| |
Махновський рух 1917-1921 років 
годом утворився Гуляйпільський земельний комітет, а пізніше -- Комітет захисту революції, які з самого початку почали функціонувати саме як органи нової, революційної влади. У серпні 1917 року Земельний комітет оголосив ліквідованим поміщицько-куркульське землеволодіння і відібрав у поміщиків і багатих селян документи, що підтверджували їх права на земельну власність. Він же пізніше організував зрівняльний поділ барської землі серед селян і декілька "вільних комун" на ній.Тим часом Гуляйпільська рада почала активне втурчання у виробничі стосунки робітників і місцевих капіталістів, наказавши останнім суттєво збільшити заробітну плату пролетарям і покращити загальні умови праці на підприємствах Гуляйполя [7;44]. Крім того, Гуляйпільська рада прийняла рішення обкласти місцеву буржуазію великими податками, які з них регулярно стягувалися. У тривожні дні заколоту генерала Корнілова (кінець серпня 1917 року) досить активно діяв і Комітет захисту революції, члени якого переслідували і роззброювали капіталістів та контрреволюційно настроєних офіцерів. З селянської молоді Гуляйполя формувалися загони так званої Чорної гвардії, яка, незважаючи на досить невисокий військовий рівень, стала збройною опорою нових, революційних порядків у Гуляйполі.Система влади спиралася на розгалужену мережу масових організацій, які підтримували політику Махна - профспілки, заводські комітети, комітет наймитів, сходи - зборів [9;41]. Останні виглядали як свого роду діючий референдум, який дозволяв населенню тримати під наглядом своїх анархістських лідерів. Сходи зборів були базою формування Ради, котрий за ініціативи Махна обирався за принципом делегування. Делегати посилалися до ради від щодо компактних груп населення, що полегшувало їх зв'язку з виборцямиСлід додати головне, що тоді Н.Махно працював головою цих та деяких інших органів влади в Гуляйполі та Олександрівську, порушивши цим самим неписане правило борців за безвладний лад про те, що справжній анархіст не має права працювати у різних владних структурах. Показово, що суперечливість свого становища прекрасно усвідомлював сам Махно, і саме через те звернувся за відповідною консультацією до одного з відомих анархістських керівників. Однак "колега" порекомендував Нестору Івановичу "піти у владу", чим, звичайно, штовхнув його аж ніяк не на анархістську стезю.З цих та інших подібних фактів стає цілком зрозумілим, що "маленький червоний Петроград" аж ніяк не був "анархічною комуною". За усіма своїми ознаками то була хоча і маленька, але все ж таки держава [25; 21].Наприкінці квітня 1918 року влада Махна та його прибічників у Гуляйполі була тимчасово скинута австро-німецькими окупантами і загонами Центральної Ради. Сам Нестор Іванович змушений був шукати порятунку у більшовицькій Росії. Однак на початку липня 1918 року Махно нелегально повернувся на батьківщину і написав гуляйпільцям листа, в якому пропонував їм піднятися на боротьбу проти режиму гетьмана Павла Скоропадського і створити анархічний лад, в якому не було б місця ніяким чиновникам та адміністраторам, включаючи й більшовицьких.Однак вже у жовтні 1918 року, коли його повстанці звільнили від австрійців і гетьманців Гуляйполе, Махно призначив там Військово-революційну раду і сповістив телеграфом про те, що у його рідному селі "відновлюється Радянська влада". Пізніше, у грудні 1918 року, махновці вибили петлюрівські війська з Катеринославу і створили тут центральний орган нової влади Катеринославської губернії -- Ревком, а сам Нестор Іванович обійняв у ньому досить важливу посаду головнокомандуючого Народно-революційної армії Катеринославського району. Ставши фактичним головою революційної Катеринославщини, Махно написав і оприлюднив досить суворий наказ проти грабунків і грабіжників і сам перший виконав його, власноручно розстрілявши кількох заарештованих злочинців[6; 52].Досить важко сказати, де у таких типово владних діях "батько" бачив анархію. Досить характерний факт мав місце у лютому 1919р., приєднавшись зі своїми загонами до наступаючої Червоної армії, Махно заявив про те, що він. взагалі перестав бути анархістом і всі сили віддасть справі зміцнення в Україні Радянської влади[33; 45].На початок 1919 р. вплив Махновщини розповсюджувався на Катеринославську губернію з центром у Гуляйполі Олександрійського повіту. Крім цього, діяльність Н.