скачать рефераты

скачать рефераты

 
 
скачать рефераты скачать рефераты

Меню

Нюрнберзький процес та його уроки скачать рефераты

арада представників чотирьох держав продовжувалася з 25 червня до 8 серпня 1945 року. У рішенні всіх питань щодо суворої відповідальності гітлерівської кліки учасники наради були одностайними. Підсумком їх півторамісячної роботи стали два документи: Угода і в якості її невід'ємної частини - Статут Міжнародного військового трибуналу.

Організація Міжнародного трибуналу було новим і складним завданням, що й поставило питання про розробку спеціального Статуту, який передбачав порядок і принципи організації і діяльності трибуналу, включав в себе основи міжнародного карного права і карного судопроводження, визначав організацію, юрисдикцію і функцію трибуналу. [21; c.493] Зокрема, стаття 6 Статуту Нюрнбурзького Міжнародного трибуналу чітко зазначала, що "…являються злочинами, які належать юрисдикції трибуналу та передбачають індивідуальну відповідальність, наступні чи будь-які з них дії:

а) злочини проти світу, а саме: планування, підготовка, розв'язування чи ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародних угод, узгоджень чи завірянь, або участь в загальному плані чи змові, спрямованими на здійснення будь-якої з вищеназваних дій;

б) військові злочини, а саме: порушення закону і звичаїв війни. До цих порушень відносяться вбивства, тортури, захоплення в рабство чи для іншої мети громадського населення окупованих територій; вбивство заручників; пограбування громадської чи особистої власності; безглузді зруйнування міст та сіл; розорення, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;

с) злочини проти людства, а саме: вбивства, винищення, захоплення в рабство, заслання та інші жорстокості, здійснені проти громадянського населення до чи після війни, або переслідування за політичними, расовими та релігійними мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, який підлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи являлись ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були заподіяні, чи ні.

Керівники, організатори, які брали участь у здійсненні загального заколоту, спрямованого до скоєння будь-яких з вище зазначених злочинів, несуть відповідальність за всі діяння, здійснені будь-якими особами з метою втілення в життя такого плану.

Свого часу член - кореспондент АН СРСР А.Н. Трайнін писав, що прогресивні вчені, які працювали над проблемами міжнародного права, вносять свій вклад в справу боротьби за мир і безпеку народів І, що важливим і невід'ємним завдання правової науки є викриття сутності злочинів проти людства, визначити їх особливості й види, накреслити дієві шляхи боротьби з ними. (Трайнін А.Н. Защита мира и уголовный закон. М. 1969, с.278) [2; c.7]

Однією з основних теоретичних проблем в цьому плані є проблема визначення поняття міжнародного злочину. П.С. Ромашкін, визначаючи поняття міжнародного злочину, говорить про посягання на основи міжнародних відносин. (Ромашкін П.С. Преступления против мира и человечества. М. 1967)

М.І. Лазарєв вважає міжнародними злочинами дії, які посягають на незалежність кожного народу та мирні відносини між народами. (Лазарєв М.І. империалистические военные базы на чужих териториях и международное право. М, 1969, с.178) [11; c.100]

При вирішенні питання про побудову судової процедури в Міжнародному військовому трибуналі авторам Статуту довелося подолати великі труднощі, викликані не лише новизною проблеми - це був перший в історії міжнародний процес, перший досвід створення міжнародного кримінального суду, але ще в більшій мірі не схожістю систем судовиробництва - англо-американської, французької й радянської. Кінець-кінцем була оригінально розроблена судова процедура, яка не співпадала повністю з жодною з вказаних систем судовиробництва, але яка повинна була відповідати основному завданню процесу - справедливого й швидкого суду і покарання головних військових злочинців. Тому Статут передбачав, що трибунал не повинен бути пов'язаний формальностями у використанні доказів; трибунал допускає будь-які докази, які, на його думку, мають доказову силу; трибунал не вимагатиме доказів загальновідомих фактів і вважатиме їх доведеними. Трибунал також буде приймати без доказів офіційні урядові документи і доповіді Об'єднаних Націй, включаючи акти й документи комітетів, створених в різних союзних країнах для розслідування військових злочинів, протоколи й вироки військових або інших трибуналів з Об'єднаних Націй. Таким чином згідно ст.21 Статуту, акти Надзвичайної державної комісії Радянського Союзу мали на суді безперечну доказову силу.

