Місто Камінь-Каширський

В історії краю відмічено, що частина жителів стала членами комуністичного осередку, створеного в 1931 році й через рік перейменованого в гмінний комітет Компартії Західної Білорусії (КПЗБ). Проте в 1938 році КПЗБ була розпущена, а її члени після 1939 року були репресовані сталінською тоталітарною машиною.

Ще до цього немало членів ОУН, КПЗБ було піддано арештам, пройшло через концентраційний табір Береза Картузька. Так польська адміністрація захищала свої інтереси під час свого перебування на українській землі.

В часи воєнного лихоліття

Пакт "Молотова-Ріббентропа" розв'язав руки агресоре й відкрив шлагбаум другої світової війни. Першою постражда/ Польща, яку Сталін і Гітлер розділили між собою. В ці двотижневій швидкоплинній війні німці залили кров'ю польсьр землю та окупували її. Гинули в цій війні і українці, які з призовом служили в польському війську.

Західноукраїнські землі ввійшли до складу Радянське України -- це був важливий крок до соборної Українське держави.

22 вересня 1939 року в місто увійшли радянські війська було створене тимчасове управління. В грудні 1939 рот відбулося розмежування кордонів між Українською РСР : Білоруською РСР. Камінь-Каширський постав на терені України, там де він був споконвічно. 27 січня 1940 року було утворено Камінь-Каширський повіт. Згодом назву змінили на район. Розпочали свою діяльність міська і районна Ради. Оголошено, що українська мова стає державною, в місті відкрили початкову, семирічну і середню школи, функціонували лікарня, клуб. Стали розширяти лісопромисли, створено ліспромгосп, розпочалося будівництво лісопильного заводу. Утворено машинно-тракторну станцію. Всіх кустарів об'єднали , в 4 артілі.

В своєрідному становищі опинилися селяни. На перших порах в їх користування нібито виділили більше 5,5 тисячі, гектарів конфіскованих земель і луків. Однак незабаром розпочалася колективізація, спершу -- на конфісковані зо землях, а згодом "запрацювали" насильницькі методи. В тодішній обласній газеті за 3 серпня 1940 року була публікація про "успіхи" колгоспного будівництва, про те, що першим здає зерно державі колгосп ім. 17 вересня з с.Кримного. За підсумками ж року колгоспники нічого не отримали на трудодні.

Поряд з економічними акціями нова влада вдалася до масових політичних репресій проти тих, хто не входив у канву тодішньої панівної ідеології. Цим ця влада підривала свою соціальну основу.

Трагічною сторінкою ввійшла війна 1941-1945 років в історію Камінь-Каширщини. Не тільки жорстокими бомбардуваннями фашистами міст і сіл Волині й наступною окупацією, але й потугами сталінського тоталітаризму. Нині обіч дороги з райцентру до села Гута Камінська, на пагорбі, височить дерев'яний хрест. Тут в червні 1941 року енкаведисти без суду розстріляли 18 місцевих жителів. їх позбавили життя за те, що вони запізнилися на кілька годин у призовний пункт.

Вже 29 червня гітлерівці окупували місто. На перших порах їх ставлення по місцевого населення було нібито лояльним. Суть його розкриває оголошення німецького командування, вивішене в липні 1941 р. на вулицях міста, яке нині зберігається в обласному державному архіві і подається в дещо скороченому вигляді:

-- Німецькі військові сили перейшли границю без ворожих намірів до населення.

-- Коли б був супротив, німецьке військо цей супротив знищить.

-- Забороняється:

а) всяке порозуміння з полоненими... в) опускати місце праці...

є) підвищення цін від дня вмаршу німецьких військ." Але далі натрапляємо на жорстоке: "Хто противиться тим розпорядженням, буде покараний розстрілом."

Зрозуміло, гітлерівцям не потрібна була Україна як дер-; жава, їм потрібна була колонія з працездатною й дешевою] робочою силою, сировиною. Відтак розпочався страшний! терор. За роки фашистської окупації лише в Камені-Ка-І ширському було розстріляно тисячі людей. Перед нами акт комісії №1 від 7 березня 1945 року, підписаний тодішніми представниками влади і слідчими, про знищення німецько-1 фашистськими окупантами населення, полонених. У ньому, зокрема, зазначено, що масові розстріли були в серпні 1941 року -- 80 чоловік, в серпні 1942 року -- 1700 чоловік, в листопаді 1942 -- 812. Крім цього, в акті зафіксовані ще окремі групи розстріляних загальною кількістю 2500 чоловік. Всього тоді було виявлено 13 великих місць поховань.