Махна охоплювала Херсонську і Миколаївську губернії [5; 150]. Лівобережна Україна на той час як головний регіон діяльності Н.Махна зазнавала тиску з різних боків. З одного боку - уряд Директорії, а з другого - Військові сили півдня Росії А .Денікіна, радянська влада та її авангард Червона армія. Порядки, що виникали тут, являли собою реальну альтернативу як більшовицькій, так і денікінській владам -- послідовно захищалися інтереси трудящих селян. Але знову ж таки постає гостре питання чи були ці порядки анархістськими. Адже досить швидко тут виникли цілком конкретні органи законодавчої влади, які представляли інтереси переважної більшості населення півдня України. Такими органами по суті стали з'їзди революційних селян і повстанців, гарячим прибічником яких був сам Нестор Іванович (взагалі з січня по листопад 1919 року відбулися 4 таких з'їзди) [10 - 12; 68 - 90].Треба зазначити, що делегати повстансько-селянських форумів приймали конкретні рішення, що стосувалися багатьох сфер суспільного життя, -- зокрема, про рішучу боротьбу з білогвардійською і петлюрівською контрреволюцією, про заміну більшовицької продрозкладки рівноправним товарообміном між містом і селом, про недоцільність створення радгоспів і необхідність зрівняльного поділу поміщицької землі, про ліквідацію монополії Комуністичної партії на владу, про припинення сваволі чекістських загонів і про відправку їх на денікінський фронт і т.д. Віктор Білаш, активний учасник махновщини і одночасно її кращий мемуарист, згадував: до рішення своїх з'їздів махновці ставилися досить серйозно і всіляко намагалися втілити їх в життя [15;267].Немає сумніву, що навіть щирий прибічник анархізму не знайшов би у таких порядках ніякої "матінки-анархії". Навпаки, всюди різні виконавчі органи влади (від Гуляйпільської ради до штабу "батьки" Махна) пунктуально проводили у життя рішення влади законодавчої -- повстансько-селянських з'їздів [24; 36].Цей факт можна пояснити особливостями політичної програми Махновського руху.По-перше, це програма не політичної партії, а конгломерату кількох лівих угруповань, що наклало помітний відбиток на форму і зміст програмних документів, надавши їм синтетичного характеру. Класична анархо-комуністична теорія, якої дотримувалися лідери руху, виявилася невідповідною умовам оточуючої дійсності і першочерговим завданням махновського руху, з самого початку його існування, стала потреба суворого реформування анархістської доктрини [36; 22].По-друге, махновський рух не мав мирного проміжку часу на витворення власної політичної програми. Вже ставши значною військово-політичною силою, він повинен був усвідомити своє призначення в історії. Говорити про факт появи цілісної програми можна з жовтня 1919 р., коли було обнародовано Декларацію РПАУ(м) [36; 24].Самостійний ідейний пошук врешті-решт виробив у Н.Махна власну систему поглядів. При цьому вплив на нього найближчого оточення і "міських" анархістів, можна вважати мінімальним, за небагатьма винятками.Н.Махно дійшов висновку, що реальним продовженням революції буде її розвиток у державницькій формі. Вихід із ситуації він вбачав у збереженні тенденцій "соціальної" (анархістської) революції в межах територіально значного й суверенного району, який і належало створити. До того ж ідея "вільного району" не суперечила вченню П.Кропоткіна про реальну федерацію держав колишньої Російської імперії і про дрібні держави як політичну форму, що передує анархічному устрою [17;98].Тому не здається дивним, коли махновським загонам вдалося відбити у денікінської армії досить значну територію на півдні, головним органом влади у проголошеній Гуляйпільській республіці стала Реввійськрада Революційної повстанської армії (такою стала її офіційна назва), яка поєднувала в собі характерні ознаки як виконавчої, так і законодавчої влади: вона і приймала рішення з важливих питань життя, вона ж і створювала спеціальні органи -- комісії -- для їх практичної реалізації. З усіх комісій, створених тоді махновською Реввійськрадою, найважливішими були: фінансова, податкова, санітарно-медична, культурно-просвітницька, комісія з допомоги незаможним верствам міст і комісія з питань забезпечення повстанської армії.