Ізяслав - основні етапи розвитку 
ове століття для ізяславчан розпочалося загостренням земельного питання.Могутній селянський рух, що розгорнувся в країні, знайшов гарячу підтримку серед широких мас трудової Волині. І це цілком закономірно. Адже тут були найбільші контрасти між селянськими і поміщицькими землеволодіннями. В Ізяславському повіті два найбільші поміщики Сангушко і Потоцький утримували понад 80 тисяч десятин землі, а селяни, які користувалися наділами, ледве переважаючими три десятини на двір. Таке скрутне становище мешканців міста і околиць призводить до масових виступів проти багатіїв.Селяни виступають на масові порубки поміщицьких лісів, вимагають щоденної плати і скорочення робочого дня. Прагнуть примусити поміщиків повернути захоплені ними громадські вигони і сіножаті; найбільш поширеним був випас худоби на поміщицьких сіножатях і в лісах, особливо селах Михля, Лютарка, Сошне, Щурівці, Припутні та ін. Поштовхом до цього були події російської революції 1905-1907 років. Прокурор Житомирського губернського суду визнавав, що на обстановку в Ізяславському повіті впливали події, які відбувалися в центрі Росії. “Проникающие в народные массы Вольшской губернии слухи об аграрних беспорядках в центральних губерниях, неправильное толкование крестьянам злонамеренными лицами манифеста 17 октября. й порождают в сельськом населений толки об исключительном его праве пользования землями, находящимися во владении помещиков, монастырей й казней". [6, 9].Царський прокурор змушений відзначити, що “усиленное брожение замечается среди малоземельних крестьян". [6, 9].Досить бурхливі події розгорнулися в Ізяславі у травні 1905 року. Для боротьби з селянами посилались військові частини. Почалися арешти найбільш революційне налаштованих селян. Це викликало ще більше обурення.15 травня 1905 року із села Путринець до міста прибуло багато обурених людей з вимогою звільнити заарештованих своїх односельців, їх підтримали мешканці міста і навколишніх сіл: Чижівка, Сохуженці, Білиженці, Сморшки та ін. Понад 3000 чоловік, що з'явилися в місті, стали загрожувати розгромом тюрми, їх рішучі дії примусили справника звільнити заарештованих.15 травня в місто прибуло 3 ескадрони кавалерії 31-го ризького драгунського полку з метою припинити самоправство. В 1906 році робітничий люд міста відзначив день міжнародної солідарності - 1 Травня. [6, 9].Страйкова боротьба селян і сільськогосподарських робітників Ізяславщини була складовою частиною загальнонародної боротьби трудящих царської Росії проти ненависного самодержавства і поміщицького землеволодіння. Всього на Ізяславщині в 1905 році відбулося 45 селянських виступів із 202 на Волині. Виступами селян була занепокоєна і губернська влада. Так, в донесенні Волинського губернатора міністру внутрішніх справ П.А. Столипіну повідомлялось про виступи селян Славутського та інших сходів. Міністр наказав винищувати “заколотників, а в разі опору, спалювати їхні житла". Але й після цього наказу виступи селян продовжувались і в наступні роки.Під революційним впливом у місті створюється соціал-демократичний гурток. Члени його переважно молодь, знайомилися із революційною літературою і розповсюджували революційні ідеї серед населення. Царським жандармам вдалося викрити гурток. Найбільш активних його членів було заарештовано і заслано до Іркутської губернії на вічне поселення. [26].У ці розбурхані російською революцією дні в Ізяславі 1906 року перебував Михайло Коцюбинський. Готуючи до видання п'ятий том своїх творів, він зробив подорож по Волинській губернії, проїхавши, як сам згадував, понад 400 верст. По дорозі Коцюбинський захворів. У листі до професора Гнатюка з Ізяслава він скаржився на поганий стан здоров'я. В Ізяславі письменник відпочив кілька днів. Тут він відвідав старовинні будинки в Старому місті, гімназію, місця, пов'язані з перебуванням в Ізяславі російського імператора Петра Першого та польського поета-демократа Гославського. [23]З Ізяслава письменник завітав у село Михлю, де записав декілька народних пісень, легенд, приказок, ознайомився з побутом і умовами життя мешканців. В місті М. Коцюбинський мав зустрічі з демократичною інтелігенцією, яка гостинно приймала письменника на Ізяславській землі. За ініціативою вчителів, першій середній школі міста було присвоєно ім'я Михайла Коцюбинського. [4, 244].