Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)

Також постановляємо: якби ми особисто або наші пани радні послали кого на заставу у замок і визначили йому строк, до якого він мав би прибути у той замок, а він через свою недбалість у встановлений строк не приїхав туди, а в той час наші вороги обложили би той замок, і якби все обійшлося і вороги не заподіяли шкоди, тоді той, хто не приїхав у строк, втрачає своє майно, яке переходить до нас, господаря. А якби, не доведи Боже, вороги на той час заподіяли цьому замку шкоди, тоді той, хто спізнився з'явитися в строк, втрачає маєток і карається смертю.

13. Будучи на військовій службі, ніхто не повинен нападати на шляхетські будинки і гумна

Також постановляємо: якби який-небудь шляхтич, будучи на військовій службі, напав на дім або гумно іншого шляхтича, або, їдучи на війну, гра бував у дорозі, і було б доведено, що він грабував або спричинив шкоди, тоді стільки разів, скільки він буде нападати на дім або на гумна або грабувати у дорозі, за кожен напад або грабіж у дорозі він повинен платити нав'язку за насильство.

14. Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней

Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней, тоді той має з гетьманським вижем куди-небудь поїхати або піти і взяти потрібний припас для себе і коней і за це він має заплатити у відповідності до постанови. А дрова мають брати там, де будуть стояти, але не можна розбирати будинки і спалювати паркани, ловити рибу у ставках і спускати ставки, витолочувати озимину і ярові. А якщо би хто спричинив такої шкоди, таких пан гетьман має ланцюгами закувати, а крім того, винуватець повинен відшкодувати спричинену шкоду і заплатити нав'язку за насильство.

А якби хто, знаходячись на службі нашій, на війні, напав на іншого, на обоз або на стоянку і поранив або вдарив кого, то такого, як розбійника, позбавляють життя.

Розділ ТРЕТІЙ

ПРО ВОЛЬНОСТІ ШЛЯХТИ І ПРО РОЗШИРЕННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

1. Господарь зобов'язується державу його милості Велике князівство і панів радних ні в чому не принижувати

Також, якщо господь Бог з прихильністю поставиться і дарує нам іншу державу або королівство, то ми не тільки ні в чому не принизимо державу нашу, Велике князівство Литовське, і рад наших, але будемо охороняти від усякої ганьби і приниження, як це робив славної пам'яті батько наш під час свого щасливого панування.

2. Господарь зобов'язується розширити Велике князівство Литовське і що незаконно відібрано, повернути державі

Також володіння того Великого князівства Литовського не зменшимо, а те, що буде несправедливо відторгнуте і неправильно взяте і потребуване, до володіння того князівства повернемо і повернути хочемо.

3. Чужинцям не можуть бути жалувані держання і звання

Також зобов'язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства.

4. Старі посади мають бути збережені

Також постановляємо: не дивлячись на те, що ми дали писане право землям Великого князівства Литовського, однак нічим не зменшуємо старих посад Віденського і Трокського воєводств та інших, воєвод і каштелянів, і канцлерства, і маршальства земського і маршальства дворного, старост і врядників наших; кожен із них у своєму повіті повинен виконувати свої обов'язки: судити, управляти, посилати своїх децьких і посади свої виконувати відповідно до давнього звичаю; тільки судити повинні за цими писаними правами.

5. Держання не повинні відбиратися за заочним обвинуваченням

Також державці дворів наших і тіуни за заочним обвинуваченням не повинні нами позбавлятися своїх посад. А коли б когось із врядників було обвинувачено перед нами як марнотратця, який заподіяв шкоди двору нашому, то обидві сторони мають особисто з'явитися перед нами; після того як сторони буде вислухано, винуватий зазнає покарання. А без вини держання відбирати не будемо.

