Дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов'янського населення Київської Рус 
вага до язичництва різко зросла у XIX ст. у зв'язку із зростанням національної самосвідомості. Починає проводитися велика етнографічна робота: збір народних сказань, пісень, прислів`їв, запис народних звичаїв. З'ясувалося, що і в той час, у XIX столітті, селянин, особливо десь у глибинці, залишався за своїм світоглядом, за суттю, а не формою віри більше язичником, аніж християнином.Якщо православне академічне богослов'я в основному обмежувалося сакралізацією введення християнства на Русі, то в православній релігійно-філософській літературі ця подія розглядалася як перехідний рубіж між варварством та цивілізацією. Так, О.С.Хомяков у "Записках про всесвітню історію" стверджував, що у східних слов'ян до християнства не було ніякої культури. Семена нової релігії, за його думкою, потрапивши на родючий ґрунт варварства й дикунства, і тому не зустрівши опір з боку попередньої культурної традиції, проросли у вільному дусі нової, невідомої до цього східним слов'янам культури.Таке становище викликало спроби багатьох послідовників та прибічників О.С.Хомякова намагатися відповісти йому своїм власним трактуванням. М.О.Бердяєв звернув увагу на те, що багато рис слов`янського буття, від яких були в захваті слов'янофіли і з яким вони так багато зв'язували, повинні були віднесені на рахунок язичництва, а не християнства. Більш того, на думку М.Бердяєва, у О.С.Хомякова взагалі відсутня ідея релігійно-церковного розвитку, що вже само по собі виключає перспективний підхід до оцінки релігійно-суспільних рухів.Погоджуючись з пануючими у православній літературі та історіографії уявленнями про те, що "історія россійської культури починається з хрещення Русі", і що "язичницький час залишається поза історією", ряд богословів та філософів відзначали незаперечну наявність в руській культурі язичницького минулого, сліди якого можна побачити у побуті, народній пам'яті, національному характері.Язичницькі традиції, за думкою відомого православного богослова протоієрея Г.В.Флоровського, довгий час зберігалися у так званій "нічній культурі", тобто у народній культурі, де місцеві язичницькі традиції перетиналися з мотивами давньої міфології та християнського світосприйняття.Наскільки важко було навіть і в другій половині XIXст. займатись вивченням дохристиянських вірувань та вносити їх у поле науки, показує доля одного з видатних діячів руської культурі XIXст. - О.М.Афанасьева. Автор збірки "Россійських народних казок", "Народних россійських легенд", "Россійських завітних казок" та тритомної монументальної праці "Поетичний погляд слов'ян на природу" був звільнений за свою діяльність у 1862 році з Головного архіву закордонних справ із забороною в подальшому бути на державній службі. Історична цінність праці О.М.Афанасьєва в тому, що він зміг показати особливості слов'яно-руського язичництва: культ природи, ієрархію божеств, пояснив семантику імен богів та міфічних істот. Продовженням його досліджень була праця "Древо життя". Вчений вважав культ обожнювання природи головним у язичництві давніх слов'ян.Слід відзначити, що великий внесок в дослідження дохристиянських вірувань та світоглядних уявлень зробили історичні розвідки в області давньоруського літописання. Початкову добу руського літописання не слід зв'язувати лише з християнством. Як матеріальний доказ цього факту Б.О.Рибаков представляє "писала" - стилі для письма з язичницькими сюжетами X-XIст. До того ж, у літописній творчості, що спиралася на усні розповіді та епічні сказання, є вельми визначний "струмок" дохристиянської поетики, уявлень, яскравим прикладом якого можна вважати відому розповідь про смерть князя Олега. Крім загальновідомого варіанту "Повісті временних літ", розповідь про смерть Олега дійшла до нас в складі Устюжського літописного своду, який М.М.Тихомиров вважає джерелом, що має багато саме початкових форм Xст. "И абие изыде из главы его ис коневи, из сухие кости змий и уязви Олга в ногу по словеси волхвов его… и оттоле же разболевся и умер". Існує багато варіантів розповіді про смерть Олега. А.І.Лященко провів цілий ряд скандинавсько-ісландських аналогій літописній легенді про смерть Олега. Сказання про виконання жрецького пророкування, очевидно, слід вважати твором місцевих жерців: київських (Устюжський варіант) та новгородсько-ладожських (основа Нестерова варіанту з кудесником).