Консервація і реставрація бібліотечних фондів

Ураження документів плісеневими грибами завжди супроводжується утворенням на їхніх поверхнях різноколірних пігментних плям. Документи можуть пошкоджуватися комахами. Комахи руйнують шкіряні оправи документів, папір, картон, а також дерев'яні стелажі, шафи, підлогу. Характерними прикметами пошкодження комахами документних матеріалів є наявність глибоких ходів, отворів, бурового борошна. Найбільш розповсюджені у фондосховищах шкіроїди, шашелі (переважно хлібні), а при підвищеній вологості у приміщенні - лусочниці [26].

Велику шкоду документам іноді завдають таргани, які вигризають ділянки палітурок, особливо коленкорових та шкіряних, а також забруднюють документи кислими продуктами життєдіяльності. Шкідливі комахи заносяться у фондосховища з одягом, взуттям, потрапляють разом з ураженими документами, залітають через відчинені вікна; їхні яйця можуть проникати в приміщення разом з пилом зовнішнього повітря.

Гризуни пошкоджують документи під час пошуків їжі, яку знаходять у вигляді рослинних або тваринних клейких та наповнювальних речовин. Крім того, вони можуть руйнувати документи внаслідок своїх фізіологічних особливостей - потреби сточувати об тверді поверхні різці, що швидко ростуть. Нерідко для влаштування своїх гнізд гризуни використовують дрібно погризений папір. Боротьба з гризунами дуже складна через їхню надзвичайну плодючість та обрання для житла темних і заглиблених місць, куди людині дістатися важко.

Санітарно-гігієнічний режим зберігання документів має й медичний аспект, пов'язаний з можливістю існування у сховищах шкідливих для здоров'я людини хвороботворних бактерій та плісеневих грибів. Комахи та гризуни можуть бути розповсюджувачами небезпечних для людини інфекцій.

Проблема захисту документних фондів від біопошкоджень може бути розв'язана лише за умови комплексного застосування профілактичних та винищувальних засобів боротьби з біошкідниками. Головну роль в інтегрованій системі захисту фондів від біопошкоджень мають відігравати профілактичні заходи, практичне виконання яких не становить особливих труднощів, - вони доступні для всіх бібліотек і архівів. Один раз на місяць, у санітарний день, обов'язково здійснюють санітарно-гігієнічну обробку приміщень, документів, каталогів і картотек [7] .

Знепилювання документів і полиць стелажів здійснюють безпосередньо після загального прибирання приміщень. Роботу виконують пилососом або ручним способом. Мікологічний та ентомологічний нагляд за станом фондів здійснюють шляхом систематичних профілактичних оглядів приміщень фондосховищ та документів. Гігієнічне очищення документів від забруднень, дезінфекція та дезінсекція є дозволяють запобігти розповсюдженню біологічних шкідників у сховищах бібліотек. Боротьба з біологічними шкідниками здійснюється переважно хімічними методами, оскільки фізичні методи потребують складного технічного обладнання й великих фінансових витрат. У разі масового ураження фондів для загальної дезінфекції та дезінсекції фондосховищ залучають фахівців санітарно-епідеміологічних або спеціальних карантинних служб.

Будь-які екстремальні ситуації - пожежа, повінь, землетрус або порушення цілісності будівлі, аварія сантехнічних комунікацій - призводять до швидкого й раптового пошкодження документів. Якщо екстремальні ситуації спрогнозувати неможливо, але протипожежні умови у бібліотеках повинні бути створені належним чином, тому що втрати можуть бути непоправними. Зараз розроблено багато інноваційних ефективних технологій збереження документів, у т.ч. і під час аварійних ситуацій [10, с. 99-110].

