Стилі мовлення
p align="left">експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи; визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача). Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак); використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів); запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця); уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів; поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина); широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.). За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту: епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис); ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка). РОЗДІЛ 4. Науковий стиль.Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.Основні ознаки:ясність (понятійність) і предметність тлумачень;логічна послідовність і доказовість викладу;узагальненість понять і явищ;об'єктивний аналіз;точність і лаконічність висловлювань;аргументація та переконливість тверджень;однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;докладні висновки.Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;залучення цитат і посилань на першоджерела;як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;монологічним характером текстів;переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів: власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти; науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів; науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності. РОЗДІЛ 5. Публіцистичний стиль.Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.Основне призначення:інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.Основні ознаки:доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);поєднання логічності доказів і полемічності викладу;сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).Основні мовні засоби:синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта, легені планети - ліси та ін.);уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки;ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки;Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:стиль ЗМІ - засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);есе (короткі нариси вишуканої форми);науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).РОЗДІЛ 6. Епістолярний стиль.Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).Основні ознаки наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, іноді постскриптум. (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).Основні мовні засоби - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.РОЗДІЛ 7. Конфесійний стиль.Сфера використання - релігія та церква. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).Основні засоби:суто церковна термінологія і слова - символи;непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;наявність архаїзмів.Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.РОЗДІЛ 8. Організаційно-діловий стиль.Його функціональні підстилі.У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації.Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність - це завжди - “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:офіційний характер;адресність;повторність;тематична обмеженість.Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме: нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів. ЗАКЛЮЧЕННЯ. Культура мовлення.Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.Культура мовлення -- це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість -- основні вимоги мовного етикету.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:Наталія Непийвода Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). -К.: ТОВ “Міжнар. фін. агенція", 1997. - 303 с. Катерина Городенська. Синтаксична специфіка української наукової мови //Українська термінологія і сучасність: Збірник наук. праць, Вип. IV.- К.: КНЕУ, 2001.-368с.- С.11-14. Роман Рожанківський. Щодо українського стилю фахової мови// Проблеми української термінології. Матеріяли 5-ї Міжнародної наукової конференції.- Львів, Львівська політехніка, 1998.- С.43-46 Виталь Моргунюк. Передмова // Російсько-український словник наукової і технічної мови. - К., 1997. - С.3
Страницы: 1, 2
|
|