Перший імператор Росії - Лжедмитрій I

Після царського вінчання Лжедмитрій відпустив іноземне військо, попередньо добре їм заплативши. Проте вояки навіть і не думали покидати Москву, а далі веселились за государів рахунок, неодноразово порушуючи закони та творячи безчинства. Шляхтич Липський був заарештований за бійку, і приговорений до кількох ударів батогом. Коли його водили по вулицях, поляки напали і відбили свого товариша. Цар вимагав від поляків повернути Липського, а то він їх усіх переб'є. Поляки відповіли, що вони радше помруть чим видадуть товариша, а перед тим багато зла вчинять Москві. Нарешті, він таки вговорив поляків видати Липського для заспокоєння народу, обіцяючи захист шляхтичу [4, c. 215].

Пропивши та програвши всі гроші поляки знову звернулись з проханнями до царя, коли той відмовив, то більшість з них відправилась в Польщу з жалобами на невдячність Лжедмитрія. Біля царя залишилось тільки кілька, найбільш талановитих поляків, його старих друзів, які йому були необхідні для відносин з Польщею, як наприклад, брати Бучинські; залишились також охоронці із лівонців.

Що не давало авторитету новому царю, то це любов до іноземців та неповага до стародавніх звичаїв. Лжедмитрій, як людина молода та енергійна, яка досить довгий час проживала за кордоном, прагнув змін та нових порядків. Він запровадив музичний супровід під час обіду, не мив рук в кінці столу, їв телятину, що суперечило російським традиціям того часу, не ходив в лазню, не спав після обіду, а використовував цей час для огляду своєї скарбниці, на перевіпку роботи майстерень, йшов сам, без зайвої урочистості. Сам випробовував нові гармати, учив військо. Все це не подобалось, хоч і не всім, консервативним російським людям [3, c. 1].

Ще більше росіян турбувала прив'язаність Лжедмитрія до чужої віри. Він прийняв католицизм, хоча й зробив це щоби заручитись допомогою польського короля та ордену єзуїтів. Тепер, коли він уже сидів на російському престолі, йому було необхідно зберегти дружні відносини з папою, королем Сігізмундом та іншими католицькими державами. У той час в Європі процвітала ідея всехристиянського ополчення проти страшних турків. Тому й не дивно, що ця думка заполонила увагу молодого царя, але він знав, що для виконання цього замислу потрібен тісний союз з католицькими державами та папою. Приязнь папи,короля та єзуїтів потрібна була йому і по іншій особистій справі. Він був закоханий у Марину Мнішек, і хотів якнайскоріше бачити її в Москві; король, духовенство могли перешкодити її приїзду та й Мнішеки були ревними католиками.

Між тим те, що проходило в Москві, активно велися зовнішні зв'язки, переважно з Польщею та Римом. Коли Лжедмитрій ще боровся з Годуновим, в Польщі сейм висловився проти нього, незважаючи на підтримку авантюри королем. Тепер же успіх Самозванця заставив на час мовчати незадоволених. Цар терміново відправив у Краків свого посла Афанасія Власьєва умовляти Сигізмунда про спільну війну проти турків та просити дозволу на приїзд в Москву Марини Мнішек. Із наказів даних послові видно бажання царя, щоб поведінка нареченої не викликала негативних вражень у народу. Він випрошував у Мнішека дозволу для Марини ходити в грецьку церкву та причащатися в російського патріарха, дотримуватись обрядів православної церкви, хоча таємно може залишатися католичкою. Є відомості, що король пропонував йому взяти заміж не Марину, а свою сестру або князівну трансільванську. Проте Лжедмитрій відмовився, і сказав що виконає обіцянку [5, c. 145].

10 жовтня в Кракові відбулось заручення, з всією пишністю та присутністю короля. Проте Мнішек, незважаючи на прохання російського царя по швидше відправити Марину в Москву, не дуже спішив. То він посилався на борги, то на якби любовний зв'язок з дочкою Годунова Ксенією. І, нарешті, завдяки вмовлянням Власьєва, Марина вирушила в подорож.

