Проміжні рівні мови

Проміжні рівні мови

22

Реферат на тему

Проміжні рівні мови

ПЛАН

1. Морфонологічний проміжний рівень мови

2. Словотвірний проміжний рівень мови

3. Фразеологічний проміжний рівень мови

Використана література

Основні рівні мови -- фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний -- не існують ізо-льовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні -- морфоно-логічний, словотвірний і фразеологічний.

1. Морфонологічний проміжний рівень мови

Морфонологічний рівень -- проміжний між фоно-логічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фо-нема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне вико-ристання фонологічних засобів мови.

Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки -- морфонології.

Морфонологія (із морфофонологія) -- розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологіч-них відмінностей із морфологічною метою.

Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія -- морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з мор-фемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти.

У сучасному мовознавстві термін морфонологія вживається у двох значеннях -- вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фо-нем: друг -- дружній, страх -- страшити, сотня -- сто, день -- дня, веселий -- весілля, черниця -- чорний тощо.

Морфонологія у широкому значенні досліджує фо-нологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем.

Вивчення морфонології у широкому значенні за-початкував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфо-нологія -- це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчен-ня про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфо-нології, як морфонологічну характеристику слова роз-глядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявля-ються в чергуванні фонем, що входять до складу мор-феми.

Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Термін морфонема за-пропонував у 1927 р. польський мовознавець Г. Ула-шин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологіч-ній функції. Майже одночасно з Улашином цей тер-мін став уживати Трубецькой, але в нього він укладав дещо інший зміст -- «складний образ двох чи декіль-кох фонем, здатних взаємозамінюватися в межах одні-єї і тієї самої морфеми залежно від умов морфологіч-ної структури» або як «складне уявлення про всі чле-ни (два чи більше) чергування». Як приклади можна навести такі морфонеми: е/і (веселий -- весілля), е/0 (палець -- пальця), е/о (женити -- жонатий, шести -- шостий), о/и (кров -- кривавий), к/ч/ц (мука -- муч-ний -- муці), д/дж (радити -- раджу), з/ж (возити -- вожу), х/ш (рухати -- рушу). У кореневих морфемах наведених споріднених слів при спільному корені є різ-ні фонеми. З погляду фонології, фонеми служать для розрізнення значень, а в цьому разі це правило не спра-цьовує (пор. кум -- чум, кола -- чола, ком -- чом, з одно-го боку, і рука -- рученька, мокнути -- мочити -- з іншого).

Отже, поняття «морфонема» є абстракцією. Як фо-нема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фо-нем, що взаємно заміщуються в морфемах при слово-зміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фонема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одини-цею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору. Очевидно, це стало причиною того, що деякі мовознавці заперечують існування такої оди-ниці загалом. Так, скажімо, О. О. Реформатський ува-жав поняття морфонеми фікцією. На його погляд, те, що називають морфонемою, власне є фонемою, розгля-нутою у складі морфеми.

Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний пред-мет вивчення [Семчинський 1996: 188]. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні то-що); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в се-редині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є -- історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.

Предмет вивчення морфонології є дуже перспектив-ним, оскільки привертає увагу до нових проблем, перед-усім до проблеми фонетичного чергування як додат-кового способу вираження певного граматичного зна-чення. Функція морфонологічних явищ полягає в посиленні диференціації форм на морфологічному рів-ні. Наприклад: вузький -- вужчий, низький -- нижчий; показати -- покажчик, пекти -- піч; лука -- на луці, берег -- на березі, луг -- луже, день -- дня, вогонь -- вогню; рухати -- рушу, крутити -- кручу, возити -- вожу. Тут чергування фонем є допоміжним засобом ви-раження таких граматичних значень, як ступінь по-рівняння, частиномовне категоріальне значення (дія -- предметність), відмінкові значення та значення особи. Наведені чергування не зумовлені фонетичним оточен-ням (хоча колись вони були фонетично зумовленими: виникли ще в доісторичний період як наслідок І та II палаталізацій і переходу передньоязикових приголос-них у шиплячі перед [j]). Зумовлені фонологічним ото-ченням чергування не належать до морфонології.

