Місто Славута в роки Другої Світової війни

Місто Славута в роки Другої Світової війни

Наш край в роки Другої Світової

Дана тема є актуальною, оскільки ще досі не визначено точної кількості жертв терору і насилля фашистів. В даній роботі висвітлені події Великої Вітчизняної війни в окремому регіоні, а точніше в місті Славута. Тут викладені факти про початок війни, про один із найжорстокіших концтаборів - «Гросслазарет Славута. Табір 301», про масові винищення євреїв, а також про партизанський рух на території Славутчини. Як і по всій Україні війна розпочалася 22 червня з вторгнення німецьких військ. Під час панування фашистів на території Славутчини відбувалися масові репресії як українського населення, так і національних меншин. Було створено «фабрику смерті» - концентраційний табір «Гросслазарет 301», який був одним із найбільших концтаборів в Україні. Саме тут німецькі лікарі проводили свої нелюдські досліди. В'язнів примушували до найтяжчих робіт, при цьому годуючи їх їжею, при якій і без такого навантаження людина прожила б не довго. За архівними даними за два роки окупації тіт було розстріляно 150 тисяч полонених. Масовими були винищення не лише бійців Червоної Армії, а й єврейського населення. За своїм кривавим планом німці , за оголошенням, зібрали всіх євреїв міста на одній площі, а згодом жорстоко розправилися з ними : малих дітей заживо кидала в колодязь, дорослих розстріляли і заховали шарами в одній могилі. Уже весною1942 року відбулося збройне повстання підпільників. Початок партизанської боротьби поклав загін під командуванням А.З. Одухи. 14 червня 1942 року підпільники міста організували втечу з табору військовополонених, їх вивели у ліс, частково забезпечили зброєю. Славутське підпілля забезпечувало загін усім необхідним для життя і боротьби: людьми, одягом, продуктами харчування, медикаментами, зброєю, явочними квартирами, даними розвідки. Пізніше було вирішено день 14 червня вважати днем створення партизанського загону, який згодом розрісся у велике партизанське з'єднання ім.. Ф.М. Михайлова.

Початок війни Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року перервав мирне життя славутчан, розпочалася мобілізація військовозобов'язаних, евакуація населення і матеріальних цінностей. Згадує В.Ф.Оржаховський:

- Про початок війни почув 22 червня з гучномовця, виступав В.Молотов. У цей день на Ринковій площі зранку був великий базар, але після повідомлення про війну люди швидко розбіглися, було не до торгівлі. Над містом почали пролітати літаки, чого раніше не було, адже район був закритий для польотів авіації. На вулицях з'явилися озброєні гвинтівками члени винищувальних загонів з числа місцевих жителів, переважно євреїв, для виловлювання лазутчиків і диверсантів. Особисто спостерігав як через місто повільно летів важкий літак. Раптом у небі з'явився швидкісний і обстріляв першого, з якого вистрибнули два парашутисти. По них відкрили стрільбу яструбки. Один з пілотів приземлився на Ринковій площі. Виявилося, що це радянський льотчик. Радянський літак впав в районі сучасних очисних споруд. З липня ворог почав бомбардувати місто. Були випадки грабежу із магазинів і залишених господарських будівель. Зі спогадів Побережного І.В., який у 1941 році закінчив 9 класів Славутської СШ № 1: «Війна для мене запам'яталася бомбардуванням міста. Найбільше постраждав центр міста, згорів кінотеатр. Великий пожар від бомбардувань виник в районі Ринкової площі». План призову в армію військовозобов'язаних 1905-1918рр. по Славутському району (близько 7 тисяч чоловік) виконано до вечора 23 червня. Мобілізовані 3-4 дні перебували в дворі лісок лубу, а потім групами і поодинці вирушали на Схід. Славутська МТС уже через кілька годин після отримання наказу про евакуацію встановила на залізничній платформі 49 тракторів, 1 автомашину. Протягом п'яти днів виконано план поставок діючій армії автотранспорту, тракторів, коней, возів. Підприємства міста перейшли на випуск продукції і матеріалів для потреб фронту. Продукція маслозаводу, харчокомбінату, підприємств промкооперації відправлялася військовим частинам. Лісозаготівельні організації, деревообробні підприємства переводилися на виготовлення шпал, деталей до військових возів тощо. Розміщена у Славуті кавалерійська дивізія, піднята по тривозі о 4 год. Ранку 22 червня, виступила до м. Кременця, де вже під вечір 23 червня вступила у бій з німецькими моторизованими частинами, які до того часу зайняли більшу частину міста. Вибивши ворога з Кременця, дивізія утримувала місто протягом 8 днів. Ведучи важкі бої, потрапила в оточення , з якого зуміла вирватися. Відступаючи з боями, дивізія в Каневі переправилася через Дніпро. Далі її шлях проліг на Полтаву, а у листопаді вона була відведена район м. Будьонівська Воронезької області. У попередніх боях дивізія втратила більше половини особового складу . понесла великі матеріальні втрати. Просування ворога до міста Славути стримували воїни 109-ї та 213-ї моторизованих дивізій. 109-а дивізія (командир полковник Краснорецький) вийшла з Острога і зайняла оборону на захід від Славути. Маючи відкриті фланги, дивізія вела важкі бої з переважаючими силами ворога. У лісі під Славутою перший бій з ворогом прийняла на себе 147-ма стрілецька дивізія. Її окремий мотоциклетний полк вступив у бій з передовими частинами ворожої танкової групи. Однак 4 липня частини фашистської армії окупували місто. Фашисти та місцеві найманці негайно приступили до встановлення «нового порядку» у місті. Було створено районну і міську управи, районну «народну» міліцію, війську комендатуру тощо. 24 липня комендант підписав «Наказ до населення міста Славута», в якому вимагалося:

1. Всім, у кого знаходиться зброя, радіоапарати, акумулятори й аноди, телефонні апарати і всяке військове знаряддя, негайно віднести його до команди народної міліції, що по Цвітоській вулиці.

2. Переховування більшовицьких міліціянтів, НКВДистів і військових карається розстрілом.

3. Під загрозою розстрілу забороняються грабунки та привласнення всякого майна.

4. Награбоване майно належить негайно знести в команду народної міліції (протягом 24 годин).

5. Встановлено такі поліцейські години: а) для українців - від 6-ї до 21-ї години (9 годин вечора за німецьким часом), б) для жидів і поляків- від 6-ї до 20-ї години. Всі жид мусять носити на правому рамені білу опаску із блакитною зіркою Давида.

6. Службою безпеки, охорони і порядку є українська народна міліція, котра носить жовто-блакитну відзнаку на лівому рамені. За невиконання цих наказів підлягає кожен воєнному судові

За період з 8 по 18 серпня у Славуті проведено детальний перепис населення. Нова влада занотовувала буквально все про жителів міста: місце проживання, власник будинку, попереднє місце проживання, дата поселення у Славуті, місце роботи, фах, працездатність, родинний стан відносно голови двору тощо. В окремому списку зібрано відомості про євреїв міста. До нього занесено 1390 осіб, переважно жінок, дітей і літніх громадян. Фактично це був список смертників, адже важко уявити, що після масового розстрілу комусь вдалося вижити. Розпочалося винищення працездатного єврейського населення міста уже в липні-серпні 1941 року, коли під виглядом відправки на роботу людей вивозили у лісові хащі на розстріл. Лише в урочищі Лиса Гора поряд з дорогою Славута-Шепетівка розстріляно близько 800 осіб. Наказ від 11 серпня 1941 року по міській управі засвідчує, що німецька влада не довіряє «народній міліції»:

«За погодженням з військовою комендатурою наказую:

1. Районній міліції о 2 год. дня цього числа з'явитися до військового коменданта з виданою у комендатурі зброєю і велосипедами.

2. Все майно, яке є у розпорядженні районної міліції, здати до управи.

Обов'язкова постанова Славутської міської управи від 12серпня передбачала:

«-Забороняється проведення обшуків та трусів у громадян міста і району представникам народної міліції або іншим органам району за винятком осіб від військової німецької комендатури.

- Обшуки представником народної міліції або іншим органом допускається проводити лише при наявності ордера від управи на право обшуку.» Окупаційна влада почала масові побори, про що свідчить постанова Славутської районної управи від 22.08.1941 року:

«Для приведення м. Славути в належний стан, ліквідації наслідків руйнування та пуску в дію підприємств районна управа постановляє:

1. Накласти на жидівське населення м. Славути контрибуцію в розмірі 20 тис. крб.