Сигізмунд мав надію, що зять сандомирського воєводи віддасть всі сили Московської держави в розпорядження польського уряду, якому у такому випадку буде легше справитись з турками, кримчаками і шведами, легко буде налагодити торгівлю з Персією та Індією. Лжедмитрій дійсно хотів тісного союзу з Польщею, але не хотів бути тільки знаряддям у руках польського короля, він не хотів щоб російський народ дивився на нього як на слугу Сигізмунда, який готовий заплатити російськими землями за прихильність Польщі. Польський король замітив холодність Самозванця, і відіслав до нього свого посла Олександра Гонсевського. Останній однозначно дав зрозуміти царю, що він ще недостатньо зміцнів на престолі і рано виявляє холодність своїх польських покровителів. А ще посланець розповів чутку про те, що Годунов залишився живим і зараз переховується в Англії. Далі Сигізмунд наполягав, щоб російський цар ув'язнив шведського королевича Густава, який знаходився при московському дворі, оскільки той заважав польському королю у претензії на шведський престол. Також, вимагав вільної торгівлі для польських купців у російських міста; дозволу боярам Хрипуновим повернутися до Москви; розслідування контактів віленського посадника Гольшаниці з Борисом Годуновим. Більшість з цих вимог було виконано, крім ув'язнення королевича Густава, якого, за словами царя, тримали як вчену людину, а не як принца шведського. Загалом, на початку правління Самозванець вів досить обережну політику у відношенні Польщі, очевидно, тому, що Марина перебувала все ще на території Речі Посполитої. Проте знайшлась причина, яка мало не розсварила союзників: Лжедмитрій задумав собі змінити титул царя, на титул цісаря або імператора, та ще й додати до нього слово непереможний. І все ж він наказав своєму послу Бучинському згоджуватися на все, лиш би пані приїхала [29, c. 178].

Римський двір уважно стежив за відносинами Лжедмитрія і Польщі, тому що від них більше всього залежало діло просування католицизму. Саме тому, римський двір так наполегливо старався скріпити союз між Лжедмитрієм та королем. Зокрема, нунцій Рангоні писав до російського царя, що він докладає багато зусиль щодо посилення любові та союзу між ним і Сигізмундом. В своїх листах нунцій також неодноразово натякав, що пора би вже виконувати свою обіцянку щодо введення католицизму в Росії. Проте кардинал у своїх висловлюваннях досить обережний і радить проводити зміну віри мудро та виважено.

В цей час на папський престол зійшов папа Павло V, змінивши померлого папу Климента VІІІ. Цар зразу ж почав установлювати контакти з новим папою. Він відіслав лист у якому повідомляв про свою щасливу перемогу над Годуновим, і казав, що в надії на божу допомогу він не буде бенкетувати, а буде всіма силами турбуватися про християнство; для цього він хоче з'єднати свої війська з імператорськими проти турків і просить папу відговорити імператора від миру з ними. Також, він клопотався про надання йому титулу імператора, та возведення старого друга Рангоні у кардинальський чин. Це свідчить про те ,що Лжедмитрій або не хотів спішити з введенням католицизму, або ж взагалі не хотів його вводити [18, с. 220].

Новий папа відповів Дмитрію поздоровленням з перемогою над тираном Годуновим, і особливо дякував богові за те, що Дмитрій зійшов на трон своїх предків будучи висвяченим у католицькій вірі. Взагалі, папа дуже приязно поставився до російського царя, що підтверджується наказами кардиналу Валенті та нунцію Рангоні якнайкраще прийняти російського посла Власьєва, щоби той був задоволений та спрямований на подальші дружні відносини між обома сторонами.

Король Сигізмунд не задоволений поведінкою Дмитрія, недобрим оком дивився на добрі відносини між російським царем та папою, і тому не захотів відпускати посла в Москву графа Рангоні, племінника відомого уже нам нунція. Проте папа гнув свою лінію, для нього надзвичайно важливою було весілля Дмитрія з Мариною. Сам глава римо-католицької церкви писав Лжедмитрію, що його шлюб з Мариною є ділом благочестивим, і, що цим вчинком він задовольнить всезагальні очікування: «Ми не сумніваємося, - продовжує папа, - що так як ти хочеш мати синів від цієї чудової жінки, народженої та вихованої в благочестивому католицькому домі, то хочеш також привести в лоно римської церкви і народ московський, тому що народи зобов'язані слідувати прикладу своїх вождів. Вір, що ти призначений богом для здійснення цієї рятувальної місії, причому великою допомогою для тебе буде твій благородний шлюб». Те ж саме писав папа і до Марини з її батьком [12, c. 468].

