Особливості історичного розвитку Молдови

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді по всій Бессарабії активізувалася діяльність Рад, в яких значне місце займали більшовики. Резолюція про визнання радвлади була прийнята спочатку в Бендерах на сумісному засіданні партій есерів і соціал-демократів з профспілками міста, що пройшло 28 жовтня 1917 року. Кишинівська Рада визнала радвладу 22 листопада. У Тирасполі були зроблені спроби перетворення Рад в орган влади. Ситуація, що склалася, а також безлади в селі і курс Центральної Ради України на незалежність примусили Сфатул Церій (Раду Краю) 2 грудня 1917 року прийняти декларацію, що проголошувала утворення Молдавської Демократичної Республіки:

«…Маючи на увазі встановлення громадського порядку і зміцнення прав, завойованих революцією, Бессарабія, спираючись на своє історичне минуле, проголошує себе віднині Молдавською Демократичною Республікою, яка ввійде до складу Російської демократичної федеральної республіки членом з тими ж правами…»

У Сфатул Церій йшли дебати з приводу назви республіки. Одним з варіантів була «Бессарабська республіка». Але перемогла точка зору П. Ерхана, який наполягав що «назву республіці потрібно дати на ім'я того народу, який переважає чисельно в Бессарабії».

7 грудня 1917 роки була організована Рада Генеральних Директорів (уряд), що складалася з дев'яти генеральних директорів (міністрів) на чолі з П. Ерханом, який одночасно був і міністром сільського господарства. Були призначені комісари в повітах, робилися спроби створення армії, створювалися комітети з вироблення законів. Проте Сфатул Церій не мав в своєму розпорядженні ні адміністративних, ні фінансових можливостей для підтримки громадського порядку в республіці.

Декларація про утворення МДР передбачала захист демократичних прав і свобод, передачу землі селянам без викупу, восьмигодинний робочий день, контроль над харчами, збільшення заробітної платні, утворення національної армії, рівні права для всіх національностей і т.п. По суті ця декларація повторювала декларацію про створення самого Сфатул Церій.

Депутати Сфатул Церій проінформували офіційною телеграмою уряд в Петербурзі. Нова республіка була визнана Петербурзькою Радою і Радою Народних Комісарів. Кишинівська рада есерів і соціал-демократів гарантувала підтримку у введенні в дію декретів про мир, землю і робочий контроль.

Тим часом зріс вплив Рад: створювалися загони Червоної Гвардії, з в'язниць звільнялися політичні ув'язнені, здійснювався контроль над цінами і вилучалися товари у спекулянтів; Ситуацію в селі контролювали селянські комітети, які не допускали представників Ради Генеральних Директорів і здійснювали захоплення поміщицьких земель; особливо ускладнювала обстановку присутність залишків російської армії, що на той час абсолютно розпалася. Солдати молдавських частин відмовлялися брати участь в придушенні аграрного руху.

У цих умовах лідери Сфатул Церій почали вести переговори з румунським урядом про введення військ до Молдавії. Відомості про ці переговори просочилися, що викликало масовий протест населення. Не чекаючи завершення переговорів 7 грудня 1917 року під приводом закупівлі продовольства два полки румунської армії перетнули Прут, зайняли Леово і декілька прикордонних сіл. Більшовики Кишинівського гарнізону змогли вчинити опір румунським військам, а революційно налаштовані солдати узяли під контроль прикордонну станцію Унгени.

20 грудня у Кишиневі і інших містах були поширені прокламації, що викривали діяльність Сфатул Церій і звинувачували його у продажі Бессарабії Румунії. Уряд МДР відкидав ці звинувачення. 21 грудня у «Бессарабському житті» була опублікована інформація, що «села Погенешт, Сарата Резешт і Войнешт оточені румунськими арміями, які стріляють по населенню». Резолюції, що виражали протест проти введення румунських військ, опублікували багато суспільних організацій, включаючи селянські з'їзди Хотинського і Бєльського повітів, другий з'їзд Румчерода і інші.

28 грудня 1917 року на засіданні Сфатул Церій в Селянській фракції П. Ерхан поставив на голосування питання про необхідність введення румунських військ «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць і висновку іноземної позики». Ця пропозиція була прийнята більшістю голосів (38). Військовий міністр МДР Г. Пинтя заявив:

«…молдавське населення, і особливо солдати-молдавани, були розгнівані тим, що прийдуть румуни, щоб відібрати у них землю, здобуту в результаті революції, і свободи, завойовані після століття страждань.»