2. Накладену контрибуцію здати до 30.08.1941 року.

3. Контрибуцію мусить зібрати та здати до управи жидівський комітет, на якого покладається вся відповідальність за здачу повної суми контрибуції у визначений термін.»

Наказом від 25.08 головним лікарем районної лікарні призначено Домбровського І. М., якого у грудні замінив на цій посаді Михайлов Ф. М. Для населення міста запроваджувалася трудова повинність, безкоштовна робоча сила використовувалася на різноманітних роботах, про що свідчить постанова районної управи від 6.09.1941 року: «Розглянувши матеріали про будівництво моста і прокладення тротуарів на урочище Плотиче, районна управа вирішила:відроблені громадянами м. Славути, мешканцями Плотиче 106 робочих днів на будівництві моста і прокладенні тротуарів віднести за рахунок трудових повинностей і оплати за такі не проводити».

Славутський концтабір «Гросслазарет Славута. Табір 301» Восени окупанти створили на території військового містечка концентраційний табір для хворих і поранених військовополонених радянських бійців і офіцерів під назвою «Гросслазарет Славута. Табір 301». «Лазарет» займав 10 триповерхових будинків-блоків, обгороджений густою сіткою дротяних загорож з кулеметними вишками і прожекторами. Адміністрація, німецькі лікарі й охорона гросслазарету проводили масове винищення радянських військовополонених, створивши нестерпні умови проживання: спеціального режиму голоду, скупченості та антисанітарії, застосування катувань і прямих вбивств, позбавлення хворих і поранених лікування, примушування вкрай виснажений людей до каторжної праці. У гросслазареті німецькі власті зосереджували одночасно 15-8 тисяч поранених, а також хворих полонених. На зміну померлим щоразу сюди надсилали нові партії жертв. Німецькі лікарі навмисне поширювали інфекційні хвороби, хворих на висипний тиф, туберкульоз, дизентерію, поранених з важкими та легкими ушкодженнями розміщували в одному блоці. Кількість хворих у казармі доходила до 1800 чоловік, тоді як при нормальних умовах у приміщеннях можна було розмістити не більше 400 чоловік. Камери не прибиралися.

Хворі по кілька місяців залишалися у тій білизні, в якій потрапили у полон. Елементарна санітарна обробка тих, хто прибував до лазарету, не поводилася. Добовий харчовий раціон військовополонених складався з 250 грамів ерзац-хліба та двох літрів так званої баланди. Еразц-хліб випікали з спеціального борошна, доставленого з Німеччини. В одному із складів лазарету знайдено 15 тонн цього борошна, що зберігалося у 40-кілограмових паперових мішках з фабричними етикетками «Шпельцмель». Судово-медичною та хімічною експертизами, а також аналізом, зробленим інститутом харчування Наркомздоров'я СРСР, встановлено, що борошно являло собою полову з мізерною домішкою крохмалю (1.7%). Харчування подібним хлібом спричиняло голодування, дистрофію, поширення важких кишково_шлункових захворювань, що призводило до частих летальних випадків.

У гросслазареті періодично спостерігалися спалахи захворювання невідомого характеру, так званої парахолери, яке німецькі «лікарі» розповсюджували навмисне , проводячи досліди на полонених. Більше половини таких хворих помирало. Трупи деяких померлих німецькі лікарі розтинали, інші лікарі до автопсії не допускалися. Хворим та пораненим не видавали медикаментів, рани не піддавали хірургічній обробці і не перев'язували. Незважаючи на велику виснаженість полонених, гітлерівці примушували їх виконувати непосильну фізичну працю. Бажання вирватись з полону і воювати з фашизмом, голод, репресії, постійна загроза смерті спонукали військовополонених вдаватись до індивідуальних та групових втеч з лазарету. Вони знаходили притулок у місцевих жителів Славути та навколишніх сіл, у зв'язку з чим 15 січня 1942 року шепетівський гебітскомісар попередив населення, що за «надання військовополоненим, що втекли будь-якої допомоги, винні будуть розстріляні. Коли безпосередні винуватці не знайдуться, то у всякому разі буде розстріляно 10 заручників». Районна управа в свою чергу оголосила, що «всі військовополонені, які самовільно покинули лазарет, оголошуються поза законом і підлягають розстрілу у будь-якому місці, де їх буде виявлено».

