальний процес ідеологічної перебудови суспільства.

НДКБ на той момент мала міцний, високопрофесійний склад фахівців, здатний вирішувати найскладніші завдання бібліотечної теорії і практики. Серед її членів були найвідоміші у наш час діячі бібліотечної справи і видатні вчені: С.П.Постернак, М.І.Ясинський, М.І.Сагарда, С.І.Маслов, В.Ф.Іваницький, Д.А.Балика, Б.І.Зданевич, Ф.П.Максименко, О.Є.Карпинська, В.О.Козловський, Н.В.Піскорська, О.І.Полулях та інші фахівці, які працювали у Бібліотеці.

На 1929/1930 р. було заплановано дослідження з питань бібліотекознавства, бібліографії, книгокористування, передбачався подальший розвиток науково-педагогічної роботи. Разом з тим, політична ситуація в Україні стала вже несприятливою для наукової діяльності у контексті підходів, що були запропоновані вченими ВБУ.

Наприкінці 1928 р. у газеті “Пролетарська правда” з'явилися статті, що мали на меті дискредитацію діяльності ВБУ та її керівництва. Бібліотека звинувачувалась у відсутності ідеологічних підходів до опрацювання фондів, створення каталогів, недостатньому зв'язку із завданнями соціалістичного будівництва, а найголовніше - наявності кадрів з духовною освітою при “ігноруванні у прийомі на роботу комуністів і комсомольців”, що розцінювалося як протидія офіційному курсу партії та радянської влади (1928 р. у ВБУ працювали дев'ять осіб з духовною освітою і вихідці з сімей духовних осіб). Організується комісія ВУАН під головуванням акад. К.Г.Воблого, що працювала три місяці. В цілому її висновки були сприятливими для ВБУ, хоч відмічалися й незначні недоліки. Комісія висунула ряд пропозицій щодо вдосконалення діяльності ВБУ, зокрема, каталогізації, обслуговування читачів, розміщення фондів тощо. Ряд недоліків у діяльності Бібліотеки цілком справедливо було пояснено об'єктивними труднощами.

Спільне зібрання ВУАН 11 лютого 1929 р., де виступили віце-президент ВУАН акад. К.Г.Воблий та директор ВБУ С.П.Постернак, схвалило наслідки діяльності Комісії та в цілому ВБУ. Прихильність Комісії до ВБУ та підтримка С.П.Постернака були очевидними, що не могло не роздратувати Укрнауку, вже орієнтовану на реформу ВБУ.

У жовтні-листопаді 1929 р. Київський держфінконтроль провів спеціальну ревізію фінансово-господарчої діяльності ВБУ. Внаслідок перевірки, у жовтні 1929 р. С.П. Постернака звільнено з посади. Для підкріплення результатів перевірки організовано Урядову комісію. Під час урядового обстеження ревізію рукописних фондів проведено спеціальною комісією під головуванням Камінського, а після неї - фінансову, а почасти й фахову роботу ВБУ перевіряла спеціальна бригада Робітничо-селянської інспекції.

Урядова комісія працювала впродовж трьох місяців. Висновки її були нищівними й носили політичний характер.

Повному розгрому піддавалася науково-дослідна робота НДКБ, яка перевірялася групою під керівництвом А.М.Яременка. Незвжаючи на те, що самий факт створення єдиного в УСРР осередка для наукового дослідження проблем бібліотекознавства, а також ретельну, а іноді й самовіддану роботу НДКБ та окремих її членів, розвинену видавничу діяльність оцінено позитивно, було зроблено спроби розгрому методологічної спрямованості досліджень. Зокрема, критиці піддалося поняття об'єкта наукової роботи, що власне й було основним грунтом науково-дослідної діяльності НДКБ.

Критиці піддано й науково-організаційну діяльність НДКБ, передусім, розподіл наукових досліджень за секціями бібліотекознавства і книгокористування.

Основний висновок прямо вказував на ідеологічний зміст претензій Комісії: “HДКБ не зуміла відповідно спрямувати й свою роботу, й інтереси своїх членів, щоб їхні індивідуальні роботи більше відповідали вимогам сучасного соціалістичного культурного будівництва й сучасній ролі бібліотеки в реконструктивному процесі” (Архів НБУВ, оп.1, спр.278а, арк.26.).

