Історико-краєзнавче дослідження міста Березне (Рівненської області)

У 80-х роках було побудовано ґуральню, пивоварний завод, водяний млин, сукновальню на р. Случ, два тартаки, цегельний завод, два парових млини. Крім новозбудованих, на Случі працювало ще кілька водяних млинів. Тому я хочу детальніше розповісти про роль і місце млинів в системі поміщи-цького господарювання. Млин був власністю поміщика і знаходився у наслідному володінні мельника. За звичай мельник його і будував. Після побудови млина протягом деякого часу (2 роки або дещо більше) мельник користувався всіма прибутками від нього, потім отримував одну третю прибутку, а решта йшла на користь власника маєтку. Плата за помол встановлювалася поміщиком Селяни мусили молоти зерно тільки в млині поміщика - це була одна з їх повинностей. Мельник брав збір за помої «мірою звичайною» і регулював чергу під час напливу людей. Він також зобов'язаний був утримувати млин і греблю в хорошому стані. Мельники на той час були доволі заможними людьми, а поміщикам млини приносили значний прибуток Без них не могли працювати винокурня і пивоварня, утруднювалась відгодівля худоби.

В Другій половині ХІХ століття спостерігається швидке зростання кількості мешканців Бережного. В 1881 році їх бул0 2132, а на 1887 рік було 220 дворів православних з 1798 жителями, «римо-католицьких 66 душ обох статей і євреїв 2171 душа», тобто в містечку вже нараховувалось 4035 мешканців. Проте, починаючи з 90-х років, ситуація змінюється До цього спричинилося введення в дію у вересні 1885 року залізниці, що зв'язала Рівне з Лунінцем. Вона стає головним видом транспорту, на неї переноситься основний вантажопотік. Водний шлях втратив своє колишнє значення основної транспортної магістралі. Сплав лісу і рух торгових суден по Случі поступово припиняється. В результаті Березне яке знаходилося порівняно далеко (18 верств) від залізниці, перестало бути торговим центром і річковим портом. Підприємства закривалися, а ті, що були знищені чи пошкоджені пожежами, не відбудовувалися. Березне стало звичайним селом, лише за традицією його продовжували іменувати містечком.

В XX столітті Березне хоч і втрачає своє економічне значення, але в судово-адміністративному відношенні стає другим повітовим містом після Рівного. Перед самою війною намітились нові перспективи економічного розвитку Березного. Губернським комітетом було прийнято ряд рішень про фінансування будівництва кількох господарських об'єктів, однак війна не дозволили здійснити наміченого.

Ось як характеризував наступне десятиріччя Тарас Бульба-Боровець: «Велика світова війна та революція хуртовиною пронеслися через поліські болота. Були в нас росіяни, австрійці, поляки, мадяри. Влада змінювалася щотижня, а поліські ліси шумлять собі по-своєму». Круговерть громадянської війни, до речі, досить широко відображена в «Історії міст і сіл Української РСР», завершилася підписанням в 1921р. Ризького договору між РРФСР і Польщею, Таким чином два окупанти поділили між собою здобич - стародавню Волинь. За кілька десятків кілометрів від Березного з'явились пофарбовані в червоний колір прикордонні стовпи -- за ними була «єдина і неподільна», одягнена, правда, в нову революційну одежину, але та ж за суттю.

Березне ж у складі західної частини Волині відійшло до Речі Посполитої Польської, апетити якої, теж, як і раніше, сягали «од може до можа».

За часів польської окупації Березне було центром Березнівської гміни Ровенського повіту. 1 січня 1925 року з нього було вилучено Деражне, Сте-пань, Костопіль, Березне, Людвипіль та утворено з них Костопільський повіт. За переписом 1921 року, в містечку проживало 5385 чоловік, нараховувалось 66 будинків. Колишню Березнівську волость поляки поділили на дві гміни - Березнівську і Людвипільську, Березне опинилося в демаркаційній лінії, тому мало зв'язки з Радянською Україною.

Через радянсько-польський кордон тікало дуже багато людей у Польщу. Спочатку це були колишні царські урядовці, поміщики, промисловці, купці та духовенство. Дещо пізніше, приблизно з 1925 року, серед втікачів з'явилися професори, інженери, агрономи, вчителі, службовці. Вони розповідали людям жахливі речі про більшовиць-кий режим. З 1930 року польсько-радянський кордон на Поліссі заливає нова хвиля втікачів. Між ними та прикордонними військами ДПУ велася справжня прикордонна війна. Це вже не були буржуї та інтелігенти, а звичайні робітники і селяни.

Тому навряд чи варто категорично стверджувати, що окупація Березного Польщею була виключно негативним явищем, особливо у порівнянні з більшовицькою окупацією Східної України. Так, поляки гальмували розвиток української мови, запровадили поліцейський режим, але все ж не додумались, як більшовики, організувати штучний голодомор, масовий терор, повсюдне нищення храмів.