Того ж дня в Кишиневі почав роботу фронтвідділ Румчерода, діяльність якого була направлена на підготовку відсічі підготовлюваному вторгненню в Бессарабію.

У перших числах січня румунські війська перейшли молдавський кордон і зайняли міста Болград, Кагул, Леово, Унгени і декілька сіл. 6 січня 1918 року була зроблена спроба атакувати Кишинів з боку Роздільної загоном трансільванців. Проти них виступили частини фронтвідділу Румчерода і молдавські загони, які були відправлені на підтримку румунським військам Радою Генеральних Директорів, але перейшли на сторону більшовиків. Вони роззброїли трансільванців і відправили в Одесу.

8 січня румунські війська почали наступ на північні і південні райони Молдавської Демократичної Республіки. У відповідь на це Бєльцька рада повіту селянських депутатів створила Революційний штаб по охороні Бессарабії і червоногвардійський загін. Також був створений Революційний Комітет порятунку Молдавської республіки, що складався з представників Рад Кишинева, Бендер, Тирасполя і Молдавського солдатського комітету півострова Крим. Але сили були нерівні і після декількох днів кровопролитних боїв революційний штаб покинув Кишинів і 13 січня його зайняли румунські війська. 15 січня Сфатул Церій за ініціативою І. Інкулеца провів урочисте засідання на честь прийому румунського генерала Е. Броштяну. У своїх заявах Сфатул Церій переконував населення, що румунські війська прийшли лише для боротьби з анархією і охорони залізниць і складів.

В цей час північ Молдавської Демократичної Республіки аж до Єдинець і Дондюшан був зайнятий австро-угорськими військами, а чотири румунські дивізії, що зайняли решту частини Молдавії, надавали коридор для передислокації німецьких військ до Одеси.

У Кишиневі ж почав роботу Губернський селянський з'їзд, проте він був розігнаний, а члени президії -- молдавани В. Рудьєв, Которос, Прахницький, І. Панцирь і українець П. Чумаченко -- були обвинувачені в антируминізмі і розстріляні за наказом коменданта Кишиневу Мовіле.

22 січня 1918 року міністр П. Ерхан інформував Сфатул Церій, що Українська Народна Республіка проголосила незалежність. На засіданні в ніч з 23 на 24 січня в умовах дислокації на території республіки румунських військ Сфатул Церій проголосив незалежність. У декларації про незалежність проголошувалися демократичні права і свободи, рівність народів, передача землі селянам і т.п.

Тим часом населення Молдавії продовжувало активний опір румунським військам. Особливо запеклі бої йшли під Бендерами, в Ізмаїлі, Кілії, Акермані, Вилково і на півночі Бессарабії.

Обороною Бендер керував бендерський штаб, очолюваний Г. Борисовим (Старим), сумісно з фронтвідділом Румчерода. Перша спроба узяти Бендери була зроблена 29 січня, але солдати 5-го і 6-го Заамурських полків, робочі загони і ополченці відстояли місто. 2 січня румунам вдалося увійти до міста, але їх було вигнано з міста. 7 лютого місто все-таки було узяте. Румунські війська зігнали біля будівлі паровозного депо близько трьох тисяч чоловік, веліли зняти верхній одяг і цілий день протримали на морозі. Близько п'ятисот захисників міста бути розстріляно біля забору, який народ згодом назвав «Чорним».

У другій половині лютого радянські війська розбили румунські частини на лінії Резина--Шолданешти і завдали удару в районі Кицкан. Румунський уряд був вимушений піти на переговори з радвладою. Сумісний протокол про ліквідацію радянсько-румунського конфлікту був підписаний 5 березня румунською і 9 березня радянською стороною.

З радянської сторони угоду підписали Х. Раковський, М. Брашеван, В. Юдовський і М. Мурашок, а з румунської -- міністр закордонних справ і голова ради міністрів А. Авереску. Проте цій угоді не судилося набути чинності. В результаті боїв з контрреволюційними силами Червоної Армії довелося віддалитися від Дністра, а Румунія не виконала своїх зобов'язань і узяла курс на приєднання Бессарабії, спираючись на підтримку крупних землевласників і політиків з Сфатул Церій.

