Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник

4. Після дробових числівників іменники вживаються тільки в родовому відмінку однини: одна п'ята (частина) земної кулі, у трьох четвертих (частинах) кілограма, сімдесятьма цілими і п'ятьма десятими процента.

Це стосується також числівника півтора: півтора року, півтора місяця, півтора центнера.

5. У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку однини: присвячено двадцять третьому (числу місяця) лютого, вітаю з Восьмим (числом місяця) березня, про перше вересня.

2.7. Наголошування числівників при словозміні

Наголос в українській мові, як і в інших слов'янських мовах, тісно зв'язаний з граматичною формою, з словотворенням і словозміною. Він знаходиться у тісному зв'язку з інтонацією і ритмікою.

Числівники в східнослов'янських мовах мають свої специфічні акцентологічні особливості. Ці особливості виявляються найчіткіше в кількісних числівниках.

У кількісних числівниках один...десять наголос при відмінюванні їх переходить на флексію. У цих числівниках наголос остаточно закріпився на флексії.

Окремо виділяються форми жіночого роду числівника одна, що відмінюється за зразком займенника та і має наголос такий же, як і займенник та при його відмінюванні, тобто в деяких відмінках на передостанньому складі (однієї, однією).

Числівники одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять мають наголос на афіксі -- на. Іноді він переходить на флексію (одинадцятьох).

В російській мові числівники одиннадцать і четырнадцать мають наголос на основі першої числової назви Числівники двадцять, тридцять, сорок і сто при відмінюванні мають наголос на закінченнях.

Числівники п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят в українській мові відмінюються тільки в другій своїй частині і мають наголос на флексії.

Числівник дев'яносто має нерухомий наголос: дев'яносто, дев'яноста.

Складні числівники, що означають сотні: двісті, триста, чотириста, п'ятсот, шістсот, вісімсот, дев'ятсот -- відмінюються в обох своїх частинах і за винятком форм двісті, триста, чотириста мають наголос на другій частині слова.

Іноді буває й такий наголос: двохсот, двомстам, трьохсот, трьомстам, чотирьохсот, чотирьомстам. Це буває тоді, коли на числівник падає логічний наголос.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд і інші позначення великих чисел мають нерухомий наголос.

У кількісних складених числівниках при відмінюванні наголос також постійно закріплюється на флексії, наприклад: двадцяти п'яти, тридцяти одному і под., причому сильніший наголос буває завжди на флексії останнього числівника: двадцяти трьох, ста сорока, п'ятдесяти п'яти чоловік і под.

Збірні числівники двоє, троє, четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро... двадцятеро, тридцятеро і т. д. при відмінюванні в непрямих відмінках мають форми кількісних числівників з тим же кінцевим наголосом.

Збірні числівники обидва, обоє, оба, обі (останні дві форми вживаються тільки в південно-західних діалектах) в непрямих відмінках мають свої форми, спільні для всіх родів, з наголосом на флексії: обох, обом, обома.

Неозначено-кількісні числівники при відмінюванні мають наголос на флексії. На відмінювання цих числівників і на закріплення в них наголосу мав вплив числівник два.

Числівник декілька при відмінюванні зберігає постійно наголос на префіксі: декількох, декільком, декількома, на декількох.

Числівник кільканадцять при відмінюванні не зберігає наголосу на афіксі -на-, а переносить його на флексію.

Числівник кількадесят при відмінюванні має постійно наголос на флексії.

Ці акцентологічні особливості неозначено-кількісних числівників підкреслюють відокремленість їх від інших імен.

Порядкові числівники виявляють вплив на них імен. Вони, як і прикметники, при відмінюванні мають нерухомий наголос. Наприклад: перший -а, -е, першого, першої, першій, перші, перших, першим; другий, -а, -е, другого, другої, другій, другі, других, другим.