6. Господарь зобов'язується зберігати усі колишні постанови, а нові ухвалювати з панами радними

Також усе, що стосується збереження земських привілеїв і звичаїв, які в тих привілеях описано, підтверджено і ухвалено, або ухвалення нових і збільшення їх кількості, що сприяло б нашій і державній користі, будемо вирішувати і виконувати тільки за давніми звичаями, а також із відома, і за згодою рад наших Великого князівства Литовського.

7. Його милість господарь зобов'язується зберігати в цілості вольності княжат, панят, шляхтичів і міщан

Зобов'язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами, міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами.

8. Господарь дозволяє всім вільно виїжджати із землі господарської для навчання лицарської справи в усякі землі, окрім земель неприятельских

Також бажаємо, щоб означені вище княжата і пани хоруговні, шляхтичі і бояри могли вільно виїжджати з наших земель Великого князівства та інших для відшукання собі кращої долі і навчання лицарської справи в усякі землі, крім земель неприятелів наших. Однак за відсутності тих, хто виїхав, як і з ними, наша служба з їхніх маєтків не повинна припинятися для нас і наших нащадків, скільки б разів не знадобилося у відповідності до земської постанови.

А якби син поїхав у лицарській справі, і залишив батька, а батько помер, не залишивши після себе опікуна над маєтками, тоді ми, господарь, маємо над тими маєтками призначити опікуна, який виконував би земську службу, а до приїзду сина або брата маєтку не тратити.

9. Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені спадкових володінь

Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батька і діда, але ці маєтки у відповідності до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хоруговні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток.

10. Простих людей господарь не повинен підносити над шляхтичами

Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.

11. Про доказ шляхетності

Також постановляємо: якби хто кому сказав, що той не шляхтич, тоді той, хто доводить шляхетство, має виставити з боку батька і матері двох шляхтичів, а ті мають присягнути.

А якби його рід припинився, а він був місцевим уродженцем, тоді має виставити місцевих бояр, шляхту, які знали б, що він шляхтич. І ті бояри, яких він виставить, мають разом при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич.

А якби який чужинець був людиною приїжджою, тоді він має поїхати у свою країну, звідки він, і там перед властями має довести своє шляхетство і привезти від властей листи з печатками, доводячи свою шляхетність. Але якби з тією країною, звідки він, була війна, тоді він має поставити двох шляхтичів із тієї місцевості, звідки він, і ті мають при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич; цим він і доведе шляхетність.

12. Якби хто кого приґанив, назвав його незаконнонародженим

Також постановляємо: якби хто кому сказав: «Ти -- позашлюбний син», -- але цього б не довів, то наказуємо, що той має цей наклеп відвести перед судом такими словами: «Що я говорив про тебе, начебто ти позашлюбний син, то на тебе брехав, як пес».

А ось яким чином має доводитися позашлюбне походження: якби його власний батько відмовився від нього і заявив, що це не його син, або записав це у заповіті, позбавляючи його спадщини, або мав його від невінча ної дружини, тоді та людина має буди визнана дійсно незаконнонародже-ною. А інших доказів не потрібно. Проте батько, одружившись вдруге, не повинен позбавляти свого сина спадщини і оголошувати його незаконнона-родженим, якщо за життя матері вважав його своїм сином.

13. Якщо хто приґанив би кого, заперечуючи шляхетство, а потім відрікся від своїх слів

Якби який шляхтич дорікав іншому, заперечуючи його шляхетство, і за це того було притягнуто до суду, то постановляємо: якщо той, кого було притягнуто до суду, не довів цього, тоді тому, чиє шляхетство приґанили, це не зашкодить і він не зобов'язаний перед судом доводити своє шляхетство.

14. Про побиття шляхтича, і про того, хто його бив

Якби шляхтич побив шляхтича, тоді, відповідно до закону, має сплатити дванадцять рублів грошей. Якщо ж на шляхтича підійме руку, поб'є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано тільки відтинанням руки, а ні чим іншим, за виключенням, якби той міщанин був радним. А якщо міщанин був би радним і побив шляхтича, тоді також має сплатити дванадцять рублів грошей, а руки не втрачає.

