Історія створення та діяльність Української повстанської арм

Садизм МДБ не знав меж. З 1945 р. відновлюється середньовічна практика (прилюдне катування). На площу зганяють місцевих жителів, приводять заарештованих, звичайно, важкопоранених бійців УПА і на очах у всіх влаштовують варварське катування. Були випадки, що люди, яких змушували дивитись на ці криваві оргії, божеволіли.

З метою деморалізації всього населення працівники МДБ, застосовуючи терор, шантаж і підкуп, створюють в кожній місцевості розгалужену мережу донощиків, так званих сексотів.

З польських шовіністів, колишніх москвофілів, злочинних елементів та заляканих, морально зламаних людей МВС--МДБ організовує колабораційні “истребительные отряды”, або як їх називали в народі “стрибки”. Загони “стрибків” становили велику небезпеку для УПА, оскільки ті знали мову, психологію місцевих людей і тому досягли значних успіхів у боротьбі проти повстанців. На 15 лютого 1945 р. у західних областях України діяло 292 винищувальні батальйони, у складі яких налічувалося 24 000 чол.

У 1946 р. навесні більшовики у боротьбі з УПА застосовували методи масового випалювання лісів у тих теренах, де сподівалися більшого скупчення повстанців.

До такого засобу, незважаючи на те, що Україна -- одна з найменш заліснених країн Європи, вони вдавалися вже попередніми роками, але тоді ці акції не були такими масштабними. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому ті почувалися господарями, більшовики дуже часто підпалювали окремі сектори лісу, розробляючи на сусідніх просіках і стежках застави, які мали винищувати вогнем повстанців, що рятуватимуться від пожежі.

Весною 1946 р. в цей спосіб спалено майже всі соснові ліси на Ковельщині. В північно-східній частині Львівщини (Сокальщина), ліси в околицях Станіславова (Чорний ліс) і багато інших лісових масивів.

Напасники не обмежувалися лише паленням лісів. У багатьох випадках разом з лісами вони спалювали і прилеглі села. В такий спосіб стерто з лиця землі, наприклад, села Велика Радванецька, Кути коло Трійці, Лісові коло Топорова, Добролівка біля Шурович (Львівська область). Запалювали ліси або самі енкаведисти чи сексоти, або ж ранньою весною авіація запалювальними бомбами.

Улюбленою формою роботи МВС--МДБ стають найрізноманітніші провокації. Це, наприклад, підробка заяв. Якщо до рук чекістів потрапляв видний командир УПА, вони таємно його знищували, а потім публікували нібито написану ним, а насправді сфабриковану, “покаяну” заяву. Так вчинили зокрема з поручником “Зміюкою”, сином героя ЗУНР полковника Дмитра Вітовського.

Чекісти не гребували жодними методами. На Західну Україну засилались вишколені банди головорізів, переодягнутих у форму УПА, які не лише знущалися над людьми, чинили розбій, а й вирізували цілі сім'ї і села.

В боях з відділами УПА, порушуючи будь-які міжнародні закони, чекісти вживали розривні набої.

Масове і цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих ударів Українській Повстанській Армії. Її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, а шукає і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення про розчленування загонів армії на оперативно самостійні одиниці кількістю 11--15 чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпілля, головним завданням якого стає організаторська і широка політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.

В умовах появи 2-го фронту проведено реорганізацію командування УПА та змінено тактику дій у нових умовах. Насамперед вирішено об'єднати пости провідника ОУН та головного командира УПА. 27.01.1944 р. Р.-Д. Клячківський передав свої повноваження Р. Шухевичу (псевдонім “Тарас Чупринка”), а сам залишився командуючим УПА-Пн. (після загибелі Клячківського 12.02.1945 р. цей пост обійняв майор Іван Литвинчук, псевдонім “Дубовий”). Головний командир УПА генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Р. Шухевич) народився у 1907 р. в містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині. Закінчив Українську Академічну гімназію у Львові, потім навчався у Львівському політехнічному інституті. В 1923 р. вступає в ряди Української Військової Організації -- попередниці ОУН. Пізніше сам він рекомендує до вступу до лав УВО С.Бандеру. У 20--30 рр. Р. Шухевич був одним із найбільш активних борців проти польської окупації. Людина надзвичайно багатогранна і талановита, чудовий спортсмен. В 1923 р. на Запорізьких іграх здобуває два перших місця і встановлює українські спортивні рекорди в бігу з бар'єрами на 400 м і у плаванні на 100 м. Неодноразово заарештовується польською поліцією. Останнє покарання відбуває у страшному концентраційному таборі Березі Картузькій. 80% ув'язнених у Березі Картузькій становили українці -- члени ОУН, КПЗУ, УСРП, УСДН і т. д. Після початку радянсько--німецької війни Р. Шухевич став одним із організаторів УПА. В 1943 р. заарештований гестапо і засуджений до розстрілу. Рятується втечею, за кілька годин до екзекуції. З 1944 р. посідає, крім звання головнокомандувача УПА, також пости Голови Генерального секретаріату УГВР, Генерального Секретаря Військових справ УГВР, Голови Проводу ОУН на українських землях.