1930 р. у Бібліотеці та НДКБ уже не працювали С.П.Постернак, Д.А.Балика, П.Ф.Терлецький, деякі інші діячі НДКБ - теоретики бібліотеко- та бібліографознавства. Зі складу НДКБ та БК ВУАН було виведено Ю.О.Меженка. Директором ВБУ призначено Н.М.Миколенка, його заступником та головою НДКБ - А.М.Яременка.

Звільнення керівного складу та призначення нового директора за висновками комісій стало поштовхом до ідеологізації установи, спричинило репресії щодо провідних спеціалістів Всенародної бібліотеки України, приниження здобутків попередніх років у розвитку бібліотекознавства, книгознавства та бібліографії, перетворення ВБУ з бібліотеки світового рівня на загальнорадянську бібліотеку.

Починаючи з 1931 р. Всенародна бібліотека України поступово змінює концептуальні погляди на основний зміст бібліотечної, науково-дослідної та науково-методичної діяльності, спрямовує свою бібліотечну та бібліографічну роботу на службу соціалістичному будівництву.

Працювало дві секції - бібліотекознавства й бібліографії, оскільки після критики урядової комісії секції книгокористування не було передбачено в новому штатному розписі. Не було створено, як планувалося раніше, й нової секції з НОП. З книгознавчих питань до плану включалися лише ті, що мали загальний інтерес і пов'язувалися з конкретною роботою окремих відділів ВБУ.

1931 рік можна назвати переломним у діяльності ВБУ та НДКБ. Розгортається серія дискусій у літературознавстві, історичній науці, філософії. Не оминули ці події й книгознавство. Навесні 1931 р. за ініціативою Товариства войовничих матеріалістів у ВУАН організовано дискусію з приводу ідеологічної боротьби на книгознавчому фронті. Її підтримано на Всеукраїнській бібліографічній нараді, скликаній того ж року. Критиці було піддано як загальні напрями розвитку книгознавства та бібліографії, так і окремих вчених-книгознавців. Об'єктами критики К.А.Довганя, який фактично очолів цю кампанію в Україні, стали співробітники ВБУ і лідери НДКБ, зокрема, М.І. Ясинський, М.І. Сагарда, Д.А.Балика, а також практично вся діяльність НДКБ.

Ряд засідань Пленуму НДКБ наприкінці 1931 - на початку 1932 р. було присвячено аналізу попередньої роботи ВБУ в “світлі діалектично-матеріалістичної методології”. Із “визнанням ідеологічних помилок” довелось виступити керівному складу НДКБ. Видатні вчені, висококваліфіковані спеціалісти змушені були охаювати свою попередню роботу та обіцяти "опанувати марксо-енгельсову діалектику". Після відмови визнати помилки у своїй роботі залишає ВБУ Микола Сагарда.

Упродовж 1933 р. звільнено з роботи понад 40 співробітників Бібліотеки. Більшість з них становили активні члени НДКБ. У жовтні 1933 р. керівництво ВБУ та її науковий склад практично повністю змінено.

У нових статутах 1934-36 рр. у структурі Бібліотеки Науково-дослідної комісії бібліотекознавства та бібліографії вже не було. Ліквідація НДКБ як центра науково-дослідної науково-організаційної та науково-педагогічної роботи у ВБУ і Україні суттєво вплинула на подальший розвиток української бібліотечної науки.

У 1923-1924 рр. В.Ф.Іваницький та старші бібліотекарі ВБУ, залучені до вивчення досвіду організації і діяльності національних бібліотек, уважно проаналізували досвід й найпоширеніші форми підготовки наукових кадрів у Росії та на Заході. Виходячи із завдань Національної бібліотеки, які вимагали створення наукових засад організації бібліотечної діяльності, ВБУ зупинилася на інституті аспірантури як спеціальній формі підготовки наукового персоналу.

На засіданні Ради ВБУ від 8 грудня 1925 р. колективними зусіллями розроблено проект вимог до аспірантів і оголошення про п'ять місць для аспірантів ВБУ. Але з огляду на важливість питання в цілому для України, зацікавленість у ньому інших наукових бібліотек, нарешті, на те, що вихід, запропонований ВБУ, був новим для бібліотечних працівників, ухвалено винести це питання на розгляд Першої конференції наукових бібліотек України.

