Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Першим пунктом “Головних ідей” зазначалося: “Приймаємо, що духовне і політичне поєднання слов'ян є їх призначенням, до якого вони повинні прагнути”. У цьому пункті виражається головне переконання Кирило-Мефодіївського товариства, він є тим вихідним пунктом, на якому ґрунтуються всі подальші теоретичні розробки.

Розуміння панславістської ідеї учасниками Кирило-Мефодіївського товариства розшифровувалося в другому пункті “Головних ідей” статуту, який чітко наголошував на тому, що при утворенні майбутнього слов'янського союзу кожен слов'янський народ повинен мати свою державно-політичну самостійність. Вона розглядалась братчиками як головна передумова майбутнього об'єднання.

Іншою, не менш важливою умовою створення майбутнього слов'янського союзу, було встановлення у всіх слов'янських народів республіканської форми правління та політико-правової рівності громадян: “Приймаємо, що кожне слов'янське плем'я повинно мати правління народне і дотримуватись повної рівності співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану”.

Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов'янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті “Головних ідей” статуту зазначалося про те, що “… правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватись на св[ятій] релігії господа нашого Ісуса Христа”. Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади -- Слов'янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, ми можемо припустити, що цей “собор” повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.

У другій частині Статуту -- “Головних правилах товариства” -- розкриваються його головні принципи організації братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього союзу слов'янських народів. Так у сьомому пункті зазначалось, що оскільки “в теперішній час слов'янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах”. Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов'ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.

У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву - кріпацтва. Восьмий пункт “Головних правил” відзначав, як одну з цілей братства те, що “Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності”.

Просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом досягнення мети, яке ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька діяльність викликала значні підозри у царських слідчих. Вони ретельно підшивали до справ заарештованих братчиків проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями та патріотичними художніми творами.

Будучи у своїй масі ревними християнами, автори Статуту Кирило-Мефодіївського товариства особливо наголошували на моральності своїх дій та дотримання духу християнського віровчення. У дев'ятому пункті “Головних правил” спеціально зазначалось про те, що “Як все товариство в цілому, так і кожен його член повинні свої дії узгоджувати з євангельськими правилами любові, покірливості і терпіння; правило ж “Мета освячує засіб” товариство визнає безбожним”.

Відозва “Брати українці” (Див. Додаток 2), відображаючи в цілому ідеї відбиті в Статуті Кирило-Мефодіївського товариства, дає більш уточнене трактування основоположних ідей діяльності братства.

Так, зокрема, повторюючи думку про те, що з'єднання слов'ян в один союз є їхнім історичним призначенням, відозва чітко наголошує на тому, що це утворення повинно мати міждержавний характер, не позбавляючи жоден з народів, що до нього ввійдуть, статусу державно-самостійного: “… кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну”. Союзним органам делегувались права вирішувати виключно ті справи, які мали загальне для всіх членів об'єднання значення: “Щоб був один сейм або рада слов'янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов'янського”. На чолі союзу мав стояти керівник обраний на певний і цілком визначений термін: “Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був правитель вибраний на года” і влада, таким чином, не могла б перетворитись у спадкову.

Особлива увага у цій відозві зверталась на необхідність ліквідації станів та станових привілеїв, забезпеченні громадянської рівності та свобод. Реальним проявом цієї рівності повинен був стати доступ до всіх державних посад в слов'янськім союзі та республіках, що ввійдуть до нього не за “родом і достатком”, а “по розуму і просвіченості народними виборами”.

Невелика за обсягом відозва “Брати великоросіяни і поляки” (Див. Додаток 3) проникнута закликом до двох слов'янських народів, з якими історія найбільш тісно пов'язала долю української нації, подолати історичну ненависть та суперечності в ім'я майбутнього об'єднання всієї Слов'янщини на засадах свободи та рівності громадян і народів.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки XIX столітті

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства викликала значний резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського кордону. Політичні ідеї та культурницька праця його учасників стали етапною віхою у становленні української політичної думки, своєрідним каталізатором процесів, що дозволили нації вийти з духовної кризи, пов'язаної з крахом Гетьманщини, та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Ідейне значення братства було величезне. Можна сказати, що у програмних документах товариства вперше було здійснено спробу поєднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов'янської єдності. [11, 3] Його ідеї та його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження.

Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти. М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету нації та їх вплив на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух". П. Куліш гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи.

В ідеології Кирило-Методіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків'ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

Висновки

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство - таємна політична національно-патріотична організація (грудень 1845 - березень 1847, Київ).

Засновники: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш.

Зв'язки з Кирило-Мефодіївським братством підтримували ще близько 100 чоловік.