Літописання Xст. явно розпадається на світське та церковне. Д.С.Ліхачов вважав, що "розповідь про початок християнства на Русі більш давня, ніж причеплена до неї усна творчість". Про це пишуть і інші історики. Розвиваючи думку О.О.Шахматова, О.Г.Кузьмин чітко визначив наявність у літописанні Xст. світських та клерикальних мотивів.Відома нам за літописами і життєдіяльнисть княгині Ольги-язичниці. Подібні літописи були при Святославі, хоча записи були зроблені не волхвом, а дружинником з безпосереднього оточення Святослава. Язичницький характер літопису зрозумілий через повну відсутність моралізуючих церковних суджень і умовчання про християнське поховання Ольги (інформацію про це надано тільки у вставці).В цілому із літописів можна почерпнути деякі цікаві дані щодо вірувань давніх русичей та прослідкувати збереження їх пережитків вже після прийняття християнства у 988р.Дореволюційна історіографія теми хрещення Русі, процесу християнізації та взаємовідносин нової та старої релігій вельми широка. Але характерним є те, що навіть намагаючись досліджувати джерела, автори часто переносили в минуле уявлення свого часу. Багатовікова пропаганда перемоги християнства над язичниством, як світла над темрявою, визначила і ціннісну шкалу, з якою дослідники підходили до матеріалу. Самі дохристиянські вірування відривалися від соціально-економічних та політичних умов, в яких вони зароджувалися, поширювалися та існували.Дослідження Є.В.Анічкова ніби завершують та підсумовують літописні пошуки дореволюційних авторів в області язичництва. Він розглянув та дослідив джерела, які стосувалися слов'яноруських божеств, і дійшов висновку, що в літературі існують різномовлення щодо походження та функцій окремих божеств, а також етимології їх імен. Так, ім'я Волос (Велес), пояснюване як "скотарський" бог, не обов'язково зв'язувати з пізнішим поняттям слова "скот". В мовах кельтської групи, котра вплинула на Центральну та Північну Європу, "скот" означав богатство, гроші. І в ранніх руських джерелах - договорах Русі з греками - саме це божество зв'язувалося з купецтвом, подібно до того, як Перун - з князівською дружиною.Марксистська історіографія давньоруського язичництва сформована вже у дореволюційних працях М.М.Покровського. За його думкою, весь розвиток релігії базувався на культі пращурів. Цим його позиції відрізняються від позицій його попередників, які вважали найважливішим обожнювання природи. До висновків М.М.Покровського були близькі погляди М.М.Нікольського. За його думкою, особливість вірувань східних слов'ян була у перевазі магії та культу над міфологією, відсутності професійного жрецтва, культах землеробських богів (Купала, Ярило), які ще не вийшли із стадії магії.До історії язичницьких вірувань звертався також і М.А.Рожков. Його основна думка полягає в тому, що перед релігією стояли перш за все організаційні цілі об'єднання всіх племенних, групових та класових богів, а причиною невдалості такої політики була бідність язичницької релігії. Проти цього заперечував Є.Г.Кагаров, який вважав, що слов'янську міфологію слід шукати перш за все в народних обрядах, і підкреслював аграрний характер давньоруських обрядів та народних свят.Після розпаду Російської імперії та початку побудови СРСР постало на меті виховання атеїстичної свідомості громадян, релігія взагалі - у язичницьких чи християнських своїх проявах - стала розглядатися як "опіум для народу". Рядом постанов ЦК ВКП(б) початку 30-х років були визначені шляхи подолання "вульгарного соціалізму" у гуманітарних науках, у тому числі й історії. До 950-ти річчя "Хрещення Русі" вийшли статті, в яких зміна релігії розглядалася у тісному зв'язку з соціально-економічними процесами IX-Xст., змінами політичних форм, новими тенденціями у сфері культури. Але спеціальних досліджень, в яких по-новому був би переглянутий весь відомий на той час матеріал, не було.Певно, виключенням є праці лінгвистів, і перш за все, роботи М.Я.Марра. Вчений намагався простежити виникнення імен слов'янських богів з глибокої давнини та трансформацію їх значень у подальшому.Після Другої Світової війни дослідження східно-слов'янських старожитностей набуло більш систематизованого та планомірного характеру. Вже у 1950-х рр. був накопичений археологічний матеріал, значно розширені дослідження на території Середнього Подніпров'я.