2.5. Характеристика пам'яток історії та культури.

На Західній Україні продовжувався еволюційний розвиток економічного і суспільно-політичного життя. З 1921 по 1939 рік в Березному було збудовано приміщення магістрату, школу, міст через Случ, бойню, приміщення протипожежної частини, міський арешт. Діяла електростанція, вулиці містечка були забруковані на 75 відсотків, до станції Мок-вин і До Костополя двічі на день ходив автобус. В місті були лазня і пральня, два готелі, два ресторани. Діяли шкіряний та спиртовий заводи, 5 механічних млинів, 5 крупорушок, 3 тартаки, 6 олійниць, новозбудована броварня, більше 90 кустарних ремісничих майстерень, торгувало понад 150 крамничок. Більше половини мешканців Березного (440 дворів) були зв'язані з сільським господарством.

До містечка належало і 165 хутірських господарств. Загальна площа землі міщан становила 1429 десятин. Тільки 40 господарств мали ділянки від 7 до 10 десятин, решта володіли невеликими наділами, розкиданими в різних місцях. Після встановлення польської влади в Березному з'явилися великі польські пани, орендарі, адміністратори, шинкарі та різні підпанки, які були повтікали у роки революції. Найбільшими земельними власниками стали поміщики Еманішки, яким належав яринівський ліс, і пан Малинський, що володів 45 тисячами гектарів землі, в основному лісами.

Щодо селян, то їх було обкладено великим податком, над ними тяжіли значні недоїмки, вони іноді відмовлялись платити податки. Але польська влада намагалася не загострювати до крайнощів стосунків з місцевим населенням. Експлуатація робочого люду була необмеженою тільки на тих підприємствах, здебільшого дрібних, де не було профспілок. Профспілки ж у випадку посилення визиску організовували страйки і добивалися бодай часткового збільшення заробітної плати.

Складніші справи були з національними утисками. В магістраті Березного за даними 1927 року не було жодного українця. Обраними До магістрату могли бути лише ті особи, які на день виборів мали не менше 30 років і володіли (усно і письмово) польською мовою. Право обирати мали особи, яким виповнилося 24 роки.

У Березному було дві семирічні школи -- одна польська, друга українська. Однак в останній вживання рідної мови обмежувалося. У 1920-1935 роках директором тут був українець Микола Романкевич, а з 1935 на цю посаду було призначено поляка Сковронського. Крім названих, у містечку діяли три початкові єврейські школи, одна з них приватна. Духовні потреби березнівчани могли задовольняти у православному храмі, римо-католицькому костелі, п'ятьох невеликих синагогах.

В державних установах дозволялося розмовляти лише польською мовою. В наказі від 21 травня 1921 року воєвода Волинський Ян Кжановський писав, що вживати українську мову в будь-якій установі забороняється. Винні в порушенні цього наказу підлягали штрафу в розмірі 3 тисячі польських марок або арешту до шести місяців. Щоправда, не знайдено жодного документу, де були б зареєстровані випадки покарання за вживання української мови.

Поза всім тим поляки дбали про розвиток Березного. Про це свідчать дані про розподіл і використання міського бюджету, який в 1933-1934 рр. становив 49800 злотих. Так от, витрати на освіту склали 3835 злотих, або 7,8%, на охорону здоров'я - 3243 злотих (6,5%). Слід зазначити, що в місті діяв сеймиковий шпиталь на 24 ліжка, лікуван-я було платним і досить дорогим. Знаходився тут також притулок сестер Уршулинок, заснований при маєтку пана Малинського, який, правда, утримувався за його рахунок, та єврейський притулок для престарілих. На соціальне забезпечення з міського бюджету виділялося 2192 злотих і 1000 злотих -- на... протипожежну команду. Тут ще не враховані витрати на будівництво школи, яке фінансувалося за рахунок державного бюджету (30 тисяч злотих на рік).

Особливістю містечка Березне, яка виділяла його серед інших міст Волині, був національний і релігійний склад населення. Станом на 1927 р. за даними магістрату тут проживало 2900 міщан (без жителів, які мали земельні наділи). З них українці складали 1,3 відсотка (в гміні Березне - 75,8%), поляки - 4,3 відсотка (16,9%), росіяни - 0,4 відсотка, німці стільки ж (5.9%), чехи

- 0,6 відсотка і євреї - 93 відсотки (1,1%). В Березному була одна з най-міцніших єврейських общин на Волині. Вона мала як і повсюдно в Польщі закритий характер. На перший - план в ній висувалася іудейська віра і пов'язана з нею релігійна організація, яка ще називалася релігійною гміною.