Таким чином, документи на будь-яких носіях руйнуються з віком навіть в ідеальних умовах зберігання. Цей процес можна істотно уповільнити, усунувши його причини, прийнявши запобіжні засоби, які є суттю консервації документа. Це режим зберігання документів, який полягає перш за все в підтримці оптимальної температури і вологості повітря; світловий режим, оскільки надмірну дію світла прискорює руйнування паперу. Санітарно-гігієнічний режим зберігання оберігає документи від біопошкоджень і міст забруднень, що негативно впливають на пігменти, каталізующих руйнівні хімічні процеси, сприяючих зараженню книг бактеріями, що містяться в повітрі, грибами і т.д. Тому гігієна фонду включає знепилювання, дезінфекцію, дезінсекцію і очищення документів, методика яких детально викладена у відповідних інструктивно-методичних матеріалах.

Сьогодні ці поради не зовсім коректні відносно бібліотечних працівників, багато чого не залежить від них зовсім, але працівники бібліотек повинні знати нормативні вимоги щодо збереження, використання, копіювання та транспортування документів і дотримуватися них.

2.2 Сучасні методи консервації документів

Не всі бібліотеки та архіви можуть запобігти зношенню фондів та уповільненню процесу руйнування, а кошти на проведення трудомісткої й дорогої роботи з консервації мають лише поодинокі установи. Тому збереження інтелектуального надбання країни шляхом перенесення його на інші носії інформації стає все актуальнішим.

У світовій практиці розрізняють два підходи до забезпечення збереження документа: 1) збереження власне документа; 2) збереження інтелектуального змісту документа. Другий підхід зв'язаний з використанням технологій переформатування, тобто перенесення інформації з одного носія на іншій.

Видів збереження документів дуже багато. Перенесення інформації з паперового носія на інший коштує досить дорого, крім того, неможливо зовсім уникнути негативного впливу на друковану продукцію. Тому варто дуже відповідально підходити до відбору документів. Необхідно точно визначити, чи є документ рідкісним або унікальним, як часто він використовується, чи є ще його примірники в цій або в інших бібліотеках, чи був він збережений на іншому носії. Все це дасть змогу уникнути зайвої витрати коштів і часу на опрацювання, а також - що найважливіше - звести до мінімуму шкоду, що завдається при цьому друкованим виданням [30, с. 28-29].

Сьогодні існують три основні методи копіювання документів: ксерокопіювання, мікрофільмування та оцифровування. Розглянемо переваги і недоліки кожного з них.

Ксерокопіювання не забезпечує збереження друкованої продукції. Копіювальні апарати плоскісного типу (а саме вони найпоширеніші в бібліотечних і архівних установах) піддають документ сильному механічному навантаженню, а це призводить до неминучого пошкодження палітурок. Щоб уникнути цього, потрібно надавати перевагу апаратам, що дають змогу копіювати розкриті томи зверху, однак такі машини коштують дорожче. Крім того, деякі види документів, наприклад, на пергаменті або веленевому папері, з сургучними печатками, в цінних палітурках, крихкі, документи великого формату, що перевищує розмір скла копіювальної машини, не підлягають копіюванню.

До позитивів ксерокопіювання можна віднести можливість відновлення відсутніх і пошкоджених сторінок, зберігаючи вид носія і формат оригіналу. Ксерокопіями можна замінити документи на ламкому або крихкому папері, цінні й рідкісні видання, щоб запобігти їхньому зношенню або ушкодженню. Суттєвим є й те, що для використання ксерокопій не потрібен спеціальний апарат і багато користувачів надають перевагу саме їм. До того ж, ксерокопія коштує дешевше, ніж мікрофільм або оцифровування і не потребує особливих умов зберігання [4].

Одним із перспективних заходів забезпечення довгочасної збереженості оригіналів документів є мікрокопіювання, яке дозволяє отримувати факсимільні відображення документів методом мікрофотографування.

Мікрокопії забезпечують доступ до тих документів, оригінали яких не можуть видаватися користувачам. Таке обмеження стосується документів, що постраждали: від екстремальних ситуацій; унаслідок інтенсивного старіння носія інформації або тексту; від механічного пошкодження через низьку якість матеріалів документів підвищеного попиту та недодержання правил користування, експонування, копіювання або транспортування.

