Грузія після "революції троянд"

Відвідавши Гелатський монастир у Західній Грузії 24 січня 2004 р., президент республіки М.Саакашвілі урочисто поклявся відновити цілісність держави. Зробити це буде нелегко через позицію Абхазії, Південної Осетії, вірменського населення у Самцхе-Джавахеті. Так, вузол абхазсько-грузинських протиріч зав'язувався все тугіше навіть тому, що абхази та грузини - не споріднені народи. Перші належать до абхазо-адигської групи - як абазини, адиги, кабардинці, черкеси, шапсуги, тоді як другі - до картвельської групи1. Незважаючи на цей безперечний висновок, у Грузії вперто відносять абхазів до картвельської групи. Ще в лютому 1931р., коли була скасована Абхазька Соціалістична Радянська Республіка, її населення дізналося про причини такого акту. Виявляється, Й.Сталін вважав: примітивні абхази повинні просто розчинитися серед культурного грузинського народу. Саме такий план і виконувався досить тривалий час, що й стало основним чинником тривожного факту: Абхазька автономія перетворилася в Радянському Союзі на одне зі 164 вогнищ етно-територіальних конфліктів. Якщо в 1897 р. абхази на своїй землі складали 58697 осіб, то в 1970 р. не набагато більше - 77276, зате грузинів налічувалося відповідно: 25875 і 199595. Суттєво зросла і кількість росіян - за 73 роки більше ніж у 17 разів [ 41, с.54; 32, с.5; 33, с.278-288; 89, р.6, 18].

У 1983 р. консультант ЦК КПРС акад. Е.В.Баграмов подав Ю.Андропову доповідну записку "О некоторых вопросах национальной политики КПСС". У ній, зокрема, йшла мова про конфлікти між абхазами й грузинами, осетинами та інгушами, вірменами і азербайджанцями, карачаївцями та черкесами тощо. На прийом до Генерального секретаря йому потрапити не вдалося, а секретарі Центрального Комітету КПРС М.В.Зимянін та І.В.Капітонов умовляли вченого не хвилюватися, адже "провалів у національній політиці немає" - типова позиція страуса. Ситуація значно погіршилася у кінці 80-х-на початку 90-х років. Виступаючи 10 листопада 1990 р., майбутній президент Грузії З.Гамсахурдіа з гнівом говорив: у Кахетії завжди переважали грузини, тепер підняло голову татарство (азербайджанці - В.П.), лекство (леки-аварці - В.П.), вірменство, осетинство, "і вони ось-ось проковтнуть Кахетію". Полум'яний Звіад закликав: "Вони повинні бути виселені, повинні бути випалені розжареним залізом з грузинської нації, ці зрадники та запроданці… всіх злих ворогів, не грузинів, які знайшли тут пристанище, виженемо з Грузії". Дійсно, на початку 90-х років з Грузії вислали російських духоборів, лезгинів, турків-месхетинців. Потім Е.Шеварднадзе за допомогою суперників З.Гамсахурдіа, розв'язавши війну в Абхазії, розгромив звіадистів у Мегрелії, посилив свою владу в Тбілісі. Невдачі в ході військових дій дозволили йому арештувати прихильників скинутого президента Д.Іоселіані, Т.Кітовані та інших діячів. Для боротьби з Грузією російські військові навчали чеченських бойовиків, які воювали на боці Абхазії, відмовились покласти край етнічним чисткам чи допомогти в репатріації 250 тисяч грузинів-біженців з Абхазії. Б.Клінтон та Е.Шеварднадзе прирівняли злочини, які мали місце в Абхазії щодо грузинського населення, з геноцидом у Косові. Всього абхазько-грузинська війна забрала життя у 20 тис. жителів та військовослужбовців, включаючи кілька сотень громадян України [ 47, с.18-19; 33, с.284-285; 85, р.29-30].