У березні 1918 року був опублікований проект конституції МДР, розроблений групою молдавських юристів. Він передбачав зокрема, що «Молдавська Республіка складає незалежну і неподільну державу, чия територія не може бути відчужена».

Керівники Сфатул Церій І. Інкулец і Д. Чугуряну зробили декілька поїздок в Ясси з метою консультації з питання об'єднання Бессарабії з Румунією з румунським урядом, що знаходився в цьому місті, оскільки Бухарест був окупований німецькими військами. В результаті переговорів був розроблений план, згідно якого питання про приєднання повинне розв'язуватися Сфатул Церієм, а не референдумом, і після приєднання Бессарабія збереже статус провінційної автономії, Сфатул Церій залишиться найвищим органом влади і обиратиметься всенародним голосуванням.

27 березня 1918 року відбулося історичне засідання Сфатул Церію. На ньому було поставлене питання про об'єднання Бессарабії з Румунією. Представники німецької, болгарської і гагаузької меншин заявили, що в цьому питанні утримуються від голосування. Представник селянської фракції В. Циганко і представник Російської культурної ліги А. Грекулов заявили, що питання об'єднання можна вирішити тільки шляхом всенародного референдуму. Проте до їх аргументів не прислухалися, і було проведене відкрите поіменне голосування. За приєднання проголосувало 86 депутатів, проти -- 3, стрималися -- 36, відсутні на засіданні -- 13.

У регіоні почалися масові страйки і повстання. У квітні бастували кишинівські залізничники, в травні-червні залізничники всієї Бессарабії. У Бендерах, Унгенах і Окниці були підпалені і висаджені артилерійські склади інтервентів. У Каменці і в багатьох селах мали місце селянські заворушення. На лівому березі Дністра активізувався партизанський рух.

У листопаді почалася підготовка до мирної конференції в Парижі, на якій Румунія мала намір добитися міжнародного визнання об'єднання. Румунський уряд організував скликання Сфатул Церію з метою ухвалення рішення про беззастережне об'єднання Бессарабії з Румунією без яких би то не було умов про автономію. Перед відкриттям Сфатул Церію генеральний комісар Бессарабії генерал Войтяну запросив депутатів і переконував їх відмовитися від автономії.

На засіданні 25--26 листопада 1918 року за відсутності кворуму 36-у голосами було ухвалено рішення про безумовне приєднання Бессарабії до Румунії, що ліквідувало всі умови акту від 27 березня 1918 року. Незабаром після ухвалення цього рішення Сфатул Церій припинив своє існування. Значна частина депутатів висловила протест із цього приводу і навіть направила меморандум румунському уряду з вимогами відновити автономію згідно акту від 27 березня, але їх претензії не були взяті до уваги.

Наступні 22 роки Бессарабія входила до складу Румунії.

Рядом декретів на Бессарабію була поширена дія румунських законодавчих актів про кримінальний і цивільний кодекс, про організацію пошти і телеграфу, про застосування торгового кодексу. Були створені органи поліції і національної безпеки (сигуранці), жандармерії, суду і прокуратури, а також військові трибунали. Управління Бессарабією здійснювалося відповідно до адміністративних законів, що приймалися румунським парламентом. Верховна влада в краї послідовно здійснювалася адміністраторами, що призначалися королем і були наділені якнайширшими повноваженнями, мали наступні звання: генеральний комісар Бессарабії, потім міністр-уповноважений румунського уряду в Бессарабії, міністр-делегат уряду в Бессарабії, генеральний адміністративний інспектор у справах Бессарабії, верховний комісар румунського уряду у справах Бессарабії і Буковини, міністр Бессарабії.

Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (Молдавська АРСР, МАРСР, АМРСР, молд. РАСС Молдовеняске)  -- автономна республіка у складі Української РСР. МАССР була утворена ухвалою ЦВК УРСР від 12 жовтня 1924 року з частини території Балтського і Одеського округів Одеської губернії і Тульчинського округа Подільської губернії. Межею МАРСР на заході і південному заході була оголошена лінія річок Прут і Дунай. Таким чином до складу МАРСР формально входила і Бессарабія, окупована у той час Румунією. МАРСР проіснувала з 12 жовтня 1924 по 2 серпня 1940.