Відомі факти арешту і розстрілу 26 мирних громадян, що надали допомогу військовополоненим. Під час медичного огляду 525 визволених у січні 1994 року військовополонених гросслазарету у 435 встановлено крайній ступінь виснаження, у 59 - ускладнений перебіг ран, у 31 - нервово-психічний розлад. Судово-медична експертиза на підставі розтину і внутрішнього дослідження 112 трупів і зовнішнього огляду 500 ексгумованих трупі прийшла до висновку, що адміністрація і німецькі лікарі лазарету створили такий режим, за якого неминуча майже поголовна смертність хворих і поранених. Основними причинами смерті військовополонених експерти встановили: виснаження крайнього ступеня, інфекційні захворювання, заподіяння ран з автоматів і холодною зброєю. Такої смертності, яка була в лазареті не знав жоден інший «лікувальний» заклад.

Колишній військовополонений А.В. Севрюгін розповідав: «Люди вмирали сотнями. Біля мене щодня вмирало 9-10 чоловік. Мертвих вивозили, їх місця займали нові хворі, а ранком повторювалась та ж картина. Смертність досягала 300 чоловік на добу.» За два роки окупації м. Славути у гросслазареті гітлерівці знищили до 150 тисяч офіцерів і бійців Червоної Армії. Відомий актор, народний артист СРСР, лауреат Ленінської премії Інокентій Смоктуновський теж перебував у гросслазареті. Зимою 1943 року він блукав по лісах, поки не потрапив у село Сохужинці Ізяславського району, де його хворого на дистрофію виходила сім'я Шевчуків, воював у партизанському загоні ім. Леніна. «Після втечі з полону на початку січня 1944 року я зв'язався з партизанами і був залишений командуванням загону», - згадував актор кіно і театру. Холокост на Славутчині У березні 1942 року окупаційна влада приступила до остаточного здійснення своїх варварських планів щодо єврейського населення міста і району.

До початку березня частину території Славути в районі вулиць Володарського, Революції, Артема і Б. Хмельницького, де проживали переважно євреї, було обнесено триметровою огорожею з колючого дроту і створено гетто - концентраційний табір для євреїв. З 2 березня сюди стали доставляти євреїв з Ганнополя, Берездова та інших сіл району і розстрілювали прибулих немічних старих людей і калік. Всіх інших помістили у будинках на території гетто, їх не забезпечували продуктами, вихід з гетто заборонявся. Жителям міста під загрозою розстрілу не дозволялося надавати євреям будь-яку допомогу. В'язнів гетто чекала голодна смерть, серед них поширювалися хвороби. Підлітки, переборюючи страх, вибиралися за огорожу і просили милостиню на базарі. Працездатних євреїв використовували для добування під Печиводами, на будівництві шосейної дороги у Ганнополі та на інших важких роботах. У травні 1942 року німецька влада розвісила по місту відозву до єврейського населення міста Славути такого змісту: «В останні дні були випадки актів насильства по відношенню до єврейського населення з боку не євреїв.

Попередження таких випадків і у майбутньому не може бути гарантованим, поки єврейське населення буде розкидане по території всього міста. Німецькі і поліцейські органи. Які в міру можливості протидіяли цим насильствам, не бачать, однак, іншої можливості недопущення таких випадків, як концентрація всіх євреїв Славути в окремому районі міста. Тому всі євреї міста у суботу, 13 травня 1942 року, будуть переведені в окремий район, де вони будуть захищені від ворожих актів. Для проведення у життя цього заходу всі обох статей і всіх віків повинні з'явитися 13 травня 1942 року о 8 годю ранку на відповідні збірні пункти. Всі євреї при собі повинні мати свої документи і здати на збірних пунктах зайнятих ними до цих пір квартир. До ключі повинен бути дротом або шнурком прив'язаний картонний ярлик, що містить ім'я, прізвище і точну адресу власника квартири. Є вреям рекомендується взяти з собою коштовності і наявні гроші, за бажанням можна взяти необхідну для зручностей на новому місці проживання ручну ношу. Безперешкодне здійснення цього заходу - в інтересах самого єврейського населення.»

Страницы: 1, 2