15. Якби шляхтич вислужив у пана чи князя маєток і хотів із цим маєтком піти

Якби хто з наших підданих у кого з княжат або панят, чи у когось іншого вислужив нерухоме майно і захотів піти, то у відповідності до листів, на те йому даних, він повинен залишити маєток своєму пану або його нащадкам, а сам і його нащадки можуть вільно піти, куди хочуть; за виключенням того випадку, коли у наданих йому листах було сказано, що він міг би із цим маєтком служити, кому хоче.

І якби хто такий лист хотів дати своєму слузі, то має, скликавши сторонніх добрих людей, дати його за своєю печаткою і за печатками і належним свідченням цих людей; а сам цей пан особисто або листом має нас просити, щоб ми йому це затвердили; такий лист буде мати силу.

А якби після смерті того пана, від якого слуга за службу отримав маєток, діти того пана захотіли ділитися, а той слуга під час розподілу не заявив про отримане і листа не показав, або пан відведене слузі у нас нашим листом не підтвердив, то після розподілу такий лист не повинен мати силу, тому що слуга про нього мовчав; і той маєток відходить до спадкоємця, а слуга має служити за маєток тому, кому він дістанеться згідно з розподілом; а якщо ж не хотів би йому служити, то повинен віддати маєток з усім тим, із чим йому було дано; а сам він вільно може піти з усім своїм майном.

16. Як має бути покарано того, хто віднісся би без поваги до листів наших воєвод, старост і державців

Також постановляємо: якби хто віднісся без поваги до грамот наших воєвод, старост і державців або побив би слугу нашого або викинув листа, той має сплатити штраф так само, як за насильство: дванадцять рублів грошей, а цьому слузі -- відшкодування у відповідності до його походження, якщо на те буде судове рішення.

17. Таємні корчми повинні воєводами відбиратися

Також постановляємо і наказуємо воєводам, старостам і всім державцям нашим Великого князівства Литовського, щоб вони не допускали корчмам незаконно варити пиво у непридатних для цього місцях, а особливо тим, хто не мав би нашого дозволу за листом нашим або наших предків. А тому наказуємо, щоб кожен із вас такі корчми відбирав незалежно від того, чи належать вони духовним або світським особам, панам і усім взагалі, і забирали весь той посуд, у якому варять пиво, і доставляли би до нашого господарського двору, тому що через існування таких корчм коїться багато злочинів, а також зменшуються наші господарські прибутки, так само як і прибутки тих, хто має дозвіл за нашим листом.

Розділ ЧЕТВЕРТИЙ

ПРО СПАДКУВАННЯ ЖІНКАМИ І ПРО ВИДАННЯ ДІВЧАТ ЗАМІЖ

1. Про удову, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих дітей

Удова, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих синів, повинна залишитися тільки при своєму вені, а сини мають бути допущені до всіх батьківських маєтків і майна і повинні нести земську службу. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то має отримати у всьому рівну зі своїми дорослими дітьми частку у коштовностях і у майні, рухомому і нерухомому.

2. Про пустих удов, які не мають дітей

Бачачи, що деякі бездітні удови залишаються на удовиному стольці, в результаті чого відбувається багато шкоди для держави, тому що не виконується служба так, як належало б, а також і родичі втрачають багато маєтків, постановляємо, як написано нижче: бездітна удова, якщо вона має від чоловіка свого вено, має отримати тільки своє вено, а всі маєтки повинні перейти до родичів. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то повинна залишитися на третій частці, допоки не вийде заміж, а якщо заміж не вийде, тоді має лишатися на третій частці довічно, решта маєтку має перейти до родичів, а ті повинні службу нашу господарську нести.

3. Якби яка жінка була заміжня і мала дітей, а записаного чоловіком вена не мала

Якби яка жінка була заміжня, мала з чоловіком дітей, а чоловік не записав би їй вена і помер, то вона, залишившись удовою, повинна отримати рівну зі своїми дітьми частку від маєтків і майна і на цій своїй частці має залишатися довічно, якби хотіла бути удовою, а діти не повинні відбирати у неї цю частку; а якщо ж вона хотіла б вийти заміж, то повинна свою частку залишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця.