Іншим принципом політичної стратегії махновського руху, починаючи з 1919 р., стала платформа "єдиного революційного фронту", союз "радянських" партій [4;45]. Проте співробітництво з іншими соціалістами повинно було бути рівноправним.Політичним ідеалом руху, затвердженим у Декларації РПАУ(м), виступало суспільство, де на зміну примусовій державній владі приходила система суспільної влади, яка мала зупинити побудову нової бюрократичної системи з притаманною їй ієрархією влад. Анархо-махновці намагалися подібними заходами побороти соціальний утопізм загальної анархічної доктрини. Влада, що базується на місцевому самоврядуванні і виростає з нього знизу вгору через з'їзди Рад, -- головний принцип концепції махновського "вільного радянського ладу" [18;34].Головною причиною підтримки українським селянством ідеології анархізму була її гнучкість. Політики ворогуючих між собою політичних режимів не задовольняли стихійних вимог селянства, в той час як анархізм виступав за їх негайну реалізацію, дозволяв повністю втиснути їх у свою доктрину, забезпечував народним низам ініціативу суспільних перетворень [32;236].Продовжуючи втілення програми у життя у республіці махновців навесні 1919 р. з'являються й карні органи руху, що уособлювалися відділами армійської контррозвідки. Восени 1919 р. вони вже контролювали практично всю територію махновської республіки. У 1920 р. з апарату контррозвідки було виділено спеціальну Комісію протимахновських справ.На місцях владу ділили між собою місцеві ради та призначені військовою владою коменданти. Останні повинні були контролювати правопорядок і пересування населення по району [11;251]. Місцеві ради повинні були постійно звітувати про свою роботу і взагалі радитися зі сходами місцевого населення, що представляли собою своєрідну форму референдуму.Встановлений в межах Гуляйпільської республіки політичний режим можна вважати обмежено демократичним. У рамках махновської політичної системи діяли осередки есерівських партій різного спрямування, а також більшовиків та меншовиків. Проте провідними елементами політичної системи були організації анархістів: Гуляйпільський союз анархістів та конфедерація "Набат". Політичні організації та головні органи влади махновського руху спиралися у своїй діяльності на мережу друкованих органів. Загалом в 1919-1920 рр. в махновському районі виходило 11 періодичних видань [3;205 - 222].У періоди партизанської війни змінювалася і владна структура руху. На зміну обмеженому демократизмові приходив авторитарний режим. Прерогативи вищої влади перебирала на себе Рада революційних повстанців України (РРПУ), що мала олігархічний характер і складалася з визнаних повстанських лідерів. Усі керівні органи концентрувалися в складі однієї з маневрових груп армії, що отримала прізвисько -- "республіка на тачанках" [33;46].Усі місцеві органи влади конспірувалися, створюючи в районі ситуацію двовладдя. Враховуючи подібний стан справ, анархізм перетворювався для населення махновської республіки на недосяжний соціальний ідеал [25;38].Махновські новації втілювалися і в судочинстві, запровадженням практики "народних" судів і руйнації тюремних будівель, що мали явно суперечливий характер. Невдачею можна вважати спроби вирішення робітничого питання, де використовувалися ідеї анархо-синдикалізму. Перехід підприємств у власність профспілок не викликав будь-якого пожвавлення виробництва і покращення відносин міських робітників з повстанцями [38;285].Проте при оцінюванні досягнутого рухом рівня здійснення власної позитивної програми треба враховувати ту обставину, що майже в кожній галузі суспільного життя махновцям доводилося починати практично з нуля. За 2-3 роки було зроблено дуже багато, хоча пункти політичної програми і не були виконані в повному обсязі. Наявний рівень розвитку руху говорить про тенденцію його політичного виживання. Як історичне явище, рух намагався забезпечити умови свого подальшого політичного буття.Як найкраще в цьому руху допомогала військова організація. Розвиток махновської військової машини виявився повнішим за інші структурні елементи руху. У час, коли несприятливі історичні обставини гальмували їх розвиток, військова організація продовжувала вдосконалюватися. У ході цього процесу, пройшовши шлях від примітивного народного ополчення до однієї з найбоєздатніших армій тієї доби, збройні сили махновського руху сім разів змінювали свою назву, доки у вересні 1919 р. не самоназвалися Революційною повстанською армією України (махновців) [1;323].