У 1938 року Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. Бєльцький і Сорокський жудеци ввійшли до складу Прутського цинуту, Ізмаїльський і Кагульський -- до складу Нижньодунайського цинуту, Хотинський -- Сучавського, а з інших був утворений Дністровський цинут. На чолі цинутів стояли королівські резиденти, а жудеци очолювали префекти.

У 1940 році посилилися протиріччя між королем Каролем II, який займав пробританську позицію, і гітлерівською Німеччиною, прихильниками якої були діючі в Румунії «Залізна гвардія» К. Кодряну, з одного боку, і група військових під керівництвом І. Антонеску, з іншою. Кароль II був вимушений визнати Віденський арбітраж, згідно якого Румунія повинна була поступитися частиною своїх територій СРСР, а частиною -- Угорщині. На підставі Віденського арбітражу СРСР оголосив про повернення Бессарабії і Буковини до складу СРСР, і Румунія була вимушена відвести з цих областей свої війська. Скориставшись обуренням в Румунії, І. Антонеску усунув від влади Кароля II, а новим королем був проголошений Михай I.

23 серпня 1939 року був підписаний Пакт Молотова - Ріббентропа -- договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом. У секретному додатковому протоколі до цього договору розмежовувалися сфери впливу у Східній Європі і, зокрема, підкреслювався інтерес СРСР до Бессарабії.

26 і 27 червня 1940 року уряд СРСР направив уряду Румунії дві ноти, в яких пропонувалося повернути Бессарабію Радянському Союзу. Коронна рада Румунії була вимушена згодитися з радянськими вимогами. У ноті від 28 червня 1940 року уряд Румунії згодився з пропозицією про передачу Бессарабії, а також з порядком і термінами виведення своїх військ і адміністрації. Цього ж дня, 28 червня, в Бессарабію були введені частини Червоної Армії.

2 серпня 1940 року на VII сесії Верховної Ради СРСР був прийнятий Закон про утворення союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

До складу Молдавської РСР були включені: місто Кишинів, 6 з 9 повітів Бессарабії (Бєльцький, Бендерський, Кагульський, Кишинівський, Оргєєвський, Сорокський), а також місто Тирасполь і 6 з 14 районів колишньої Молдавской АРСР (Григоріопольський, Дубоссарський, Каменський, Рибницький, Слободзейський, Тираспольський). Решта районів МАРСР, а також Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти Бессарабії відійшли до Української РСР.

Пізніше, в листопаді 1940 року, межа між МРСР і УРСР була змінена. До Української РСР відійшов 61 населений пункт з 55 тис. населенням (46 населених пунктів Бендерського повіту, 1 населений пункт Кагульського повіту, 14 населених пунктів колишніх районів МАРСР). До Молдавської РСР відішли 96 населених пунктів з 203 тис. населенням (76 населених пунктів Хотинського повіту, 6 -- Ізмаїльського і 14 Акерманського повітів). Ці зміни мотивувалися тим, що в населених пунктах, переданих Молдавській РСР, переважало молдавське населення, а в переданих Українській РСР -- українське, болгарське і російське населення.

В результаті територія МРСР склала 33,7 тис. км, населення -- 2,7 млн. чоловік, з яких 70  % складали молдавани. Столицею республіки стало місто Кишинів.

23 июня 1990 року Молдавська РСР заявляє про свій суверенітет, а 27 серпня 1991 -- про державну незалежність. Першим президентом незалежної Молдавії став Мірча Снегур.

Список використаної літератури

1. Семёнова Л. Е. Княжества Валахия и Молдавия. Конец XIV - начало XIX в. Очерки внешнеполитической истории. -- Индрик, 2006.

2. Асоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней. -- изд. 2-е, перераб. и доп.. -- Кишинёв: Elan-Poligraf, 2002.

3. Стати В. История Молдовы. -- Кишинёв: Tipografia Centralг, 2002.

4. Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. -- 2002. -- № 6.

5. Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы).

6. Неделчук В. Республика Молдова. Кишинев, 1992

7. Республика Молдова в 1989-1991 гг. Взгляд со стороны. Кишинев, 1992

Страницы: 1, 2