Українська спеціальна лексика

Українська спеціальна лексика

9

Завдання 1

УКРАЇНСЬКА СПЕЦІАЛЬНА ЛЕКСИКА. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВИКОРИСТАННЯ

План

1. Місце спеціальної лексики в українській лексиці.

2. Українська спеціальна лексика. Правила її використання.

Список використаних джерел

1. МІСЦЕ СПЕЦІАЛЬНОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИЦІ

Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо. Термін лексика вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою (запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика тощо), а також на позначення сукупності слів, що вживаються певним письменником у його творах (лексика Шевченка, Франка, Коцюбинського).

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної літературної української мови неоднорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна українська лексика - це слова, що виникли в українській мові або були успадковані нею від давніх мов - основ (праслов'янської і давньоруської), на базі яких вона утворилася. Наприклад: хлібороб, щирість, будувати, щоденно, сорок, дружба, вчити, наш, сто, зверху.

Називають три основні шари корінної української лексики з погляду її походження: спільнослов'янський, до якого входить і найдавніша, спільно індоєвропейська лексика, спільносхіднослов'янський і власне український. Слова двох перших шарів у російську, українську та білоруську мови.

Спільнослов'янська лексика - це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов'янської (праслов'янської) мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов'янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Більшість спільнослов'янських слів поширена в усіх слов'янських мовах, ясна річ, із фонетичними відмінностями, що відбивають специфіку кожної з них.

Серед спільнослов'янської лексики виділяють найстародавніший прошарок - спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім'ї. Спільнослов'янська лексика - це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов'янських іменників.

Важливу і велику групу спільнослов'янської лексики складають дієслова - назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чимало в українській мові спільнослов'янських за походженням прикметників - назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний. Спільнослов'янськими за походженням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займенників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, сполучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.

Спільносхіднослов'янська лексика пов'язана зі змінами у суспільному економічному житті східних слов'ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особливо в період Київської Русі. Наприклад: селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

Власне-українська лексика - це слова, що виникли в українській мові і є специфічними, властивими тільки їй словами. Наприклад: Батьківщина, очолити, громадянин, плугатар, осередок, освіта, самота, піддання.

Почала вона формуватися з ХІV ст., коли складалася, водночас з російською та білоруською, українська мова.

Виражаючи специфіку української мови, власне-українські слова відсутні в інших мовах, у тім числі і східнослов'янські. У цих мовах вони мають відповідники - інші за звучанням слова. Власне-українські слова поповнили всі тематичні групи лексики, успадковані із спільнослов'янської та спільносхіднослов'янської мов. Зубков М. Сучасне ділове мовлення. - Х.: Торсінг, 2001. - С.281

Немає народу, який жив би ізольовано від інших народів, тому немає й мови, вільної від іншомовних засвоєнь, насамперед лексичних. Запозичення слів з однієї мови в іншу досить давнє і звичайне явище.

Запозичення можуть здійснюватись з певної мови безпосередньо і через інші мови. Безпосередньо засвоювались українською мовою слова з російської (кріпость, мужик), польської (дідизна, кепський), тюркських (базар, гарбуз, шатро) та інших мов. Багато слів іншомовного походження прийшло в українську мову через посередництво російської (колективізація, космонавт) та польської (крейда, грунт, шик, кошт тощо). Засвоюються слова як усним, так і писемним шляхом. усним в українську мову прийшло багато слів тюрського походження, деякі польські і російські слова тощо.

Різні запозичені слова за часом засвоєння. Ряд іншомовних слів увійшло ще з давньоруської мови. З нею вони разом із спільнослов'янськими і спільносхіднослов'янськими були успадковані українською мовою, як і російською та білоруською. Це слова давньогерманського походження, про які вже говорилось, старогрецькі (парус, лиман, кипарис, кедр, лавр, кит), тюрські слова, запозичення з арабської та іранської груп мов (орда, казна, табун, зеніт).

Поряд з цими в українській мові є іншомовні слова, які почали в ній вживатися зовсім недавно. Наприклад: торшер, капрон, телевізор, відеотелефон, відеофонограма.