Числівники взагалі міцно тримають свій наголос на собі і не передають його іншим словам у реченні, як його передають, наприклад, односкладові прийменники (в, на, над, до, від, під та ін.) або односкладові сполучники (і, й, то, так, хоч, щоб та ін.).

Деякі ж числівники (наприклад, один, два, три і інші односкладові числівники), сполучаючись з іншими словами в реченні, прилягають до них так тісно, що передають їм свій наголос.

В українській мові числівники не передають свого наголосу прийменникам.

Якщо між прийменником і числівником стоїть якесь слово, то наголос також лишається на числівнику.

У сполученнях числівників з іменниками при інверсії головний наголос тримають на собі числівники. В таких випадках кількість визначається приблизно. Очевидно, у зв'язку з потребою уточнення означуваного предмета в кількості наголос посилився і закріпився саме на числівнику.

Числівники два, три, чотири сполучаються з іменниками, перетягають наголос іменників на те місце, що й родовий відмінок однини іменників.

3. Питання до теми «Займенник»

3.1. Стилістичне вживання займенників

Лексико-граматичні особливості займенників зумовлюють і своєрідність їх вживання в мові. Узагальненість значення займенників потребує вживання їх після імен, на які вони вказують. Наприклад: Сонце ще світило по-літньому, теплом дихала настояна на травах та квітах земля, а до лісу вже підкрадалася багряна осінь. Вона почервонила тремтливі осики, наклала жовтизну на тендітні листки-монетки беріз, перекувала на пощерблені бляшанки листки дубів (Ю. Збан.).

У діловому мовленні, де будь-яка двозначність зовсім неприпустима, займенники, що належать до назв осіб, часто супроводжуються пояснювальними іменами: Слідством встановлено, що він, Василь Васильович Кривунець, завчасно повідомив його, Петра Дем'яновича Сороку. В усному ж мовленні або в учнівських письмових роботах таке вживання Займенників небажано.

Не всі займенники однакові щодо вираження смислового значення. Так, займенники я, ти, він, порівняно з іншими мають більш конкретне смислове значення. Займенник я завжди означає того, хто говорить, чи того, до кого звертаються; він -- особу або предмет, про який іде мова. Займенники той, хто характеризуються великою узагальненістю, свідченням цьому є вживання їх у прислів'ях і приказках, у яких узагальнено життєвий досвід, глибоку мудрість народу. Наприклад: Хто добре вчиться, той буде й добре робить; Гарно того вчити, хто хоче все знати; Хто знання має, той мур зламає.

У ліричних творах часто вживається займенник я. Так зване ліричне я виконує стилістичну функцію особливої виразності у вірші. Найяскравіше виявляється ліричне я в усіх своїх художніх якостях на початку твору або строфи чи іншої текстуально завершеної одиниці, наприклад:

Як не горю --

Я не живу,

Як не люблю --

Я не співаю.

Але цього

Я ще не знаю,

Бо завжди я --

Як полум'я

(Павло Тичина).

В усній розмовній мові, а відтак, і в діалогічній мові художніх творів нерідко використовується форма займенника 1-ї особи однини в давальному відмінку мені з метою підкреслення наказу, вимоги тощо: Хома, не гаючись, проінструктував їздових, як належить триматись. На Каленика посварився:

Чортом мені дивись!

Єсть! -- промимрив Каленик (О. Гонч.).

Займенник ти в усній розмовній мові нерідко вживається в особливому узагальненому значенні, тобто в устах персонажа він не вказує на відношення до другої особи, а вносить у розповідь своєрідний відтінок інтимності: Юрій! -- гукнув він, лежачи над струмком.-- Справжній тобі нарзан! П'єш і ще хочеться (О. Гонч.).

