Історіографія исторії Болгар

П. НІКОВ (1884-1938 рр.) - досліджував історію другого Болгарського царства, автор праць про відносини з угорцями, татарами, 3 історії північно-західних земель в ХШ-ХІV ст.

Першим розпочав наукове вивчення епохи османського завоювання. Першим з болгарських істориків написав узагальнюючу працю про національно-церковний рух, показав його політичний та національно-визвольний характер. Вважав головною причиною виникнення цього руху ідею створення самостійної болгарської церкви, що спиралася на середньовічну традицію, яку розвивали Паісій Хілендарський та інші ідеологи національного відродженням. Недооцінював соціально - економічні чинники розвитку суспільства.

Приклав багато зусиль для видання корпусу джерел з історії середньовічної Болгарії.

І. САКИЗОВ (1895-1935 рр.) - знаходився під впливом марксистської ідеології. Видав в Берліні німецькою мовою працю з історії болгарської економіки, в якій висвітлювався економічний розвиток країни з давніх часів до визволення від османського іга.

Напередодні ІІ світової війни набули поширення націоналістичні ідеї.

Б. Йоцов зображав відродження болгарського народу як безперервний процес розвитку національного духу, аж до сучасних автору часів.

МАРКСИСТСЬКИЙ НАПРЯМОК

Д. БЛАГОЄВ (1856-1924 рр) - фундатор напрямку, політичний діяч, засновник соціал-демократичної робітничої партії, поділяв погляди В. Леніна. У своїх працях політичного характеру торкався питань історії країни. Прагнув створити концепцію болгарської історії згідно формаційної схеми, щоб довести існування капіталістичних відносин.

В циклі статей "З минулого болгарського народу" детально розглядав проблеми середньовічної історії, зокрема генези давньоболгарської народності, формування прошарку залежних селям, становища народних мас тощо. Зробив висновок про існуванню феодальної формації.

Низку праць присвятив проблемам нової історії. Вважав початком національного відродження середину ХVШ ст., просвітницький рух та церковно-національну боротьбу оцінював як прояв інтересів буржуазії. Захоплено писав про Х. Ботева та В. Левського. Значну увагу приділяв соціально-економічній проблематиці, зокрема питанням розвитку землеробства і ремесла, промислового виробництва, формування пролетаріату.

Досліджував історію поширення в Болгарії соціалістичний ідей, зупинявся на оцінці політичних подій возз'єднанню північної та південної Болгарії в 1885 р., значення Балканських війн, тощо.

Г. БАКАЛОВ (1873-1939 рр.) - перебував в еміграції в СРСР в 30-х роках. Проаналізував діяльність діячів болгарського революційного руху в праці "Наші революціонери: Раковський, Левський, Ботев". В політичній біографії Д. Благоєва висвітлив історію болгарського робітничого руху в 1891-1922 рр., першим розпочав вивчення болгарсько-російських революційних зв'язків. Оцінки історичних та політичних подій керівника Комуністичної партії Г. Димитрова, її діячів Х. Кабакчієва, Ж. Натана лягли в основу марксистської концепції історії Болгарії, яка стала пануючою після вересня 1944 р., коли до влади прийшли комуністи.

В розвитку болгарської історичної науки протягом 1944-1989 рр. розрізняють декілька етапів. В період з 1944 р. до середини 50-х років здійснювався перехід на позиції офіційної марксистської методології, зміна проблематики досліджень, привернення уваги до історії робітничого і комуністичного руху, народних повстань і протестів. Було створено центри наукових досліджень - Інститут болгарської історії, Болгарської академії наук в 1950 р. та інститут історії Болгарської комуністичної партії, при центральному комітеті БКП в 1953 р., систему державних та партійних (БКП) архівів.

Було проведено наукові дискусії з питань вивчення національної історії за формаційним принципом.

Видавався науковий часопис з історії. Серед Європейських країни, в яких при владі знаходилися комуністи, в Болгарії прагнули до найтісніших зв'язків з СРСР, що почасти виливалося у копіюванні всього радянського.

З усіх європейських країн лише макет двотомної "Історії Болгарії* обговорювався в СРСР в 1954 р. Після XX з'їзду КПРС в 1956 р. відбулася певна лібералізація суспільного життя в Болгарії, почався новий етап розвитку історіографії. Проблематика досліджень охопила всі періоди болгарської історії, зокрема найдавніший, активізувалась діяльність по виявленню та публікації історичних джерел, збільшилася кількість наукових історичних періодичних видань. В 1964 р. було відновлено діяльність Болгарського історичного товариства, відбувалися його з'їзди, конференції, семінари.