На конференції було заслухано й обговорено грунтовну доповідь заступника директора ВБУ В.Ф.Іваницького “Науково-дослідна праця в галузі бібліотекознавства та бібліографознавства у зв'язку з підготуванням бібліотекарів та встановленням аспірантури при наукових бібліотеках”. Серйозних заперечень проти інституту бібліотечної аспірантури на конференції висловлено не було, й пропозицію ВБУ підтримано майже одноголосно [28, 20].

Пізніше співробітниками Бібліотеки вироблено проект “Положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства”, що деталізував загальні положення про науково-дослідні кафедри, пристосовуючи їх до завдань і умов підготовки бібліотекарів вищої кваліфікації; складено загальний план підготовки аспірантів, обговорений на засіданнях НДКБ і затверджений Радою ВБУ.

Очолювати роботу аспірантів мала обрана Колегія керівників. Першими аспірантами Всенародної бібліотеки України 1926 р. стали М.В.Геппенер, Г.І.Коляда, В.М.Пилипенко та В.О.Черняхівська.

Науково-дослідну роботу аспірантів було орієнтовано на науково-практичні потреби української бібліотечної справи. З урахуванням цього керівники роботою аспірантів склали докладні програми з кожного циклу, списки літератури, що слід було опанувати впродовж навчання, теми для обговорення на колоквіумах і конференціях. У 1926-1933 рр. програми, форми та методи роботи з аспірантами неодноразово переглядалися з ураховуванням досвіду попередніх років. У вдосконаленні навчального процесу брали участь й самі аспіранти.

Діяльність Урядової комісії 1929-1930 рр., супроводжувалась й критикою роботи аспірантури. В науково-педагогічній діяльності НДКБ виявлено суттєві “дефекти”, основними з яких вважалися методологічні вади у вивченні бібліотечної справи як соціального процесу і відсутність нової генерації науковців у складі аспірантів. Комісія зробила спеціальні висновки стосовно роботи з аспірантами. Пропонувалося звернути увагу на збільшення набору за рахунок кадрів пролетарського походження. Наслідком перевірки роботи ВБУ Урядовою комісією стала повна переорієнтація напрямів діяльності НДКБ і науково-педагогічної зокрема.

Інститут аспірантури Всенародної бібліотеки України на чолі з НДКБ мав потенційні можливості відіграти важливу роль у формуванні наукових кадрів у галузі бібліотекознавства та бібліографії в Україні. Але вихід постанови ЦК ВКП(б) “Про поліпшення бібліотечної роботи” (жовтень 1929 р.) став початком послідовного знищення здобутків науковців ВБУ та НДКБ у галузі підготовки наукових кадрів.

Політичні репресії 1929-1933 рр. спричинили повну зміну кадрового складу Бібліотеки, звели нанівець зусилля як керівників, так і аспірантів ВБУ. Після 1933 року відомості про долю аспірантури в документах Бібліотеки відсутні, аспірантуру скасовано.

Другим напрямом науково-педагогічної діяльності НДКБ було створення при ВБУ бібліотечних курсів для підготовки фахівців середньої спеціальної освіти, яким у системі підготовки кваліфікованих кадрів відводилося важливе місце.

Наступним кроком у цьому напрямі стала спроба відкриття при Бібліотеці дворічних курсів для підготовки середнього бібліотечного персоналу, про що керівництво ВБУ та НДКБ вело переговори з Укрнаукою впродовж 1926-1932 рр. На відкритих засіданнях НДКБ та в періодичній пресі було детально обговорено форми і методи навчання, програми для курсантів тощо. З різних причин (переважно через відсутність асигнувань) курси так і не було відкрито. Як компромісний варіант, керівництво НДКБ запропонувало тимчасово без додаткових асигнувань створити однорічні бібліотечні курси для підготовки бібліотечних працівників. Ці курси існували в 1926/27 навчальному році й отримали позитивну оцінку як один із засобів підготовки бібліотекарів середньої ланки. Досвід існування курсів детально проаналізовано Д.А.Баликою та О.Є.Карпинською в “Журналі бібліотекознавства та бібліографії”.

У звітах про роботу Бібліотеки та НДКБ за 1928 р. є інформація про існування однорічних курсів набору 1927/28 р. Відомості про існування курсів для підготовки середнього бібліотечного персоналу при ВБУ, хоча б однорічних, у наступні роки відсутні.

