Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI 
Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI
ЗмістВступ1. Міжнародне становище країн Західної Європи у другій половині ХV ст.- 1.1 Політична ситуація в Західній Європі
- 1.2 Франція в другій половині ХV ст.
2. Роль Людовіка ХІ в утвердженні Франції на міжнародній арені- 2.1 Біографічні відомості та становлення характеру ЛюдовікаХІ
- 2.2 Франція в міжнародних відносинах за правління Людовіка ХІ. Політичний аспект
- 2.3 Економічні питання в міжнародній політиці Франції
ВисновкиСписок використаної літератури ВступЗвертаючись до історичних подій другої половини XV століття, пов'язаних із історією Європи, і насамперед Франції, не можна обминути увагою роль французького короля Людовіка ХІ. І це зовсім невипадково, адже до цієї людини тягнулись всі нитки тогочасного політичного життя, від її думки та волі залежало розв'язання багатьох державних і міжнародних проблем.Слід зазначити, що тема даного дослідження має на меті показати роль Франції у міжнародних відносинах періоду правління Людовіка ХІ, вплив його політичних рішень на хід європейських подій, адже не варто забувати, що час правління французького короля припав на тяжкий післявоєнний період - закінчилася Сторічна війна.Тема даного дослідження актуальна тим, що дає можливість дізнатися більше про ще одного з французьких королів династії Валуа, зазирнути в таємниці політичних інтриг, що відбувалися заради наживи та загарбання земель.Питання участі Франції у міжнародних відносинах періоду ХV ст. висвітлюють досить небагато літературних джерел. Це передусім література, що присвячена історії дипломатичних відносин. Історію Франції взагалі і коротку біографію та політичну діяльність французького короля Людовіка ХІ подають загальні підручники з історії середніх віків, деякі монографії, присвячені історії Франції та загальнонавчальні енциклопедії останніх років видання.Безумовно було б цікавим знайомство з оригіналами документів періоду, що розглядається, які дозволили більш чітко зрозуміти всі тонкощі тогочасної політичної ситуації в Європі та участь у ній Франції, а також внутрішньополітичну ситуацію в самій країні, яка безумовно впливала на загальний хід подій.Дипломатика розрізняє публічні та приватні акти. До числа перших відносяться грамоти та дипломи королів, феодалів, які володіли суверенними правами. До часних відносяться документи, що були складені нотаріями, особами, які отримали спеціальну юридичну освіту та мали особливий статус, який надавався королем.Важливим джерелом, що розкриє тонкощі внутрішньої політики королів, яка безумовно впливає на зовнішню, є джерело з історії господарства. Це передусім земельні описи та кадастри, які складалися з фіскальною метою.У ХV ст. складалися особливі записи феодального звичаєвого права, які діяли в окремих областях та провінціях Західної Європи. До них відносяться французькі кутюми, в яких відображаються специфічні форми феодальної земельної власності та особливості адміністративного управління.Наряду із записами кутюм в державах Європи розвивалося і королівське законодавство - ордонанси у Франції та Англії.Нові види джерел з'являються в період становлення станової монархії. Це передусім протоколи засідань Генеральних та провінційних штатів у Франції, які безпосередньо відображали різні боки майнових та соціальних відносин.Серед історичних джерел ХV ст. найбільш важливими є історичні твори - хроніки, історії. з'являються історико - мемуарні твори, наприклад мемуари Філіпа де Комміна, радника короля Людовіка ХІ, де подані майже всі відомості, що стосуються життя та політичної діяльності французького короля.Для сучасного дослідника життя і діяльності Людовіка ХІ, бо саме з ним пов'язані історичні події другої половини ХV ст., є реальні можливості втілити свій задум в життя, але стан дослідження даної теми на сучасному етапі розвитку історичної науки аж ніяк не можна назвати задовільним.В українській історіографії сама постать та особливості зовнішньополітичної діяльності французького короля належним чином не досліджені і розглядаються в контексті поглядів російських істориків. Не дивлячись на те, що Людовік ХІ був і залишається суперечливою постаттю, він міцно зайняв своє місце у світовій історії.