Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

12

Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Напередодні від'їзду із Вільнюса до Луцька - шляхом Великого Литовського князя Вітаута, що пролягав до місця Коронації Великого Князя Короною Європейськими Монархами 1429 року, керівники акції: театральної, хорової, танцювальної груп, скаутів, байорів зійшлись до Міської Ратуші.

У той час, на Майдані, перед Ратушею, відбувалося історико-етнографічне дійство: все дихало, жило глибокою сивою історією... Литовці, одягнені в національний середньовічний одяг: аукштайтія, жемайтія, дзукія, сувалкія та інші - виготовляли і представляли, а бажаючим - дозволяли попробувати себе у роботі з древніми ремеслами: кування, різьблення, плетіння лози, ткання, гончарства, вишивки - прикрас роду, нації; підходь, спробуй і щось зробити сам; купи зроблене для пам”яті і побуту литовського етносу - це культура! Так, тут, на цьому невеличкому майданчику - все жило, творилось, віялось Великою Сивою Литвою... І наснагою учасникам подорожі до Луцька, бо світилася і святилася Богами історична дорога Великого Князя - так було 580 років тому!

Поважна історична місія сучасників перед Минулим і Майбутнім! Нам бачити і тепер оцінити ту Сиву давнину предків! Звичайно, із Часу держав Литви, Білорусі, України. Що думав, що чинив-діяв, чим жив і гризся Великий Князь Вітав? Адже і тоді передові Державні Мужі Європи думали про мир і безпеку своїх народів, своїх країн і хто є Той, хто має Волю, Дух, Мораль об'єднати народи для відсічі: підступній, жорстокій, лицемірній, цинічній Мокселі (назва Московії) ІХ-ХУІ сторіч, яка окупувала монастирями і опричниками землі фінських племен: меря, мурома, мещера, весь. Посол короля Франції Людовика ІХ Вільгельм де Рубрук, здійснивши подорож 1253 - 1255 роках до великої імперії Чингізидів, перебуваючи той час гостем у Хана, занотував побачене, почуте, чинне у книзі “Подорож у Східні країни”. Він відмітив абсолютно різні етноси на тогочасних землях Київської Русі і тодішнього улусу хана Мокселі - Московії, що кривавим хижаком збирала данину для Великого Хана, але значну частину присвоювала-крала собі. То з якою корупцією, із ким (собою?) нинішній Кремль, неначе бореться? Як відзначив Повноважний Посол України у Російській Федерації пан Костянтин Грищенко, що українці і росіяни “сильно відмінні (різні) і по моделі суспільного розвитку, і по світогляду”. А то психіка, мораль, стиль життя історичної і сучасної Московії. У тодішні часи нападала, по-вовчому, на слов'янські народи древньої Київської Русі, котрі із 1320 року ввійшли до складу Литовсько - Русько - Жемантійської Держави. Однак, нині психологія хижака не цивілізувалась: нападає, як звикла, шукаючи-вигадуючи собі будь-який привід, провокує, шантажує нації-країни, що звільнилися од Імперії Зла.

Нині, у вік ядерного безумства, така поведінка, мораль особливо небезпечна - стоїть надзвичайною пересторогою для Майбутнього Європейської Цивілізації! Сатаніст - самогубець, ядерним кадилом повчає без'ядерних правила жити-поводитись, а відтак влаштовує гарячі, холодні, терористичні, провокаційні війни: шантаж, погрози інформаційні; маніпуляції терактів і “анти терористичні” війни; протиставлення одних іншим, застосування ембарго; влаштовуючи і збагачуючись на кризах - далеко не має морального права, честі, відповідальності за діяння, за світовий порядок для всіх народів, країн у світогляді передбачень і поєднань моралі Великого Князя Литви Вітаута.

Лідер Проекту - депутат сейму, історик Казимир Уока. Адміністратор - Йонас Алекневічус. Значну допомогу надали Міністерство іноземних справ Литовської Республіки за Програмою підтримки і розвитку демократії.

Після настанови, уточнення маршруту, плану представлень у містах перебування учасників Дороги, паном Вітаутасом Алекневічуса - фотографування. Виїздили 23 серпня, 06 годині, 2009 року від Форум Палац, двома автобусами.