Павло V також порахував потрібним нагадати російському царю про лист, який він писав його попереднику папа Клименту VІІІ, 30 липня 1604 р.; нагадавши про лист , папа обіцяє матеріальні та людські ресурси для допомоги у покатоличенні росіян. Глава римської церкви так спішив з шлюбом самозванця з Мариною, що уповноважив пастора Савіцького, обвінчати їх у Великий піст. Знаючи, що Лжедмитрій добивається імператорського титулу, Папа через кардинала Боргезе наказав нунцію виконати це прохання і надати Дмитрію такий бажаний титул: Serenissimo et inviktissivo Monarchiae Demetrio Joannis, Caesari ac Magno Duci totius Russiae, Monarciae Moskoviticae subjektorum, Domino et Regi [30, c. 430].

Не вважаючи правильним прямо вимагати у Сигізмунда, щоби той поступився бажанню Лжедмитрія відносно титулу, Папа непрямим способом натякав королю, наскільки важливим є союз Москви і Польщі для дружнього нападу на спільних ворогів - татар. Папа відсилав листи з проханням, щоби ці дві сторони утворили коаліцію.

Але в той самий час, як римський двір задіював всі зусилля аби зміцнити союз між Польщею і Москвою, виникали проблеми в його особистих відносинах з Дмитрієм. Папа надіявся, що шлюб царя на католичці стане могутнім стимулом для розповсюдження латинства у московських землях, але Дмитрій вимагав, щоб Марина тримала католицизм у таємниці, і зовнішньо виконувала всі обряд православної віри: ходила в російську церкву, постилася в дні, приписаній православ'ям. Нунцій Рангоні, до якого звернувся Дмитрій з цими вимогами, відповідав, що незважаючи на щире бажання йому допомогти, він не має ніяких повноважень, щоб задовольнити його бажання, і ця серйозна та важка справа повинна вирішуватися представниками вищої інстанції. Рангоні всіляко переконував Дмитрія, що не потрібно відсилати це прохання дальше, оскільки це може викликати напруженість у відносинах з Римом. Проте цар не послухав нунція і справа була відправлена на вирішення Папі. 4 березня 1606 року Боргезе повідомив Рангоні , що справа вирішена не на користь царя. В такій же ситуації опинився і польський король, коли відправився в Швецію для прийняття престолу, але йому не було дозволено коронуватися за лютеранськими звичаями [13, с. 640].

Між тим у Рим приїхав Лавицький. Папа передав Дмитрію лист, в якому незважаючи на урочистість було видно ноти тривожності, очевидно, Лавицький приніс не лише добрі новини. Павла V турбувало те, що охоронцями Дмитрія були іноземці, які сповідували протестантизм, що в числі наближених було два поляки брати Бучинські, які не були католиками. В кінці листа Папа пише: «Посилаємо тобі назад Лавицького, який сповістить про наші поради, особливо не слухайся порад єретиків своїх, а слухай людей мудрих і благочестивих». Під останніми Папа розуміє Мнішка з його оточенням. Також, був лист до Марини, в якому він приписував цариці виховувати своїх дітей у всій суворості і благочестивості, з дитячого віку вбити їм в голову, що потрібно поширювати істинну релігію. В поскриптумі Папа Римський відсилає московській цариці Андрія Лавицького і обіцяє допомогу від ордену єзуїтів. У листі до сандомирського воєводи, глава католицької церкви писав, що саме більше покладається на благочестивість та вірність останнього. Павло V виказує надію, що народ московський легко навернеться в католицизм, оскільки він цитую «от природы кроток и до сих пор не бил заражен ересями».

Доїхавши до Вязьми, старий Мнішек залишив тут свою дочку, а сам поспішив у Москву, куди приїхав 24 квітня 1606 року; 2 травня з великою урочистістю туди ж в'їхала Марина і зупинилась у Вознесенському монастирі; вважали, що Самозванець на одні дари для Марини і поляків витратив 4 мільйона срібних рублів ( хоча на мою думку ця цифра була дуже завищена секретарем царя Яном Бучинським; російська казна, розорена трьохрічним голодом не могла видавати такі великі гроші).[20, с. 217].