Важливу роль в громадському житті євреїв відігравала мережа власних культурних і господарських організацій. В Березному найбільш популярним було відділення товариства «Тарбут», яке ставило за мету введення в єврейських школах мови ідіш і утримувало мережу власних освітніх центрів. Діяли також товариства опіки над сиротами та охорони здоров'я, спілки купців і промисловців, дрібних купців і ремісників, профспілки найманих робітників різних галузей. На початку 20-х років вся торгівля і ремесло знаходилися в руках євреїв. Вони були і власниками квартир, призначених для найму. В цей період і розпочинаються дії християн (католиків і православних), спрямовані на обмеження ролі, а тим самим і доходів євреїв. Найважливішим кроком було створення спілок селян і споживачів, які продавали і скуповували сільськогосподарські продукти без посередництва єврейських купців. Виникали промислові заклади і ремісничі майстерні, фундаторами яких були хри-стияни. В 1934 році в гміні діяло понад 60 нелегальних майстерень кравців і селян. В подальшому доля тисяч осіб єврейської національності була трагічною - їх по-варварському винищили німецько-фашистські окупанти.

В 20-30 роки в Березному діяли різні гуртки, організації революційного спрямування, які виступали проти польської влади. Члени організації «Українське Національне Відродження», створеної Т. Бульбою-Боровцем, більшість членів «Просвіти» боролись за створення незалежної демократичної держави проти поляків, комуністів, а пізніше німців і Червоної Армії. Деякі члени «Просвіти» підтримували - комуністів, комсомольців у їх прагненні до возз'єднання з Радянською Україною. «Просвіта» діяла легально, а організації національного і комуністичного спрямування переслідувались польською владою і змушені були знаходити спільну мову в Березі Картузькій - концтаборі, де в одній камері нерідко сиділи націоналісти і комуністи.

В Ровенській прокуратурі була заведена справа на жителів Березного Володимира Ількевича і Володимира Черниша, які в 1932 році розповсюджували комуністичну літературу. За це їх було заарештовано. Підпільно діяла молодіжна організація «Комсомол», яка складалась з 12 чоловік. В 1925 році вона була викрита, заарештовано і ув'язнено на короткі строки А. Менделя, Б. Шпетрика, М. Ельберта, Д. Шехеля, А, Чорноту, А. Коца, Я. Піахасовича, М. Тендер, А Ліберман, А. Поліщука, Г. Гендлера, X. Гендлер. Більше ця комсомольська організація не відроджувалась, поступово зникли і розмови про приєднання до Радянського Союзу.

Значно масовішим і активнішим був започаткований у 1926 р. осередок «Просвіти». Справжнім його натхненником був отець Миколай - священик Української Автокефальної Православної церкви. Отець Бухович глибоко знав нашу національну історію і з радістю передавав свої знання молодим просвітянам. Чимало корисних порад щодо організації просвітницької роботи давав директор української семирічної школи Микола Романкевич. Очолював осередок Яків Шнайдер, колишній вояк армії Симона Петлюри. Пізніше, з другим приходом більшовиків у Березне, він був мобілізований і загинув на фронті в 1944 р. Просвітяни організували читальню, хор, драматичний гурток.

В страшному для України 1933 році члени осередку зібрали схід мешканців Бережного - розповіли про голод в УРСР. Було зібрано для допомоги голодуючим кілька підвід зерна. Проте радянські прикордонники не пропустили валку, запевняли супроводжуючих, що жодного голоду на Радянській Україні нема.

В 1938 році поляки розігнали «Просвіту». Отець Бухович, Кирило Римар, Григорій Семенюк, Олександр Черниш потрапили в Березу Картузьку. 1939-й рік став роком великих змін у житті містечка. У вересні, після поразки Польщі у війні з Німеччиною, Сталін згідно з домовленістю з Гітлером ввів свої війська в Західну Україну. В Березне вони ввійшли 20 вересня. Раніше прийнято було вважати, що Червону Армію всюди зустрічали виключно хлібом-сіллю і квітами. Але так було далеко не всюди і не завжди. Хоч оборонна лінія Костопіль-Сарни була взята без жодного пострілу, на території Березнівського району відбулись розрізнені бої. Опір чинили польські військові і польське населення. Червоній Армії довелося з боями форсувати Случ біля Березного і Прислуча, сутички відбулися і біля Тишиці.

Замість повітів та волостей в радянську добу в Рівненській області було створено 30 районів, в тому числі і Березнівський. Почали діяти перевірені на сході республіки вольові, командно - адміністративні методи, а не економічні важелі, соціальні заходи і взагалі здоровий глузд. І хоч в господарському, культурному, політичному житті краю відбулися пе-вні зрушення, вони були затьмарені знищенням ні в чому не винних людей, поступовим укоріненням сталінського режиму, на зміну якому в 1941 р. прийшов фашистський.

