Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси

Актуалізація емотивного значення виходить за межі усталених конструкцій, актуалізатором виступає фразеологічний контекст, що ним зумовлюється семантика фразеологізму і тексту в цілому. Наприклад: «Українська національна еліта - лебідь, рак і щука?» (УМ, 2001, 29 жовтня), де йдеться про те, що у тригілковій владі України діється таке, як у байці І. Крилова: керівники законодавчої, виконавчої і судової влади ніяк не прийдуть до спільної думки у питаннях зовнішньої політики України. Переосмислення відбувається на основі певної аналогії, яка відбувається між денотатами первинної і вторинної номінації.

Вибираючи той чи інший узуальний фразеологізм для висловлювання, журналісти, як засвідчують наведені приклади, вдаються до найрізноманітніших експериментів. Прагнення інтенсифікувати виразність. Автор у різний спосіб модифікує узуальні фразеологізми, аби читач міг їх декодувати, прочитавши статтю. Наприклад: «Президент Президенту око не виклює» (ГУ, 2004, 27 листопада), пор.: «Ворон ворону око не виклює»; «Яблучникам - яблучникове, електорату - електоратове» (УМ, 2002, 7 лютого), пор: «Кесарю - кесареве, а Богові - боже»; «Хто до нас з м'ячем прийде, той по шайбі і отримає» («Поступ», 2000, 19 березня), пор.: «Хто до нас з мечем прийде, від меча загине». Подібні оказіональні фразеологізми засвідчують нагромадження певних відтінків смислу: порушення фразеологічних норм сприяє не лише інтенсифікації виразності й актуалізації контекстів, а й забезпечує максимальну інформативність, від чого, у свою чергу, залежить те, кому насамперед адресований матеріал і чи буде його прочитано взагалі. Так, скажімо, у статті «Бідний студент думкою багатіє» (СГ, 2000, 17 вересня) йдеться про те, що українські студенти вже протягом багатьох років отримують жалюгідні копійки замість реальної допомоги: основна ідея матеріалу, що має заголовок «Про сільський екотуризм замовте слівце» («Поступ», 2001, 3 червня), пор.: «Про бідного гусара замовте слово», - відпочинок у сільській місцевості може використовуватися з оздоровчою, естетичною та пізнавальною метою; стаття під назвою «Голос волаючого в метро» («Експрес», 2005, 17 квітня) порушує проблему підвищення оплати за проїзд в метро. Узуальні фразеологізми «пристосовуються» до контекстів, у різний спосіб змінюється їхній компонентний склад, що певним чином впливає і на семантику.

Субституція, або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці, є, як бачимо, одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів. Заміна традиційного компонента узуального фразеологізму найбільш відчутно модифікує його структуру: «Понеділок - день легкий» (СГ, 2000, 7 березня), пор.: «Понеділок - день важкий»; «Шестеро одного чекають» (УМ, 2000, 19 червня) пор.: «Шестеро одного не чекають».

Не зважаючи на те, іноді узуальна фразеологічна одиниця зазнає максимальної субституції (заміні підлягає більшість компонентів усталеної конструкції) вона легко декодується. Наприклад: «Не давай у борг - боржником станеш» (ГУ, 2000, 17 травня), пор.: «Не пей водицы - козленочком станешь». Ступінь інтенсифікації виразності оказіональних фразеологізмів, що виникають унаслідок порушення фразеологічних норм через заміну традиційного компонентного складу, значно зростає коли, крім субституції, має місце й подвійна актуалізація. Наприклад: «Один голова добре, а два - клопіт» (УМ, 2002, 27 жовтня). Вдаючись до субституції, автор не ставить собі за мету змінити узуальну фразему до невпізнання, оскільки свідомий того, що закладена у фразеологічному контексті інформація має легко впізнаватися. Якщо ж це інформація, цей зв'язок втрачені, заголовок втрачає свою стилістичну і композиційну функцію і художню цінність.