Народні маси Ізяславщини не зупиняються на досягнутому і переходять до більш рішучих дій. Ведуть масові порубки поміщицьких лісів, захоплюють поміщицькі бурякові плантації, урожай землевласників і розподіляють між безземельними селянами. Нерідко на своїх сходках виносили постанови про конфіскацію поміщицьких маєтків. Селяни пред'являли поміщикам таксу поденної плати, вимагаючи підліткам 15 коп. за годину, жінкам - 25-30 коп., чоловікам - 35-40 коп. Страйкуючі влаштовували погроми і підпали поміщицьких маєтків та економій.Прокурор Житомирського окружного суду А.П. Сакович в червні 1917 року заявив, що він точно ще не знає, але йому відомо, що в селі Антоніни Ізяславського повіту з'явився якийсь більшовик-матрос і бунтує селян. Селяни вирішили відібрати землю графа Потоцького, поставивши вимогу через два дні звільнити маєток. Далі повідомляється, що ліси графа знищуються. Щоденно приїжджають сотні підвід, які вивозять дрова. Навколишні села завалені вивезеним лісом. Днями селяни вигнали орендатора з володіння графа Потоцького, захопивши став і млин. [14, 186]Царський уряд, щоб розгромити революційне налаштовані маси знову посилає до міста війська. Зокрема, сотню 91-го Донського козачого полку. Але навіть силою зброї нічого не можуть домогтися. У вересні-жовтні 1917 року солдати гвардійського кавалерійського корпусу, розквартированого в місті та його околицях, разом з селянами Ізяслава, сіл Білогородки, Клембівки реквізували поміщицькі маєтки в місті і селах.1 листопада 1917 року селяни Славутської волості Ізяславського повіту і солдати четвертого батальону 264 піхотного запасного полку, захопивши ліси князя Сангушка, почали вивозити лісоматеріал, дрова тощо. Власник лісів звернувся за допомогою до головнокомандуючого Південно-західним фронтом. Але для розправи з селянами і революційними солдатами командування направило ескадрон драгунів. Між драгунами і солдатами четвертого батальйону полку зав'язався бій, що призвело до поранення кількох солдат. Обурені солдати рушили в Славуту, де розміщався склад з гвинтівками і боєприпасами. Захопивши зброю, вони заарештували начальника Славутського гарнізону генерала Гавренського і оточили замок князя Сангушко. Охорона замку намагалась кулеметним вогнем зупинити солдатів, але їй не вдалося зробити. Через деякий час замок був в руках солдатів. У маєтку, крім драгунських офіцерів, були князь Сангушко і граф Ржевуський. Сангушко, на вимогу селян, був страчений, а маєток спалено. Так скінчилось панування династії князів Сангушків. [32, 413].Під час першої світової війни Ізяслав опинився в районі дій Південно-Західного фронту. Тут перебували штаби військових з'єднань, крема 11-ї армії, польові шпиталі. Проводилися безперервні реквізиції фуражу, мобілізації населення з їх транспортними засобами і тяглом на виконання тилових робіт, постачання боєприпасів на фронт, а також мобілізації все нових і нових людських резервів фронту Війна принесла мешканцям міста Ізяслава, як і всій країні, багато страждань, її гнів злився з обуренням солдатських мас, які гинули на фронтах за інтереси багатіїв. Цей гнів перетворився в ураган, який у лютому 1917 року змів ненависний царизм.Повалення царизму в Росії створило сприятливі умови до сформування на Україні Центральної Ради, а за тим і Української Народної Республіки. Так, 17 березня 1917 року представники громадських організацій і політичних партій України вирішили створити Об'єднавчий Центр. Із цією метою 20 березня в Києві було скликано збори, які ухвалили сформувати Українську Центральну Раду. Головою нового уряду обрали професора Михайла Грушевського.До української Центральної Ради ввійшли представники різних товариств, громад, робітничих, студентських, кооперативних, військових організацій, а також політичних партій, які стали виразником інтересів українського народу.