Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану
p align="left">Історія Карликського каганату виявилася недовгою. У 940 р. столиця держави Баласагун була захоплена тюрками Східного Туркестану - чигилями і ягма, і Карликський каганат перестав існувати. У Жетисі владу переходить до нової династії - Караханідів, які на довгий час змогли об'єднати карликські і туркеські племена Жетису і долини Сирдар'ї.Жетису в X-XII ст. Утворення держави Караханідів Близько 940 р. племена Тянь-шаня захопили Баласагун і, поваливши карлицького кагана, поклали початок нової династії. Один з перших правителів нової держави Сатук Бограхан Абдулкерім - прийняв іслам і титул Дослан Карахан, за яким вся династія одержала назву Караханідів. Правителі ханства в 990 р. приєднали міста Тараз і Ісфіджаб. До кінця Х ст. склалася територія ханства, яка тягнулася від Амудар'ї і нижньої течії Сирдар'ї на заході і до Жетису і Кашгара на сході. Головну роль в державі виконували карлицькі племена чигилі і ягма. Ханство було розділене на два великі уділи. Верховний каган з титулом Арслан Карі хан за традицією був володарем східної частини держави, резиденція його знаходилася в м. Баласагуні, Другий каган з титулом Богра Кара хан володів західною частиною з резиденцією в м. Таразі. Володарі дрібних уділів носили титули "ілек" і "тегин". Незабаром серед Караханідов почалися розбрати між двома гілками - нащадками Алі і Хасана. Ослаблення караханідів З 30-х років XII в Жетису став піддаватися постійним набігам киданів. У 1141 р. після розгрому об'єднаного сельджуцько-караханідського війська політична влада перейшла в руки киданських правителів. Проте ще якийсь час караханіди зберігали васальну залежність від киданів. І лише на початку XIII ст. держава караханідів перестала існувати. Період караханідського панування в Казахстані характеризується зрушеннями в економічному і культурному житті тюркомовних племен. На його території помітним стає осідання тюрків-кочівників. Розвивалися поселення і міста, відповідно і міська культура. У Караханідській державі сформувалася нова політична система. Іслам було оголошено державною релігією, була прийнята арабська графіка, що замінила древнетюркськую писемність. В цілому караханідська епоха була якісно новим етапом в соціально-економічному, політичному і культурному житті Казахстану. Жетису під владою киданів Кидані, народ монгольського походження, заснували в Х ст. обширну державу від Тихого океану до Тянь-шаня. Просування киданів відбувалося в двох напрямах: з одного боку, до Східного Туркестану, де вони були розгромлені караханідами, з іншого, в Північно-східний Жетису. Поселившись тут, кидані спочатку проявляли покірність місцевим правителям. Баласагунський правитель закликав киданів виступити проти кангарів і печенігів, але кидані, зайнявши Баласагун, повалили правителя і заснували власну державу, що одержала назву Кара-Китай, тобто країна кара-киданів. Після цього вони підкорили кангарів, що жили в долинах Шу і Таласа, підпорядкували собі Східний Туркестан і в 1137 і 1141 р. розгромили війська Маверан-нахра і сельджуків. Сариарка і Західний Казахстан у V-XII ст. стан у складі Тюркського каганату Західний Казахстан у складі Тюркського каганату Після розпаду гунської держави центральні і західні регіони Казахстану перетворилися на політично роздроблені райони, де продовжували жити близькі за походженням етноси. У долині Сирдар'ї і на північ від неї кочували численні кангари, що не мали будь-якої централізованої влади, на північ від Аральського моря мешкали споріднені племена уаp і хіонітів, залишків угро-іранського населення Південного Приаралья. Від Аральського моря на захід жили племена гунів сабірів, казар, кутургурів, утургурів, онногундурів і ін. У V ст. етнічні групи Приазов'я утворюють нову спільність, що одержала назву "булгар". Після розпаду Тюркського каганата в 604 р. племена Західного Казахстану