4. Про мачуху, яка буде мати дітей від двох чоловіків

Таким же чином і мачуха, якщо вона мала дітей від другого чоловіка, то разом зі своїми дітьми від першого і другого чоловіків повинна мати рівну частку у всіх маєтках і майні. А якби мачуха не мала дітей від другого чоловіка, то разом із дітьми від першого чоловіка повинна отримати рівну частку в маєтку, а у майні дітей частки не повинна мати, за винятком того, що сама принесла із собою або що дав їй чоловік із рухомого майна за своєю милістю. І на цій частці мачуха повинна лишатися зі своїми дітьми довічно, якби не вийшла заміж. А якби вона вийшла заміж, то цю частку повинна лишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця, як такій, що не має записаного чоловіком вена.

5. Якби дружина не мала дітей, то вона повинна залишатися на удовиному стольці на третій частці довічно

Також, якби дружина не мала дітей і вена від чоловіка, то їй залишається тільки третя частка маєтку, а дві частки мають відійти до родичів. Вона повинна залишатися на третій частці довічно. Після її смерті і ця третя частка маєтку повинна перейти до родичів. А якби вона вийшла заміж, то маєток, яким користувалася, повинна залишити родичам.

6. Дружина з малими дітьми після смерті чоловіка має залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. Якщо ж буде погано управляти маєтком,

то родичі мають стати на заваді цьому через суд

Також постановляємо: якби який чоловік, помираючи, або за заповітом, доручив своїх дітей і маєток якомусь приятелю своєму, хоча б і не родичу, якому за правом споріднення не належить бути опікуном, то призначений опікун має здійснювати опіку над маєтком і дітьми, а дружина померлого повинна залишатися тільки при вені.

Якби хто помер, не доручивши нікому дітей своїх, то дружина має виховувати дітей і управляти всім маєтком на правах удови, і залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. А коли діти виростуть, вона має передати маєток дітям, а сама залишитися довічно при своєму вені. Якщо ж вона не мала б вена, то має отримати рівну зі своїми дітьми частку.

Якби мала одного сина, то мусить віддати йому дві частки маєтку, а сама залишитися на третій частці.

Якби жінка, маючи у своїй опіці дітей, вийшла заміж, то взяти в опіку дітей і маєток мають родичі. Родичі не повинні витісняти її з венованого маєтку, але якщо вона вийде заміж, то діти за досягнення повноліття можуть викупити її частку.

А якби яка жінка, залишаючись зі своїми дітьми на удовиному стольці, незалежно від того, була вона венованою чи ні, а заміж вийти не хотіла і, будучи удовою, маєток і майно розтринькала, людей розігнала, серебщизну і штрафи брала собі і маєток спустошила, тоді дядьки дітей по батьківській лінії, а якщо їх не буде, то інші родичі мають притягти її у встановлений строк до нашого господарського суду або до суду панів радних і мають довести ці збитки. І якщо вони це доведуть, то ми, господарь, або пани повинні за її провину відібрати у неї дітей і майно і передати в опіку дядькам по батьківській лінії або іншим родичам. А якщо вона буде мати записане чоловіком вено, то повинна залишитися тільки про своєму вені. Якщо ж у неї не було вена, тоді повинні виділити їй рівну із дітьми частку, і цією часткою вона має володіти довічно: після її смерті і ця частка має відійти до дітей. Але якщо б у цих дітей не було дядьків по батьківській лінії, або інших родичів, то ми, господарь, або пани над дітьми і маєтком повинні призначити опікуном сторонню достойну людину, яка б її, і всі маєтки, і дітей у опіці тримала, не допускала спутошення маєтків і розтринькування майна, доки діти не стануть повнолітніми.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11