В місті фашисти влаштували гетто. За високою дерев'яною огорожею, обплутаною колючим дротом, проводилися розстріли українських громадян єврейської національності. На місцях цих страшних трагедій встановлені меморіальні пам'ят-; ники в пам'ять про невинно убієнних стариків, жінок, дітей. Небагатьом випало залишитися живими. Рятували їх українські сім'ї, такі як Олексія та Ірини Карпіків, які, ризикуючи своїм життям, шістнадцять місяців переховували від фашистів у себе вдома єврейську сім'ю Гольштейнів з двома дітьми. За переховування колишніх полонених фашисти розстріляли сім'ю Яшуків-Дем'яників та ін. Сотні молодих юнаків і дівчат міста фашисти схоплювали прямо на вулицях й вивозили на каторжну роботу до Німеччини. Вони змушували 'їх працювати на найважчих роботах, слугувати бауерам. Гітлерівці примусом направляли молодь у фашистське рабство, багатьох зробили каліками. Ще й понині на Камінь--Каширщині проживає понад 400 колишніх "остарбайтерів".

Та не мирилися люди з фашистською окупацією. Про їх боротьбу проти загарбників інформує й документ, який] зберігається в обласному державному архіві. Це -- протоко/Н наради гітлерівських окружних комісарів у Луцьку, що відбулася 29-30 травня 1943 року. На ній німецький комісар

Камінь-Каширського гебітскомісаріату -- всього окупанти утворили їх на Волині шість -- з розпачем повідомляв, що в його окрузі, там, де знімалась на кілька годин охорона, розпочиналися вибухи, підпали, розбивалися мости і фашистам було важко виконувати завдання фюрера щодо доставки з України робочої сили і продуктів.

Проти гітлерівського поневолення повстали горді люди поліського краю. Тільки йшли вони в різні табори: в повстанці й партизани. Траплялося й так, що український брат вбивав свого брата й обидва говорили, що хотіли бачити свою землю вільною і бути на ній господарями.

В бойових операціях проти німців, в діях по виведенню з ладу залізничних колій з Каменя-Каширського на Ковель і /Тюбешів брали участь партизани загону, який був створений в квітні 1942 року колишнім головою Гривської сільради М.П.Коніщуком (Крук). В його складі діяла група підпільників із села Великий Обзир на чолі з К.К.Бабичем. В цьому загоні було багато місцевого населення, яке взяло в руки зброю і воювало проти фашистських окупантів. Згодом загін перейшов під командування А.П.Бринського.

На терені району діяли загони Української повстанської армії. В 1943 році утворена військова округа "Турів", куди входив Камінь-Каширський. Командував округою Ю.Стель-мащук (Рудий). Штаб округи в липні 1943 р. знаходився в селі Великий Обзир. Навколо міста, а деякий час і в ньому, діяло угруповання вояків УПА У.Кузьменка ("Ярослав"). В с.Хотешово знаходилася школа старшин УПА, в якій готували чотових і ройових для групи "Північ".

"Літопис УПА" (т.2, с.116) сповіщає, що 19-20 серпня 1943 р. були здійснені наступ повстанців й захоплення міста Каменя-Каширського. В наступі брали участь курінь "Назара -- Криги , сотня "Лисого", сотня "Кубіка".

- 3 19i3J^Ky В раЙОНІ діяли гРУпи партизанського з єднання О.Ф.Федорова, що прийшло з Чернігівщини й штаб якого базувався на Любешівщині, а також окремі загони в селах Боровне, Верхи. Партизанський командувач в своїй книзі "Остання зима" (стор. 286) стверджує, що в місті діялі-повстанці, й говорить про бої партизан з ними, про захоплення Каменя-Каширського. Довго перебували тут і партизани, говорить автор, які згодом відступили перед переважаючим!* силами німців. В "Літописі УПА" (т.2, стор. 172) відмічається бій федоровців з повстанцями у вересні 1943 року в районі с.Пнівне, про заподіяні селу руйнування.

В січні 1944 року в місті були почергово як бойові підрозділи повстанців, так і партизан.

Наступ радянських військ у 1944 році привів до визволення краю від фашистів. Через Камінь-Каширський наступала 70-а армія, яка завдала головний удар по Ковелю. В Камінь-Каширський 16 квітня 1944 р. вступили частини 38--ї дивізії цієї армії. В боях проти загарбників полягли смертю хоробрих воїни різних національностей. В братській могилі на кладовищі покоїться прах 476 воїнів, які боролися під прапорами Великої Вітчизняної війни.