одержали відносну самостійність. Кагани Західно-тюркського каганата, втягнуті в розбрати між дулу і он-шадпитами, не надавали особливого значення своїм північним і західним підданим. У результаті кангари практично не визнавали владу кагана, а булгари і казари заснували власні династії. Західний Казахстан ввійшов до складу Казарського каганата. Сариарка , Південний і Західний Казахстан у IX-X ст. Кімакський каганат На політичній арені в казахському степу в IX столітті з'явилася держава кипчаків, що об'єднала численні племена від Алтая до Сирдар'ї. Політичне ядро цієї держави, плем'я імак, у середині VII століття зайняло територію Східного Казахстану. Після падіння Західно-тюркського каганата в 656 р. імаки одержали деяку незалежність. На початку VIII ст. імаки підкоряються туркешам, але вже до середини цього сторіччя звільняються від їх влади. Більш того, місцеві ертісські племена підкоряються імакам і створюють з ними конфедерацію, що одержала в східних джерелах назву кімак ("еки-імак" - "два племена імаків"). Знаходячись між карлуками і тюргешами, кімаки не тільки зуміли зберегти незалежність, але і розповсюдили свій вплив на численні кангарські роди, що кочували в Центральному Казахстані і об'єднані в VIII ст. групою сирів-кипчаків, що втекли з Алтая після розгрому уйгурами Другого Тюркського каганату. Після розпаду уйгурського каганату в 840 р. частина племен, що входили в нього, приєднується до кімакського союзу. Створюється могутня держава на чолі з правителем, який носить титул "байгу", а на початку Х що ст. приймає титул "хакан". В кінці IX ст. до складу кімакської держави входило сім племінних груп: ішк, ланіказ, аджлад, еймур, баяндур, татар, кіпчак. До середини Х ст. територія Кимакського каганату ділиться на чотири основні області: 1. Йагсун-Йасу - охоплює межиріччя Есиля і Ертіса, Барабінський степ на захід від річки Об. Тут, на Ертісі, розташовувалися столиці - стара і нова. 2. Киркирхан - займає територію Східного і Центрального Казахстану від Ертіса до Балхаша і Алаколя, включаючи Каркаралінські, Чингізтауські і Тарбагатайські гори. 3. Андар аз-хіфчак - область "внутрішніх кіпчаків" - розташовувалася в Центральному Казахстані, включаючи околиці Улутауськіх гір, басейни річок Нури, Сари Су, Каракенгіра, на півдні - по низинам Шу і Таласа. 4. "Зовнішні кипчаки" займали передгір'я Південного Уралу і торгайського степу і користувалися значною автономією. Кімакська держава була могутньою державою. Проте вже в IX-X ст. стали з'являтися ознаки її занепаду. Правителі уділів, що володіли величезними територіями і наймані війська, що мали на своїй службі, або загони степняків, прагнули до самостійності, що вело до ослаблення центральної влади, розпаду держави. До кінця Х ст. Кімакський каганат перестав існувати, влада на його території перейшла до кипчацького об'єднання. Огузька держава У XI-X ст. в басейні середньої і нижньої течії Сирдар'ї і примикаючих до неї степах Західного Казахстану склалося політичне об'єднання огузів. Початковим ареалом розселення огузів були південно-східні області Середньої Азії, а початок становлення раннього огузського угрупування пов'язано із Західним Жетису. Племена кангарів, що кочували по Сирдар'ї, були вимушені частиною ввійти до складу огузів, частиною відкочовувати на захід - до Північного Причорномор'я. Формування огузської етнічної спільноти було складним і тривалим процесом. До складу огузів ввійшли як стародавній етнічний компонент долини Сирдар'ї, так і кочові і напівкочові племена Жетису. Вони ділилися на ряд племен з безліччю родових підрозділів. До приходу огузів на Сирдар'ю столицею їх була стара Гузія в Жетису. У Х ст. столицею огузської держави став Янгікент, або так звана Нова Гузія. Янгікент знаходився на старій караванній дорозі, на стику кочового світу з осіло-землеробською культурою. Огузська держава була неоднорідною в етнічному відношенні. У містах і