Франція за правління Людовіка ХІ безумовно своєю діяльністю і участю в підписанні угод та укладенні політичних союзів відіграла не останню роль у міжнародному житті тогочасної Європи.Отже, ми сподіваємося, що здійснення системного аналізу документального матеріалу у комплексі з об'єктивною оцінкою літератури із зазначеної проблематики, побудоване на принципі історизму, дасть можливість досягти мети даного дослідження. 1. Міжнародне становище країн Західної Європи у другій половині ХV ст.1.1 Політична ситуація в Західній ЄвропіДля характеристики міжнародного становища слід зупинитися на з'ясуванні ситуації, в якій знаходилися країни, що мали спільні кордони з тогочасною Францією. У ХV ст. в Італії, не дивлячись на її політичну роздрібленість, відбувалися глибокі, хоча й поступові перетворення. В політичному відношенні феодальна анархія змінилася повним хаосом. За виключенням разташованого на півдні Неаполітанського королівства, Апеннинський п-ов був поділений на багато дрібних міст - держав, майже повністю незалежних як від імператора, так і від папи римського. Звісно, відбувалися різного роду захоплення та приєднання, але багато містмали змогу успішно за себя постояти, і ніякі угоди або сили не могли примусити їх до об'єдння. В цей період відбувалося значне расширення більш великих держав за рахунок дрібних, і до 1494 р. залишилося лише п'ять великих держав й ще менше міст - держав. Міланське герцогство, Флорентійська і Венеціанська республіки, Папска область й Неаполітанське королівство були найбільш значними політичними утвореннями Апеннінського п-ова. Мілан під управлінням сім'ї Сфорца став одним з багатших держав й центром мистецтв та просвітництва. В середині ХV ст. Італія зіткнулась з двома новими несприятливими факторами міжднародного життя. На Заході, за Альпами, підходила до кінця довготривала боротьба між феодальними династіями Європи, зокрема, англо-французський конфлікт. Тому можна було чекати, що в італьянські справи скоро втрутяться великі континентальні держави - Франція, Іспанія й Австрія. Майже сорок років, з 1454 до 1494 рр., Італія насолоджувалась миром й розквітом культури епохи Відродження, що проявилося в мистецтві, науці й філософії. До 1492 р. Лоренцо Медічі виступав як арбітр в политиці й правив Італією, не втягуючи її в союзи з іноземними європейськими державами. Однак не пройшло й двох років після смерті Лоренцо, як страх та егоїзм породили серед правителів італійських держав атмосферу взаємного недовір'я. У ХV ст. Іспанію роздирали внутрішні конфлікти й громадянські війни., що були пов'язані передусім із боротьбою за владу та внутрішніми протиріччями у відносинах правлячої верхівки та селянством. У 1479 р. відбулося об'єднання в одну єдину державу двох незалежних держав у вигляді станових монархій - Кастилії та Арагона під владою подружньої пари - Фердинанда Арагонського й Ізабели Кастильської, що поклало початок формуванню Іспанського королівства. Іспанське королівство спиралося на підтримку церкви, особливо інквізиції, введеної в 1480 р. У 1492 р. Іспанське королівство перемогло Гранадський емірат - останнє володіння арабів на Піренейському півострові. Влада Фердинанда та Ізабелли поступово стала безмежною - установилася абсолютна монархія. Що стосується Німеччини, то і ця країна потерпала від політичної боротьби. У 1438 р. був обраний королем зять Сигізмунда з роду Габсбургів, герцог Альбрехт II Австрійський (1397-1439), з цього моменту династія Габсбургів правила імперією до закінчення її існування (1806). Спадкоємцем Альбрехта у 1440 р. став Фрідріх III (1415-1493), останній імператор, коронований в Римі. Чехія вибрала гуситського короля, а в Угорщині на престол було обрано Матіаша Хуньяді (Матвій Корвін). Побоюючись втратити владу, Фрідріх зробив королем свого сина Максиміліана I "римським королем" (1486) й одружив його на Марії Бургундській, дочці й спадкоємиці герцога Карла Сміливого. Коли Максиміліан та Марія успадкували бургундськие землі, почалась династична ворожнеча