Отже, первісні задумки про діяльність дворічних курсів бібліотечних працівників так і не були затверджені державними органами. 1932 р. з дозволу НКО при Бібліотеці організовано курси для підвищення кваліфікації бібліотечних робітників ВИШів і наукових установ м. Києва, але вони вже діяли на приципово інших засадах.

Виходячи з потреб національної бібліографії, зрозумілим є акцент на необхідність творчого пошуку логічних конструктивних пропозицій, спрямованих на найоб'єктивніше, реалістичне визначення поняття національна книга з огляду на всі особливості історичного розвитку українського народу. Саме в разі такого підходу визначення меж національної приналежності української книги спирається на певну сукупність ознак, серед яких -- мовна, територіальна, авторська, змістовна, хронологічна. Причому жодна з них не може бути абсолютизованою.

Низку ґрунтовних українознавчих бібліографічних праць було видано в США, Канаді, Чехословаччині. Істотним доповненням до друкованих в Україні бібліографічних джерел стали пристатейні бібліографії у виданій за редакцією В. Кубійовича "Енциклопедії українознавства" та англомовних енциклопедіях. У цьому ряду важлива праця Є. Пеленського "Ucrainica в західноєвропейських мовах: вибрана бібліографія" [9].

Формулювання основних критеріїв поняття "українська книга" на сьогодні має найбільш розвинену історіографічну традицію в бібліографії. Національна бібліографія розглядається як специфічна форма відображення багатовікової пам'яті народу, засіб обміну й збагачення досягнень його культури, інформаційного забезпечення вирішення економічних і політичних проблем як на рівні держави, так і на рівні взаємодії з міжнародним співтовариством.

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про інформацію[Текст]: Закон України // Відом. В. Р. України. - 1992. - № 48. - 650 с.

2. Про бібліотечну справу[Текст]: Закон України // Бібліотечний вісник - 1995. - № 2.- С.1-5.

3. Бібліографія на Україні [Текст] // Бібл. зб. -- 1927. -- № 3. -- С. 8 -34.

4. Брауде, Л. Р. Основы библиотечно-библиографических знаний [Текст] / Л. Р. Брауде. - М.: ВШ, 1987. - 93 с.

5. Буран, В. Я. Бібліографія: Заг. курс. [Текст]: навч. посібн. для культ. освіт. уч-щ. - К.: ВШ, 1984. - 215 с.

6. Вопросы библиографоведения и библиотековедения [Текст]: межвед. сборник / Ред. А. Г. Клецков. -Минск : Университетское,1980. - Вып. 12. - 149 с.

7. Гуменюк, М.П. Біля джерел української радянської бібліографії [Текст] / М.П. Гуменюк. - 1991. - С. 86-88.

8. Гуменюк, М.П. Українські бібліографи XIX-початку XX століття[Текст] / М.П. Гуменюк. - К., 1965. - 183 с.

9. Дей, О.І. Шляхи розвитку української книги [Текст] / О.І. Дей // Українська книга. - К., 1965. -- С. 47.

10. Державна історична бібліотека України : Бібліографічний покажчик видань і публікацій (1999-2003 рр.) [Текст] /Укл.О. В. Михайлова, В. П. Кисельова, Ред. О. Б. Виноградова. - К., 2004. - 20 с.

11. Дубровіна, Л.А. Формування попереднього інформаційного масиву джерел до Державного реєстру української рукописної книги [Текст] / Л.А. Дубровіна // Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті: Тез. доп. Міжнар. наук. - конф., Київ, 12-15 жовтня 1993 р., . - К., 1993. - Ч. 2. - С. 85 -86.

12. Жарких М. Бібліографія старої України 1240-1800 рр. [Текст] / М. Жарких.- К. : Прайм, 1998.

13. Жук В. Бібліографічне відображення розвитку бібліотекознавства в Україні [Текст] / В. Жук // Вісн. Кн. палати. - 2005. - № 6. - C. 12-13

14. Загуменна О. Виникнення української книготорговельної бібліографії та її розвиток у ХYІІІ ст. [Текст] / О. Загуменна // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 5. - C. 25-29.

15. Загуменна О. Розвиток видавничої та книготорговельної бібліографії в 60-80-ті роки ХХ століття[Текст] / О. Загуменна // Вісн. Кн. палати. -2005. -№ 1. - С. 16-19.

