Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків

У 1964 р. за ініціативи Жана-П'єра Вернана (Jean Pierre) і П'єра Відаль-Наке (Pierre Vidal-Naquet) утворено Центр порівняльних досліджень стародавніх суспільств ім. Луїса Герне (Centre Louis Gernet de recherches comparйes sur les soiйtйs anciennes). Керуючись здобутками школи французької соціології та антропології, зокрема працями Л. Герне і І. Мейсона, дослідники основне своє завдання вбачають у дослідженні релігійної практики, іконографії, філології, філософії, механізмами генерації та обміну знань у стародавніх народів. Їх порівняння дозволить глибше зрозуміти історію стародавнього Сходу та древньої Греції. Тогочасними директорами центру були Ж.-П. Вернан та П. Відаль-Наке - відомі історики в галузі історії античної Греції та історичної антропології. 1973 р. вони написали спільну працю „Міф і трагедія в Стародавній Греції”. Ж.-П. Вернан свого часу брав участь у Русі Опору, знаний він також іншою своєю працею „Міф і думка греків: етюди історичної психології” (1971).

1965 р. в межах Центру історичних досліджень утворено Центр середньовічної археології (Centre d'archйologie mйdiйvale), керівником якого став Жан-Марі Песе (J.-M. Pesez). Формування дослідницького колективу Центру відбулося завдяки дослідженням Ф. Броделем покинутих і залишених сіл за участі археологів польського Інституту історії матеріальної культури.

Яскравим прикладом практичної реалізації заклику школи „Анналів” до міждисциплінарних досліджень слугує заснування у 1968 р. Групи соціальної географії (Groupe de gйographie sociale), яка поставила своїм завданням вивчити простір і територію у різних аспектах: як теоретичні чи логічні конструкції, як фактор динаміки суспільних подій, до того ж останній розглядається в різних масштабах від локального до глобального, різних хронологічних і географічних межах.

З 50-х рр. у французькій історіографії формулюється також спеціальна програма „культурних ареалів” (aires culturelles). Під імпульсом праць Ф. Броделя і К. Елле та керуючись практикою американських університетів, програма передбачала вивчення сучасних народів через культурно-цивілізаційних зріз їх історії. З цією метою знову ж таки починають створюватися науково-дослідні центри, що концентрують увагу на історії різних країн, починаючи з Латинської Америки і закінчуючи Китаєм чи ісламськими народами.

Звичайно, окрім пошукових інститутів, не слід забувати власне про журнал „Аннали”. В цей час він стає визнаним патріархами історії лідером наукового історіописання, виразником вже усталених ідей та інструментом постулювання та утвердження нових традицій. Читацька аудиторія „Анналів” цього часу досягає небаченої кількості, а праці представників школи „Анналів” масово тиражуються як в самій Франції, так і за її межами.

В 50-60-і рр. поряд з Ф. Броделем другим великим авторитетом французької історичної науки вважається Ернест Лябрусс (1895-1988) Деякі дослідники виділяють у Франції 40-60 рр. окрему школу соціально-економічних досліджень, засновану Ф. Сіміаном, і очолювану в цей час Е. Лябруссом (див. наприклад: ). Проте більшість схильна відносити Е. Лябрусса до анналівської традиції в силу задекларованих М. Блоком і Л. Февром пріоритетів соціальної та економічної історії.. Основними працями цього історика вважаються „Нарис коливань цін та доходів у Франції ХVІІІ ст.” (1933) та „Криза французької економіки в кінці старого режиму та на початку революції” (1944).

В 1945 р. Е. Лябрусс очолив кафедру економічної історії в Сорбонні, яка залишалася вакантною після загибелі М. Блока, і реорганізував її в кафедру економічної та соціальної історії.

Досліджуючи стан суспільства та населення Франції ХVІІІ ст., він висунув концепцію, згідно якої французьку економіку ХVІІІ ст. слід вважати „економікою старого типу”, що заснована на домінуванні сільського господарства та пов'язаних з ним промислів, зі слабко розвиненою торгівлею та шляхами сполучення. Провідною галуззю промисловості у той час була текстильна, а основним продуктом харчування - хліб. Ця „економіка хлібу і текстилю” неодноразово відчувала „кризи старого типу”, які викликалися, головним чином, неврожаями, зростанням ціни на хліб і наступним збідненням населення. Саме такі тривалі цикли економічного розвитку, які визначалися змінами ціни на хліб та реальної заробітної плати, були визначальними для суспільно-політичного життя.

