Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича 
елянству Антонович присвятив передмову до другого тому АЮЗР, де в загальних рисах показував, як польська шляхта поступово закріпачувала українське селянство, особливо з упадком на початку XVIII ст. козацтва.Окрім соціальної історії, Антонович приділив належну увагу «обласницькому» (крайовому, регіональному) методу дослідження. На це він спрямовував багатьох своїх учнів.Нарешті, завершуючи огляд історичних студій Антоновича, згадаємо ще про один напрямок його праці. В історіографії постулюється відхід ученого від біографічного принципу написання історії. Мабуть, не варто так однозначно підходити до цієї проблеми. Адже в популярному й сьогодні виданні “Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах» (К., 1885, вип. 2) Антоновичу належать дев'ять біографічних нарисів: про Петра Сагайдачного, Юрія Хмельницького, Саву Туптала, Івана Виговського, Павла Тетерю, Дем'яна Многогрішного, Івана Брюховецького, Михайла Ханенка, Петра Дорошенка.Яскраву характеристику дав Антонович одному з ватажків гайдамацького руху Іванові Ґонті. Більше того, саме Антонович виступив ініціатором створення біографічного словника діячів України і залучав до його складання молодь.4.4 Здобутки Антоновича в сфері археологічної наукиАнтонович був еволюціоністом і досліджував історію України від самих витоків, щоб показати наскрізні явища й розвиток історичного процесу. Цим пояснюється його особлива увага до археології. Більшість сучасників і наступників ученого категорично стверджують, що до Антоновича української археології як науки не існувало.Заслуги Антоновича в галузі української археології, на думку дослідників, полягають у піднесенні значення археологічних пам'яток до рівня повноцінних історичних джерел; у систематичному вивченні археології України і повному зборі усієї відомої інформації у цій галузі; у створенні великої колекції археологічних знахідок та їх синтезації; в об'єктивності та обережності наукових узагальнень. На думку І. Линниченка, «его археологический кругозор... всегда стоял на высоте европейской археологической науки, благодаря чему его собственные археологические труды имели общекультурное археологическое значение, а не были простым описанием результатов местного археологического исследования,-- его выводы имели в виду общеархеологическую перспективу и займут важное место в ряду крупных работ европейских археологов» [159].Спробуємо коротко схарактеризувати основні досягнення . Антоновича на терені археології [160].Антонович був одним із кращих дослідників палеоліту України (розкопки в Студениці на Поділлі 1887 р., у Києві 1893 р.). Детально вивчав він і неолітичні печери в Україні (класифікувавши їх на штучні лесові та природні скельні), а також неолітичні стоянки, городища та могили. На початку 1890-х років, ще до відкриттів В. Хвойки, Антонович уже мав ряд знахідок трипільської культури (розкопки в с. Романівці Сквирського повіту, у Балтському повіті на Поділлі). Йому належить гіпотеза про те, що мальована трипільська кераміка могла виникнути на Наддніпрянщині. У 1898 р. Антонович зробив спеціальну доповідь в історичному товаристві Нестора-Літописця, де відзначив оригінальність трипільських знахідок В. Хвойки, датував їх кінцем кам'яної -- початком залізної діб та схарактеризував як малоазійську культуру, що передувала еллінам і скіфам. Разом із тим учений заперечував існування в Україні бронзової доби і відповідні пам'ятки приписував різним впливам зі сходу та заходу.Найбільше, як вважають, Антонович зробив для вивчення могил. Він подав свою класифікацію могильників, спочатку поділивши їх на сторожові, межові та поховальні й визначивши три хронологічних типи: скіфські, середнього періоду залізної доби та часу, ближчого до християнської доби. Пізніше вчений уточнив класифікацію: могили кам'яної доби (випростані кістяки, спалення, скорчені фарбовані кістяки), скіфські, слов'янські (древлянські, полянські, сіверянські). Вчений обстоював метод первинного складання географічного плану розкопів та визначення принципу їх розташування. Він виробив для III Археологічного з'їзду інструкцію щодо розкопів могил і в 1890 р. у своїх лекціях присвятив цьому окремий розділ. Зазначимо, що Антонович написав із цього приводу дві популярні праці: «Черты быта славян по курганным раскопкам», та «Про життя давніх слов'ян».