Перший крок до об'єднання країни було зроблено після того, як у лютому 2004 р. в Аджарії почалися переслідування опозиційних до А.Абашидзе сил. 20 лютого в Батуму відбулися мітинги та погроми, побиття журналістів, які критикували діяльність "аджарського лева". На мосту "Чолокі" зупинили групу членів "Кмари" з Тбілісі і теж побили, іншу частину молоді заарештували. Активістка "Кмари" Т.Тутберідзе, дізнавшись про ці події, заявила: якщо А.Абашидзе бажає побачити в Аджарії революцію, ми йому допоможемо. В цей же день, крім зняття з авіарейсу "Тбілісі-Париж" о п'ятій годині ранку Р.Джохтарберідзе - зятя Е.Шеварднадзе, - відбулася перевірка заарештованих раніше рахунків Чорноморського банку, власником якого був А.Абашидзе [70; 10; 57]. Однак 14 березня на територію Аджарії не пропустили машини з М.Саакашвілі й міністрами Грузії. На мосту через річку Чолокі їх зупинили близько 100 озброєних людей та військова техніка. Довелося візитерам поїхати до Поті. За наказом А.Абашидзе на дорогах почали ставити перешкоди - бетонні блоки, роздавали зброю та боєприпаси довіреним особам. В цей час керівник Аджарії знаходився у Москві, а М.Саакашвілі погрожував збити літак, на якому "Бабу" ("Дід"), тобто А.Абашидзе, повертатиметься на батьківщину. Грузинські урядовці обурювалися побиттям в Аджарії тих журналістів, які збирали дані про дійсно 100-мільонні статки сім'ї А.Абашидзе. З'явилися чутки про появу в Аджарії 15 автомобілів "Урал" начебто з російською зброєю. Все ж 18 березня М.Саакашвілі вдалося прибути до Батуму. Натовп жителів біля будинку Верховної Ради скандував: "Бабу! Бабу!", у приміщення люди не допустили охорону президента, лише її начальника. В результаті важких переговорів керівництво Аджарії згодилося провести 28 березня вибори до парламенту Грузії [71; 72].

Через те, що у двох округах Аджарії вибори виявилися зірваними, крім того, А.Абашидзе відмовився роззброювати напіввійськові формування, М.Саакашвілі 22 квітня 2004 р. заявив: у Аджарії панують наркобарони і злочинці. Через дві доби на території автономії було оголошено надзвичайний стан і комендантську годину з 23.00 до 6.00 ранку, а 27 квітня - загальну мобілізацію. Всі ці заходи були марними, бо навіть особиста охорона А. Абашидзе почала покидати його. До Тбілісі на службу в Оріхівській військовій частині виїхали з Батуму сотні службовців 25 мотострілецької бригади. Там вони одержували значно більшу оплату - по 200 - 300 доларів щомісячно. Комбриг Р. Думбадзе залишився на боці А.Абашидзе і був оголошений грузинською владою злочинцем. В ніч на 6 травня 2004 р. закінчилося 13-річне правління А.Абашидзе, і він у цей день святого Георгія Побідоносця вилетів до Москви разом з секретарем Ради безпеки Росії І. Івановим. Захистити його готові виявилися тільки 200 родичів, але коли А. Абашидзе зник з республіки, вони просто розійшлися. Наступного дня населення дізналося, що на даху кінотеатру "Тбілісі" в Батуму знаходилася зенітна гармата, у колишнього міністра державної безпеки С. Гогітідзе знайшли склад зброї не менш ніж на 500 тис. доларів, а також старовинні ікони, багато комп`ютерів. Обшуки в деяких квартирах виявили п`ять гранатометів, 261 автомат, 200 гранат, боєприпаси [2; с.73].

Після безкровного встановлення Тбілісі контролю над Аджарією М. Саакашвілі запропонував 22 травня 2004 р. керівництву Республіки Апсна (Абхазії) 3 млн доларів за добровільне повернення до складу Грузії. В центрі Сухумі була інспірована демонстрація противників голови Кабінету міністрів Абхазії Р. Хаджімби під гаслом "Мишо, помири нас!" [75, c.2]. Між тим ситуація у абхазькому суспільстві в цей час суттєво ускладнилася, насамперед через корумпованість режиму президента В. Ардзінби, обурливу поведінку його родичів. Щоб зірвати плани В. Ардзінби (останні роки він через серйозну хворобу фактично не керував автономією) щодо передавання влади випускнику Вищої школи КДБ Р. Хаджимбі, було створено опозиційний виборчий блок. До його складу увійшли: рухи "Айтайра" ("Відродження"), "Амцахара" ("Родові вогнища") - сюди включились ветерани війни з Грузією, а також організація "Єдина Абхазія" на чолі з С. Багапшем. Як відомо, вибори президента Абхазії у жовтні 2004 р. склалися надто драматично, з захопленням прихильниками голови "Черноморенерго" С. Багапша студії телебачення в Сухумі, а виборцями Р. Хаджімби - в Гудауті й Піцунді, збройним пікетуванням ветеранами грузино-абхазької війни будівлі ЦВК. Силові акції продовжувалися і в листопаді. Відповіддю на них було введення Росією з 15 листопада 2004 р. жорсткого пропускного режиму на кордоні з Абхазією, уповільнилось оформлення пенсій жителям автономії (станом на березень 2003 року 32721 громадянин Абхазії мали російські паспорти). Москва будь-якою ціною бажала посадити у президентське крісло Р. Хаджімбу. З ранку 29 жовтня за наказом В. Ардзінби відключили системи телебачення й радіомовлення, відбулося побиття одного з членів Верховного суду (він прийняв рішення про повторне голосування). Зреагував на складнощі і уряд Абхазії на вигнанні на чолі з Т. Мжавія, частково переїхавши до Зугдіді - якомога ближче до абхазького кордону. У складі урядової команди Т. Мжавія були співробітники МВС та спецназу. Відмовилась коритися наказам абхазької влади частина міліції, у грудні 2004 р. прогриміла серія вибухів біля закритого на реконструкцію готелю "Ріца" в Сухумі. У багатьох громадян Абхазії зберігалася зброя, що загрожувало громадянською війною. Протистояння вирішилося компромісом: згідно з результатами виборів 13 січня 2005 р. С. Багапш став президентом, надавши Р. Хаджімбі посаду віце-президента [34, c. 156-165; 83, p. 125-126; 16; 52].

