Історія України
p align="left">Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату.25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія біль-шовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Корейського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила ко-нтроль над містом, ужила заходів для запобіган-ня анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. На засіданні Малої Ради М. Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, а проголосити створення Української національної держави. 7 листопада 1917 р. було при-йнято III Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Респуб-ліку (УНР) у складі дев'яти українських губерній. ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме: -- до скликання Установчих зборів уся влада належить УЦР і Генераль-ному Секретаріату України; -- ліквідація приватної власності на землю -- вона передавалася трудово-му народові без викупу; -- забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання; -- встановлення 8-годиннрго робочого дня; -- скасування смертної кари і здійснення у майбутньому судової реформи; -- надання національно-персональної автономії національним меншинам; -- Центральна Рада зобов'язувалася якнайшвидше підписати мир з Німе-ччиною та її союзниками. Історичне значення Ш Універсалу: український народ проголосив про відновлення власної державності у формі УНР. Окреслені ним соціально-економічні перетворення не були реалізовані: здійснення аграрної рефор-ми відкладалося до скликання Установчих Зборів. Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. Не вдалося стабілізува-ти фінанси. Вирішення питання про мир також відкладалося. Невдалою була зовнішня політика УЦР, тому що ЦР не змогла залучитися підтримкою кра-їн Антанти. Висновок. Прийняття ПІ Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917--1921 рр. Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917 р. УЦР, декларувавши створення УНР, на жаль, не проголосила її повної незалеж-ності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено. Проголошення УНР не відповідало цілям біль-шовиків -- створення пролетарської держави: для них Україна була цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. У цих умовах 4 гру-дня 1917 р. Українська ЦР одержала урядову радіотелеграміу з Петрограда, підписану В. Леніним і Л. Троцьким. Цей документ називався Маніфест до українського народу з ультимативними ви-могами до Української Ради. Відповідно до нього УНР визнавалася, а влада Центральної Ради -- ні. УЦР повинна була визна-ти радянську владу і виконати такі ультимативні вимоги: 1) відмовитися від створення Українського фронту; 2) не пропускати військові частини з фронту на Дон (до генерала Каледіна) та Урал; 3) допомагати військам більшовиків на Південному фронті в боротьбі з генералом О. Каледіним; 4) призупинити роззброювання радянських полків і червоногвардійців в Україні. Генеральний Секретаріат відмовився виконати ці вимоги, після чого війна між більшовицькою Росією та УНР стала неминучою. Проти УНР було кинуто 30-тисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, І. Єгоровим. Дуже швидко було захоплено Харків, Полтаву, Чернігів. Протягом січня 1918 р. більшовики зайняли Лівобережну Україну. Кривавий бій розгорівся 16 січня 1918 р. під Крутами, у якому загинуло кількасот студентів і гімназистів, які чинили опір більшовицькому наступу. За умов погіршення військово-політичної ситуації в Україні на засідан-нях Малої Ради УЦР неодноразово висувалися вимоги проголосити незалеж-ність України. 9 січня 1918 р. УЦР прийняла IV Універсал. Після прийняття IV Універсалу ЦР прийняла закон про ліквідацію права власності па землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-персопальну автономію. IV Універсал відіграв важливу роль в історії української державності. Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Із проголо-шенням незалежності вона отримала змогу вести самостійну міжнародну політику і укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу. Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили Київ і розпочали «черво-ний терор». Висновок. Війна радянської Росії з УНР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції, а УЦР не змогла згуртувати українські сили для відсічі більшовицькому вторгненню. Прийняття IV Універсалу ЦР стало визначною подією у розвитку української державності. Україна Закрите засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9 (22) січня 1918 р. Текст цього Історичного документа було опрацьовано на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шатювала. В ніч на 12 січня на відкритому засі-данні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосив остан-ній універсальний закон Центральної Ради. У ньому говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостій-ної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Уста-новчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу -- селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів». Одночасно з IV Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію», У ньому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійне влаштування свого національного життя незалежно від місця пе-ребування. Люди, однієї національності за бажанням могли об'єдну-ватися в спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користува-лися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби. Незабаром В. Винниченко під тиском міжпартійних незгод подав у відставку. Раду народних міністрів сформував В. Голубович. Новий прем'єр-міністр вважав першорядним завданням розбу-дувати місцевий апарат влади, якого фактично не існувало. Але він протримався у Києві не більше десятка днів. До міста підступали радянські війська. На жаль цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний ний момент українського національного руху вже був пройдений. В середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві. Одесі, Херс таі Проти Центральної Ради повстали робітники столичного заводу "Арсенал". Повстання було придушене, але втримати Київ не вдалося. 