В 1968 р. керівництво комуністичної партії ухвалило рішення про підготовку та видання багатотомної “Історії Болгарії", що значно активізувало діяльність вчених, наукових установ та організацій.

В 1972 р. було створено Єдиний Центр науки та підготовки кадрів з історії, який сконцентрував наукові сили академічних, вузівських та інших установ.

Позитивно відбилося на розвитку історичної науки святкування в 1981 р.1300 - річчя Болгарської держави, якому було надано всенародного характеру, підготовка та проведення в 1986 р. другого міжнародного конгресу белетристики. Побачили світ нові спеціалізовані виданні наукової періодики, серії документальних публікацій, зокрема "Джерела болгарської історії". Слід відзначити велике значення бурхливої діяльності академіка Людмили Житкової для розвитку гуманітарних наук, зокрема історії, в 70-х роках. На жаль, цю діяльність припинила автомобільна катастрофа.

За часи комуністичного правління болгарська історіографія досягла значного розвитку в дослідженні національної історії.

На марксистських методологічних засадах висвітлювалась давня історія болгарського народу.

Д. АНГЕЛОВ у праці "Богомільство в Болгарії (1947 р), яку неодноразово перевидавали, охарактеризував це явище X-XІV ст. як масовий антифеодальний народний рух, створив його періодизацію.

Йому ж належить праця "Утворення болгарської народності" (1971 р) в якій досліджується, складний етногенетичний процес з часів франкійців до кінця IX - початку Х ст. Автор вказує на перевагу слов'янського елементу серед інших етносів, що брали участь в цьому процесі.

Низка праць присвячена проблемам розвитку феодалізму в Болгарії в ХШ-ХІV ст., середньовічної культури, відносинам з Візантією та Волощиною.

І. ДУЙЧЕВ - продовжував розпочаті в першій половині 40-х рр., дослідження, політичної та духовної історії болгарського народу, серед них проблеми утворенням Болгарської держави, взаємовідносини слов'ян і протоболгар, діяльність церкви, релігійні течії, розвиток культури Другого Болгарського царства. Видав декілька історичних джерел, які раніше не вивчалися.

А. БУРМОВ присвятив ряд праць проблемі залежного населення в Болгарії ХШ-ХІV ст., політичній історії країни в ХІV ст. В працях "Утворення Болгарської держави" (1931 рр.), “До питання про відносини між слов'янами та протоболгарами в VП-ІХ ст. ”. (1954 р) показав закономірність становлення болгарської держави, роль різних етнічних елементів в цьому процесі.

В. ТИПКОВА-ЗАІМОВА в монографії "Навали та етнічні зміни на Балканах в VІ-VП ст." (1966 р) висвітлювала історію Болгарії в контексті загально регіональних проблем та етнічних процесів.

В. ГЮЗЕЛЕВ досліджував проблеми духовного розвитку, соціально - політичну структуру часів раннього середньовіччя. Монографія "Князь Борис Перший. Болгарія в другій половині IX ст." (1969 р) присвячена запровадженню християнства.

Г. ЦАНКОВА-ПЕТКОВА вивчала часи візантійського панування, проблеми соціально - економічного розвитку в праці "Про аграрні відносини в середньовічній Болгарії ХІ-ХІІІ ст." (1964 р). Опублікувала дослідження про часи Асенів.

П. ПЕТРОВ видав дослідження про боротьбу болгарського народу проти хрестоносців, про керівника селянського повстання ХШ ст. ІВАЙЛА, про перше Болгарське царство, а С. ЛІШЕВ - монографію “Болгарське середньовічне місто - суспільно-економічні риси." (1970 р)

І. БОЖІЛОВ - опублікував праці про історію Х-ХП ст., зокрема "Болгарія та Візантія на нижньому Дунаї наприкінці Х ст." (1977 р.).

Інтенсивно досліджувалася історія Болгарії під османським гнітом та проблематика національного відродження.