У сучасних мовах морфонологічні явища виявля-ються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю,

солі; водити, воджу, водиш; рос. хочу, хочешь, хочет, хо-тим, хотите, хотят; нім. Байт -- Всійте, Hand -- Hcinde, Blatt -- Blatter, Dorf -- Dorfer, Gut -- Giiter, tragen -- trdgt, nehmen -- nimmt -- nahm -- genommen, backen -- backt -- buck -- gebacken; укр. село -- сільський, весе-лий -- весілля, страх -- страшний -- страшити, сон -- сонний -- снитися, жати -- женці -- жнець.

Однак не всі типи чергувань, які виконують мор-фологічну функцію, відносять до морфонології. Так, зокрема, не існує єдиного погляду щодо тих чергувань, які представляють внутрішню флексію, як, наприклад, англ. foot «нога» -- feet «ноги», tooth «зуб» -- teeth «зуби», нім. Vogel «птах» -- Vogel «птахи», Bruder «брат» -- Bruder «брати», Tochter «дочка» -- Tochter «дочки». Одні вважають, що морфонологія вивчає всі типи чергувань із морфологічним навантаженням (ті, що служать єдиним засобом граматичного розрізнення форм, і ті, які функціонують разом з іншими грама-тичними засобами -- суфіксами, закінченнями тощо), інші -- лише ті, які є допоміжним засобом. Оскільки в останньому випадку чергування є основним і єдиним способом вираження граматичного значення числа, то, на думку прибічників другої точки зору, їх не можна віднести до морфонологічних явищ. Дискусійним за-лишається і питання про належність до морфонологіч-них засобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухо-мим наголосом нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії супроводжується змі-ною наголосу): укр. земля-- землі, молодий-- молодь; рос. село -- сёлъсъкий, профессор -- профессора тощо.

Морфонологічні явища характерні не для всіх ти-пів мов. Вони властиві тільки тим мовам, у яких мор-феми мають варіанти і де це варіювання пов'язане з суто фонетичними причинами. Так, морфонологія не характерна для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбувають-ся фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характер-на для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються.

Хоча термін морфонологія, на відміну від терміна морфонема, загальноприйнятий, деякі мовознавці не визнають проміжного статусу морфонології. Є. Кури-лович, наприклад, уважає, що майже всі проблеми мор-фонології належать до компетенції фонології, лише окремі -- до морфології. На думку французького мовознавця А. Мартіне, всі морфонологічні проблеми по-винні розглядатися в морфології.

Незважаючи на заперечення деякими лінгвістами існування морфонології, вона зміцнює свої позиції.

2. Словотвірний проміжний рівень мови

Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. Суть між-рівневих зв'язків тут полягає в тому, що основна оди-ниця морфологічного рівня -- морфема -- використо-вується для творення одиниць лексико-семантичного рівня -- слів (лексем). Однак не можна не помітити зв'язку між словотвором і синтаксисом. Цей зв'язок виявляється в тому, що утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово (косий кут --> косокутник «предмет, що має косі кути», другий курс --> другокурсник «студент, який навчається на другому курсі», плаває морем --> мореплавець «той, хто плаває морем»; див. ще: нафто-база, листоноша, п'ятиповерховий), і в тому, що май-же весь словотвір пов'язаний за своєю мотивацією з реченням (Він учиться в школі --> школяр, Він носить листи --> листоноша, Він шиє взуття --> швець). Дех-то навіть схильний уважати, що весь словотвір є час-тиною вчення про структуру речення.

Останнім часом нерідко стверджують, що слово-твір -- окремий самостійний рівень мови. Однак із цим важко погодитися. Словотвір не може бути окремим рівнем, бо він не має власної (специфічної) одиниці. «Оз-накою того, що якась одиниця лежить в основі самостій-ного рівня, може бути тільки можливість вичерпного поділу тексту на ці -- і тільки ці -- дискретні одиниці. Можна представити будь-який текст (при цьому весь, повністю) у вигляді ланцюжків фонем, можна записати його в термінах морфеми або як послідовність певних структур речення. В іншій формі, очевидно, запис тексту (крім звичайного запису в словах) і неможливий. В уся-кому разі, неможливо представити текст через символи і правила утворення одних похідних, бо вони -- це тільки обмежена частина тексту» [Общее языкознание 1972: 349]. Функції слово-твірних елементів інші: во-ни використовуються для творення лексичних знаків, тобто для номінації. Отже, словотвір -- це не якийсь особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між морфемами і лексемами.

