Історія України 
рикладом тяжкого релігійного гніту щодо православних є скарга волинської шляхти в настановах послам на сеймі 1645--1646 рр.: православ'я в Речі Посполитої зазнає таких утисків, говориться в документі, «яких не терплять і греки в турецькій неволі: забрано в православних церкви, монастирі й кафедри, заборонено вільне відправляння служби, бідні православні вмирають без причастя, не можуть прилюдно відправляти похоронів, у Любліні, Сокалі, Белзі та інших містах через відібрання церков православні мусять потайки ховати своїх померлих у підвалах і домах».Подібні прояви національно-релігійного гноблення спричиняли невдоволення й протести всіх верств українського населення, зокрема й представників привілейованих станів -- української православної шляхти, вищого православного духівництва, козацької старшини, міської верхівки.Обмеження прав козацтва. Розуміючи, що найбільшу загрозу для польсько-шляхетського панування в українських землях становлять козаки, польський уряд застосував проти них найсуворіші каральні заходи. Так, наприклад, ухвалена сеймом 1638 р. «Ординація» мала на меті знищити козацтво як стан: усі козаки, за винятком 6000 реєстрових -- тепер складової частини польського війська, перетворювалися на кріпаків. З особливою жорстокістю придушувалися будь-які вияви покозачення. Реєстровці позбавлялися права обирати гетьмана й старшину -- їх мав призначати польський уряд зі шляхти. На Запоріжжі постійно перебували польські залоги, було відбудовано фортецю Кодак. Козакам заборонялося без згоди уряду ходити в морські й суходільні походи проти Османської імперії та Кримського ханства, їх зобов'язували виконувати всілякі роботи, сплачувати обтяжливі податки.Про становище козацтва залишилися численні свідчення. Збереглися, зокрема, листи-скарги Богдана Хмельницького до польського короля другої половини 1647 -- початку 1648 р., в одному з яких повідомляється: «Пани державці і старости на втіху собі нестерпно кривдять нас і тяжко ображають, позбавляючи нас не тільки убогого майна, а й свободи, посягаючи на наші хутори, луки, сіножаті, ниви, зорані поля, ставки, млини, бджоляні десятини, хоч усе це й належить до володінь Вашої королівської милості. І що тільки комусь із них у нас, козаків, сподобається, силою відбирають, а нас самих, безневинних, обдирають, б'ють, мордують, до в'язниць кидають, на смерть за наші маєтності вбивають, так що багато кого з нашого товариства поранено й знівечено. А наші пани полковники, добровільні слуги їх милостей панів старост, замість того, щоб нас від такої біди й напасті захищати, допомагають панам урядовцям знущатися з нас».Погіршення становища міщан та селян. Різноманітних утисків зазнавали українці в містах. Православні міщани могли селитися лише в спеціально відведених кварталах, їх обмежували в заняттях ремеслом та торгівлею, усували від участі в місцевому самоврядуванні, обтяжували різними податками й повинностями.Із запровадженням фільварків надзвичайно погіршилося становище українських селян: зростали темпи закріпачення, збільшувалися панщина й різноманітні форми відробітків та податків на користь землевласників і держави, посилювався визиск селян орендарями панської землі.Отже, заходи, якими польський уряд супроводжував своє володарювання на українських землях, мали на меті цілковите загарбання й підкорення, тобто були колоніальними.Колоніальна політика уряду Речі Посполитої в середині XVII ст. загострила ситуацію в Україні, спричинивши загальнонародний виступ, який очолив чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. Шукаючи і незнайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання.За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним. Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта. Керівна роль належала неполонізованій козацькій старшині. Спільною головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні, здобуття для рідної батьківщини волі.Б.Хмельницький налагодив зв'язки з Кримським ханством, йому вдалося привернути на бік України татарську орду.Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася в усіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони.У ході війни можна виділити ряд етапів: перший -- 1648, другий -- 1649-1653, третій -- 1654-1655, четвертий- 1656-1657 рр.Перші перемоги повсталі отримали в битві при Жовтих Водах 6-8 травня 1648 р. та 15, 16 травня 1648 р. під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні Королівська влада на Лівобережжі була ліквідована. Навесні- влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.Битва під Пилявцями, що відбулася 13 вересня 1648 р., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.Протягом жовтня-листопада тривала облога Львова. Козаки взявши викуп, полишили місто і рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б.Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як визволителя України. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Осмислюючи попередній досвід, Хмельницький сформулював ідею створення незалежної Української держави. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади.Українсько-московський договір 1654 р. та його наслідки для України8 січня 1654 р. на міському майдані Переяслава відбулася військова рада. У ній взяли участь близько 200 представників старшини та козацтва. Їй передувала таємна рада Хмельницького з генеральною старшиною та полковниками.У своєму звіті цареві боярин Бутурлін зазначав, що гетьман звернувся до присутніх з промовою. Зміст цієї промови нібито зводився до того, що єдиним виходом із становища в боротьбі за звільнення від польського гноблення за тих умов може бути союз з Московією. Рада винесла ухвалу про угоду з Москвою. Після зачитання царської грамоти старшина й посли пішли до Успенського собору, де духівництво мало привести їх до присяги цареві Олексію. У церкві Хмельницький зажадав, щоб московські посли першими пообіцяли від імені царя захищати гетьманську державу від поляків та шанувати козацькі права й привілеї. Свою вимогу гетьман вмотивував, покликаючись на стосунки козаків із польським королем: за європейською традицією передбачалася присяга обох сторін. Бутурлін категорично відмовився. Він сказав, що цар є самодержцем і своїм підданим не присягає. Після багатогодинних нарад зі старшиною й переговорів з послами Богдан Хмельницький, аби не зривати переговорів, вирішив скласти присягу. При цьому слова Бутурліна були витлумачені як рівнозначні присязі царя.Переяславська рада поклала початок оформленню московсько-українських відносин. Ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори. Причому кожна зі сторін бачила союз двох держав по-своєму. Український уряд, укладаючи союз з Московією, послідовно виступав за рівні права його учасників. У Москві ж тоді вже прагнули перетворити Україну на свою власність. Проте в момент переговорів на цьому з тактичних міркувань не наголошувалося.Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного зі станів -- ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.Козацька угода складалася з 23-х статей від імені гетьмана й Війська Запорізького. Основна ідея цих статей -- встановлення таких міждержавних відносин, за яких для України залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність. Саме з цими статтями українське посольство, очолене генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником Павлом Тетерею, прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р.У результаті тижневих переговорів проект дещо змінили, узгодили 17 статей, а по шести дуже важливих узгодження відклали на пізніше.Згідно з Березневими статтями, гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві. Збирання податків покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тисяч осіб.Друга група документів, що складають договір 1654 р., стосувалася українського міщанства. Характерно, що делегація міста Переяслава на чолі з війтом Іваном Григоровичем прибула до Москви ще перед приїздом туди козацького посольства. Вони привезли три чолобитні на царське ім'я, в яких просили підтвердити права та привілеї міста. У квітні 1654 р. цар видав три жалувані грамоти, в яких повністю підтверджував давні права Переяслава. А в червні липні 1654 р. у Москві провадила переговори делегація київських міщан. У результаті українське міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які їм були дані ще литовськими князями та польськими королями, насамперед міське самоврядування.Переговори з московським урядом провадило й православне духівництво. Українська церковна делегація на чолі з визначним діячем Інокентієм Гізелем прибула до Москви у серпні 1654 р. Тривалі переговори не мали результатів. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московською, якої прагнули московський уряд і російська православна церква.Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою -- тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію. Договір за умови дотримання двома державами був рівноправний і взаємовигідний. Однак він був незавершений, недосконалий, діяв кілька років і тому дуже швидко втратив силу.Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст.Українська козацька держава, що виникла в результаті визвольної війни середини XVI ст., займала значну територію сучасної України. Вона охоплювала простір, який окреслювався приблизно такими основними містами й містечками: Ямпіль -- Чернівці -- Мурахва -- Красне -- Вінниця -- Пилявці -- Полонне -- Овруч -- Чернігів -- Стародуб -- Новгород-Сіверський -- Глухів -- Конотоп -- Ромни -- Гадяч -- Полтава -- Кременчук -- Чигирин.Оскільки держава формувалась у постійних війнах, то її адміністративно-територіальний устрій, якій ввів Б.Хмельницький в першу чергу переслідував військові потреби. Територія Української козацької держави була розділена на 16 полків. Резиденцією гетьмана було місто Чигирин. Резиденція полковника, призначеного гетьманом, знаходилась в конкретному місті. Полки ділилися на 10-20 сотень (у кожну соню входило 200-300 козаків). На чолі сотні стояв сотник, призначений полковником. Сотні складалися з куренів (10-20 вояків) очолюваних курінним отаманом.Автономною одиницею залишалась Запорозька Січ. Вона обирала власного кошового отамана і підлягала безпосередньо гетьманському правлінню.