У повній відповідності зі Статутом пролунало на процесі у виступі головного обвинувача від СРСР, як і у виступах деяких західних колег, звернення до трибуналу: "Ваш вирок повинен засудити всю злочинну систему германського нацизму, ту складну, широкорозгалуджену мережу партійних урядових есесівських військових організацій, яку безпосередньо втілювали в життя злочинні вчинки головних змовників" [25; c.320]

В судовому процесі над головними німецькими воєнними злочинцями головними обвинувачами були Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене королівство Великобританії і Південної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Французька республіка. Вони виступали проти звинувачуваних Германа Вільгельма Герінга, Рудольфа Гесса, Иоахіма фон Ріббентропа, Роберта Лея, Вільгельма Кейтеля, Эрнста Кальтенбрунера. Альфреда Розенберга, Ганса Франка, Вільгельма Фріка, Юліуса Штрейхера, Вальтера Функа, Гельмана Шахта, Густава Крупп фон Болен унд Гальбаха, Карла Деніца, Эріха Редера, Бальдура фон Шираха, Фріца Заукеля, Альфреда Іодуля, Мартіна Бормана, Франца фон Папена, Артура Зейсс-Інкварта, Альберта Шпеєра, Константина фон Нейрата, Ганса Фріче - індивідуально і як членів будь-якої з наступних груп чи організацій, до яких вони відповідно належали, а саме: урядовий кабінет, керівник склад націонал-соціалістичної партії, охоронні загони германської націонал-соціалістичної партії (СС), включаючи службу безопасности (СД), державну таємну полицію (гестапо), штурмові загони германської націонал-соціалістичної партії (СА), генеральний штаб і вище командування германських збройних сил.

На лаві підсудних опинилася майже вся фашистська верхівка, за виключенням Гітлера, Геббельса, Гіммлера, які покінчили з собою, Густава Круппа, розбитого паралічем, Роберта Лея, що повісився в тюремній камері, і зниклого Мартіна Бормана. І хоча адвокат Бергольц намагався добитися того, щоб розгляд справи про Бормана було відкладено, ця спроба не увінчалася успіхом, його клопотання було відхилено.

Таким чином, суду Міжнародного військового трибуналу були передані 24 воєнних злочинці. Всі вони обвинувачувалися в злочинах проти світу, військових злочинах, в злочинах проти людства і в створенні загального плану або змови для здійснення даних злочинів. [18; c.548]

До складу суду входили:

Від Радянського Союзу - член Міжнародного військового трибуналу І.Т. Нікітченко та його заступник А.Ф. Волчков.

Від Сполучених Штатів Америки - член Міжнародного військового трибуналу Ф. Біддл та його заступник Д. Паркер.

Від Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії - лорд-суддя Д. Лоренс та його заступник Н. Біркетт.

Від Французької республіки - член Міжнародного військового трибуналу Донедьє де Вабр та його заступник Р. Фалько.

Головував Д. Лоренс.

Обвинувачами в справі виступали:

Від Радянського Союзу - головний обвинувач Р.А. Руденко (додаток А).

Від Сполучених Штатів Америки - головний обвинувач Р. Джексон.

Від Сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - головний обвинувач Х. Шоукросс.

Від Французької республіки - головний обвинувач Ф. де Ментон, а з січні 1946 року - Шампеньє де Ріб.

При підборі захисників для головних нацистських злочинців Міжнарождний військовий трибунал зразу ж зіткнувся з рядом складностей: одні адвокати, названі звинуваченими, були настільки замішані в злочинах нацистів, що самі потребували захисту; інші, дізнавшись, кого мають захищати, не дали згоди на участь у процесі; треті знаходилися в таборах військовополонених і т.д. В кінцевому результаті трибунал запросив від окупованих властей списки проживаючих в їх зонах адвокатів, щоб затвердити склад захисників, який відповідав би бажанням звинувачуваних і разом з тим міг бути допущеним до участі в такому процесі, як Нюрнберзький. Таким чином, всі підсудні тримали офіційних захисників, а декотрі навіть по два, по три. [20; c.324]

Основна тактика захисту полягала в тому, щоб всіма засобами затягувати судове розбирання в надії, що в кінцевому результаті доведеться зірвати судовий процес. Адвокати сподівалися, що політика західних держав, спрямована на розкол Германії, викличе також розходження між обвинувачами і суддями, що зробить неможливим винесення вироку: для признання винних і призначення покарання необхідні голоси не менше трьох членів трибуналу.