між Габсбургами й французькими королями, яка продовжувалась до ХVІІІ ст. Максиміліан став королем Римським (1493) й імператором Священної Римської імперії (1508) й керував до 1519 р. Він реформувати імперські інститути, поділив імперію на 10 округів або районів для зручності оборони й збирання податків. Однак всі його намагання централізувати імператорську владу наштовхувалися на спротив князів. Наприкінці ХV ст. у Південно - Західній Німеччині утворюється військово - політичне об'єднання - Швабський союз, який намагається провести "імперську реформу", що зміцнює централізовану владу в Німеччині, але невдало. Німеччина аж до ХІХ ст. залишалася роздробленою країною. Розглянувши політичну ситуацію в країнах, що були безпосередніми сусідами Франції, слід згадати найголовнішого з яким Франція напередодні вела війну, що тривала аж цілих сто років. Столітня війна мала негативні наслідки для Англії. Величезні видатки на Армію виявилися марними. Багата здобич, захоплена у Франції, і кілька тисячні викупи, отримані від французьких міст і знатних полонених, були витрачені на походи. Тягар війни ліг на англійський народ. Слава перемог швидко минула. Після остаточної поразки у Столітній війні англію охопила тривала міжусобна війна. Боротьбу за королівський престол вели дві могутні родини - герцоги Ланкастерські і герцоги Йоркські. Оскільки на гербі перших була зображена червона троянда, а на гербі других - біла, то цю війну називають війною Червоної і Білої троянд (1455 - 1485). Поштовхом до неї стала програна війна з Францією. Всі англійські знатні роди поділилися на прихильників Йорків і Ланкастерів. Війна була дуже жорстокою: утвердився звичай знищувати полонених на полі бою, страчувати противників у в'язницях і діяти підступно. Війна завдала горя всій країні, але найбільше потерпіла англійська знать. Майже всі заможні сеньйори загинули, а їхні володіння перейшли до рук короля. В останній, вирішальній битві загинув і сам король Річард ІІІ Йорк, перемога дісталася Генріху Тюдору з роду Ланкастерів. Під іменем Генріха VІІ він став королем Англії і започаткував правління династії Тюдорів. Поступово Англія перетворилася у державу, яка суттєво впливала на розвиток усієї Європи в наступні століття. 1.2 Франція в другій половині ХV ст.
Франція також переживала період великого занепаду після Столітньої війни. Майже всі регіони країни зазнали руйнувань, а населення скоротилося на півтора десятка мільйонів чоловік. Разом з тим Столітня війна привела до посилення королівської влади у Франції. За рахунок збору все нових і нових податків, яких король Карл VІІ вимагав від підданих в умовах війни, можна було утримувати постійну армію і чиновників. Постійна армія на службі короля - це нововведення, що з'явилося у Франції як раз під час Столітньої війни. Тепере король міг відчувати себе незалежним від багатьох своїх васалів і проводити політику в інтересах держави. У спадок від Столітньої війни Франція отримала противника в особі сильної Бургундської держави. В ХV ст. в Європі не було багатшої країни від Бургундії. Ніхто з тодішніх правителів не міг дозволити собі мати такий розкішний і вишуканий двір, який мав герцог Бургундський. Тут свято шанували традиції рицарської поведінки і куртуазності. Не випадково кожен із бургундських герцогів увійшов в історію з промовистим прізвиськом: Філіпп Хоробрий, Жан Безстрашний, Філіп добрий, Карл Сміливий. Для найбільш знаменитих рицарів герцоги Бургундські створили особливий союз - рицарський орден золотого Руна. Стати членом ордену Золотого Руна було великою честю. Про благородство рицарів Золотого Руна ходили легенди. Хоча Європа XV ст. дуже відрізнялась від казкового світу, відображеного в рицарських романах, при бургундському дворі цього ніби не помічали. Одним з побічних наслідків Столітньої війни стало піднесення Бургундії як блискучої майже незалежної держави. Занепад водночас і Франції, і імперії створили умови для появи "середнього царства", яке відігравало велику роль у європейській політиці, але якому через брак внутрішньої єдності судився не менш швидкий кінець, ніж блискавичний злет. Дарма що чотири