До найважливіших здобутків Антоновича-археолога належить комплексне дослідження культури та етнографічних меж древлян. Його підсумовуюча праця «Раскопки в стране Древлян», окрім аналітичного тексту, містить щоденники розкопок та сім планів.Важливою є також вищеназвана праця «Черты быта славян по курганным раскопкам» (К., 1902), де автор малює загальний образ матеріального життя наддніпрянських слов'ян на підставі курганних поховань. Аналізуються сам поховальний обряд, одяг, прикраси, зброя, посуд, засоби для рибальства та полювання, промислові вироби, предмети торгівлі тощо. Антонович уперше спробував зіставити матеріали своїх археологічних розкопів із літописним розселенням давньоруських племен, взявши за головний критерій поховальний обряд. Учений визначив також ареал розселення скіфів. Особливо цікавився Антонович городищами, зробив їх класифікацію (майданні, циркулярні, княжі -- з XI ст., литовські -- з XIV ст., прямокутні -- XVII--XVIII ст.) та картографування.Помітною працею була виготовлена Антоновичем археологічна карта Київської губернії. Вона вийшла друком у Москві 1895 р. і, крім власне карти, мала велику текстову частину, огляд усього відомого археологічного матеріалу, детальний географічний опис Київщини з зазначенням для кожної місцевості археологічних відомостей про неї, опис валів Київщини, географічний і предметний покажчики. Російське Археологічне товариство присудило вченому за цю працю «велику золоту медаль» [161]. За таким саме принципом була підготовлена й видана «Археологическая карта Волынской губернии» (М., 1900). Аналогів подібної праці слов'янська археологія на той час не мала.Стародавній Київ здавна цікавив Антоновича. Кожна археологічна знахідка чи пам'ятка старовини міста була добре відома дослідникові. Сам він брав участь у розкопках могильника біля Йорданської церкви на Подолі, у дослідженнях неолітичної стоянки поблизу Кирилівської вулиці. Перу Антоновича належать три огляди археологічних знахідок на території Києва: «Археологические находки и раскопки в Киеве и в Киевской губернии в течение 1876 г.»; «Обозрение предметов великокняжеской эпохи, найденных в Киеве и ближайших его окрестностях»; «Памятники каменного века, найденные в Киеве в течение 3-х последних лет». У 1896 р. в історичному товаристві Нестора-Літописця Антонович читав доповідь про давне минуле Києва. А в 1899 р. під час XI Археологічного з'їзду в Києві він водив екскурсії для його учасників по місту, показуючи давні пам'ятки.Колосальною заслугою вченого є власноручно зібраний ним археологічний матеріал. Протягом майже 30-річного терміну завідування Музеєм пам'яток старовини Київського університету Антонович поповнив його 7630 експонатами. Тоді зібрання музею зросло до 429 мап, а рідкісна довідкова археологічна бібліотека -- до 583. Антонович створив нову концепцію музею: він прагнув представити в експонатах усі українські землі, всі передісторичні та ранньоісторичні культури України з їхніми конкретними особливостями. В цьому розумінні музей Київського університету був унікальним.Як стверджували сучасники, Антонович володів даром особливого чуття у виборі місця розкопок. Високоякісною, як на той час, була і його методика археологічного розколу: очищені від землі предмети залишалися на своїх місцях, поки не була опрацьована вся площа. Потім замальовувалася і зафотографовувалася уся поховальна обстановка, тому жодних помилок стосовно місцезнаходження певних предметів у могилі не було.Антонович брав участь в усіх археологічних з'їздах, починаючи з II (1871, Петербург) по XIII (1905, Катеринослав), де виголосив 35 блискучих доповідей. І. Линниченко засвідчував, що до з'їзду вчений завжди підготовляв працю першорозрядну за значенням археологічного матеріалу і класичністю дослідження і являв, так би мовити, останню інстанцію у вирішенні багатьох археологічних питань [162]. З огляду на великий авторитет ученого в 1880 р. Московське археологічне товариство делегувало Антоновича як свого представника на Археологічний конгрес у Ліссабон.З археологією був нерозривно пов'язаний ще один напрям діяльності Антоновича -- нумізматика. Протягом 34 років учений завідував Мюнцкабінетом (Нумізматичним музеєм) Київського університету. За час його завідування колекція поповнилася більш ніж 10 тис. експонатів. Учений самостійно проводив їх експертизу, постійно переглядав усі знахідки скарбів, консультував колекціонерів і вів закупівлю. Нумізматиці Антонович присвятив кілька спеціальних праць. Особливу цінність має також складений ученим каталог Мюнцкабінету (8818 позицій) перший довідник такого типу, виданий слов'янською мовою. 