Головна команда УПА розпочала переговори з німецькими військами про припинення конфронтації. Представник УПА Іван Гриньох (псевдонім “Герасимовський”) зустрівся 05.03.1944 р. у Тернополі з представником командування охоронної поліції та СД кримінал-комісаром Паппе, а 28.03.1944 р. - з СС-оберштурмбанфюрером Вітиском. Під час розмов ішлось про можливість українсько-німецької співпраці у спільній боротьбі проти Радянської армії, забезпечення УПА зброєю з німецьких складів, обмін інформацією, яка становить тактичний інтерес для обох сторін, звільнення німцями українських повстанців, що потрапили у полон. Щоправда, співпраця, яка намітилася на рівні охоронної поліції (шуцманншафт) і УПА, не дала реальних наслідків, насамперед через брак часу, погану поінформованість низових структур, а також через неможливість досягти згоди з такими німецькими структурами, як гестапо тощо. Гітлерівці продовжували репресивні акції щодо повстанців, а повстанці протягом 1-ї половини 1944 р. неодноразово вели бої з нацистами.

Влітку 1944 р. особовий склад УПА значно поповнився за рахунок розбитої у бою під Бродами дивізії “Галичина”. Наприкінці 1944 р. Р. Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. Зросла роль зв'язкових, які підтримували зв'язок між командуванням та тактичними одиницями, а також між окремими сотнями. УПА однозначно визнала себе не збройними формуваннями якоїсь однієї групи, а загальноукраїнською армією, яка з липня 1944 р. підпорядкувалась Українській Головній Визвольній Раді. Основною тактичною одиницею УПА став не курінь, а сотня, що давало можливість діяти більш мобільно і ефективно. Зросла роль надрайонних провідників. Служба безпеки УПА розпочала боротьбу з радянськими диверсіями, провокаціями, із зрадниками та агентами.

З 1945 р. основний тягар боротьби УПА припав на УПА-Зх., а бойові дії перенеслися з Волині та Полісся в Галичину і на Буковину, де діяла Буковинська Українська Самооборонна Армія. Не припинився повстанський рух і на Волині. Більшість політичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти дій радянських адміністративно-каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення. Командуванням УПА розроблялися плани зі створення загону особливого призначення УПА-Сх. Під командування Костянтина Гіммельрайха, який мав пробитися в околиці Києва для організації масових антирадянських виступів.

На початку 1946 р. з метою ліквідувати УПА у західній області України перекинуто частини Червоної армії, прикордонних і внутрішніх військ, посилені загони МГБ з танками, артилерією і літаками (за деякими даними - 585 тисяч чоловік). Під час бойових дій, що тривали близько 6 місяців, відбулося понад 1,5 тисяч боїв і сутичок. Втрати були великими з обох сторін: УПА втратила 5 тисяч вояків, радянські війська - близько 15 тисяч (загальні втрати УПА за роки боротьби - 20 тисяч чоловік; військовослужбовців Червоної армії, органів держбезпеки і внутрішніх військ - 22 тисячі чоловік). Масований наступ радянських регулярних частин і каральних загонів примушував підрозділи УПА постійно міняти місця дислокації та щоразу вдаватися до іншої тактики ведення боїв. Внаслідок втрат під час кровопролитних боїв з противником, поранень і хвороб особовий склад армії 1946 р. скоротився на 40 %, що призвело до зниження ефективності бойових дій. Проблематичним став зв'язок між командуванням та окремими частинами. До УПА потрапляли і випадкові люди, які підривали авторитет армії. Водночас для дискредитації УПА радянські каральні органи створювали спецчастини, які у формі вояків УПА захоплювали села і знищували мирне населення - активістів радянської влади, вчителів, лікарів тощо. Радянські каральні органи своїм завданням вважали не тільки ліквідацію УПА, а й залякування населення. Зокрема, проводились широкомасштабні акції депортації населення, масово фальсифікувалися карні справи, спалювалися та вирубувалися лісові масиви, прилюдно демонструвалися вбиті повстанці тощо. Одночасно для дезорганізації руху Опору радянській уряд оголосив амністію повстанцям, які складуть зброю і припинять боротьбу. Урядові звернення до учасників повстанського руху, в яких їм обіцялося помилування, оголошувалися 7 разів (останній раз у грудні 1949 р.). але тільки амністія 1945 р. мала реальний вплив на УПА. У цей період з лісів вийшли, за деякими даними, близько 41 тисячі повстанців.

У цих умовах командування УПА прийняло рішення про часткове виведення своїх підрозділів з України до Німеччини та Австрії. Восени 1945 р. і на весні 1946 р. з цією метою було проведено два великі рейди територією Словаччини. 1947 р. окремі групи повстанців здійснили рейди в ЧСР та Румунію. 1946 р. припинила діяльність УПА-Пн., а влітку 1947 р. - групи “Буг” і “Лисоня”. 1948-49 рр. активно діяла лише група “Говерла” (Дрогобиччина) та окремі сотні на Гуцульщині. Однак наприкінці 1949 р. і вони були змушені припинити опір. Зазнало значних втрат і командування УПА. 31.01.1949 р. у Львові загинув шеф головного військового штабу полковник О. Гасин (псевдонім “Лицар”), 14.04.1949 р. командир УПА-Сх.. полковник В.Сидор. Після загибелі 05.03.1950 р. у бою під Львовом головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Р. Шухевича УПА як єдина військова формація припинила існування.