В подальшому вивчаючи вже історію ХІХ ст., Е. Лябрусс розвивав свою теорію економічних циклів, пояснюючи революційні зміни у французькому суспільстві (Велику французьку революцію, революцію 1948 р.) саме як наслідок попередньої „кризи старого типу”.

Е. Лябрусс був організатором і одним із авторів колективної праці „Аспекти кризи і депресії французької економіки в середині ХІХ ст.”, а потім разом з Ф. Броделем став організатором та редактором фундаментальної „Економічної та соціальної історії Франції” в 4 томах (1977-82). Е. Лябрусс очолював Міжнародну комісію з історії соціальних рухів і соціальних структур, головою Товариства з історії революції 1848 р. За його ініціативи чи участі були створені Центр вивчення історії синдикалізму Франції, Французький інститут соціальної історії, журним „Соціальний рух”.

Е. Лябрусс чудово розумів необхідність практики спільних досліджень та колективного вирішення проблем. Послідовність та наступність вивчення проблеми для нього лежала швидше у площині традиційних зв'язків вчитель-учень, але це вдавалася йому блискуче.

В 1955 р. Е. Лябрусс очолює грандіозний проект розвитку французької історичної науки крізь призму з'ясування ґенези сучасного капіталізму. Офіційне озвучення його відбулося на Міжнародному конгресі історичних наук в Римі. В основу проекту було покладено десятки дисертацій учнів Е. Лябрусса, кожна з яких була присвячена висвітленню певного елементу соціально-економічної історії Франції ХVІІІ ст. Ці дослідження нерідко обмежувалися рамками однієї провінції, департаменту чи навіть міста, сектором матеріального чи соціального життя, однією професію тощо.

Вдале завершення такого дослідження було однією з причин, завдяки яким соціальна та економічна історія стала провідним напрямком у дослідженнях школи «Анналів»Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. -С. 37; Ревель Ж. Исторические и социологические науки во Франции. На примере эволюции школы Анналов // Новая и новейшая история. - 1998. - №5. - С. 93 .

Плеяда вихованців Е. Лябрусса продовжила справу вивчення економічної історії. Варто згадати, наприклад, дослідника історії французького капіталізму, професора Ж. Був'є (1920-1987), автора докторської дисертації про банк «Ліонський кредит» (1961); В. Жилля, автора дисертації з історії банка Ротшильдів (1965), М.Леві-Лебуайє - роль європейських банків в процесі індустріалізації Європи в першій половинні ХІХ ст. (1965) тощо Историческая наука в ХХ в. Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки / Под ред. А. И. Патрушева. - М., 2002.

Завдяки своїй активності та опануванню провідних викладацьких кафедр лідери руху «Анналів» приступити до формування розвинутої школи та її інституалізації у процесі глибоко реформування науково-освітньої системи у Франції. Внаслідок цього «наступу» впродовж повоєнного десятиліття «нова історична наука» стала провідною течією у французькій історіографії. Переконливим показником зростання авторитету «Анналів», окрім всього іншого, було те, що вже у 1961 р. 41% від загального числа захищених у галузі історії докторських та магістерських дисертацій охоплювали проблеми, популяризовані цим часописом.

Наприкінці 50х рр. науковці школи «Анналів» стали відігравати провідну роль у експертних та спеціалізованих радах захисту з історії Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 37.

Наприкінці 50-х - в 60-ті рр. у Франції з'являються періодичні видання, які декларують своєю метою дослідження суспільства та економіки. Це - «Сільські дослідження», «Огляд нової та новітньої історії», «Людина: французький огляд антропології», «Аннали історичної демографії». У 60-ті рр. провідні науковці школи «Анналів» стають постійними гостями телевізійного ефіру і навіть створюють як Е. Лє Руа Ладюрі, власні цикли програм, присвячені новій історичні науці.