Після вступу радянських військ у місто в діючу армію були мобілізовані тисячі камінь-каширців. Багато з них| повернулися додому з бойовими нагородами, омитими кров'ю. Та не всі сім'ї дочекалися своїх батьків, синів. Нині у видану І Книгу Пам'яті України "Волинська область" навічно занесені імена 129 жителів міста, які загинули у війні. Тут такола названо ще 1790 імен жителів сіл району, які не повернулися) з фронтів. Однак це ще не весь трагічний перелік. Тут немає імен повстанців, які полягли в боях з фашистами.

Особливо вражають у цьому скорботному списку прізвища 638 мобілізованих у діючу армію воїнів Камінь-Каширщини, напроти яких стоїть -- пропав безвісти. Жорстока війна позбавила їх сім'ї можливості поклонитися і вшанувати їх пам'ять. Багато жителів міста і району загинули за визволення від фашистів польської землі, залишилися на вічний спокій Si Німеччині, й мало хто має змогу покласти до їх могил гілочку червоної калини, обв язати надмогильного хреста рушником.

На честь полеглих героїв в місті 1969 року спорудили меморіальний комплекс Слави. В центрі його композиції височить Монумен Слави, пломеніє Вічі ний вогонь на могил Невідомого солдата Автори пам'ятника -- скульптори лау реат Державної премі України ім. Т.Г. Шев ченка Л.П.Крвавіч та Б. С. Романець.

Нині на терито рії району взяті піі охорону держави яі пам'ятки історії області 5 братських мо-І гил радянських воЛ нів, 2 братські мог» ли вояків УПА. ВстаІ новлені також naj м'ятні знаки на місіі масового захоронен-; ня євреїв у Камені-Каширському і поляків в урочищі Май дан біля с.Карасин

В селах споруджено 29 обелісків, які теж є пам'ятками історії. Обеліски Слави й Хрести пам'яті встановлені в містаз і селах на могилах тих, хто боровся під різними прапорами, закликають їх живих нащадків до примирення і порозуміння. Символічно, що, відзначаючи 4-ту річницю Незалежності України на урочистих .зборах у серпні 1995 р. ---в рік 50-річчя Перемоги в другій світовій війні, голова районної державної адміністрації Р.А.Кухтей щиро дякував нд влади і повоєнного покоління всім, хто визволяв Україну від фашистів, боровся за неї, зокрема ветеранам війни В.І.Руденку, Ф.П.Поліковському, С.Т.Смолярчуку, С.Л.Мирончуку, А.А.Шиліпуку, В П.Гелічу, К.Я.Врублевському, а також ветеранам УПА Г В.Матвійчуку, І.А.Свиридюку. Час йде, все менше стає сивочолих ветеранів війни, та знову ми нині говоримо про ветеранів. Бо ще одним кривавим спалахом торкнулася війна в такий недалекий час сімей місцевих жителів. В ній, неоголошеній афганській війні, за чужі інтереси воювали не по своїй волі 150 юнаків Камінь-Каширщини, з них 41 -житель міста. Вісім повернулися в рідні краї в ''чорних тюльпанах". Не дочекалися своїх соколят живими на рідні пороги батьки, ніколи не висохнуть сльози на очах їх матерів.

Нехай пам'ять про них, про всіх, хто поліг на фронтах, юрах гулагу, від куль душманів, буде пересторогою й «дасть нині живим рішучості в боротьбі за наше мирне неоо, за дітей, за об'єднання в ім'я України.

Від повоєнної відбудови -- до незалежності

Великі спустошення залишила війна у місті. Багато будинків було спалено. Знищені залізнична станція і колія, промислові підприємства. Значна частина чоловічого працездатного населення була призвана на фронт, що котився на захід. У таких надзвичайно складних умовах і розпочалося відродження Камінь-Каширщини.

На перших порах було відновлене державне управління. В квітні 1944 року почали діяти міська і районна Ради, хоча за ними сторожею стояли відповідні компартійні комітети! Мешканці міста розчистили руїни. Стали працювати пекарня, пилорама, залізниця, ліспромгосп. Було побудовано невелику комунальну електростанцію, відремонтовано житлові будинки.