4.5 Праці В. Боніфатійовича по географії та етнографіїСьогодні вважається, що Антонович був також зачинателем наукової розробки загального нарису географії України. Протягом 1883--1888 рр. він приватно читав слухачкам ВЖК та студентам Київського університету курс географії з ухилом до історичної географії. На думку А. Синявського, «це, безперечно, був науковий і перший курс географії України», для якого Антонович власноручно виготовив першу мапу українських земель [163].Антонович із юнацьких років захоплювався географією, його гімназичні креслення були зразковими. Пізніше археологічні мапи Волині й Київщини викликали захоплення точністю і незвичайною технічністю виконання. Генерал М. І. Драгомиров навіть користувався ними для виготовлення копій для Генерального Штабу. Коли наприкінці 1880-х -- на початку 1890-х років почалися розмови про відкриття кафедр географії при університетах, Антонович загорівся бажанням посісти таку кафедру в Києві. Однак кафедра була відкрита лише при Московському університеті [164].Під географією вчений розумів широке поняття, що включає увесь комплекс людського буття: природу, грунт, корисні копалини, відомості про людність, її минуле й сучасне, про етнографію та економіку краю. Опановуючи методологію комплексного географічного знання природничих та суспільних наук, він спирався на європейські та російські зразки (Елізе-Реклю, Філіпсона, Семенова-Тян-Шамського, Анучіна). Він використовував також статистичні видання, економічні дослідження, праці Географічного товариства, відомості з геологогії, гідрології, кліматології. Так був створений систематичний курс географії України, в якому Антонович не мав попередників.Збереглося три варіанти цього курсу в записах слухачів, не вивірені автором. Курс складався з таких основних розділів: загальні відомості (територія, людність), геологічний нарис, мінералогія, гідрографія, флора і фауна, людність України (етнографія, антропологія, етнопсихологія) та її особливості, економічна географія, етногеографічні регіони України з їхніми особливостями.Величезна картотека історико-географічних матеріалів по областях України та прилеглих районах, заселених українцями, зберігалася в архіві вченого, і його вдова безрезультатно намагалася видати цей унікальний звід.Те, що Антонович відійшов від етнографізму в історичній науці, не заважало йому живо цікавитися етнографією українців. Він постійно збирав пісні, легенди, приказки тощо, розуміючи особливе значення цих матеріалів як таких, що відображають історичну пам'ять, світогляд народу. На терені етнографії вченому належить кілька вагомих праць.Високо оцінювали сучасники і наступники виданий Антоновичем та Драгомановим збірник «Исторические песни малорусского народа». Тут були згруповані пісенні твори «віку дружинного і княжого» й «віку козацького». Світ побачили лише 1-й том і перша частина 2-го тому. Так не змогла бути відтворена до кінця, як писав М. С. Грушевський, «історія українського народу, розповіджена ним самим в поетичній формі» [166]. Дана праця була високо оцінена також офіційною наукою: Імператорська Російська Академія наук присудила за перший том «Исторических песен» Уварівську премію. Фахівці особливо відзначають також розвідку Антоновича про чаклування в Україні з додатком значної добірки документів XVIII ст. стосовно відьомства та демонології в цілому. За цю працю Імператорське Російське Географічне товариство нагородило дослідника срібною медаллю. РОЗДІЛ 5. ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АНТОНОВИЧА5.1 Антонович як просвітникОкрім наукових занять, Антонович активно сприяв поширенню історичних знань, небезпідставно вважаючи, що це розвиває людність, сприяє піднесенню її культурного рівня й свідомості.Відомо, наприклад, що Антонович стояв біля витоків популярного серіалу -- «Руської історичної бібліотеки», яка видавалася у Західній Україні О. Барвінським. Учений запропонував цілу програму видання з 18 томів, починаючи з праць С. Качали, М. Костомарова, Д. Іловайського, Д. Смирнова, І. Шараневича та ін. Сам він подав до 6-го тому «Историю Великого княжества Литовского» та для Наступних томів мав написати матеріал про початки козаччини на підставі нових джерел, однак останнє не встиг здійснити. Саме у виданнях РІБ, за свідченням О. Барвінського, Антонович запропонував іменник «Україна-Русь» і прикметник «українсько-руський» [168].