Мікрофільмування здійснюється з метою можливісті багаторазового використання однієї копії, її компактність і довговічність, можливості одночасного доступу кількох осіб до матеріалу, що зберігається на копії, зниження вартості виробництва копії, обмеження доступу до оригіналів і продовження в такий спосіб терміну довговічності документів; створення копій особливо цінних документів, газет, генеральних каталогів та документів архівного (довічного) зберігання для захисту від втрат в екстремальних ситуаціях (техногенні та екологічні катастрофи, соціальні потрясіння, акти вандалізму тощо); забезпечення загальнодоступності інформації через користування робочими копіями мікрофільмів (мікрофішами); оперативний обмін інформацією між бібліотеками та архівами, заповнення лакун у колекціях та газетних зібраннях тощо; заощадження площ зберігання документних матеріалів завдяки великій інформаційній ємності мікроносіїв; упровадження механізації та автоматизації процесів зберігання, пошуку, розміщення та розповсюдження інформаційних ресурсів.

Мікрофільмування, мікрофотокопіювання зменшує у десятки та сотні разів копій (мікрофільмів) з різних оригіналів (рукописів, креслень, малюнків, друкарських текстів і т.п.). Застосування мікрофільмування призводить до скорочення розмірів сховища в середньому на 90-95%, забезпечує доступність для широкого кола читачів рідкісних видань, що мають велику історичну або художню цінність, і сприяє збереженню оригіналів документів, виключаючи можливість їх пошкодження від частого користування, дозволяє оперативно розмножувати копії мікрофільму і друкувати з нього копії документів, скорочує транспортні витрати (оскільки із застосуванням мікрофільмування значно зменшується вага і розміри поштових відправлень) [6, с. 11-12].

Метод мікрофільмування відомий досить давно, вже з початку 30-х років минулого століття архівні й бібліотечні матеріали почали переводити на мікроформи. Більш як 70-річний досвід успішного використання мікрофільмокопіювання в бібліотеках та архівах світу дає підстави вважати його найбільш економічним, надійним та дешевим засобом копіювання для страхового зберігання документів. Всі процеси мікрофільмування відпрацьовані, проблеми технологічного характеру, в основному, вирішені. Створення, дублювання і поширення документів на мікроформах економічно вигідне. Сам мікрофільм - дуже компактний носій (що важливо, зважаючи на хронічну нестачу приміщень для книгосховищ). Техніка мікрофільмування дозволяє отримувати мікрофільми з зменшенням більше ніж у 200 разів, у цьому випадку, наприклад, на одну мікрофішу можна зняти до 8 тис. книжкових сторінок, (тобто понад 10 томів БСЕ). Перспективним є застосування в обчислювальній техніці, зокрема для введення інформації з мікрофільму в ЕВМ і виведенні на мікрофільм. Ведуться дослідження з використання у мікрофільмуванні лазерних пристроїв носії мікрофільмованої інформації визнані у світі як носії для довгочасного зберігання документів.

Мікрофільмування має такі технологічні переваги: гарантований тривалий термін зберігання понад 100 років; збереження за мікрофільмом юридичних прав оригіналу; можливість швидкого тиражування; компактність при зберіганні у порівнянні з паперовим оригіналом; споживачам замість цінного або рідкісного оригіналу, що підлягає максимально тривалому зберіганню, надається його мікрофільм або виготовлена з мікрофільму ксерокопія, що запобігає зношенню оригіналу, його псуванню і розкраданню; здійснюється планомірний перехід до технології, яка передбачає одноразове копіювання оригіналу на мікрофільмуючому устаткуванні для виготовлення усіх подальших копій, зокрема паперових і цифрових; мікрофільм як аналоговий носій інформації при необхідності може читатися без використання спеціального устаткування; наявність міжнародних стандартів у галузі мікрофільмування забезпечує доступ до мікрофільмів, виготовлених у будь-якій країні світу; мікрофільми економічні у виготовленні, тиражуванні, розповсюдженні та зберіганні; мікрофільмування дозволяє досягти високої читабельності при найменших витратах; мікрофільм відноситься до довготривалих аналогових носіїв, чия доступність підтримується відносно недорогими ресурсами протягом тривалого періоду часу. За висновками американських фахівців, якісні архівні мікрокопії можуть зберігатися до 500 років за умов дотримання необхідного режиму зберігання; зберігання зображення на оптичному дискові коштує у 20 разів більше ніж на 35-мм плівці; сьогодні на ринку відсутні системи або форми зберігання цифрової інформації, які б точно відповідали вимогам архівного зберігання; технічна база мікрофільмування залишається колишньою впродовж вже кількох десятиліть, тоді як для підтримки довготривалого доступу до цифрових документів необхідні постійні внесення на перекопіювання її і оновлення цифрового носія, що своєю чергою необхідне для того, щоб він прочитувався новими програмно-апаратними засобами, які змінюються приблизно один раз на 18 місяців [27, c. 52-54].