Нову владу визнав весь український народ, підтриманий, зокрема: українським національним конгресом, що зібрався 19 квітня 1917 року, Першим військовим з'їздом - 18 травня 1917 року, згодом - Першим Всеукраїнським селянським з'їздом та рядом інших. Центральна Рада стала дійсно представницьким законним органом усієї української демократії. Це був перший камінь у побудові української державності.23 червня 1917 року Центральна Рада прийняла свій Перший Універсал, в якому, звертаючись до українського народу, проголосила: “Хай буде Україна вільною нашому народу оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя". [4, 246]Центральна Рада 20 листопада 1917 року своїм Третім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки. Територія Української Народної Республіки включала: Київщину, Чернігівщину, Херсонщину, Харківщину, Катеринославщину і Таврію (без Криму). Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради було безперечно актом великої історичної ваги: вперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави. Українську державу та її уряд визнавали також Всеукраїнські Установчі збори, які відбулися в Києві 10-12 грудня 1917 року. Більшовики на цьому форумі здобули лише 10 відсотків голосів, їх спроба через Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і селянських депутатів 17-19 грудня 1917 року здійснити політичний переворот зазнали невдачі. Делегати цього з'їзду висловили довір'я Українській Центральній Раді: з 2500 делегатів лише 150 голосували за більшовиків. [4, 247].Українська держава та її уряд були визнані всім українським народом.3-4 січня 1918 року УНР визнав уряд Франції, Англії, навіть Росії. Підтверджено це визнання було 9 лютого 1918 року в Брест-Литовську під час підписання мирного договору між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією та Росією. Але визнання України більшовицькою Росією було недовгим. Того ж 9 лютого 1918 року російська армія повела війну за повалення народної влади в Україні і захопила Київ. [4, 247].На теренах України, як в центрі, так і на місцях розпочалася жорстока боротьба за владу. Так уже 19 листопада (2 грудня) 1917 року в Ізяславі створюється, всупереч українській владі, радянська влада, її проголосив більшовицький підпільний осередок, до якого входили, зокрема: Бойко, Максимов, Шевчук, Борисюк, Костецький, Вільчинський, Грицюк, Адось і брати Ковальчуки та інші. Наприкінці лютого 1918 року Ізяслав опинився в зоні австро-німецького війська. Більшовики пішли в підпілля. Впродовж лютого 1918 року і до квітня 1919 року влада в місті знаходилась в руках представників Української Центральної Ради. Більшість мешканців міста і повіту підтримали нову владу, про що свідчить преса того часу. [4, 248].В місті виходив тижневик “Нова дорога”. Це було видання земства, а пізніше - Народної Ради. Часопис закликав жителів міста і повіту підтримувати Центральну Раду, зокрема, в ньому говорилося: “Друковане слово набуло тепер колосального значення. Тому і наша газета, бажаючи бути справді народною газетою, крім чисто земських інтересів повинна відображати, як у дзеркалі, всі події політичного і громадського життя, тобто розглядати кожне явище не з точки зору тієї чи іншої партії, а з точки зору загально-державницького будівництва" і далі конкретизувала: “У нашій державі встановлюється тепер республіканський народницький лад, - після того, як Центральна Рада оголосила незалежність Української Народної Республіки. Отже, всі сучасні події повинні обговорювати лише з точки зору загально-державницьких українських інтересів”. [4, 248].Підтримали нову владу - Центральну Раду - повітові демократичні збори, а також повітовий учительський з'їзд. Зокрема, з'їзд виступив за впровадження у школах української мови, визнав за необхідне “негайно і вповні українізувати початкову школу, і ще вчительство повинно відкидати всяку партійність і політиканство, разом з тим проводити всюди ідеї закріплення української державності". [4, 249].На вимогу з'їзду управа прийняла рішення, в якому, зокрема, говорилося: “Розпочати навчання із січня 1918 року українською мовою. тепер, пориваючи зі спадщиною дореволюційних часів, пора припинити старе обмосковлення наших дітей, що призводило їх тільки до жахливого рецидиву безграмотності і занепаду нашої національної культури".Але влада представників Центральної Ради в місті була недовговічною. Більшовики, що пішли в підпілля, готували збройний виступ. В Ізяславі створюється підпільний ревком, першим головою якого обрано К.І. Горлинського. Значну роль у підпільному ревкомі відігравали І.Я. Демчук та Ф.