Верховна влада у державі належала гетьману, який обирався пожиттєво. Він скликав ради, контролював фінанси, очолював військо, проводив зовнішню політику. Гетьман мав право видавати устави, здійснювати вищу адміністративну та судову владу. Керівні посади у державі належали генеральній старшині.У козацькій державі шляхта і міщани фактично були усунуті від політичного життя. Однак вони зберегли традиційні форми самоврядування (магдебурзького і земського), майнові та станові прерогативи.Завдяки частковій виборності старшин та можливістю переходу з одного стану в інший склався такий державний устрій, за якого утвердилась рівність всіх станів з розподілом функцій та обов'язків між ними без жодної привілейованої верстви. Держава Б.Хмельницького поєднала в собі строгу військову централізацію та широке народовладдя.В Українській державі реформувались соціально-економічні відносини. Були ліквідовані, за певним винятком, велике й середнє землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво. Більшість земельного фонду великої шляхти, королівських земель перейшла у власність державного скарбу. За рахунок колишніх костьольних земель зросло землеволодіння православних монастирів. Починається формування гетьманського і старшинського землеволодіння. Завершується процес утворення козацької земельної власності. Це привело до змін у соціальній структурі суспільства. Сформувалась нова політична сила- козацтво, до якої перейшла провідна роль в українському суспільстві. Було ліквідовано стан великих і середніх світських землевласників, різко змінилась кількість дрібної шляхти. Зросла її роль у політичному житті. Провідна роль у житті міст переходить до рук українців. Зміцнився статус православного духовенства. Поліпшилося становище селян, які звільнились від підданської залежності і перетворились на особисто вільних землевласників (посполитих) з правом (хоча і обмеженим) володіння оброблюваною ними землею в обмін на сплату податків до військової скарбниці.Значення Запорозької Січі в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки в останній чверті XVIII ст.Запорозька Січ -- українська козацька республіка. Виникла і розвинулась на Наддніпрянщині, за порогами, в перших десятиліттях XVI ст. Запорозька Січ мала власні збройні сили -- Запорозьке Військо. Протягом багатьох століть Запорозька Січ була уособленням свободи і волі для українського народу.Столицею Запорозької Січі було місто-фортеця, яке кілька разів міняло своє розташування, але завжди було за Дніпровими порогами. Відомі Базавлуцька Січ, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Нова Січ. Першу фортецю -- Січ спорудив у середині XVI ст. на острові Мала Хортиця гетьман Дмитро (Байда) Вишневецький.Територія Запорозької Січі називалась «Вольності Війська Запорозького» і у XVIII ст. поділялось на вісім адміністративно-територіальних одиниць, які називались паланками. Центром паланки була слобода, де містилася військова залога і мешкала паланкова старшина на чолі з полковником.Запорозька Січ являла собою суверенну, самостійну національно-військову політичну силу України. Запорожці були активними учасниками народного визвольного руху. Одночасно вони відіграли значну роль у протидії уніатству і католицизму, надавали матеріальну допомогу українським культурно-освітнім центрам (Києво-Могилянська академія). У свідомості українського народу вона розглядалась як мало залежна від центральних властей Козацька держава. Їй належить провідне місце у національно-визвольних війнах проти Польщі у першій половині XVII ст. У 1648 р. на Січі почалася Визвольна війна українського народу. Одночасно запорозькі козаки вели кількасот літ героїчну боротьбу проти турецько-татарської агресії.У межах створеної у ході Визвольної війни української гетьманської держави Запорозька Січ займала автономне становище, хоча й була частиною України. Вона не підтримувала приєднання України до Росії, її представників не було на Переяславській раді.За умовами Андрусівського перемир'я (1667) над Запорозькою Січчю встановилося двовладдя Росії та Польщі. За Вічним миром (1686) вона потрапила під владу тільки Московської держави.У 1709 р. за наказом Петра І Січ була зруйнована за підтримку козаками акції І.Мазепи. В 1734 р. царський уряд дозволив запорожцям повернутися в рідні місця. Вони заснували Нову Січ, якій судилося стати останньою.У російській імперії, жорстко стиснутій кріпацтвом, незалежна українська Січ дратувала ще Петра І, котрий називав Запоріжжя «коренем усякого зла». За наступників Петра влада терпіла присутність цього острівця вольностей на околицях імперії доти, доки запорожці ще були потрібні у ролі вартового південних кордонів. Використавши козацьке населення в ході турецько-російських воєн за Причорномор'я і досягнувши своєї мети, царський уряд вирішує ліквідувати Запорозьку Січ -- символ давньої української вольності. Це було зроблено руками сербських, болгарських військових поселенців, які втекли в Росію від турецького ярма. Царський уряд дозволив їм поселитися в українських степах. Саме вони мали надалі виконувати традиційні оборонні функції запорожців. А Запоріжжя було вирішено ліквідувати, замість нього створювалась Ново-Сербія.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
|
|