Український письменник Ярослав Галан зазначав з цього приводу: "Злодії і їх захисники з першого дня процесу чекали, затамувавши подих, розбіжностей між членами трибуналу і робили все можливе, щоб ці розбіжності визнати. Вони використовували свою тактику: лстиві усмішки і піддакуючі рухи голови були розраховані на англійських обвинувачів (особливо після фултонської промови Черчеля); а саркастичні гримаси і притворна неуважність - на радянських. Використовували адвокати і провокації." [23; c.343]

Одним із тактовних прийомів німецьких адвокатів були клопотання про виклик багаточисельних свідків. Деяких свідків намагалися залякувати, підірвати довіру до них. Деякі адвокати проводили репетицію допиту зі свідками. Іноді надавали неправдиві матеріали. Отже, радянським обвинувачам доводилося виступати з досить аргументованими доказами проти сумнівних матеріалів, почерпнутих з сумнівних джерел.

Таким чином, на Нюрнберзькому процесі були представлені виключні по безперечності й силі доказів звинувачення. І як апогей цієї теми можна процитувати слова Джексона у доповіді президенту США: " Ми задокументували фашистську агресію, переслідування й жорстокості німецькими джерелами з такою точністю і з такими подробицями, що неможливо в майбутньому відповідально заперечувати ці злочини і немає небезпеки, що серед неусвідомлених людей може виникнути легенда про муки й страждання нацистів". [14; c.403]

Розділ ІІ. Суд народів над гітлеризмом - епілог другої світової війни в Європі

2.1 Нюрнберг - суд народів

20 листопада 1945 року в Нюрнберзі розпочався судовий процес над головними нацистськими військовими злочинцями. Нюрнберг не безпідставно було обрано місцем, де повинен був здійснитися акт міжнародного правосуддя. Саме тут гітлерівці видавали пресловуті расові закони, які потім називали "нюрнберзькими". Саме тут відпрацьовувалася блискавична концентрація значних формувань збройних сил. Саме тут була головна трибуна фюрера, "перед якою вишикувалися щільними рядами десятки тисяч штурмовиків, есесовців, з численними знаменами, транспарантами, факелами - "еліта панівної раси", яка готова була ринутися в похід для завоювання світу" [15; c. 195] Тому саме в Нюрнберзі здійснився суд народів над гітлеризмом, що став як би епілогом другої світової війни в Європі.

Покарання військових злочинців не лише юридична, але й політична проблема. Застосування до них заслуженої кари складає необхідну ланку в боротьбі за мир. Вражала впевненість німецьких злочинців у своїй безкарності. Та й насправді, до Нюрнберзького процесу винуватцями агресивних війн фактично вдавалося уникати відповідальності. Тепер обставини склалися по-іншому.

Характеризуючи особливості Нюрнберзького процесу, головний обвинувач від СРСР Р.А. Руденко наголошував, що це перший випадок, коли перед судом предстали злочинці, які заволоділи цілою державою і зробили саму державу знаряддям своїх жахливих злочинів.

Ще задовго до початку другої світової війни Гітлер розглагольствував: "… Все, що не є повноцінною расою на цій землі, - плевели. Ми повинні розвити техніку знелюднення. Якщо ви спитаєте мене, що я маю на увазі під знелюдненням, я скажу, що маю на увазі винищення цілих расових одиниць… Звісно, я маю право знищити мільйони людей нищої раси, які розмножуються, мов хробаки!". [12; c.374] Цю цитату виголосив головний обвинувачував від СРСР Р.А. Руденко в своєму вступному слові на Нюнберзькому процесі. Перед тим, як розв'язати агресію проти СРСР, ці канібальські ідеї були перетворені в детальні інструкції подібні указу "Про особливу підсудність в районі "Бабрароса" і про особливі заходи військ, пізніше - в накази типу "Нахт унд небель ерлас" ("Мрак і туман") або "Кугель" ("Куля"). Для фізичного знищення мільйонів людей була створена спеціальна техніка, виховані, навчені і натреновані кадри професійних вбивць. [15; c. 198]

Людиноненависна нацистська програма агресії і "очищення" захоплених територій від "небажаних елементів", програма "тотального залякування", послідовна впроваджувалася в життя. Для цього застосовувалися здавалося б неймовірні за своєю жорстокістю й цинізмом "техніка знелюднення", заздалегідь в деталях продумана та освоєна виконавцями. Була відпрацьована методика масових розстрілів, використання " душегубок", газу "циклон", гігантських печей крематоріїв в таборах смерті, промислової утилізації залишків мільйонів замордованих людей.