І. Шурпа. На засіданні підпільного ревкому був представник губернського комітету партії більшовик, матрос Слюсар.На початку березня 1919 року в Шепетівці відбулася нелегальна повітова нарада більшовицького осередку Ізяславщини. Нарада прийняла рішення: посилити партизанську, диверсійну роботу, безперервно руйнувати лінії зв'язку і комунікації ворога. До Червоної Армії, що наступала, підпільники послали свого представника, який провів їх через с. Васьківці і тим самим було полегшено наступ військ.16-го квітня у місто Ізяслав увійшли більшовицькі війська. У місті вони захопили 9 автомобілів, велику кількість зброї та ешелон з гарматами. Кіннотники В.П. Примакова фактично започаткували в місті виконавчі більшовицькі органи. [26].У місті починає діяти повітовий виконком, організовуються волосні ревкоми, створюються комітети бідноти. Агітаційно-організаційний відділ по роботі на селі при всіх волостях відкрив відділи управління: земвідділ, соцзавбез, освіти. В селах відкриваються хати-читальні, народні будинки, які організовують культурно-просвітницьку роботу для підготовки вчителів, в Ізяславі організовуються короткотермінові курси, з'їзди завідюучих волостних відділів освіти. Відділ праці вирішує питання про підвищення зарплати робітникам промислових підприємств. Виходить повітова газета “Известия”. До населення міста була опублікована відозва від імені повітового ревкому щодо прийняття участі у боротьбі проти Колчака. У червні 1919 року було скликано повітовий з'їзд рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, який обрав повітовий виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою повітового комітету було обрано К.І. Горлинського.Восени 1919 року Волинь, а також Ізяслав зайняли війська Директорії. На Волинь претендувала і панська Польща. Біля Ізяслава з вересня 1919 року проходила демаркаційна лінія між військами Директорії і військами панської Польщі. Навесні 1918 року Антанта кинула проти України війська панської Польщі. Наше місто попадає під тимчасову окупацію.Місто довгий час було ареною військових дій. Безумовно, це позначалося негативно на його житті. Господарство зруйновано. Фабрики і заводи не працюють. Торгівля в занепаді. Продовольче харчування вкрай загострилося. Відчувається нестача хліба, солі, мила, сірників тощо.Війська Західного фронту 5 червня 1920 року розпочали операцію проти військ панської Польщі за визволення території України. Вигнання білополяків розпочалося операцією під Сквирою, де Перша кінна армія, очолювана С.М. Будьоним, стальним клином врізалася в оборону противника. Через тиждень були визволені Київ, Бердичів, Житомир. На лівому фланзі першої кінної армії, в складі 45-ї дивізії, якою командував І. Якір, діяла кавалерійська бригада Григорія Котовського.27 червня, після запеклих чотириденних боїв бригада визволила стратегічний пункт оборони противника - Любар. Ворог відходить на Ізяслав-Шепетівку. [4, 249].29 червня 1920 року кавалеристи Котовського вибили польські війська на підступах до Ізяслава, з сіл Вербівці, Чотирбоки, Тишевичі, Білеве. Бої точилися майже 10 годин, а вранці, 30 червня, котовці ввійшли в місто Ізяслав. Про ці події комбриг повідомляв начдиву: “вночі здійснив наліт на Ізяслав, після запеклого бою вибив противника з Нового міста. Противник відступив на лівий берег, зірвавши за собою міст, бій продовжується. Противник відходить далі, але переслідування продовжити не можу, бо противник засів у так званій фортеці”.Громадянська війна та інтервенція, що принесла місту Ізяславу величезні спустошення, скінчилася. Місцеві органи влади всі свої зусилля направляють на відбудову зруйнованого господарства.Питання відбудови зруйнованого війною народного господарства вирішувалося колективно на з'їздах рад Ізяславщини. Так, делегати з'їзду, що зібрався 27 лютого 1921 року, заявили, що вони зібралися для вирішення питань “будівництва робітничо-селянських республік... Надіємося, що нашою загальною працею ми вийдемо із розрухи”. А з'їзд рад Ізяславщини 22 листопада 1922 року констатував. “делегати ставлять перед собою мету - віддати всі свої сили на відбудову промисловості і сільського господарства країни і, якщо потрібно буде, то готові в будь-який час із зброєю в руках відстояти її від ворогів". [4, 250].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