Б. ЦВЕТОВА на основі вивчення джерел, особливо османського походження, детально досліджувала період ХV-ХVШ ст. В її працях охарактеризовано розвиток Болгарії та становище населення в цей період, характер османської держави, визвольна боротьба народу. Розкрито суть османського феодалізму, етапи його розвитку, причини кризи. Найважливіші праці - монографії "Надзвичайні податки та державні повинності в болгарських землях під турецькою владою” (1958 р), "Народ непохитний" (1968), "Пам'ятна битва народів" (1969 р)

Розвиток землеволодіння, визвольна боротьба Болгар висвітлюється в праці В. МУТАФЧІЕВОІ "Аграрні відносини в османській імперії" в ХV - ХVІ ст." (1962 р.)

Н. ТОДОРОВ здійснив комплексне дослідження соціально-економічного розвитку болгарських земель в складі Османської імперії. Генеза капіталізму в Болгарії, особливості цього процесу, гальмуючий вплив на нього османського режиму висвітлено в праці “Про найману працю в болгарських землях в середині XIX ст." (1959 р) Проблемі взаємовідносин грецького та болгарського народів в боротьбі за визволення, присвячена праця "Філікіетерія та болгари" (1965 р).

Ж. НАТАН в праці "Економічна історія Болгарії", яка була доопрацьована і перевидана в 1957 р., велику увагу приділив проблемі переходу суспільства від феодалізму до капіталізму.

Д. КОСЄВ видав в 1951 р. узагальнюючу працю "Лекції з нової болгарської історії, в якій з марксистських позицій висвітлив період національного відродження. В монографії "До історії революційного руху в Болгарії в 1867-1871 рр." (1958 р)" досліджувалися проблеми ідеології національно-визвольного руху.

В інших працях аналізувалися політичні погляди Паісія Хілендарського, Г. Раковського, характер Квітневого повстання 1876 р.

А. БУРМОВ досліджував історію національно-визвольного руху через діяльність організацій та революціонерів в працях "Христо Ботев в оцінці своїх сучасників” (1945 р), "Болгарський революційний центральний комітет" (/1950р) детальне висвітлення окремих питань національного відродження відображено в колективних працях "Квітневе повстання 1876 р." (1966 р) та "Визволення Болгарії ж 1878 р". (1970 р).

Міжнародні аспекти національно-визвольної боротьби, взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників досліджували декілька учених. Цій темі присвятили монографії Х. ХРІСТОВ "Визволення Болгарії та політика західних держав" (1968 р), К. КОСЄВ "Бісмарк. Східне питання та болгарське визволення" (1947), С. ДАМ'ЯНОВ в працях про болгарсько-французькі відносини тих часів

В. ПАСКАЛЕВА вивчала торгово - економічні зв'язки болгарських земель з Австрійською імперією та Францією, етапи формування болгарської нації. Ролі жінок у визвольному русі висвітлена в дослідженні "Болгарка у Відродженні" (1964 р)

К. ШАРОВА проаналізувала процес формування, поглядів та діяльність Л. Каравелова в праці "Любен Каравелов та болгарський визвольний рух 1860-1867 ". (1970 р)

Н. ГЕНЧЕВ присвятив монографію "Болгарська відродження" (1978 р) та ряд праць присвячених допомозі Росії, російсько-болгарським культурним зв'язкам в період визвольної боротьби.

З. МАРКОВА в книзі "Болгарський церковний національний рух до Кримської війни" (1976 р) та інших працях здійснила всебічне дослідження боротьби болгарського народу за свою помісну незалежну церкву. Історія країни з кінця XIX - в першій половині XX ст. вивчалася з яскраво визначених офіційних ідейно-політичних позицій.

Д. КОСЄВ монографію "Вересневе повстання 1923 р. ", видану в 1954 р. переробив для другого видання в 1973 р.

В. ХАДЖІНІКОЛОВ досліджував відносини Болгарії та СРСР до 1944 р., зокрема в праці "Економічні відносини та зв'язки між Болгарією та Радянським Союзом до 9 вересня 1917-1944" (1956 р).

Привертали увагу теми робітничого руху, боротьби проти існуючого ладу, зокрема в роки другої світової війни.

М. ІСУСОВ видав монографію "Революційний профспілковий рух в Болгарії. 1903-1912 " (І962 р), Х. ХРИСТОВ - "Революційна криза в Болгарії в 1918 - 1923 рр., (1957 р), П. ШТЕРЕВ "Спільна боротьба болгарського та грецького народів пройти гітлерівської окупації " (І969).