20 жовтня 1944 року Волинський облвиконком прийняв постанову, в якій визначив граничні норми землекористуванні на один селянський двір в більшості районів 10 га ad Камені-Каширському - 15 га. Та це був тактичний хід nd закінченню війни знову розгорнулася примусова колективізація.! Вже 1948 року звітували "наверх" про 80 відсотків колективізованих одноосібних господарств, а в скорому часі -- й про суцільну колективізацію. В селянина забирали землю, коні, а без останніх нічим було обробляти ту частину яка ще залишалася як присадибна ділянка. Формою визиску держави була так звана добровільна позика. Репресіям імперської машини піддавались ті, хто хотів бачити Україну незалежною державою, або просто вголос виявляв цьому симпатію. НКВС нещадно "мололо" в своїх "жорнах" чергові жертви, навіть цілі сім'ї, багатьох відправляли в табори Сибіру, не гребуючи ніякими методами. На нараді в Рівному (1945 р.) з питань боротьби з ОУН -- УПА її учасникам керівництвом ставилася сувора вимога "не проявляти гуманізму". "Ми боїмося хату спалити, коли її треба спалити негайно" (КовальМ.В. Україна: 1939-1945. -- К.: Вища школа, 1995. -- С178). Так, у червні 1945 р. оперуповноважений Волнишов робив обшук на горищі садиби селянина с Залісся. Від його сірника згоріло багато будинків і хлівів. Також у цьому ж році з сімей -- учасників УПА в районі конфіскували майже півсотні корів, залишивши голодними дітей (ЦДАГО Укр., Ф.І., оп.75, спр.21, арк.19).

Терор породжував терор, жорстокість породжувала жорстокість. Українська повстанська армія на виконання III надзвичайного великого збору ОУН ще з 1943 року організувала збройну протидію радянським військам, продовжувала чинити їм опір в 1944-1950 роках. То був напружений час. Люди жили в страсі, боязні за себе, за дітей. Вдень і вночі боялися енкаведистів, а ще і служби безпеки ОУН, яка знищувала тих, хто сприяв радянській владі.

Часто під личиною УПА діяли провокатори або просто групи людей, що грабували, ґвалтували. В звіті від 5 грудня 1946 р. член окружного проводу СБ ОУН на псевдо "Присько" ("Молода Волинь" за 17.02.1992р.) говорить про ліквідацію ними в районі "диких груп УПА", які, за його словами, нікому не підпорядковувалися, а тероризували мирне населення. Відгомін того жорстокого репресивного часу, коли страждали невинні люди, доходить до наших днів. Відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" лише в одному Камені-Каширському реабілітовано 14 осіб, в тому числі 5 жінок, а всього по району - 51 чоловіка, яких без суду засудила так звана особлива нарада при НКВС. В незалежній Україні можуть розправити плечі люди, які постраждали віл сталінськогЛ тоталітарного режиму, але хто поверне їм здоров'я, молодістЛ загублену в застінках і таборах? А скільки імен незаслужен^ очорнено, опаплюжено, скривджено, скільки людей знищеної Початок п'ятдесятих років характеризується стабілізацієкі в економіці і її поступовим розвитком. Промисловість міста в 1950 ропі перевищила по виробництву продукції довоєнний рівень. У 1956 році став до ладу новий маслозавод. У 196Q році ліспромгосп перетворили в лісгоспзаг, де нарощувалося виробництво ділової деревини і меблів. З 1961 року почаї збільшувати обсяг реалізованої продукції лісозавод. В 196І році в місті почали випускати силікатні блоки. Розгорнули свою діяльність міжколгоспна будівельна організація, районні об'єднання "Сільгосптехніка". 1984 року в нове приміщення перейшла районна друкарня. В 1986 році розпочалося будівництво льонозаводу, який передбачено як один іі найбільших в регіоні. Розгорнулося шляхове будівництво: якщо до цього в районі взагалі не було доріг з твердим покриттям] то за тридцять років вони прокладені до кожного села.

В районі здійснювалася велика програма меліорації. З цією метою 1964 року була створена пересувна механізована колона. Окультурено для використання значні площі неугідь. Зростали обсяги виробництваї зернових, тваринницької продукції. І В містах і селах району за 70 і 80-ті роки здійснена значна програма соціально-культурного будівництва: ст: до складу діючих нові школи, будинки культури, корпуси лікарень, фельдшерсько-акушерські пункти. Міцніла мате-1 ріально-тєхнічна база господарств.

Страницы: 1, 2, 3, 4