Зрештою, блискучий успіх історіографічного напрямку, пов'язаного з «Анналами», відповідав духові часу й був зумовлений широкою трансформацією світу та уявлень людини про нього. Стрімкий розвиток науки та технології упродовж життя лише одного покоління дозволив перемогти відстані, які тисячоліттями розділяли людей, зробили світ мобільним, урбанізованим, глобальним у безпосередньому розумінні цього слова. Історія, як і світ, мусила бути глобальною, всеохоплюючою, тотальною. Тож не дивно, що у центрі уваги Ф. Броделя та його послідовників опинилися початки сучасного світу, елементи якого починають формуватися близько 1500 р. Основною відмінністю нового часу від доби середньовіччя стало, на погляд Ф. Броделя, поширення прагнення до поліпшення умов життя, оточення себе зручними і престижними речами, становлення цивілізації матеріальних благ.

Висвітленню цього процесу присвячена трьохтомна праця «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. ХV - ХVІІІ ст.» (Париж, 1970-1979). Її створенню Ф. Бродель присвятив понад 20 років наполегливої праці. Задум дослідження полягав у відтворенні єдності історії людства, яка ґрунтувалася на єдності матеріального життя. Це передбачало, що все побачене мусить відповідати світовому масштабу

Відтак проект Ф. Броделя вражає своєю грандіозністю: він прагне відтворити загальну картину матеріального життя 4 континентів (Європи, Азії, Африки, Америки) у продовж чотирьох століть, з'ясовуючи при цьому, коли, де й чому відбувалися «розриви старої системи» (феодального ладу) та як зароджувалися і розвивалися капіталістичні відносини та матеріальна цивілізація Могильницкий Б. Г. Междисциплинарный синтез: Уроки школы «Анналов» // www.klio.tsu.ru. Щоб досягти поставленої мети, Ф. Бродель моделює пласти економічної історії - щоденне матеріальне життя, ринкову економіку та елементи капіталізму (1-2 томи), які синхронізує (за апробованим ним ще в «Середземномор'ї» методом) з хронологічною моделлю економічного життя (починаючи від географічних і кліматичних умов до аналізу складу населення, технології виробництва, обміну, ролі міст та соціопрофесійного поділу).

Історія людства ХV - ХVІІІ ст. постає в «Матеріальній цивілізації» як складний ланцюг змін, домінуючих на певному етапі історичного розвитку «світів-економік», прив'язаних до певних географічних регіонів.

Оскільки поняття «світ-економіка» є оригінальним у Ф. Броделя і в подальшому буде користуватися значним «попитом» серед істориків, хотілося б зупинитися на ньому трохи детальніше. Взагалі-то в книзі Ф. Броделя два співзвучні терміни - «світ-економіка» і «світова економіка». Однак якщо під світовою економікою розуміється економіка всього світу взятого в цілому, то під виразом світ-економіка Ф. Бродель розумів економіку лише певної частини нашої планети в тій мірі, в якій вона утворювала економічне єдине ціле. Термін «світ-економіка» має три найважливіші ознаки. Цей світ займає певний географічний простір, має свої кордони, які, хоч і повільно, змінюються. Через значні проміжки часу відбуваються невідворотні прориви цих кордонів. Так сталося, наприклад, в результаті Великих географічних відкриттів кінця ХV ст.

Світ-економіка завжди має полюс, центр який представлений пануючим містом, в минулому містом-державою, нині економічною столицею (наприклад, в США - це Нью-Йорк, а не Вашингтон). однак в межах світу-економіки можливе існування, і то навіть протягом тривалого часу, двох центрів (наприклад, Рим і Александрія епохи Августа, Антонія і Клеопатри, Венеція і Генуя часів війни за Гавань Кьоджа (1378-1381); Лондон і Амстердам у ХVІІІ ст.).

Будь-який світ-економіка складається з ряду концентрично розміщених зон. Серединну зону складає область, розташована навколо центру. Далі, навколо серединної зони розміщуються проміжні зони. І, насамкінець, - величезна периферія, яка в поділі праці, що характеризує світову економіку, є не учасницею, а підлеглою і залежною територію.