Найчастіше іншомовні слова засвоювались разом з поняттям, предметами, явищами, які вони позначали. Так, іменник бокс - назву спортивного змагання запозичено з англійської мови разом із цим видом спорту.

Збагачення української лексики здійснюється не тільки в наслідок прямих засвоєнь слів з інших мов, а й шляхом калькування. Кальки - це своєрідний різновид запозичень, що являє собою буквальний переклад складових елементів слова або усталеного звороту. Кальки бувають лексичні і фразеологічні. Лексичною калькою називається слово, скопійоване засобами української мови з іншої мови. Семантичні кальки - це скопійоване нове, переносне значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значення.

Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари - активну і пасивну лексику.

До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування (спеціальна лексика).

Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.

Другий шар - пасивна лексика - набагато менший. Його складають слова, що не є обов'язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері.

Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову. Гуць М.В., Олійник І.Г., Ющук І.П. Українська мова в професійному спілкуванні. - К.:2004. - С.190

2. УКРАЇНСЬКА СПЕЦІАЛЬНА ЛЕКСИКА. ПРАВИЛА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1) загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо.

Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографізми -- слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, наприклад: котига -- віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; верета -- покривало, мішок на сінник; загата -- огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою або глицею для утеплення хати взимку; сачма -- велика сітка-накидка для лову риби; рунець -- біла хустина або шматок полотна; рябчун -- різнобарвний домотканий килим. Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій.

Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми -- слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога -- свиня, легінь -- парубок, бузько -- лелека, втрафити -- потрапити, капарство -- недбалість, неохайність, ковнір -- комір, клевець -- молоток, когут -- півень, рахуба -- клопіт.

Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля -- милиця, бук -- палиця, обруч -- поряд, пасія -- гнів, чудно -- незручно, під -- горище.

Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти -- “хотіти”, свеї -- “своєї”, шкахва -- “шафа”, кождий -- “кожний”) і граматичні (баче -- “бачить”, дасиш -- “даси”, к столу -- “до столу”).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у нанковому та офіційно-діловому стилях.

Спеціальна лексика -- це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо.

Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне із значень належить до різних термінологій. Як приклад можна навести значення термінів стопер та стела стопер -- 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх. Стела -- 1) вертикальна кам'яна плита чи стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якай міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі нанкового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги, наприклад: караул -- 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар -- 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець. Контроль -- 1) перевірка, облік, спостереження за чим-небудь; 2) установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо; 3) заключна функція управління.

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство -- лінгвістика, алфавіт -- абетка, орфографія -- правопис, багатозначність -- полісемія, значення -- семантика. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між термином і позначуваним ним поняттям.

Розрізняють терміни загальновідомі: трикутник, діаспора, інтеграція, демократія, прикметник, капрон, плато, арія, стоматолог тощо і вузькоспеціальні, які використовуються лише спеціалістами: сальдо (бухг.), кавернотомія (мед.), діаміни (хім.), субстантивация (лінгв.), сервомотор (техн.), септакорд (муз.), меркаптани (хім.) і т. ін.

У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми -- слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів -- це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом -- помилку, у водіїв загоряти -- сидіти без діла, бублик -- руль, гума -- автопокришка тощо.

Професіоналізми поділяються на групи таких видів спеціальної лексики:

· політична (демократія, інтеграція, уряд, фракція);

· юридична (законодавство, апеляція, уряд, прокурор, санкція);

· фінансова (кредит, банк, вклад, кошти);

· військова (плацдарм, переворот, зброя, полковник);

· філософська (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);

· біологічна (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);

· геологічна (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);

· лінгвістична (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);

· літературознавча (сюжет, персонаж, алітерація, поема, кульмінація, епілог);

· електротехнічна (люмінісценсія, закорочення, конденсатор, запобіжник);

· радіотехнічна (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);

· фізична (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);

· математична (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);

· хімічна (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);

· медична (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);

· музична (квартет, адажіо, соло, піанісімо, стакато, октава);

· морська (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);

· спортивна (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін. Зоряна Мацюк. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібник. - К.: Каравела, 2006. - С.132-133

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.).

Страницы: 1, 2