До того часу, коли черга в пред'явленні обвинувачами доказів дійшла до радянського звинувачення, трибуналу уже була відома директива бригаденфюрера СС Глюкса про використання людського волосся для виготовлення тюфяків та теплих шкарпеток, факти використана попелу спалених в крематоріях людських тіл для добрива на городах, були пред'явлені висушені людські голови, які немов екзотичні статуетки прикрашали квартири есесівських катів. Лише в Освенцимі знайдено сім тонн волосся, спресованого в тюки, підготовленого для відправки до Німеччини…

В доповіді радянського звинувачення були пред'явлені докази того, що утилізація тіл замордованих жодним чином не обмежувалася цими вже відомими фактами, які спочатку навіть самим обвинувачам здавалися неймовірними. Речові докази, документи й показання свідків говорили про те, що в Данцигському анатомічному інституті вже були проведені в напівпромислових масштабах досліди по отриманню мила з людських тіл і дубінню людської шкіри для промислових цілей. Трибунал прийняв в якості речових доказів зразки цього омила і схожої на замшу оброблену людську шкіру, зідрану з тіл замордованих людей за допомогою спеціальних інструментів. [17; c.5]

В цих жахливих злодіяннях була своя визначена злочинна система. Єдність прийомів мордування: один і той же пристрій газових камер, масова штамповка круглих банок з отруйною речовиною - "циклон А" або "циклон Б", побудовані за одним типовим проектом печі крематоріїв, однакове планування "таборів знищення", стандартна конструкція "машин смерті", які німці називали "газенвагенами", технічна розробка конструкцій пересувних вітряків для розмелювання людських кісток - все це вказувало на єдину злу волю, об'єднуючу окремих вбивць і катів.

Ставало ясно, що раціоналізацією масових вбивств за вказівками гітлерівського уряду і керівництва німецькими військовими силами займались німецькі теплотехніки та хіміки, архітектори і токсикологи, механіки та лікарі, "фабрики смерті" викликали до життя окремі галузі допоміжної індустрії. [20; c.431]

Але єдність злої волі проявлялась не лише там, де цілям злодійського катування людей слугувала спеціальна техніка. Вона виявлялася також в єдності прийомів виконавців злодіянь, однотипності техніки мордування людей і там, де для вбивств використовувались не спеціальні технічні прилади, а застосовувались зразки зброї, прийнятого на озброєння німецької армії.

Однаково готувались масковані під протитанкові рви або траншеї гігантські ями-могили. Приведеним до місця розстрілу беззбройним і беззахисним людям вбивці в майже однакових виразах наказували роздягатися та лягати вниз в заздалегідь підготовлені ями. Перший шар розстріляних присипався хлорним вапном і, на прикритий змішаною з кров'ю їдкою масою перший ряд трупів вбивці знову примушували лягати приречених, беззахисних людей.

Це свідчило не лише про єдність отриманих раніше інструкцій і наказів. Настільки однаковими були прийоми вбивств, що ставало ясно, як готувалися кадри вбивць в спеціальних школах, як заздалегідь передбачалося все, починаючи від наказів роздягатися перед розстрілом до самого знищення. [8; c.40]

На Нюрнберзькому-процесі судді дійшли висновку, що всі злочини підсудними були зроблені між 1 вересня 1939 р. і 8 травня 1945 р. не тільки в Німеччині, але й у всіх окупованих країнах.

Усі підсудні уклали між собою договір, розробили детальний план проведення злочинних операцій і планомірно втілювали його в життя. У результаті була здійснена величезна кількість воєнних злочинів, злочинів проти людства. Складений злочинцями план став причиною "тотальної війни", у якій були задіяні методи бойових дій і військової окупації, що суперечили звичаям і законам війни. Були здійснені злочини на полях боїв при зіткненнях із ворожими арміями та проти військовополонених, на окупованих територіях, проти цивільного населення. [5; c.8]

Страницы: 1, 2, 3, 4