Історія Почаївської Лаври

Рік 2004. День і ніч. Свята лавра в молитвах. Тисячі паломників їдуть туди звідусіль.

Твердість віри монахів, вірність молитовному уставу дарує надію, що Почаївська Лавра, здавна православна разом з своїми Святинями, і на майбутні століття залишиться твердинею Православ'я. [3. Ст.17].

Богом вибрана, охороняюча і прославлена ним святиня сіяє дивною красою. Почаївська Лавра служить джерелом світла і духовної радості паломників.

На початку ХХ ст. серед двадцяти шести монастирів Васиманського чину, що входили до складу греко-католицької єпархії на теренах тогочасної Російської імперії, Почаївський монастир був одним з найбільших і найбагатших. Одних лише власних підданих мав 234 душі; не рахуючи численних прихожан. Монастирський капітал під процентами перевищував 144 тис. руб. [8. ст. 209]. Значний прибуток приносили щорічно й тисячі паломників з усіх усюд - представників не лише греко-католицької, але й римо-католицької та православної Церков.

Після входження Волині до складу Росії царська адміністрація зі зрозумілих політичних міркувань без особливої симпатії ставилася до діяльності василіан на українських та білоруських теренах.

Стало очевидним, що справа йде до повної ліквідації уніатства в Росії.

З цілком очевидним наміром зміцнити підвалини православ'я на південно-західних кордонах Російської імперії, де була дуже сильна католицька конфесія, 14 жовтня 1833 року імператор Микола І затвердив синодальне подання про присвоєння Почаївському монастиреві звання Свято-Успенської лаври, в якому зазначалося: “займати їй в порядку православних обителей після трьох існуючих Лавр четверте місце”. [1.ст.178-179].

У другій половині ХІХ ст. в Лаврі відновила свою діяльність друкарня, в якій видавалися переважно богослужбові та церковні книги. Протягом 1867-1915рр. виходили друком “Волинські Єпархіальні Відомості”, на сторінках яких у неофіційній частини регулярно друкувалися й дослідницькі праці з історії та краєзнавства Волині. Окрім того, у Лаврі було створено іконописну майстерню та давньосховище, або музей старовини. До Лаври належало декілька скитів, серед яких найбільш відомими були “Козацькі Могили” та “Рудня Почаївська”.

Перша світова війна змусила лаврських ченців евакуювати майже все те рухоме майно, що мало якусь цінність. На Схід було вивезено значну частину бібліотеки, архів, церковні речі, дзвони, обладнання свічкового заводу.

Після Ризького договору 1920р. західна частина Волині разом з Почаєвом увійшла до складу Польщі.

За крок від небуття опинилося Лавра в 1960р., коли туди навідався тогочасний комуністичний лідер СРСР Микита Хрущов. Заклавши руки за спину, він оглянув лаврські храми і дійшов висновку про необхідність взагалі закрити монастир через його “шкідливість”. Лише завдяки протестам світової громадськості цей задум задум не був втілений у життя. Одначе без наслідків ці відвідини теж залишилися. Під секуляризацію потрапили монастирські поля, присадибні ділянки та великий сад : у келіях тоді залишилось тільки чотири ченці.

Після розпаду СРСР з притаманним його владній системі войовничим атеїзмом Почаївська Лавра вивільнилася з-під настирливої опіки держави. Відійшли в минуле утиски та недоброзичливість світської влади.

Зараз Почаївська Лавра підійшла до початку нового тисячоліття у свій красі та неповторній величі. Проте невблаганний плин часу дається все-таки взнаки. У стадії реставрації перебуває один з важливих елементів монастиря-архієрейський будинок, який вдало доповнює південну панораму монастиря, також тривають ремонтно-реставраційні роботи в будівлі колишнього службового корпусу.

3.2. Амфілохій (Головатюк, 1894-1971) - новий світильник віри і

благочестя монастиря в ХХ - столітті.

Родився преподобний на Волині, в селі Мала Іловиця, в благополучній багатодітній сім'ї і при святому хрещенні йому дали ім'я Іаків. Дитинство і юність пройшли в рідному селі. Хлопцем він був призваний в царську армію. Пройшовши через багато випробувань, він в 1925р. вибрав тернистий шлях спасіння в монашестві і поступив в Почаївську Лавру.

А. Гудима в своїй книзі “Почаївський монастир в історичній долі українства” писав : “ В працелюбстві і послушанні Іаків виконував новоначальні завдання і був достойним монашеського постригу з іменем Йосиф. В той же час він починає лікувати хворих і стає особливо популярним як костоправ”. [3.ст.76].