16. Зворський, С. Л. Актуальні питання історіографії бібліотечної справи і бібліографії в Україні[Текст] / С.Л. Зворський // Бібл. вісник. - 2004. - № 1. - C. 32-36

17. Здобнов, Н. В. Труды по библиографоведению и книговедению: Избранное [Текст] / Н.В. Здобнов. - М.: Книга, 1980. -272 с.

18. Зотова В. Перший Всеросійський бібліотечний з'їзд: до історії довідково-бібліографічного обслуговування населення [Текст] / В. Зотова //Бібліотечна планета. - 2005. - № 2. - С.16-18.

19. Королевич Н.Ф. Українські бібліографи XX століття[Текст] / Н.Ф. Королевич. - К., 1998. - 327 с.

20. Кревецький І. Українська мемуаристика, сучасний стан і значення [Текст] / І. Кревецький. - Кам'янець, 1919. - 32 с.

21. Кулаковська Т. Розвиток науково-іформаційної діяльності НАН України: пріоритети і перспективи[Текст] / Т. Кулаковська // Бібл. вісник. - 2005. - № 3. - C. 17-25.

22. Кушнаренко Н. Внесок Ю.Столярова у розвиток українського бібліографознавства [Текст] / Н. Кушнаренко // Вісн. Кн. палати. - 1998. - № 6. - C. 34-39.

23. Левин Г. Национальная библиография как понятие и термин [Текст] / Г. Левин // Библиография. - 2004. - № 1. - C. 109-120.

24. Лиханова І. Бібліографічна діяльність в Україні:50-70-ті рр. ХХ ст. [Текст] / І. Лиханова // Бібл. вісник. - 2002. - № 4. - C. 12-19.

25. Лиханова І. Національна бібліографія України на сучасному етапі [Текст] / І. Лиханова // Київська старовина. - 2003. - № 3. - C. 84-99.

26. Лиханова І. Становлення національної бібліографії України [Текст] / І. Лиханова // Київська старовина. - 2002. - № 6. - C. 80-92.

27. Лутовинова В. Історичні витоки рекомендаційної бібліографії в Україні (XІ-початок ХХ ст.) [Текст] / В. Лутовинова // Вісн. Кн. палати. - 1997. - № 7. - C. 24-26.

28. Мельник Н. Регіональні біографічні видання в Україні: історія та сучасний стан [Текст] / Н. Мельник // Бібл. вісник. - 2004. - № 5. - C. 33-36

29. Омельчук О. Національна бібліографія України: тенденції розвитку, проблеми розробки [Текст] / О. Омельчук // Бібл. вісн. - 1995.- № 5. - С. 1-13.

30. Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні наприкінці ХІХ - у 10-х роках ХХст.: стан і основні напрями розвитку [Текст] / О. Онищенко // Бібл. вісник. - 2005. - № 2. - C. 3-13.

31. Онищенко, О.В. Вернадський та його внесок у заснування та розвиток Національної бібліотеки Української держави [Текст] / О. Онищенко // Бібл. вісник. - 2003. - № 2. - C. 2-9.

32. Паславський Т. Бібліографія історичної картографії України: актуальні питання обсягу і змісту об'єкта[Текст] / Т. Паславський // Бібл. вісник. - 2001. - № 6. - C. 19-21.

33. Пастернак С. До дискусії про український бібліографічний репертуар[Текст] / С. Пастернак // Журн. бібліотекознавства та бібліогр. - 1928. - № 2. - С 87-95.

34. Патока В. Діяльність НПБУ в галузі національної бібліографії за період 1991-2000 роки // Вісник книжкової палати. - 2001. - № 5. - C. 3-4

35. Патока В. Дослідження спадщини українських бібліографів: історія і сучасність // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 1. - С.21-23

36. Петрикова В. Біля джерел національної бібліографії України // Вісник книжкової палати. - 2000. - № 11. - C. 3-6.

37. Сипко Є. Українська державницька ідея: бібліографічний огляд за матеріалами спецфонду книжкової палати України [Текст] / Є. Сипко // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 5. - C. 30-31.

38. Цибенко І. Діяльність М. Грушевського: пошук бібліографічних джерел [Текст] / І. Цибенко // Бібліотечна планета. - 2002. - № 4. - С.34-35.

39. Швецова-Водка Г. Бібліографічні ресурси України: стан,проблеми розвитку [Текст] / Г. Швецова-Водка // Бібл. вісник. - 2000 . - № 4. - C. 2-6

Страницы: 1, 2, 3