Уже недостатньо переоцінити, як і недооцінити Дорогу Великого Вітаута не тільки у світлі регіональної історії, подій тогочасних. Ми бачимо три Держави, що врятувалися від колоніального іга улуса Мокселі (Москви) - васала Золотої Орди, прохача ярлика на збирання данини для Великого Хана, а розбоєм і знищенням загарбувала “збирала” землі Великого Новгорада, Пскова, Рязані, Ростова та іже, грабуючи і спалюючи слов”янські міста і села, обманюючи, брешучи Ханам Золотої Орди (чия Культура не дозволяла не вірити Слову!). Бо цілують Невські-Рюриковичі чоботи хану на вірність, а попи-батюшки проповідують божественність Хана і клянуться у вірності господній, а водночас, свій родовід зраджують і доносять Ханові один на одного, і хто перший, і хто швидше. Це вже натура доносити царям, імператорам Росії, СССР: шостому відділу, парткому чи одразу у ЧК, НКВД, КГБ! І клястися у вірності, і повзти до чобота ханів, царів, секретарів, щоб першим поцілувати, а потім донести “зраду” на іншого, і просити ярлик, хадзуку, посвідчення сексота (секретного агента) для власної влади над жертвою. А у монастирях, церквах співали одним анафему - другим хвалу!

Карали і зраджували батько сина, син батька, брат брата, племінник племінника, витворюючи психологію мутанта - вампіра спадкоємця “слави велікой і большой страни, слави русского оружія”. Сікли голови, як це вправно робив Великий Петро своїм стрільцям, а “прорубуючи окно в Європу” заганяв у болота Півночі “крестьян” - селян: сільське господарство вели українці “Малоросії”. І на трупах, крові “построіл Северную Пальміру - століцу Расеї, Петербург”. І нині прославляється “сікач голів” “Голосом Расеї - бальшой страни”: Рюриковичі і Невські, німкеня Катерина і Романові, Ленін-Сталін - сікачі незчисленних жертв Колими, Сондормаху, Куропат, Хатині, Бабиного Яру, Дем”янового Лазу і численних тюрм по всій імперії зла. Писав Пророк Шевченко:

“Заворушилася пустиня

Мов із тісної домовини

На той останній страшний суд

Мерці за правдою встають”

Правда одна: - Московія “собіратель чужих земель” на Кавказі чи в Придністров”ї, Далекому Сході чи Прибалтиці, азіатських республіках чи на Півночі - скрегоче зубами на Крим; розстрілює на вулицях журналістів, правозахисників, у храмах - попів, у дворах двірників і будівельників таджиків, узбеків, киргизів, казахів, кавказців - так зачищають “вилікую страну”.

Привласнення різних націй талантів, їхньої інтелектуальної і творчої праці, замовчування і переслідування за історію націй, держав, народів у Федерації, як і тепер незалежних державах од Мок селі, Імперії царів і генсеків! Тероризує, дискредитую, оббріхує пропагандистським “Голосами” радіо, телебачення, пресою не тільки владу постімперських держав, але й нації, культури, традиції, звичаї “ядерно-хімічною зброєю руского язика, правами рускоязичних”. А під своїм носом як? Усе - як було: на всіх язиках усе мовчить, бо благоденствує Московщина.

Розуміють політ технологи Московії: деградований, штучно створений із різних слів інородців із домішком німецьких, французьких, італійських слів-назв, що така мішанина є, ніби слов'янський “могучий руский язик” - втрачає силу значень, символів, розуміння. Тому писав Поет: “Умом Росію не зрозуміти!” Не може слов'янин-українець (як і інший слов'янський етнос) збагнути відношення, розуміння слів скажемо: січень і московське - январ; ти - (займенник) - ж (сполучник) день -(іменник) і московське неделя? Не діло для слов”нина є сьомий день, неділя. У москвича, після не діла, наступає - восресеньє: від не діла воскресає?

Основа розуміння, значення слов'яно-українське є прадавнє слово одруження! О, друг! (дружина, рать для воїна) - визнання дружби двох на весь рід-родовід. А московське брак?... То що є брак - брак народить! Кому потрібний брак і хто кого бракує “могучім язиком” але без мови українців, білорусів, литовців? З дозволу запитати пропагандистів “русского могучего язика”: хто язиком-органом насильно хоче деградації мов націй, щоб і нації залишись на задвірках Цивілізації?