Організаційна структура РПАУ(м) принципово змінювалася в залежності від того, в якому стані знаходилися її підрозділи -- регулярному чи партизанському. Можливість швидкого переходу від одного стану до іншого стала надзвичайно ефективним прийомом збереження збройних сил руху. Автором регулярної структури РПАУ(м) став начальник її штабу -- В.Білаш, автором партизанської структури -- Н.Махно[21;229].Але нам добре відомо, що однією з головних ознак держави є саме наявність регулярної армії. По- анархістські повністю відкидаючи її як орган "класового гноблення трудящих мас" і одночасно визнаючи необхідність існування за часів громадянської війни конкретної збройної сили, Махно і махновці вирішили її будувати на інших засадах. Саме їм, на думку Нестора Івановича, і відповідала так звана добровільно-зрівняльна мобілізація, яку штаб "батька" оголошував двічі -- у квітні й у листопаді 1919 року. [8;111]. Але на ділі такі мобілізації нічим не відрізнялися від більшовицьких. Служити треба було всім, крім хворих та дуже старих людей. А за свідоме дезертирство з махновських збройних сил підлягали смертній карі. У грудні 1919 року махновська Реввійськрада навіть створила спеціальний кінний загін, який вистежував і затримував дезертирів.Повстанська армія з часом набула чіткої організаційної структури, поділяючись на корпуси, бригади, полки, батальйони, роти й інші військові одиниці, на чолі кожної з яких стояли командири, що несли повну відповідальність за своїх бійців. Сучасники вважали, що в організаційному плані армія Махна була дуже схожа на більшовицьку Червону армію, в якій "батько" свого часу служив, і принципи побудови якої явно в неї запозичив [15;364].Що ж стосується мародерства, пияцтва та грабіжництва махновців, то сам Нестор Іванович і його командири рішуче карали їх, практикуючи для цього розстріл на місті. Повстанська армія представляла собою добре навчене, якісне в бойовому відношенні і досить чисельне (15-35 тис.) військо, очолюване талановитим полководцем РПАУ(м). Так і залишилася нерозгромленою, програвши свою війну не на бойовому полі, а через повне виснаження економічних та людських ресурсів району.Отже, з вище сказаного можна подумати, що Гуляйпільська республіка не була втіленням анархічних ідеалів, а все більше походила на нове державницьке утворення з власною системою влади і політичною програмою. Така явна суперечність між досить частими анархістськими деклараціями махновських керівників і їх яскравим тяжінням до державних форм життя з часом почала різко впадати у вічі [24;39].На останньому з'їзді селян і повстанців, який відбувся у листопаді 1919 року, один досить розумний селянин явно збентежив "батька" і його воєначальників нестандартним, але, по суті, цілком правильним питанням: "Ось ви кажете, що ведете боротьбу проти всякої влади... А хто ж ви самі такі? Хіба -- не влада?" [20;124].Пізніше, в 1920 році, в повстанській пресі з'явилась досить показова стаття, в якій було відверто сказано -- махновський рух не є анархістським, а його учасники-селяни не є анархістами. Щоправда, автори цього матеріалу, на жаль, чітко не визначили той тип суспільства, який збиралися насправді побудувати "анархістські" керівники. Проте минув час, і відповідь на це питання дав сам Нестор Іванович Махно. Він сам, своїми ж власними руками скинув з себе маску анархіста, з'явившись перед своїми командирами у досить незвичній для них ролі прибічника Української радянської держави.[28;487].Це сталося у квітні 1921 року, коли під ударами більшовицьких військ махновщина вже перебувала у занепаді. Не дивлячись на активну участь махновців у Кримській операції проти Збройних Сил Півдня Росії М.Фрунзе видав наказ по арміях фронту: "У зв'язку з ліквідацією Врангеля необхідно в найкоротший термін очистити територію України від бандитських зграй". Червоне командування кинуло проти Махно кращі з'єднання 1-ї Кінної армії С.Будьонного [13;162].Махновський рух, котрий свого досягнув апогею у 1919-1920р., поступово пішов на спад і в силу об'єктивних умов, після оголошення так званої "нової економічної політики". Соціальна база руху стала різко звужуватися після того, як більшовики скасували "продрозверстку" і дозволили селянам продавати залишки хліба на ринку.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
|