Додатки

УКРАЇНА

БЕРЕЗНІВСЬКА РАЙОННА РАДА

(Четверте скликання)

РІШЕННЯ

Від 09 липня 2002 року № 14

Про Герб, Прапор, Гімн і Положення про зміст , опис та порядок використання символіки району

Відповідно до статей 22 та 43 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні ", рішення сесії районної ради від 29 вересня 2000 року № 151 " Про встановлення символіки Березнівського району" , з урахуванням пропозицій обласного Геральдичного Товариства, Геральдичної комісії районної державної адміністрації, районна рада вирішила :

1. Затвердити Герб, Прапор та Гімн Березнівського району у відповідності з Положенням " Про зміст, опис, та порядок використання символіки району " (зображення Герба, Прапора та текст Гімну додаються )

2.Затвердити Положення "Про зміст , опис та порядок використання символіки району . ( Додається )

3. Редакції газети " Надслучанський вісник " опублікувати це рішення для широкого ознайомлення громадськості.

Голова ради Ю. Мірчук

21

УКРАЇНА

БЕРЕЗНІВСЬКА РАЙОННА РАДА

(Друге скликання)

Від 29 вересня 2000 р. N151

Про встановлення символіки Березнівського району

Відповідно до п. 14 статті 43 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні »

районна рада вирішила :

1. Встановити символіку Березнівського району , яка включає в себе герб та гімн району .

2. Доручити районній державній адміністрації:

Провести конкурс на кращий проект герба та гімну району .

Проекти герба та гімну району , схвалені конкурсною комісією, разом з їхнім описом та порядком використання подати районній раді для затвердження.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію
районної ради з питань соціально - гуманітарної політики ( Михайлюк В.М. ) та заступника голови районної державної адміністрації Калюту М.М.

Голова ради Ю. Мірчук

Додаток до рішення районної ради №14 від 9 липня 2002 року

ПОЛОЖЕННЯ про зміст, опис та порядок використання символіки району.

1. Зміст символіки

Символікою Березнівського району є Герб, Прапор і Гімн

2. Опис символіки

2.1. Герб Березнівського району є відображенням історичних подій і традицій краю

2.2 Головними елементом герба є щит з золотим полем перетягнутий голубою косою балкою від правого верхнього кута до лівого низу. У лівому верхньому полі зображено два березових листочки з двома бруньками зеленого кольору. У правому нижньому полі розміщено голубу квітку.

Елементи герба символізують: Золоте поле щита - сільське господарство яким з далекого минулого займалися місцеві жителі.

Голуба балка - річка Случ , що протікає територією району і розділяє її на дві частини.

Березові листочки з бруньками - відображає назву району та розвинуте лісове господарство. Голуба квітка - символізує Поліську землю.

2.3 Прапор району - прямокутне жовте полотнище із співвідношенням сторін 2:3 посередині якого від верхньої частини древка до нижньої вільної частини проходить коса синя смуга шириною 1/5 ширини прапора. У верхній лівій частині розміщено два березових листочки з двома бруньками. У нижній правій частині квітка .Прапор несе у собі як кольори так і елементи герба.

Автори проекту А. Гречило та Ю. Терлецький Художник М. Новачок

2.4 Гімн району має слідуючий зміст :

Величальна Березнівщині

1. Над краєм лине пісня легкокрила її у серце я собі зову Моя земля, Березнівщино мила, тобою я горджуся і живу

Творці твоєї слави - мужні люди, соколи тут злітають в небеса. Тебе ніде й ніколи незабуду, мій краю рідний , сонячна краса

Величальна Березнівщині

1. Над краєм лине пісня легкокрила, її у серці я собі зову. Моя земля, Березнівщино мила, Тобою я горджуся і живу.

Творці твоєї слави - мужні люди, Соколи тут злітають в небеса. Тебе ніде й ніколи незабуду, Мій краю рідний, сонячна краса.

Приспів:

Березнівщино, ти ділами дужа, Про тебе пісня - ніжна, чарівна В добрі цвіти, мов полум"яна ружа, Бо ти - Вкраїни квітка запашна.

2. Пливуть у даль ясні Случеві води, Милують душу праліси й льони. Мене чарує вічно твоя врода, Що завжди квітне ніжністю весни.

Щаслива доле, краю мій поліській, Земля невтомних, щедрих трударів. Тобі вклоняюсь щиро я і низько, Бо ти мене своїм добром зігрів.

Приспів.

(читець) Ці світлі дні і ранки малинові, Ці, наче хвилі, молоді жита. Тобі дарую всі слова любові, Березнівщино, матінко свята.

Страницы: 1, 2