А. ВЕЛЕВ, В. ГЕОРГІЄВ, І. ДІМІТРОВ, Д. ПЕТРОВ, С. РАДУЛОВ, Х. СТЕФАНОВ, Б. ГРИГОРОВ, Г. РАДЄВ - досліджували проблеми політичної структури Болгарії, діяльності політичних партій, крім комуністичної, в 20-40-і роки, їх взаємини з правлячим режимом.

Велика кількість праць присвячена історії комуністичної партії, протягом її існування, діяльності її керівників, соціально - економічним та політичним перетворенням за часи перебування при владі комуністичної партії, радянсько-болгарським відносинам в цей період. Для них характерні однобічний підхід у висвітленні проблем, апологічна оцінка діяльності БКП та відносин з СРСР.

До узагальнюючих колективних праць з ціеї проблематики належать - "БКП та будівництво народно - демократичної держави (9 вересня 1944 - грудень 1948 р)" (1967 р), "Болгарія в епоху соціалізму" (1981 р), "Історія БКП" (декілька видань).

С. СТЕФАНОВ, Н. ІРІБАДЖАКОВ, М. ВЕЛЕВА, опублікували в 60-70 роках низку праць з проблем методологів та історіографії.

Підсумком розвитку історичної науки в Болгарії на початку 90-х рр. XX ст. було видання узагальнюючих праць - "Історія Болгарії" - двотомника в 50-х рр., тритомника в першій пол.60-х рр.5 томів багатотомного видання до 1986 р.

Після відходу комуністів від влади наприкінці 80-х років, в історичній науці встановився плюралізм в сфері методології, оцінок історичних подій та явищ. Почалось дослідження нових проблем, чому сприяла більша доступність вчених до матеріалів архівів. Найбільше публікацій присвячено окремим питанням історії комуністичної партії.

М. ІСУСОВ у статті "Про деякі сучасні оцінки найновішої історії Болгарії" привертає увагу до ваги такого чинника, як політика СРСР при приході до влади комуністів в вересні 1944 р. В праці "Останній рік життя ТРАЙЧО КОСТОВА" висвітлюється тема політичних репресій після другої світової війни.

Ця ж тема розглядається в монографії П. ЦВЕТОВА "Терористична хвиля 1946 р." та інших публікаціях. Цей дослідник вивчав проблему підготовки в СРСР діячів, які згодом очолили керівництво Болгарією, зокрема в статті "Димітров, Гітлер, Сталін".

В. МІЧЕВ поставив за мету переосмислити роль царя Бориса, монархії в цілому в історії Болгарії, суть так званого “безпартійного режиму” І934-І944 рр. В низці досліджень характеризуються як історична несправедливість територіальні втрати Болгарії внаслідок обох світових війн, зокрема Західної Фракції. Висловлюються докори Росії - СРСР за відсутність дипломатичної підтримки в цьому питанні. Про це йде мова в працях С. ТРІФОНОВА "Антанта у Фракції. 1919-1920 р. ", А. КУЗМАНОВОІ "Від Ноя до Крайови. Питання південної Добруджі в міжнародних відносинах 1919-1920 рр. ", С. АНЧЕВА - "БКП та добруджанське питання. 1919-1923 " та інших публікаціях. В сучасний період болгарські вчені прикладають значні зусилля, щоб вивести національну історіографію на світовий рівень розвитку історичної науки.

1. "Историография истории южных и западных славян" - М, 1987, с.44-49, 88-94, 121 - 143.

2. "Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки". - М., 1990, с.463-469.

3. Волков В.К." Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы" - "Новая и новейшая история"-1991,-№ 4.

4. Копилов С.А. Проблеми історії слов'янських народів в історичній думці України (остання третина ХУІІ - початок ХХ ст). - Кам'янець-Подільський, 2005. - С.117-118;

5. Павленко В. Діяльність болгарської дипломатичної місії в Україні (1918 - 1919 рр.) // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1993. - Вип.45. - С.4-6, 9, 11-13;

6. Полещук Т.С., Чорній М.В. Роль М. Драгоманова в українсько-болгарських взаєминах. // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1992. - Вип.44. - С.40-45;

7. Радоєв Д. “Болгаристика - наука про Болгарію” - “Український історичний журнал ”. - 1990. - № 3.

Страницы: 1, 2