Із виражально-зображальною метою у структурі заголовка практикується як поширення компонентного складу фразеологічної одинці («Позолотіть селу ручку» (УМ, 2004, 12 лютого); «Досягли лямку до фінансової ямки» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Хто винен? - Невістка (Україна)» (ДУ, 2006, 38-39 грудня) - про недоброзичливі стосунки Росії з Україною (поширення з постпозиції як авторське осмислення); «Наші хати, як завжди, скраю» (УМ, 2003, 19 червня) - поширення на зразок вставної конструкції як вираження ставлення адресата до події; «Згадайте незлим і дуже тихим словом» (ГУ, 2006, 17 лютого); «Краса (а також музика) рятували, рятують і врешті-решт таки врятують світ» (УМ, 2006, 5 травня), так і до скорочення компонентного складу: «Чули дзвін…» (ЛУ, 2004, 19 лютого); «Сім разів одміряй…» (ЛУ, 2002, 3 травня); «Не кажи «гоп»… (МГ, 2004, 5 листопада); «Говорили, балакали…» («Експрес», 2000, 20 січня); «Сміється той, хто сміє…» (ЛУ, 2002, 19 квітня); «Козенятком станеш…» (УМ, 2006, 25-28 листопада) - у статті йдеться про надзвичайно низьку якість води. Скорочення окремих компонентів узуальної одиниці зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретної ситуації компонентів. Наприклад: «Слово не горобець» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Бачили очі» (УМ, 2004, 17 жовтня); «На тобі, небоже» (ГУ, 2000, 7 червня); «Закон - що дишло» («Поступ», 2001, 21 квітня);»… і себе показали» («Експрес», 2004, 19 жовтня). У заголовках використану ту частину фразеологізмів, на яких припадає головне семантичне навантаження. Втрата компонентів узуальних фразеологічних одиниць не перешкоджає правильному розумінню їх семантики: оказіональна фразема перебирає на себе значення узуальної. Елінгова ний фразеологізм деавтоматизує сприйняття контексту. Фразеологізми у структурі газетної статті зазнають різних змін з метою зацікавлення читача матеріалом. Так, скажімо перестановка компонентів фраземи створює іронічний, глузливий підтекст: «Кожній парі - по тварі» (УМ, 2006, 18 червня). Будучи нетрадиційними за формою і змістом, оказіональні фразеологізми є колоритним засобом створення актуалізованих контекстів, виконують широкі композиційні функції, особливо це стосується їх використання у ролі заголовка, що виступає одним з елементів структури статті [19, 36].

2.3 Афористичні вислови і ремінісценції як засіб впливу на емоції читача

«Мові переважної більшості газетних жанрів не властиві ускладнені метафоричні образи, якими послуговується художній стиль, натомість журналісти часто звертаються до вдалого обігрування фразеологізму, використовують прийоми афористичності у заголовках, ремінісценції з відомого класичного твору» [58, 323].

Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Безпосередньо використана відома літературна цитата, як правило, перш за все підтверджує основну думку журналіста. Літературні ремінісценції часто виносяться до газетного заголовку, конденсуючи зміст цілої статті у цьому висловлюванні: «Народе мій, до тебе я ще верну…» (ЛУ, 2002, 16 березня) - стаття про В. Стуса і у заголовку «звучать» слова його поезії; «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня) - рядки із поезії Т. Шевченка; «Борітеся, поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня) - рядки з поезії Т. Шевченка; «Наша дума, наша пісня…» (ГУ, 2005, 5 лютого) - рядки поезії Т. Шевченка; «В своїй хаті своя й правда…» (ЛУ, 2002, 4 січня) - рядки поезії Т. Шевченка. Структуру заголовку, як бачимо, дуже часто становлять рядки із поезій Т. Шевченка та інших відомих письменників, які стали афористичними: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) - загальновідомі рядки з поезії В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 7 травня) - рядки з поезії Т. Шевченка; «Дух, що тіло рве до бою…» (ЛУ, 2002, 7 січня) - рядки з поезії І. Франка, статтю присвячено Романові Гораку, який написав роман «Тричі мені являлася любов» (про І. Франка);»… Слово береже в основі безсмертя української душі» (ЛУ, 2002, 26 червня) - рядки із поезії Ліни Костенко.

Літературна ремінісценція може виконувати композиційну або конструктивну функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка «Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства», починається літературною ремінісценцією: «Я вже висловлював міркування з цього приводу в статті «Доки травичка підросте, конячка з голоду вмре». «(ДУ, 22 жовтня, 2003 року), присвяченій проблемам соціального захисту слабозахищених верств населення України і в першу чергу її пенсіонерів, з включенням основної пропозиції про доцільність запровадження гарантованого прожиткового мінімуму з його синхронною індексацією…». (ГУ, 2004, 7 квітня). Стаття журналіста Ігора Недюхи має назву «Ще раз про травичку і конячку», тобто заголовок, поданий в цьому контексті, є цитатою з трагедії В. Шекспіра «Король Лір», а сама стаття називається її автором вже цитатою не в повному обсязі, а літературною ремінісценцією.

Введення класичних літературних цитат у публіцистичний контекст часто супроводжується авторським коментарем:»… і насправді правий був Чехов…» та ін. [5, 19].

Часто-густо в ролі заголовка статті функціонують рядки з пісень, назви відомих творів, крилаті вислови: «Багато галасу з нічого» («Поступ», 2005, 26-27 лютого) - твір В. Шекспіра; «А ми тую славу збережемо» (ЛУ, 2002, 17 березня) - рядки із пісні; «Нас не здолати!» («Експрес», 23-24 листопада) - гасло, яке скандували під час Помаранчевої революції; «Соловейку, рідний брате, виклич мені дівча з хати…» (НС, 2005, 8 березня) - рядки з народної пісні; «Ой хто в лісі чує…» (ЛУ, 8 лютого) - із народної пісні. Так само: «Тече вода, тече бистра» (ЛУ, 2002, 30 травня).