Широкі дослідження археологічних пам'яток надали у розпорядження дослідників велику кількість залишків матеріальної культури. Серед них - споруди та речі, які в тій чи інших мірі відображають ідеологічні уявлення давньослов'янських племен. Вивчаючи пам'ятки народного мистецтва, дослідники дійшли висновку про існування у давнину східнослов'янських культових споруд, а відкриття, зроблені археологами у 1950-х роках, повністю підтвердили ці висновки.Б.Д.Греков вбачав у язичництві розвинуту релігію, яка пройшла шлях від тотемістичного вшанування упирів та берегинь до поклоніння Перуну. Він слідом за Є.О.Анічковим визнав періодизацію язичництва, надану давнім автором в "Слове о том, како первее погани суще языци кланялись идолам". Цю періодизацію прийняли також В.В.Мавродін, Б.О.Рибаков та інші історики.В.В.Мавродін вважає, що в язичництві простежуються і більш давні риси матріархата (упирі та берегині) та патріархата (Род та рожаниці). Боги язичницького пантеону Володимира свідчать, на його думку, про племенну строкатість населення Давньої Русі: Хорс вказує на зв'язок із Сходом, Мокошь (Макошь) - богиня приволзьких фіноогрів. За думкою В.В.Мавродіна, волхви поділялися на молодших (кудесники) та старших (волхви) і користувалися великим впливом в північних, північно-східних та північно-західних районах, серед фінських племен, що оточували слов'ян.Компиляція висновків тогочасних дослідників дохристиянської релігії Київської Русі дана у збірці "Історія культури Давньої Русі".В "Очерках історії СРСР" увага акцентувалася на тому, що дохристиянські культи відображали різні рівні соціального розвитку народів, які увійшли в склад Давньоруської держави. Свідченням цього був пантеон Володимира, у якому Перун виступав як бог князівський, Хорс та Симаргл - як боги тюркських народів, Мокошь - фінських.За думкою В.М. Топорова, можна говорити про релігійно-міфологічний і культурний зв'язок, навіть спільності між іранцямі та слов'янами, при цьому вплив йшов від перших до останніх.Велику увагу радянські історики приділили також повстанню 1071 р. в Ростовській землі, яке очолювали волхви (праці Д.С.Ліхачева, Д.А.Казачковой, П.М.Третьякова).Дослідником давньоруського язичництва є Б.О.Рибаков, який базував свої студії на широкому застосуванні археологічного матеріалу. Саме версія Б.О.Рибакова щодо взаємовідношень двох релігій - язичницької та християнської - вважається зараз найбільш актуальною. Автор розглядає процес пристосування християнства до язичництва через асиміляцію язичницьких свят та переосмислювання їх символіки. Вчений вважає, що християнство не можна протиставляти язичництву, бо це два окремі напрямки ідеології свого часу. Християнська віра відрізняється від східнослов'янського язичництва, на його думку, не своєю релігійною суттю, а класовою ідеологією. За думкою Б.О.Рибакова, у східних слов'ян вже до часу прийняття християнства була віра в єдиного верховного бога, яка стала основою християнського монотеїзма. Вивчаючи зображення на широких браслетах за "берестяним фольклором", Б.О.Рибаков відзначив, що на них зображені ритуальні сцени свята русалій та бога Симаргла-Переплута, на честь якого влаштовувалися "бісовські ігрища", різні аграрні свята з плясками та ритуальними возліяннями хмельних напоїв. Дослідник вважає, що у східнослов'янському язичництві прослідковується зв'язок зі Сходом, а також з культурами, які існували на території Давньорускої держави ще задовго до прихода сюди слов'ян, - з трипільцями, скіфами, сарматами.Дослідженням давньоруської символіки займалися також В.П.Даркевич та А.К.Амброс. Простежуючи почитання сокири у Європі, В.П.Даркевич дійшов висновку, що сокира була символом головного київського бога, і тому Перун у цьому відношенні близький до скандинавського Тора та фінського Уя. А.К.Амброз простежив зародження землеробських символів, їх проникнення через Візантію та Східну Європу і дійшов висновку, що відомий сюжет богині з ромбами та прибогами на селянській вишиванці є не запозиченням, а загальнолюдським елементом аграрної магії.В.Я.Пропп так само відзначає багато обрядів у трудовому землеробському циклі селянина.С.А.Токарев вважає, що давньослов'янська релігія в основному була обрядовою, тому є великі сумніви, що Ярило, Купало, Лель були вже богами у сиву давнину. Скоріш за все, вони були просто персоніфікацією свят, а саме божествами у свідомості народу стали під впливом христянства. Більшість східнослов'янських богів, вважає Токарев, зв'язані із землеробством, про племенних же богів взагалі щось сказати важко. Культові обряди поділялися на родові та суспільні, саме суспільні дії знаходились в руках особливих професіоналів - волхвів.