великі Валуа, герцоги Бургундські, - Філіп Сміливий (1342 - 1404), Іоанн Безстрашний (1371 - 1419), Філіп Добрий (1396 - 1467) і Карл Сміливий (1433-1477) - не мали королівського титулу, їхні багатство та авторитет були, як вже зазначалося, більші, ніж у королів. Їхнє перше володіння - стародавнє герцогство Бургундське навколо Діжона - подарував Філіпові Сміливому його батько (французький король) 1361 р. Відтоді герцогство невпинно розросталось, здобуваючи одна за одною території по обидва боки франко-імперського кордону. Філіп, безперечно, був одним з "лілейних принців" Франції -- разом зі своїми братами герцогами Берійським і Анжуйським. Але завдяки союзові з Англією його син і онук мали змогу визволитись від багатьох родинних зв'язків. Філіпів правнук, Карл Сміливий, надірвався, намагаючись перехитрувати своїх сусідів. Багатство бургундців походило здебільшого з квітучих північних міст - Брюге, Араса, Іпра, Гента й Антверпена. Їхній двір і далі був мандрівний, але, крім палацу д'Артуа в Парижі і герцогського палацу в Діжоні, вони мали важливі резиденції в Лілі, в Прінзенгофі (Брюге), в Куденбергу (Брюсель) і в замку Еден. Бургундський двір став осереддям екстравагантного культу лицарськості, що виявлявсь у церемоніях ордену Золотого Руна і в завзятій підтримці хрестових походів. Турніри, поєдинки, бенкети, видовища, найрізноманітніші процесії стали загальною модою. Герцоги були щедрими покровителями митців таких скульпторів, як Клаус Слутер, і художників Яна Ван-Ейка та Роже Вавдер-Вейдена, а також поетів, музикантів, романістів і славетних гобеленників. Бургундці одягали себе і своїх придворних у гаптовані золотом шати, прикрашені горностаєвим хутром і самоцвітами, - тільки на те, щоб дивувати і вражати. Вже з другої половини ХІV ст. почалося приєднання до апанажу бургундських герцогів (членів французького дому) окремих областей Нідерландів, які і в економічному і в політичному відношенні настільки швидко перевищили значення самої Бургундії (в яку входили тепер герцогство і Франш - Конте), що центрами цієї нової "бургундської держави" стали на початку ХV ст. Гент і Брюсель. В Столітній війні ХV ст. герцогі бургундські займали самостійну позицію і спочатку були на боці Англії. Цей союз забезпечив англійцям владу на півночі, а Бургундії господство над Пікардією. Потім, після перелома у війні, що був викликаний успіхами французької армії при жанні д'Арк, бургундський герцогпідписав з Францією в 1435 р. Арраський мир. При Карлі Сміливому до Бургундії були приєднані Лотарінгія, землі по верхньому Рейну, Гельдерн та інші. Бургундська держава не тільки охопила щільним кільцем весь північний схід Франції, - від Дьєппа на Ла - Манші майже до Ліона, - але вже включало в себе й чисто французькі області - Пікардію і Ніверне. Тому боротьба французьких королів з бургундськими герцогами, які намагалися створити самостійне королівство і заволодіти територією давнього "королівства бургундів", тобто всіма французькими східними провінціями була неминучою. Наявність бургундської держави перешкоджала територіальному об'єднанню Франції. Змішана в етнічному та мовному відношеннях, з нерівномірним економічним розвитком, бургундська держава не мала даних для стійкого існування в той час, коли в Європі створювалися великі національні держави. Великі феодали в період Столітньої війни остаточно скомпрометували себе і втратили свій колишній вплив. Землі багатьох з них були конфісковані і приєднані до королівського домену. Генеральні штати, які так бурхливо почали свою діяльність, на кінець війни майже зовсім припинили своє існування. Це пояснюється боротьбою станів всередині Генеральних штатів, що не могло не послабити їх сили, і недостатньою підтримкою їх з боку широких народних мас. Генеральні штати в цей час уступають місце зборам нотаблів (представники вищого дворянства й духовенства), які мали чисто дорадчий характер. Вся повнота законодавчої й виконавчої влади зосереджується виключно в руках короля. Відбувається процес пристосування феодальної монархії та її політичних інститутів до нових умов економічного життя суспільства.
Страницы: 1, 2
|
|