Царське весілля мало відбутися в неділю 4 травня 1606 р. Але в назначений день вона не відбулася. Духовенству потрібно було кілька днів, щоб виробити прийнятну процедуру вінчання Марини Мнішек з царем і коронацію. Таємно наречений просив у Папи Пимського дозволу на миропомазання Марини та причащання за православним обрядом. Без такого акту не могло й бути мови про коронацію. Ватикан відповів рішучою відмовою. Лжедитрій об'єднав в одне ціле церемонію коронації та вінчання.

Весілля відсвяткували 8 травня 1606 року у палаці. Зранку молодих повели в столову хату, де придворний протопіп Федір урочисто обручив їх. У Грановитій палаті князь Шуйський привітав наречену, і молодих відправив в Успенський собор. Патріарх урочисто коронував Марину, попередньо здійснивши обряд миропомазання. Росіяни були надзвичайно обурені тим, що російська цариця відмовилася від причастя. Зате посли залишились задоволеними. Але тільки як іноземних послів, а зокрема поляків Миколая Олесницького і Олександра Гонсевського, відправили з церемонії, патріарх обвінчав царя з Мариною по православному обряду. Польські дами, (подруги Марини) з сміхом описували своїм чоловікам, як молоді прийняли від патріарха разом з благословенням по шматочку хліба і ковтку вина. Присутні тут привітали навернення цариці в православну віру [16, c. 215 - 217].

Бояри недаремно перенесли весілля з неділі на четвер. П'ятниця приходилась на день Святого Миколая, один із найбільш значних у православ'ї. Самозванцю було важко зупинитися. І він махнувши рукою на правила, затіяв величезний бал в непідходящий час.

Велике невдоволення московської зняті викликало те, що государ посадив коло себе не їх, а гостей з Польщі. Гусарам була виявлена особлива увага. Серед балу цар сказав, що кожному з них дасть по 100 рублів. Що ще більше довело бояр, які взнали що московська казна порожня. Російський народ, проте сердечно, на відміну від царя, сприйняв нову царицю, хоча його запал спав, коли після багатьох прохань вийти на балкон, цариця цього не зробила.

Юрій Мнішек привів з собою кілька загонів гусар, з якими Самозванець починав свою кампанію. Найманці дивилися на прихід, як на друге завоювання Москви. Цар розмістив воїнство в помістях бояр, купців та багатих ремісників. Останні, прикриваючись покровительством царя, не дуже церемонились з хазяїнами. Весілля супроводжувалося багатьма вуличними інцендентами. П'яні найманці затівали бійки, ґвалтували жінок, пускали в хід зброю, якщо зустрічали опір. Про ці безчинства пишуть як польські так і російські сучасники [24, c. 591].

Тим часом міжнародні діла не стояли на місці. Від польського короля були прислані посли. Зустріч з якими відбувалася дуже напружено. Дмитрій вимагав імператорського титулу. Сигізмунд відмовляв йому, і тому що в титулі, які польські королі надавали його попередникам, називаючи його не великим князем, а просто князем.

Виявилося, що головна мета, задля якої до приїзду Марини цар хотів підтримувати союз з Польщею, не могла бути досягнутою. Нунцій Рангоні писав, що хоч він за наказом папи говорив з Сигізмундом про таємний союз між Москвою, Польщею і Імперією, однак становленню цього союзу заважають непереборні перешкоди, зокрема ворожнеча між німцями і поляками; польський король може згодитися на союз з Імперією лише за умови, що всі імперські князі дадуть обіцянку не залишати поляків впродовж всієї війни, але за тодішньої ситуації це було практично неможливо. Тому, Папа вирішив обмежитися союзом двох держав - Росії і Польщі проти кримських татар. Розгром яких відняв би в Порти значні військові ресурси, що б допомогло імператору у боях з турками на території Угорщини. Але війна з кримськими татарами автоматично перетворювалася на війну з Туреччиною, від чого вперто відмовлявся Сигізмунд [26, с. 185].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6