Отже, радянські дослідники вивчали східнослов'янське язичництво як цілісний світогляд, який відображав рівень соціально-економічного розвитку давньоруського суспільства. Але далеко не всі елементи цього світогляду були виявлені, й історикам, археологам, етнографам та лінгвістам залишається ще велике поле діяльності для дослідження давньоруської релігії.Підсумовуючи історіографію цієї теми, слід зазначити, що в останні десятиріччя головна увага у вивченні історії Київської Русі приділялася дослідженню питань соціально-економічного (Я.М.Щапов, І.Я.Фроянов, М.Б.Свердлов), історико-географічного (Л.В.Олексієв, М.Ф.Котляр) та історико-культурного (Ю.С.Асєєв, Г.К.Вагнер, С.О.Висоцький, П.А.Раппопорт) розвитку Давньої Русі. Проблем же ідеологічного плану, релігійних та світоглядних питань торкалися дуже рідко. Тому історія дохристиянських вірувань слов`ян лишається науковим полем, сповненим можливостей для нових досліджень. РОЗДІЛ 2. СВІТОГЛЯДНІ УЯВЛЕННЯ2.1 Зародження світоглядних уявлень та релігійних віруваньСвітоглядні уявлення, релігійні вірування й культи зародилися в людському суспільстві ще на самому початку його історії, за доби раннього кам'яного віку - палеоліту. Релігія виникає й розвивається відповідно до еволюції людського суспільства. Ідеологічні уявлення, як відомо, ніколи не залишались статичними і застиглими, вони змінювалися з історичним розвитком їхніх носіїв.Еволюцію прадавніх ідеологічних поглядів та обрядовості в людському суспільстві можна простежити, вивчаючи культи й вірування східних слов'ян. Багато хто з сучасних вчених вважає, що божества і культи слов'ян мають індоєвропейські корені, що сягають у третє чи четверте тисячоліття до нашої ери, в часи існування індоєвропейської етнокультурної спільності, що дала життя майже всім сучасним народам Європи.І ченців-літописців, і християнських середньовічних богословів-полемістів, попри всію їх демонстративну відразу до язичництва, дуже цікавив розвиток ідеологічних уявлень слов'ян родоплемінного ладу. Такий висновок можна зробити, уважно вивчаючи навіть поодинокі й випадкові зауваження давньоруських книжників з цього приводу.Несторів літопис доніс до нас, здається, першу спробу систематизації язичницьких культів і вірувань, запропоновану, якщо вірити цьому джерелу, візантійським місіонером-філософом, який прагнув навернути запеклого язичника князя Володимира у християнство. Під 986 роком у "Повісті временних літ" уміщено так звану "Промову філософа", в якій, крім усього іншого, виділено два етапи в еволюції язичництва. На першому людина обожнювала оточуючу її природу: "Приносили вони жертви гаям, колодязям і річкам, і не пізнали істинного бога". На другому - вдалися до створення ідолів: "Далі диявол увів людей у ще більшу оману, і стали вони робити собі кумирів: одних дерев'яних, других мідяних, третіх мармурових, а деяких - золотих і срібних. І вклонялися їм, і приводили до них своїх синів і дочок, і заколювали їх перед ними, і була опоганена вся земля".Шанування стихій, сил і реалій природи народилося на початковому етапі первісних вірувань. Безсилій перед навколишнім світом людині не лишалося нічого іншого, як обожнювати його. Однак не варто з повною довірою ставитись до схеми еволюції язичництва, викладеної візантійським місіонером (чи може, складеною вченими ченцями Києво-Печерського монастиря наприкінці XIст., як гадає дехто з дослідників). Вона є надто загальною. Крім того, віра в "кумирів" була однією з вищих, останніх стадій еволюції язичницької ідеології й обрядовості, між нею і поважанням сил природи в тій найпримітивнішій формі, що описана греком, мало пролягти ще кілька етапів.До часу утворення Русі східнослов'янське язичництво пройшло довгий історичний шлях, вимірюваний тисячоліттями. Змінювалося суспільство, його організація, для частини племен (у зв'язку з розселенням) змінювалося середовище життя. Проте довгий час слов'янами зберігалися давні традиції, хоча по-різному складалися відношення їх із сусідніми народами, різними темпами і на різному рівні йшов подальший розвиток слов'янського світу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