Під час гоніння на церкву влада планувала перетворити Лавру в музей атеїзму. За всіма віруючими, монахами і паломниками був встановлений суворий контроль, а потім примінялися репресії, тюрми… Але ніщо не зломило стійкості монахів, які переносили всю мужність і спокійно, готові, якщо потрібно віддати життя за віру. В храмах монастиря цілодобово світилися лампади і говорилися молитви.

Гудима пише : “Отець Йосиф часто ночі проводив в храмі, де до ранку служив акафісти. В свій час своєю мужністю і сміливістю він відстояв Троїцький собор. Але скоро за це отця Йосифа арештували і помістили в психіатричну лікарню. Всі хто знав старця не переставали домовлятися щоб його звільнили, чого і добилися, але в Лавру влада заборонила повертатися…” [ ст.76].

Отець Йосиф поселився в рідних. Після того як одного разу по намовлянню влади він був збитий до півсмерті; боячись за життя старця, його постригли в схилу з ім'ям Амфілохій. З милістю божою він ще багато років служив людям, получивши від Господа дар зцілення, який приховував, щоб уникнути слави. Десятки, якщо не сотні тисячі людей, зцілив преподобний. Все життя святого було присвячене служінню Богу.

Після його смерті в 1971р., в місті поховання старця стали творитися чудеса і зцілення, які не зупиняються і по цей день.

Перед святом Великодня 2002 року рішення Священного Синоду Української Православної Церкви 12 травня схиігумен Амфілохій зарахований до числа святих. Під час канонізації на небі було видно Зношення Святого Хреста.

Отже в ХХ-му столітті в Православній Лаврі був отець Амфілохій, який не тільки при житті, а й після смерті допомагає людям, зцілюючи їх від різних хвороб і напастей.

3.3. Храми Почаївської Лаври.

Собор Успіння Божої Матері.

З вершини гори до неба піднімається Успінський собор. Його вінчає великий купол. Над центральним входом - ікона Успіння Божої Матері. Храм має хрестоподібну форму. Він розділений на три частини аркадами колон, які вражають живописом і багатством навколишнього.

Семен Антонович Жук в своїй праці писав : “Дивлячись на красу храму так і хочеться прикликати кожного Євангельськими словами “прийдіть і побачте”, побачите чи не єдиний в нашій країні собор, що так гармонічно розписаний іконами і украшений зображенням . Це і зцілення сліпого брата, поміщиці Гойського Пилипа, і перенесення Чудотворної ікони з замку Гойської на гору в Почаївську, і спасіння хлопця, який впав у криницю, і воскресіння мертвого маля, і вселення біса в жінку Ферлея і граф Потоцький з кучером… У все те, що ми бачимо тут, зрізнилося з Волинню і Святою горою. Тут зображено також грішниця, яка кається, воскресіння сина вдови Наінської, Христос в долі Марфи і Марії… З верху в голубій стрічці, яка охоплює собор, зліва на право золотими буквами - Православний Символ віри. І як звершення на вівтарній стіні зображення Божої Матері в вогняному стовпі.” [6ст.85].

Розписував храм на початку ХІХ століття львівський художник Лука Долинський, а через деякий час в 1874р. (після пожежі) відновлювали розпис академік Васильєв з лаврськими іконописцями. Окремі роботи виконував скульптор М. Палієвський. Іконостас виготовлений за проектом академіка Несторова. В ньому 32 ікони, написаних академіками Лавровим, Горбуновим і Васильєвим.

Собор побудований (1771-1781рр.) на місці старого Почаївського храму, за проектом архітектора Готфріда Гофмана у стилі пізнього барокко. Собор оберігає в собі дві святині Лаври - стопу Божої Матері і її чудотворну ікону.

Церква Великомучениці Варвари.

Храм був побудований і освячений в ім'я великомучениці Варвари в 1887р. як трапезна церква, яка і по цей день служить простою їдальнею для монахів. Вона нероздільно пов'язана з Братським корпусом.

Царські Ворота виготовлені умільцями монастиря, ікони написані в Лаврській майстерні. З іконостасом поєднується і весь розпис храму. На стінах зображені сторінки Старого і Нового Завіту. Над вхідними дверима зображений спаситель, який нагадував п'ятьма хлібами і двома рибинами п'ять тисяч чоловік.

Богослужіння в цьому храмі служаться тільки в великі свята і в дні Святої Семидесятниці.