Московія зчинила рейвах холодної інформаційної війни “язиком” - недалеко до гарячої, законної “для примусу права руского язика на государственний” у країнах, що звільнились з під ярма Москви. А у Мок селі, “русскіе добровільно” не хочуть мов: української, білоруської, литовської, польської, татарської, мордовської, башкирської, чуваської, тувинської, алтайської, чеченської, осетинської, абхазької, інгушської, грузинської, молдавської та всіх не злічити - історичних культур, земель, народів, країн.

Та ми ще повернемось до реальних діянь колишніх і теперішніх “благодетелей Макселії-Москви” для “ближнього і далекого зарубіжжя”: кого і чим Улус Москва ублажав і ублажає, як “збирав і хоче збирати землі” тому, що бачимо Мок сель-Москву, яку “умом не понять” - нахабніє, клацає нанести ядерні удари для “защіти граждан за рубежом” - то декому із нинішніх “стратегічних партнерів” Мокселі, які ще вчора були “маоїстами”, “гітлерівцями”, “американськими імперіалістами”, “ізраїльськими окупантами”, “посібниками і паліям воєн” мало не покажеться...

Зі сходом Сонця вирушили Дорогою князя Вітаута. Щось важне, від першого кілометру, витало в салонах автобусів. Відбувались знайомства, точились розмови про минуле і сучасне. Час від часу Казимир Уока, Йонас Алекневічус через мікрофон розповідали про родовід, життя, діяння Вітавта - власне, що є актуальним поглядом на нинішнє облаштування не тільки Європи...

І була в Дорозі гар'яча тема Литви: чи земля - товар, а знати - продавати, як шматок ковбаси чи мобільний?... Якщо так: то хто має право, за які гроші, для чого?... І чи зможе її купити простий литовець, а власне найбільше, хлібороб? Бо Земля для всіх литовців, а не для торгашів світових, які вкрали мільярди грошей і їм хочеться вкласти у надійний бізнес-капітал. Та Не зможе купити землю той, хто працює на ній! Адже молоко дешевше аніж вода, м'ясо - від бренді, а хліб - аніж чіпси. А ось, у цю кризу плановану розбійниками, прибули із США жидівські Конгресмени і заявили Уряду Литовської Республіки: платіть 130 мільйонів (якогось?) ущербу та поверніть у первозданному стані жидівську нерухомість?

Автор цих рядків сказав, що, напевно, 130 мільйонів будуть компенсовані тисячами гектарами прекрасної, сакральної, екзотично-казкової для туристичного бізнесу землею - так “збирають землі” аби мати свій золотий Клондайк не тільки у США чи Мок селі!

Гаряче, запально боронили литовці свою матінку-землю, а разом із тим свою Литву, своє майбутнє для своєї нації. І були співи, і були... митниці - годинні чекання на звірку-перевірку документів. Хоч... їхали загальним списком - не бізнесмени, не політики, не туристи чи заробітчани, а тільки народні дипломати із живої і для живої історії трьох націй, трьох культур, трьох історій на Одній Землі.

Луцьк. 1429 рік - ескорт Великого Князя; 2009 рік наш пошт - споріднені, близькі духом, символами, знаками, одягом. (Перша згадка про Луцьк, зазначена в Іпатіївському літописі 1085 р., як Лучеськ і за археологічними дослідженнями йому святкувати своє Тисячоліття).

День Незалежності України. Лучани нас зустріли Святочно, Величаво, Красиво. Мов би зустрілись дві історії: сивої давнини і сучасна. Під Хоругвами, Штандартами Великого Князівства крокували посланники-літописці, Європейські монархи, Бояри, Творці мистецтва, засадничі культури для Праведного Діяння. Красувалася земля українська, поважно стояв Луцьк. На Майдані, у величному натхненні, віршувала геніальна поетка Леся Українка і рекла в суголоссі лучан і литвинів - України і Литви:

“Слово, моя ти єдина зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.”

І були брати перед пам'ятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику “Похвала князю Вітовту”, невідомого літописця: “Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську...”

Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію “Похвала в. к.Витовту”, друкуючи її у львівських “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка - 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення “дуже важливих моментів в історії Східної Європи”.

І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля - син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта - син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов”язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббов'зуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань - торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне - надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла - єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобов'язаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.

Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.

І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.

А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об'єкти - не суб'єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь - комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!

Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку - представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.

Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен пам'ятати кожний, хто прагне влади.

Страницы: 1, 2