На основі відомого афоризму може виникнути «авторський варіант» (А. Григораш), що має підтвердити думку автора газетного матеріалу: «Хоча, проводячи розумну митну політику, держава, що інертно спостерігає крізь пальці, як перекочуються, наче ртуть, з однієї країни в іншу товари і гроші, могла б за цей рахунок підлатати хоч трохи свій бюджет. Адже ніщо так дорого не обходиться їй, як дешева митниця» (ГУ, 2005, 12 липня). Для того, щоб оцінити всю іронію новоутворення, порівняймо його з оригінальним висловлюванням Мігеля де Сервантеса: «Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість».

Ще один популярний засіб індивідуально-авторської інтерпретації літературних цитат - коли вони використовуються в контексті одночасно і як стійкий словесний комплекс (власне цитата), і як вільне сполучення слів: «Скільки років Булгаков був вічногнаний… Що хотілося б побачити в музеї? Речі, які знали дотик його рук, погляд його очей, документи, які позначилися на його долі, рукописи, які не горять…» (ЛУ, 2001, 19-28 січня). Загальновідома цитата з роману «Майстер і Маргарита» рукописи не горять перетворюється завдяки авторській інтерпретації у вільне сполучення слів, яке називає конкретні, реальні рукописи М.О. Булгакова, що зберігаються в музеї, присвяченому життю та творчості відомого письменника.

Біблійні вислови і образи теж використовуються як компоненти газетного висловлювання: «І «засіяє благодать Божа…» (ЛУ, 2002, 23 липня); «А слово в Бога було…» (ЛУ, 2004, 20 травня); «Спочатку було Слово» (ЛУ, 2003, 7 квітня) - так починається Євангеліє від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…» [14, 255]; «Хто сіє вітер…» - із книги пророка Осії: «А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть» - пересторога тим, хто плекає недобрі наміри [14, 142]; «Тайна вечеря «Віктора Ющенка» («Експрес», 2004, 19 жовтня) - про Таємну вечерю розповідається у трьох синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки) - вислів вживається в переносному, образному значенні, коли йдеться про зібрання або зустрічі людей, серед яких є й однодумці й відступники, зрадники [15, 210-211]. На семантику афористичного вислову, його переносне значення нашаровується на пряме значення (Ющенка під час вечері було отруєно). «Новий уряд повинен відділити кукіль від пшениці» (НС, 2005, 29 січня); «Відділяти кукіль від пшениці» - вислів із притчі, розказаної Ісусом. В наш час уживається зі значенням - відокремлювати шкідливе від корисного, погане від хорошого [14, 199].

Компонентом багатьох газетних висловлювань є лексеми, що мають міфологічне походження, біблійні імена: «У кожного своя Голгофа й своя… вічність» (ЛУ, 2002, 19 травня). Голгофа - місце, де було розп'ято Христа. В переносному значенні страждання, муки, моральні та фізичні [15, 225-226]. «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 6 червня). Вислів «Камо грядеші» біблійний. Так запитав Петро Ісуса, якого вже давно немає серед живих. І почув у відповідь: «У Рим, щоб бути знову розіп'ятим». Вислів став крилатим і уживається, коли йдеться про вибір мети, вибір долі. [15, 174]; «Французько-китайський Пігмаліон» (МГ, 2004, 21 грудня). Пігмаліон - легендарний цар Кіпру. Жив одноко, уникаючи жінок. Зробив із слонової кістки статую жінки і закохався в неї [24, 2, 312]; «У кого в «підтанцьовках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 12 квітня); «Час Феміди» («Поступ», 2004, 1 грудня). Феміда - у давньогрецькій міфології богиня правосуддя, дочка Урана й Геї [27, 2, 560]; «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення» (УМ, 2005, 21 січня). Фенікс - чарівний птах, який живе 500 (варіанти: 1460, 12954) років. Передбачаючи свою смерть Фенікс спалює себе, із попелу відроджується знову [27, 2, 560]; «Політ на крилах Ікара» (ЛУ, 2002, 4 серпня) - стаття про репресованого поета Григорія Підоплічка. Ікар - син Дедала, який зробив крила і разом з сином втекли з острова. Ікар піднявся занадто високо, сонячний жар розтопив віск, яким були склеєні крила і впав у море [27, 1, 363]; «Кого ж покличемо на Олімп» (ЛУ, 2004, 18 листопада) - стаття про вибір, який повинні зробити громадяни України (Президентські вибори). Олімп - гора в Греції, яка в давнину вважалася священною. За старогрецькими міфами на Олімпі жили боги. У переносному значенні - найвищі сфери суспільства [17, 340]; «Кошари Авгія перемивати» (ЛУ, 2000, 3 серпня). Авгійові стайні - Авгій - цар Евкліди, син, який мав кілька тисяч голів худоби, стійла якої не чистилися протягом 30 років. У переносному значенні - безладдя, запущені справи [17, 8].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7