Антонович був одним із засновників «Киевской Старины» (почала виходити з 1882 р.), брав участь в усіх нарадах, редагував і давав відгуки на матеріали, подавав власні статті та рецензії, добував кошти на видання.Проте найбільшою мрією Антоновича було створення українського наукового центру -- Національної Академії наук. У 1891 р. Антонович разом з іншими плекав плани перетворення львівського Товариства ім. Шевченка в Академію наук. Задля розвитку цієї інституції вчений збирався передати до Львова частину власної колекції: 1000 предметів старожитностей, близько 150 автографів, збірку документів та рукописів XVI---XVIIІ ст. [169]. Як відомо, за життя Антоновича даний проект здійснити не вдалося. 5.2 Викладацька робота АнтоновичаЩе одною важливою гранню діяльності Антоновича була викладацька праця, виховання молоді. Своє кредо на цьому терені він виклав у вступній лекції 1870 р. Тут, згадавши про своїх попередників на кафедрі, Антонович запевнив, що старатиметься керуватися такими основними принципами -- енергією праці і добросовісним ставленням до науки, об'єктивним, неупередженим підходом до предмета -- історії власного народу. Лектор звернув увагу на відмінність процесів, які проходили в Північно-Східній Русі (творення держави) і Південно-Західній (уперта тривікова боротьба за основні начала народного життя). Антонович підкреслював, що боротьба у Південно-Західній Русі триває у плані громадянському й моральному, і вона має спиратися на ґрунтовне вивчення історичної долі свого народу. На жаль, текст першої лекції Антоновича повністю не зберігся, однак і наявна частина чітко окреслює засади та предмет викладів нового доцента [170].Микола Білінський, який у 1871 р. вступив на історико-філологічний факультет, пригадував, що «Антонович приваблював студентів своїми лекціями: його лекції завсіди були багаті на зміст, засновані на суто наукових підставах, без жодної фразеології, і студенти дуже остерігались, щоб як-небудь не пропустити його лекції» [171]. У більшості опублікованих спогадів зазначається, що лекції Антоновича вирізнялися чітким, ясним і стислим викладом, рідкісним багатством змісту, відсутністю зайвих подробиць; вони давали найновіший матеріал про стан проблеми в сучасній науці й водночас були доступні широкому колу слухачів. Майже всі курси Антоновича будувалися на його власних вислідах здобутих матеріалах чи на самостійному опрацюванні першоджерел.Разом із тим усі одностайно підкреслюють, що Антонович не був блискучим лектором. Мова його була не дуже барвистою, навіть не зовсім правильною, звучала приглушено й сухо. «Говорив він просто, без гучних фраз, взагалі без жодного прямування до ефекту, але ж його слова були вельми змістовні, глибоко продумані» [172]. М. В. Стороженко згадував: «Се не була якась риторична, заздалегоди складена промова, а приязне ласкаве оповідання старшої досвідченої людини задля молоді про те, що він повичитував по тіх літописах, кроніках та актах що-про минуле життя рідного краю».Всі сучасники відзначають неабияку популярність лектора. Однак є деяке протиріччя. Якщо В. Ляскоронський пише, що велика аудиторія, де читав лекції Антонович, «майже щоразу була повна студентів не свого тільки, але й інших факультетів, не вважаючи на постійні студентські розрухи та сходки, що відбувались мало не щодня» [173], то І. Линниченко, навпаки, стверджує, що лекції Антоновича через їхню непривабливу форму «посещали только его присяжные слушатели, но зато последние посещали их усердно и тщательно их записывали» [174].В університеті Антонович читав кілька курсів: давньоруської історії, історії Південно-Західної Русі (України), історії козацтва, історії Галицького князівства, джерела західноруської історії, руські старожитності (археологія), а також вів практичні заняття з давньоруської та південнозахідноруської (української) історії. Він, таким чином, не розпорошувався і ретельно опрацьовував ці основні курси. Особливо змістовні були виклади вченого з передмонгольського періоду руської історії, де, як свідчать колишні студенти, він давав силу критичних зауважень, дуже цікавих і вельми важливих для правдивого зрозуміння тієї чи іншої події. При тому факти й висновки подавалися з великою науковою критикою, без ризикованих гіпотез. Особливий інтерес викликали лекції Антоновича з археології; спеціальний курс із неї він викладав для студентів двох старших курсів на їхнє прохання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
|
|