сільських поселеннях жило тюркське і іраномовне населення. Огузи грали важливу роль в політичному житті Євразії. У 965 р. між ними і київським князем Святославом був укладений військовий союз проти казар. Результатом сумісних військових дій з'явився розгром Казарського каганата і крупна поразка Булгарії. У XI ст. почалося просування огузів до Ірану і Передньої Азії. Цей рух був очолений правителями племені канік Тогрул беком і Чагри беком, онуками Сельджука, на ім'я якого племена, що брали участь в русі, називалися сельджуками. У 1025 р. частина сельджуків поселилася в сучасній Туркменії біля м. Неса. У 1034-1035 рр. до них приєдналися піддані Тогрул бека. У 1038-1040 рр. сельджуки виступили проти Газневідів і захопили Нішапур. Згодом вони змогли створити величезну державу, до складу якої входила Мала Азія, Іран, частина Закавказзя і Середньої Азії. В період правління Алі хана почастішали народні повстання проти жорстокої експлуатації. Незадоволеність народу була використана сельджуцькими вождями, які хотіли захопити владу в країні. Наступник Алі хана Шахмелік укріпив свою владу, придушивши народне повстання і в 1041 р. захопив Хорезм. Проте через два роки, Шахмелік потрапив до рук сельджуків і був страчений. Це був останній правитель огузів. У середині XI ст. через внутрішні і зовнішні суперечності огузська держава полягла, а її населення ввійшло до складу кипчацької держави. Значна частина огузів пішла в межі Східної Європи і Малої Азії, інша частина перейшла під владу караханідів і сельджуцьких правителів Хорасана. Західно-кангарський союз Кангарські племена, що населяли степи Казахстану від Жаїка до Ертісу в VIII-IX ст. переживають кризу і потрапляють в залежність від двох держав - кімакської і огузької. Тільки невелика частина західно-кангарських племен зберігає незалежність. Ці кангари відомі в російських літописах як печеніги, візантійських - пацинаки, арабських - бажнак. У другій половині IX ст. кангари переходять річку Жаїк і починають об'єднання кочових родів, що підкорялися раніше Казарському каганату. Казарські кангари кочували в межиріччі річок Тен і Кубан, в степах Північного Кавказу, а тюркські - в долині Еділя і в Західному Казахстані. У Х ст. західно-кангарські об'єднання поширюють владу на все Північне Причорномор'я, витіснивши мадіарів і казар. Цей рух був очолений ханами Коркутом, Кайли і Байша, що об'єднали найсильніші кангарські племена. До Х ст. кангарський союз розділяється на вісім об'єднань, в кожне з яких входило по п'ять племен. З початку Х ст. кангарський союз став активно діяти на світовій арені. У 915 р. кангари вперше з'являються на Русі, а в 944 р. здійснюють сумісний похід на Візантію. Землі Західного Казахстану потрапляють під владу кипчаів. У середині XI ст. кипчаки переходять Еділь і починають приєднувати території по Тену і Північному Кавказу. Один із західно-кангарських ханів - Кеген, намагався організувати опір, але був розбитий і втік до Візантії. Туди ж через деякий час відкочовував хан Тірек з декількома кангарськими родами. Частина їх була знищена візантійськими військами, інша поселена в степах між Балканами і Дунаєм як прикордонні сили. Племена, що залишилися на батьківщині, ввійшли до складу кипчакських об'єднань під ім'ям "кангар-огли" або "кангарли", яке з часом трансформувалося в "кангли". Так сьогодні називається одне з крупних казахських племен Старшого жуза. Таким чином, у середині XI ст. західно-кангарський союз припинив своє існування, і політична гегемонія в степах від Дунаю до Ертіса перейшла до кипчаків. Кипчацьке обєднання Утворення кипчацької конфедерації У Х ст. на території Казахстану з'являється нова могутня держава кочових тюркомовних племен - Кипчакська, яка стало прямим наступником Кимацької. Російські літописи (XI-XIII ст.) називають кипчаків половцями і сорочинами, угорські - палоцами і кунами, візантійські джерела і західноєвропейські мандрівники (Рубрук-ХШ ст. і ін.) - команами (куманами). Кипчаки склалися як етнос в Центральному і Східному Казахстані в VIII ст. Племена кангарів, карликів, кімаків і киргизів, що кочували тут, у середині VIII ст. були об'єднані під владою сирів-кипчаків, що прийшли з Алтаю. Вони дали своє ім'я виниклому об'єднанню племен, яке стало називатися кипчацьким. До кінця Х століття в степах Казахстану міняється політична ситуація. Тут зникає етнічне ім'я "кімак". Поступово політична влада переходить до кипчаків. На початку XI ст. вони впритул просуваються до північно-східних кордонів Хорезму, витісняючи огузів з низовини Сирдар'ї, і примушують їх переселятися до Середньої Азії і степів Північного Причорномор'я. До середини XI ст. кипчакам підкорялася майже вся обширна територія Казахстану, за винятком Жетису. Східна межа їх залишається на Ертісі, західні межі досягають Еділя, на півдні - району річки Талас, а північним кордоном служили ліси Західного Сибіру. У цей період весь казахський степ називається Кипчацьким Степом або "Дешт-і-Кипчак". Розквіт кипчацької держави У середині XI століття кипчаки переходять Еділь і за короткий час підпорядковують собі численні західнокангарські племена долини річок Тен і Узеу (Дніпро). До початку XII століття землі, зайняті кипчаками, розділяються на два крупні об'єднання. Кипчаки, що мешкали на захід від Еділя, об'єдналися в конфедерацію на чолі з ханами з роду токсаба. Вона розділялася на області тенських кипчаків, від Еділя на сході до Кавказьких предгірь на півдні і Тена - на північному заході, і області узеуських кипчаків, відомих також як половці і кумани, які розташовувалися в степах Північного Причорномор'я (Полі Половецькому) від Тена на сході до низовин Дунаю і Карпат на заході. На чолі цих утворень стояли хани династій Кулі хана і Бонек хана. Кипчаки, що жили на території Казахстану, утворили більш централізовану державу, на чолі якої стояли хани з роду ельборі. У XI-XII століттях східно-кипчацька держава розділялася на два крила. Праве крило, що займало торгайські степи, басейни річок Жем, Жаїк, Еділь, а також півострів Мангістау, очолювалося ханами ельборі. Тут же, в районі Торгая і розташовувалася ставка верховного хана. Ліве крило займали землі Центрального і Східного Казахстану, від Сирдар'ї до Ертіса і Есиля. Столицею було місто Сигнак, на чолі якого стояли хани з племені кайи-уран. Криза кипчацьких держав В кінці XII ст. кипчаки переживають період кризи. Сигнакське володіння, що воювало на два фронти - проти кара-киданів в Жетису і Хорезма - на Сирдар'ї, було змушене піти на союз з останнім і поступово потрапляє під його залежність. Західні кипчаки в цей період терплять ряд поразок від російських князів. На початку XIII ст. частина кипчаків на чолі з ханами приймають християнство. Держава кереїтів і найманів Рання історія наїманів і керєїтів Наймани і керєїти вперше з'явилися на історичній арені біля середини ХII ст. Наймани були відомі тоді під назвою "сегіз огуз", тобто союз восьми племен, і знаходилися під владою Уйгурського каганата. Після 840 року починається процес утворення конфедерації кочівників Центральної Азії, відомих в джерелах під назвою "цзубу" - кочівники. Північними цзубу називали керєїтів, а західними - наїманів. В кінці IX - на початку Х століття загострилися відносини кочівників з імперією Ляо, центр якої знаходився в Північному Китаї. Правителі кочівників, шукаючи способи зміцнення своєї влади, звертаються до однієї з світових релігій - християнства в його несторіанській формі. Разом з керєїтами християнами стають наймани, онгути, частина монгольських племен. У 1125 р. держава киданів розпалася, і керєїти знов одержали незалежність. Наймани заснували власна держава в 1143 р. На південь від керєїтів і наїманів, на межі з Китаєм утворилося володіння білих татар, велику частину яких складали тюркомовні онгути.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|