Ці співіснуючі між собою економіки, пов'язані досить обмеженими обмінами, ділять між собою майже весь населений простір планети, виключаючи ту територію, де торгівля слабко розвинена. Повільно деформується, світи-економіки відображають глибину історію світу, яка є нескінченою тяглістю зміни та взаємодії різних «світів» у просторі і часі. Кожен з цих світів Ф. Бродель аналізує у всіх його зрізах, на всіх рівнях, тобто тотально.

Тотальний, або «глобальний» підхід, за Ф. Броделем, це не претензія історика на пояснення історії всього світу, а лише заявка на дослідження певного його фрагменту в конкретній просторово-часовій площині, заявка, яка, однак, потребує неодмінного висвітлення істориками всіх без винятку рівнів функціонування даного суспільства Афанасьев Ю. Н. Фернан Бродель и его виденье истории // Новая и новейшая история. - 1985. - № 5. - С. 68-69.

Центральним поняттям роботи є «цивілізація», під якою Ф. Бродель розуміє розміщений на певній площині й у хронологічній тривалості континуум, що характеризувався внутрішньою єдністю і незмінністю ознак. Цивілізація, як показав Ф. Бродель у «Середземномор'ї», розвивалася у трьох часових потоках, найважливішим з яких був «час довгої тривалості». Ф. Бродель слушно відзначав, що зрозуміти ґенезу сучасної капіталістичної цивілізації неможливо без розгляду цього процесі у дуже тривалому часовому проміжку. Задовго до появи капіталізму його заповідали численні ознаки: зростання міст і обмінів, поява ринку праці, згуртованість суспільства, поширення грошей, зростання виробництва, торгівля на великі відстані. Ф. Бродель зазначав, що чимало істориків починають історію капіталізму з ХVІІ - ХVІІІ ст., ототожнюючи його зі спалахом промислової революції. Але навіть за такої короткої перспективи мова їде про три - п'ять століть і, отже, про структуру довгої часової протяжності - це послідовність рухів, що поновлюються з варіаціями та зворотними рухами, з погіршеннями, пристосуваннями, покращеннями, стагнаціями - соціологи кажуть про структуризацію, деструктуризацію, реструктуризацію. Зміни в таких структурах зазвичай протікали довгими ритмами, а їх еволюцію Фернан Бродель розумів як циклічність у всіх виявах. Циклічність є характерною ознакою передусім економічного життя: вивчення кривих і графіків цін, зарплатні, народжуваності, смертності, міграцій, обміну, виробництва є можливим лише у тривалому часі (десятки і сотні років). Констатуючи це, Фернан Бродель наслідує методологічні погляди Е. Лябрусса. Водночас він стверджує, що циклічному розвиткові підпорядковані й такі прояви цивілізації, як технології, політичний лад, духовність, наука, освіта, а також - вперта боротьба людини з навколишнім середовищем.

Відтак основними дійовими особами дослідження Фернана Броделя стають не особи і навіть не колективи, а змодельовані форми їхньої діяльності - «структури». Структура, за Фернаном Броделем, це будь-яка змодельована істориками реальність минулого, яка протистоїть «часові довгої тривалості» й залишається, незважаючи на дію природних, біологічних, соціологічних факторів, незмінною у своїй основі продовж життя кількох поколінь Грабски А. Фернан Бродель: вопросы методологии истории // Новая и новейшая история. - 1990. - №5. - С. 196-198. Найвагомішою структурою, за Ф. Борделем, є сама цивілізація.

Саме з втілення історіографічних поглядів Фернана Броделя почався новий, характерний більше для наступного етапу, тип дослідження, втіленням якого слугують багатотомні видання певної тематики як результат спільної роботи кількох дослідників.

Вже в 60-х рр. розпочався проект серії монографій «Великі цивілізації», окремі частини якого писали учні Фернана Броделя. Наприклад, у 1964 р. з'явилася книга Жака Ле Гоффа, присвячена цивілізації середньовічного Заходу V - ХІV ст. У центрі уваги дослідника описали простір і час у сприйнятті та житті людей середньовіччя, їхнє матеріальне життя, соціальна система, колективна психологія. Однак головним об'єктом свого дослідження Ж. Ле Гофф вважав просторово-часові структури, які «утворюють кадр будь-якого суспільства і будь-якої культури».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5