26 січня 1918 р: радянські війська увійшли до столиці УНР. Українській уряд перебазувався до Житомира, а потім до Сарн. Втративши підтримку значної кількості українського населення, наштовхуючись на пасивність та апатію абсолютної більшості населення, Центральна Рада постала перед проблемою: на які сили спиратися. У боротьбі між різними фракціями перемогли прихильники опори на зовнішні сили. Під впливом подій на фронті УЦР змушена була спочатку взяти участь у Брестських мирних переговорах з країнами Четверного союзу, а потім 9 лютого 1918 р. підписати з ними угоду про мир. 27 січня (9 лютого) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір у світовій війні, що тривала. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже дістала повідомлення про здобуття Києва радянськими військами, але приховала його від союзників, щоб не перешкодити підписанню договору. Відповідно до Брестського договору країни Четверного союзу ви-знавали незалежність України і зобов'язувались надати їй збройну допо-могу в боротьбі з більшовиками у обмін на економічне співробітництво. Протягом весни 1918 р. зусилля УЦР та Ради народних міністрів бу-ли спрямовані на опанування ситуації, що склалася в Україні, налагодже-ння адміністративного державного апарату та поновлення демократичного курсу внутрішньої політики. На заключному етапі своєї діяльності Центральна Рада прийняла низку важливих актів -- земельний закон, закони про 8-годинний робочий день, про армію, герб і прапор, про громадянство та гроші, а 29 квітня 1918 р. -- Конституцію України, побудовану на демократичних принципах. Та більшість з цих важливих документів залишилася нереалізова-ною. Розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати централізова-ної влади, стабільних поставок продовольства, німецьке командування в середині квітня 1918 р. схилилось до підтримки генерала П. Скоропадсь-кого, який репрезентував праві сили. В ніч на ЗО квітня 1918 р. прибічники гетьмана П. Скоропадського при підтримці німців захопили владу, і з'яви-лось нове державне утворення -- гетьманат "Українська держава". Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовиць-ких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбув-ся державний переворот. До влади пришов Пав-ло Скоропадський. Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повнова-ження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій Украї-ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою осо-бою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан. П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земель-них власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська. У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Україн-ську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм. Після ліквідації, в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян дер-жавними, удільними, а також викупленими у великих власників приватни-ми землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не-гативно сприйнята великими землевласниками. У промисловості були відновлені права власників підприємств. Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижу-вати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових до-говорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки. Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць. У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валю-ту -- гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонер-ні компанії тощо. Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пере-пороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання. Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити :козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі пол-ки не було сформовано. Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та геогра-фії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімна-зій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафіедри української мови, літератури, культури, історії та пра-ва; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Україн-ська Академія кедам на чолі з В. Вернадськиж, Українська національна бібліо-тека, Державшій український архів. Національна галерея мистецтв. Український театр драми та опери, Український історичний музей тощо. Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних від-носин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Поль-щею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Гру-зії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжува-ли залишатися у складі Польщі. В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман ого-лосив про зміну урядового курсу -- утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. геть-ман П. Скоропадський зрікся влади. 13 травня 1918 р. на таємному засіданні Укра-їнського національного союзу розглядалося питан-ня про повстання проти П. Скоропадського. Для керівництва антигетьманським повстанням Укра-їнський Національний союз (блок партій) в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. створив Директорію УПР, яка стала надзвичайним органом влади в Україні. До складу Директорії увійшли О. Андрієвський, В. Винниченко, А. Макарєнко, С. Петлю-ра, Ф. Швець. 26 грудня 1918 р. було проголошено відновлен-ня Української Народної Республіки і призначе-но перший уряд на чолі з В. Чехівським -- Раду Народних Міністрів. За таких умов Директорія УНР повела боротьбу з гетьманом П. Скоро-падським і набула диктаторських функцій У внутрішній політиці Директорія проголосила; -- поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради; -- відновлення законів УНР; -- проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю; -- запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції; -- поновлення 8-годинного робочого дня, право на діяльність профспілок і проведення страйків; -- поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію; -- новий закон про скликання трудового конгресу. 23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу -- ви-щого тимчасового законодавчого органу влади в УНР. Конгрес був склика-ний з метою організації влади в Україні та визначення форми управління майбутньої держави. Однак забезпечити прийняття життєво важливих рі-шень не вдалося, і Конгрес припинив свою роботу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
|