Термін словотвір вживається у двох значеннях:

утворення слів, що називаються похідними і склад-ними, на базі однокореневих слів, якими вони мотиво-вані, тобто виводяться з них за значенням і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з одні-єї частини мови в іншу) та інших формальних засобів;

розділ мовознавства, який вивчає способи творення нових слів.

Оскільки словотвір забезпечує процес номінації, то його можна розглядати як частину ономасіології.

Розрізняють діахронічний і синхронічний словотвір.

Діахронічний словотвір -- словотвір, який вивчає шляхи виникнен-ня похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну сло-вотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Синхронічний словотвір -- словотвір, який вивчає систему слово-твірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, що визначається Ті синхронними мотиваційними від-ношеннями з іншими словами.

Синхронічний словотвір -- це легко розпізнавані зв'язки між спорідненими словами з погляду сучасної мотивації і відповідно до словотвірної структури слова. Так, скажімо, слово любов нині сприймається як утво-рене від дієслова любити, хоча генетично воно утворене від давнього прикметника любъ «любий». Російське сло-во цветник на сучасному етапі мотивується словом цве-ты -- «місце, де ростуть квіти», хоча насправді воно утворене від слова цветной «покритий квітами» (твірна основа цветн- і суфікс -ик). У цьому слові нині виділя-ють твірну основу цвет- і суфікс -ник. За цим зразком тепер утворені такі слова, як коровник, телятник, собач-ник, шкодник, рассадник, виноградник, ценник, кочевник, градусник, мостовник. Отже, на певному етапі розвитку мови для виникнення нових слів за моделлю колись утворених слів суттєвою є не діахронічна (етимологіч-на), а синхронна словотвірна структура.

Між синхронічним і діахронічним словотвором не завжди легко провести межу. Саме тому деякі сучасні мовознавці, наприклад, О. М. Трубачов, загалом запере-чують синхронічний словотвір. Не дивно, що аж до середини XX ст. практикувався тільки діахронічний підхід до словотвору.

Словотвірна система є дуже складною. Ця складність зумовлена найрізноманітнішими зв'язками з іншими рівнями мови (не тільки з морфологічним і лексико-се-мантичним, а й із фонологічним та синтаксичним, а також морфонологічним і фразеологічним проміжни-ми рівнями); з явищами синкретизму словотворення і словозміни (пор. форми типу писати -- переписати, горох -- горошина, які можна трактувати як різні сло-ва і як форми одного слова), важкістю розмежування синхронічного й діахронічного планів і великою кіль-кістю одиниць, категорій та теоретичних понять.

До основних теоретичних понять словотвору нале-жать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

Словотвірна мотивація -- семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантич-ні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Мотивація встановлюється між двома однокорене-вими словами, одне з яких із формального і семантич-ного погляду є первинним, мотивуючим, а інше -- вто-ринним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Во-но є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (читач, співець, учитель-ство, не-антагоністичний, не-усвідомлений, солонкуватість). Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими сло-вами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб-ив/ий/), авт-о-відповід-ач, природ-о-знав-ств/о/). У на-ведених прикладах мотивуючими є відповідно слова сонце і любити, авто і відповідати, природа і знати, а формантами інтерфікси -є-, -о- і суфікси -це-, -ач-, -ств-. Отже, мотивоване слово формально і семантично склад-ніше. Щоправда, трапляються випадки, коли усклад-нення в семантичному плані супроводжуються спро-щенням формального плану (інтимний -- інтим, біга-ти -- біг).

З мотивацією пов'язане поняття словотвірної похід-ності.

Страницы: 1, 2