Братство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав. Братчики виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств -- через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося, бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни. І стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”. Таке мессінське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючись щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян, Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральний приклад”, який вони подаватимуть властям, - це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни.

Складена колективно програма товариства “Книга буття українського народу, або Закон Божий” у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов'янських народів з об'єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку.

Права і обов'язки членів Кирило-Мефодіївського братства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу.

Заарештовані царськими властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському братстві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, всі 12 учасників товариства були покарані засланням у різні місця імперії.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Література

1. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія:навч. посіб.-3-є вид., перероб. і допов.-К.:Знання.-1999.-427с. (ст.58-59)

2. Горбачевський О. Український Іуда http://nbb.com.ua/news/398/5/

3. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія:підручник.-К.:ЦУЛ.-2001. (ст.104-105)

4. Грушевський М. С. З ідеології кирило-мефодіївців // Україна: Науковий трьох місячник українознавства.-1914.-Кн.1.-с.78-83. http://litopys.org.ua/rizne/kmt06.htm

5. Кирилюк Ф.М., Обушний М.І., Хилько М.І., Корж М.О., Федіренко І.П.

Політологія:підручник/за ред. Ф.М. Кирилюк.-2-ге вид., перероб. і доп.-К.:Здоров'я.-2004.-776с. (ст.121-123)

6. Костомаров М.І. Закон Божий (книга буття українського народу).-К.:Либiдь.-1991.-40с. (http://litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm)

7. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография.-К.:Из-во при Киев. ун-те.-1990.-736с (http://ukrstor.com/ukrstor/kostomarov_avtobiografiya-x.html)

8. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки:текст лекцiй; навч. посiб.-К.:Генеза.-1994.-368с. (ст.250-252)

9. Рибалка І. Історія України (частина друга).-1995 http://readbookz.com/ book/201/7651.html

10. Рудич Ф.М. Політологія:підручник.-К.:Либідь.-2006.-480с. (ст.62-64)

11. Середницька Г.В. Історія України.-К.:Видавництво А.С.К.-2003.-256 с. (ст. 83-87)

12. Холод В.В. Політологія:лекції; навч. посіб.-Суми:Університетська книга.-2001.-407с. (ст.388-389)

13. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.-К., 1992.-230 с. (http://litopys.org.ua/chyph/chyph.htm)

14. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки):підручник.-К.:Либідь.-2002. (ст.111-115)

Додаток 1

Статут Кирило-Мефодіївського товариства 1845 р. кінець -- 1846 р.

Устав Славянского общества св. Кирилла и Мефодия

Главные идеи

1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян есть истинное их назначение, к которому они должны стремиться.

2. Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаем: южно-руссов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужичан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар.

3. Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию.

4. Принимаем, что правление, законодательство, право собственности и просвещение у всех славян должны основываться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа.

5. Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должны служить условием участия в правлении.

6. Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен].

Главные правила общества

1. Установляем общество с целью распространения вышеизложенных идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературы и умножения числа членов общества. Общество именует своими покровителями святых просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святых.

2. Каждый член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, труды, состояние, общественные свои связи для целей общества, и ежели бы какой член потерпел гонение и даже мучения за принятые обществом идеи, то, по данной присяге, он не выдает никого из членов, своих собратий.

3. В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему.

4. Каждый член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов.

5. В члены принимаются славяне всех племен и всех званий.

6. Совершенное равенство должно господствовать между членами.

7. Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различные вероисповедания и имеют предубеждение друг против друга, то общество будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной вражды между ими и распространять идею о возможности примирения разногласий в христианских церквях.

8. Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равным образом и о повсеместном распространении грамотности.

9. Как все общество в совокупности, так и каждый член должны свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожным.

10. Несколько членов общества, находясь в одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частные правила для своих действий, но дабы они не противоречили главным идеям и правилам общества.

11. Никто из членов не должен объявлять о существовании и составе общества тем, которые не вступают или [не] подают надежды вступить в него.

Помітка: Найдено в бумагах Гулака, а писано рукою Белозерского.

Додаток 2

Відозва «Брати Українці», написана М. І. Костомаровим, вилучена у М. І. Гулака під час обшуку 2 квітня 1847 р.

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов'яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, іллір[о]-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов'янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов'янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі Посполитій була посполита рівність і свобода і станів не було ов[с]і.

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.

Додаток 3

Відозва «Братья великороссияне и поляки», вилучена у М. І. Гулака під час обшуку 2 квітня 1847 р.

Братья великороссияне и поляки!

Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.

Аминь.

Страницы: 1, 2