Нове керівництво Абхазії намагається викоренити корупційну спадщину В. П. Ардзінби, суттєво підвищити рівень життя населення Ці проблеми, незважаючи на зусилля С. Багапша та нового прем`єр-міністра А. Анкваба, вирішуються зі значними труднощами. Надто важко доводиться долати ланцюг корупції у вигляді угод місцевих кланів, російських військових, лідерів етнічних груп, інших "брокерів від влади". До того ж більша частина з них шукала високих заступників у Москві. Ще й 8 лютого 2005 р. виник опозиційний "Форум народної єдності", у складі якого об`єдналися сили, що не бажають радикальних реформ. Свій внесок додають і керівники Грузії, закликаючи іноземців не відпочивати в Абхазії, хоча до літнього сезону 2005 р. були підготовлені 36 оздоровчих закладів, для зміцнення порядку закуплено органам внутрішніх справ 40 автомобілів [65, c. 130, 136; 42, c. 79; 56].

До другої половини 2005 р. на території Абхазії залишилося 70 тис. громадян титульної нації, решта виїхали на заробітки - в основному до Росії. Протягом 2004 - 2005 рр. прикордонні катери Грузії затримували сейнери Росії, України, Туреччини, які вели вилов риби біля берегів Абхазії, обстрілювали абхазькі катери. Учасників подібних операцій потім нагороджували у Тбілісі. Однак на початку липня 2005 р. міністр закордонних справ Абхазії С. Шанба твердив: "Время покажет, кто способен выдержать это напряжение, силой нас не взять". Заслугою абхазької влади він назвав факт повернення майже всіх біженців-грузинів на територію Гальського району. Втім, останні скаржаться на те, що в пошуках призовників молодь затримували на вулицях, на роботі. Якщо виявлялося, що особа мала право не служити у збройних силах, відпускали, але вимагаючи хабара у 12 тис. російських рублів [6; 43; 33, c. 287 - 288].

Коли М. Саакашвілі пообіцяв, що наступну річницю незалежності Грузії у 2006 р. він відзначатиме в Сухумі, віце-прем`єр та міністр оборони Абхазії С. А. Сосналієв (кабардинець за національністю) нагадав: у наших резервістів вдома постійно зберігаються автомати, кулемети, гранатомети й боєприпаси. Якщо ж матиме місце збройна акція Тбілісі проти Абхазії, останній на допомогу обов'язково прийдуть загони з Карачаєво-Черкесії, Адигеї, Чечні. Про неминучість саме такого кроку свідчить вся ситуація навколо проблем Південного Кавказу та його сусідів [69, c. 10; 92, p. 382; 77]. Таким чином, абхазько-грузинські стосунки знаходяться у стані "стійкої стабільності глухого кута". Близько 300 тис. грузинів з Сухумі, Сухумського, Гульріпшського, Очамчирського, частково, напевне, й Гальського районів вибули до Грузії або Росії. У Зугдидському районі продовжує існувати "уряд Абхазії в екзилі", що складається з грузинів та мінгрелів [46, c. 4]. До вересня 2005 р. Абхазія посилила свою берегову оборону, встановивши артилерійські установки типу КС-19. Вони забезпечили обстріл всієї прибережної смуги Чорного моря на відстані 20 км. Радник уряду Грузії Н. Чікхелашвілі, що знаходилась у жовтні 2005 р. в Берліні у фонді Фр. Науманна, твердила: "Вирішення грузино-абхазького конфлікту блокує Росія". Тбілісі висловив незадоволення тим, що російські та абхазькі залізничники, не допустивши 9 грузинських спеціалістів, провели обстеження 194 км грузинської залізниці на території Абхазії. Москва згодилась не лише відновити ділянку дороги Сухумі-Сочі, але й допомогти у відновленні Інгурської ГЕС. Ще навесні 2003 р. Абхазія намагалась стати асоційованим членом Російської Федерації, йшла мова і про широку автономію у складі Грузії або кондомініум (подвійний протекторат, який, напр., має Андорра). [9, с.108, 111; 86; 49]

Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк 21 квітня 2005 р. пропонував замінити російських миротворців на кордоні з Абхазією українськими військовими. В цьому зацікавлені країни Прибалтики, Польща, Румунія, країни Європейського Союзу. Але керівники Абхазії висловилися категорично проти такого кроку. Абхази не бажають відмовлятися від історичної пам'яті про негрузинську Самурзакані, а Тбілісі намагається підготувати ґрунт для приєднання їхньої території до складу Грузії. Не даремно М.Саакашвілі, представляючи в 2004 р. нового міністра оборони І.Окруашвілі, заявив: "Він залишатиметься міністром найближчі 5 років, доки буде відновлена цілісність Грузії". С.Багапш відреагував таким чином: "Протягом найближчих ста років питання про возз'єднання Абхазії з Грузією стояти на порядку денному не буде". [94, с. 15]

Масову появу невизнаних світом державних утворень, яка мала місце в 90-х роках ХХ ст., британець Т. де Вааль назвав "світовим рекордом". Для Тбілісі ще однією болючою проблемою у цьому відношенні залишилась автономія Південної Осетії. Вона має територію 3,9 тис. кв. км, у кінці 80-х років минулого століття тут проживали 100 тис. людей, включаючи третину грузин. На початку ХХІ ст. близько 80% з 68 тис. осетинів мають російське громадянство. Серед них президент Російської Федерації В.Путін більш популярний, ніж власний голова держави - 39-річний Е.Кокойти. На виборах 14 березня 2000 р. за кандидатуру В.Путіна віддали свої голоси 98% виборців Південної Осетії. Протягом листопада 1989 - червня 1992 рр. столиця автономії Цхінвалі перетворилася на своєрідне "Сараєво Кавказу", коли в боях між грузинами та осетинами загинуло більше 1100 осіб. Після закінчення воєнних дій Цхінвал постійно охороняють 1500 добровольців - осетинів, грузинів, росіян. Частина жителів Південної Осетії, осетини з внутрішніх районів Грузії переселилися на територію Північної Осетії - Аланії - в основному за 1990 - 1991 роки. Потім у кінці 2003 р. представники південно-осетинської еліти (так само, як абхазької та аджарської) прибули до Москви. Існує думка, що до початку 2004 р. на землях Південної Осетії сталася справжня гуманітарна катастрофа, ледь не децимація, бо з 70 тис. осетин там начебто лишилось десь 15 тис. (невірна оцінка). Соціологічні дослідження спеціалістів Школи державознавства ім. Д. Кеннеді при Гарвардському університеті, проведені у 1997- 1999 та 2002 роках у зоні грузино-осетинського конфлікту, продемонстрували тривожний результат. Якщо за конфедеративний зв'язок з Грузією висловлювалися в 1999 році близько 21% жителів Південної Осетії, то в 2002 - лише 7%, а серед 20 - 29-річних громадян жодний не підтримав таку думку. У свою чергу, один з грузинських діячів, роздратований незговірливістю "Самачабло" (недружнє прізвисько Південної Осетії у грузинів), говорив: "Одного сина відправлю воювати за повернення Абхазії, іншого - Південної Осетії, а сам одягну військову форму і спатиму в казармі". По-войовничому був налаштований і М.Саакашвілі, який вважав, що осетинська влада у змозі контролювати лише Цхінвалі, а це всього 15 - 20 тисяч осіб. [84; 38, с. 123-132; 39, с. 7-9]. Столиця Південної Осетії затиснута, дійсно, поміж грузинськими за складом жителів населеними пунктами, які фактично не підлягають владі автономії.

Щоб прискорити процес приєднання Південної Осетії до складу Грузії, Тбілісі підкуповував місцеву еліту, було відновлено залізничне сполучення з Цхінвалом, надсилалась гуманітарна допомога, велась інформаційна пропаганда. Влітку 2004 р. справа дійшла до збройних сутичок, причому проти грузинської поліції, членів "Кмари" воювали не лише осетини, але й найманці з Росії, козаки, яким не перешкоджали прибувати до Південної Осетії російські миротворчі сили. Зокрема 19 серпня 2004 р. осетини відбили висоту Павук, що знаходилась біля спаленого у попередній війні села Тліакан. Грузини обстрілювали Цхінвалі, було побито 14 осетин, яких попередньо затримали 31 серпня у селі Ередві, взято до полону 50 грузинських поліцейських, арештовано 3-х "шпигунів" з Тбілісі тощо [21, с. 185-187; 22, с. 51; 61].

Страницы: 1, 2, 3