Проте обмежені бойові дії продовжували вести окремі підрозділи УПА. Через їх велику рухливість і блискавичність у проведенні операцій та зв'язки з місцевим підпіллям регулярні війська були малоефективними у боротьбі з цими підрозділами. Після смерті Р. Шухевича головнокомандувачем УПА став полковник Василь Кук (псевдонім “Юрій Леміш”). Окремі загони УПА припинили боротьбу тільки після захоплення в полон у травні 1955 р. В. Кука. За деякими даними, окремі боївки УПА продовжували зберігати боєздатність і були ліквідовані лише наприкінці 1950-х рр.

Протягом 1944 - 48 рр. частини УПА ефективно діяли на українських землях (Холмщина, Лемківщина, Посяння, Підляшшя), які внаслідок радянсько-польського договору 16.08.1945 р. залишилися у складі Польщі. У Закерзонні відділи УПА (зокрема, армійська група “Сян”; командир М. Онишкевич, псевдонім “Орест” і крайовий провідник ОУН Я. Старух) вели боротьбу проти комуністичного режиму, радянських і польських спецпідрозділів та шовіністичних елементів, які тероризували українське населення і проводили акції масового насильного переселення українців.

Наприкінці Другої світової війни командування УПА уклало угоду (18.05.1946 р.) з Армією Крайовою, а згодом з повстанською структурою “Воля і незалежність” (“ВІН”) про встановлення демаркаційної лінії і взаємну співпрацю в боротьбі проти спільного ворога. У Польщі існують різноманітні точки зору на діяльність УПА, однак незаперечним є факт спільної боротьби УПА та “ВІН” проти комуністичного режиму. 27.05.1946 р. польські та українські повстанські підрозділи провели спільну операцію в м. Грубешів. Українським загоном командував хорунжий Євген Штендера (псевдонім “Прірва”). Навесні 1947 р. у бою з відділом УПА під командуванням Степана Хріна загинув заступник міністра оборони Польщі генерал К. Свєрчевський, що стало приводом для розгортання акції депортації українського населення з етнічних українських земель (операція “Вісла”). У новостворені на колишніх німецьких землях воєводства (Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Щецинське, Познанське) насильно переселено близько 150 000 українців. Масові репресії польського комуністичного уряду викликали рішучу протидію УПА. Для боротьби з частинами УПА польське командування направило на територію Закерзоння 20 000 армію під командуванням генерала С. Моссора. 20.09.1947 р. у бою з підрозділами польських урядових військ загинув провідник ОУН на Закерзонні Я. Старух. Після тривалих кровопролитних боїв з переважаючими силами противника командування УПА вирішило вивести 16 бойових сотень з території Закерзоння. 29.06.1947 р. три сотні (у-3, у-5, у-8) прорвалися на територію Дрогобицької області, сотня у-2 під командуванням Михайла Дуди (псевдонім “Громенко”) пробилася через територію Чехословаччини у Західну Німеччину. Решта відділів УПА були розбиті, і тактичний відтинок “Сян” припинив своє існування.

2. Структура УПА

На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на чотири Генеральні воєнні округи: УПА-Пн. (Волинь і Полісся), УПА-Зх. (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Сх.(північ Житомирщини і Київщини, частина Чернігівщини), УПА-Пд. (Кам”янець-Подільська, Вінницька області та Крем”янеччина). Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 - оперативне, 2 - розвідувальне, 3 - постачання, 4 - персональне, 5 - вишкільне, 6 - політичного виховання, 7 - військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО), а вони на тактичні відтинки (ТВ). На початку 1944 р. їх (ВО) було в УПА-Пн. - 3 (ВО “Турів” охоплював Луччину, Володимирщину, Ковельщину; ВО “Заграва” охоплював Сарни, Костопіль, Березно, Людвіполь, Степань, Клесів, Рокитно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочко, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лупинець; ВО “Волинь-Південь” охоплював Рівне, Клевань, Тучин, Межиріччя, Корець, Гоща, Олександрія, Дубно, Остріг, Млинів, Козин, Верба, Радзівілів, Кременець, Почаїв, Ланівці.), УПА-Зх. - 6 (ВО “Лисоня” охоплював територію Тернопільщини по Дністер; ВО “Говерла” охоплював Гуцульщину і Буковину; ВО “Чорний Ліс” охоплював Станіславщину; ВО “Маківка” охоплював Стрийщину, Дрогобиччина, Самбірщину, Турківщину; ВО “Буг” - Львівщину; ВО “Сян” - Закерзоння.), УПА-Сх. - 2. У серпні 1944 р. УПА-Пн. реформовано на 2 ВО, а УПА-Зх. - на 4. УПА-Сх. фактично припинила існування. Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об'єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю - 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота - на три рої, а кожен рій - на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота - по чотири рої. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв'язкових, іноді - з представників військово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматично ставав заступником командира сотні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5