До основних типів носіїв мікрофільмованої інформації належать мікрофільми рулонні, на яких кадри із зображенням текстових (графічних) сторінок документа розміщуються безперервно на всій довжині рулону (не менше 230 мм), та мікрофіші, що є плоскими форматними мікрофільмами у вигляді відрізка фотоплівки форматом 105 х 148 мм. Мікрофіші вміщують від 60 до 3 200 кадрів, на яких дискретно в заданій послідовності розташовують мікрозображення оригіналу. Перевагою рулонних мікрофільмів є можливість уміщувати великий за обсягом документ або повний річний комплект газет на одній-двох плівках, що дозволяє здійснювати пошук та відтворення окремих частин або публікацій без ризику їхньої втрати.

Завдяки компактності формату мікрофіш значно скорочується термін пошуку необхідної інформації та зменшується зношуваність носія; здешевлюється транспортування за межі бібліотеки або архіву; заощаджуються площі приміщень для зберігання мікрокопій. При цьому мікрофіші відзначаються економічністю виготовлення, а вартість апаратів для читання мікрофіш значно менша, ніж для читання мікрофільмів.

Комплект мікрофільмів, що виготовляються з метою забезпечення збереженості оригіналів документів, повинен складатися з мікрофільмів трьох поколінь: страхового негатива (перше покоління), що є архівною копією; робочого негатива (друге покоління), котрий використовується для подальшого тиражування негативів та позитивів; робочої копії (третє покоління), яка виготовляється з робочого негатива для використання читачами.

Найбільшого поширення в бібліотеках і архівах світу набуло мікрофільмування як форма створення страхових фондів особливо цінних документів та документів з недовговічною матеріальною основою, у першу чергу, - газет. Для виконання технічної частини створення страхового фонду прийнятна технологія гібридного мікрофільмування, тобто мікрофільмування у поєднанні з комп'ютерними системами обробки документів і забезпечення доступу до них, що дозволяє легко сканувати мікрофільми при реалізації так званого гібридного підходу, сенс якого полягає у мікрофільмуванні оригіналу документа з метою його збереження і у виготовленні цифрової копії з мікрофільму для забезпечення доступності інформації, що відображена в оригіналі документа. Мікрофільм залишається доступним для подальшого перенесення на електронні носії у будь-який час, що дає йому повне право на життя в електронну еру [30, с. 28-29].

У ХДНБ ім. В.Г.Короленка діє відділ друку і організації страхового фонду. Організація страхового фонду в ХДНБ здійснюється з метою виключення з процесу обслуговування читачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення, охорони пам'ятників друку і писемності, документів підвищеного попиту, а також газетного фонду (газети ХУШ-ХХ ст.) незадовільного фізичного стану [19, с. 65-66].

Багатий досвід страхового мікрофільмування мають бібліотеки Російської Федерації [28, с. 24-26]. Оскільки усі процеси пов'язані зі створенням страхового фонду, дорого коштують, вони потребують дуже ретельного, сумлінного та професійного ставлення до цієї проблеми. Є надія, що питання збереження національного надбання бібліотек нарешті посядуть своє чинне місце в розвитку української культури.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6