Займенник ти вживається також як компонент розмови персонажа із самим собою. У мові художніх творів цей стилістичний засіб використовується з тим, щоб надати висловлюванню забарвлення особливої ліричності та емоційної насиченості. Наприклад: Що власне сталося? -- думав Сагайда, крокуючи вулицею Грінави.-- Чому тобі такою особливою, багатозначною видається ця сьогоднішня розмова в словацькій хаті? Ну, закликали тебе, ну, привітали. Зрештою звичайнісінька річ... Але чому ж ти вийшов звідти такий розхвильований? Яким зіллям тебе напоїли в отій убогій світлиці, розмальованій до самої стелі буйним виноградом! Ідеш і не чуєш землі під собою... Ідеш і дзвенить тобі весь час у вухах ніжно слово: -- Братку! (О. Гонч.).

Займенник ти може вживатися замість займенника він, щоб посилити психологічні мотиви у змісті висловлювання: Щастя твоє, що автомат у мене був за спиною! -- 3 веселими погрозами думав телефоніст. -- А то я б тобі показав... І де він тут узявся? (О. Гонч.).

Займенник ти за певних умов уживання може набувати експресивного відтінку: Хаєцький не міг далі байдуже дивитись на його самокатування. Він кинув батіжок, плюнув у долоні: Ех, ти, Європа!.. Дай-но я цюкну! (О. Гонч.).

Займенник ви, залежно від контексту, то наповнюється холодною ввічливістю, то вказує на шанобливе ставлення, то надає розмові жартівливого, а часом іронічного забарвлення наприклад: Міномети стояли на вогневій, мов панянки: всі під кокетливими парасольками, що захищали їх від дощу. Бійці до них звертались, як до панянок, тільки на «ви»:

Дозвольте перевірити ваш приціл...

Дозвольте вас протерти банником... (О. Гонч.). Займенник воно може мати стилістичні відтінки: 1) співчуття: Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало у холодочку під снопом (Т. Ш.). 2) ласкавості, пестливості: Тшто знову зиркнув на мене: «Оце ж написало воно якусь п'єсу, і її поставлять у школі» (М. Ст.). Воно й училось нівроку йому, страх ят до книжки було: чита, одно чита... (А. Тесл.); 3) зневаги: Ти йтну стрижене, а воно тобі голене (Присл.).

Слово воно може вживатися і як частка: ...не так воно робиться, як нам хочеться (Т. Ш.). У ролі частки нерідко виступає і займенник собі, що створює колорит усної, вільної, невимушеної розповіді, концентруючи увагу на слові, при якому стоїть: Од зіроньки до зіроньки сидять собі у вдівоньки. Сидять собі, розмовляють... (Т. Ш.). Ти нехай собі як знають... (П. Т.). Було собі два брати -- один убогий, а другий багатий (Нар. тв.).

У відповідному контексті набувають емоційного забарвлення і неозначені займенники: На той час суддями були якіїсь два осли... (Л. Гл.).

Присвійні займенники мій, наш у розмовній мові і в мові творів художньої літератури нерідко вживаються для зосередження уваги на предметі розмови: Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся; Іде софі наш Ярема, Нічого не бачить (Т. Ш.). Москва наша люба, Москва наша славна, красою ти дужа, ділами преславна (П. Т.).

3.2. Ні в заперечних займенниках

Займенники пишемо разом із часткою ні-, наприклад: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки.

Окремо пишемо, якщо між часткою і займенником уживається прийменник: ні до кого, ні з чим.

3.3. Правопис неозначених займенників

Займенники пишемо разом:

v із частками ні-, аби-, де-, -сь: ніхто, ніякий, щось, хтось, абищо, абискільки, дечий, декотрий.

Окремо:

v якщо між частками і займенником уживається прийменник: ні до кого, ні з чим, де у кого, будь з яким, аби в якому, будь за ким.

Через дефіс:

v із частками будь-, -небудь, казна-, хтозна-: будь-хто, будь-що, який-небудь, чий-небудь, казна-скільки, казна-що, хтозна-який, хтозна-чий.

3.4. Явище прономіналізації

Деякі іменники, прикметники, дієприкметники та числівники, втрачаючи за певних умов своє конкретне лексичне значення, вибувають абстрактного значення і починають виконувати вказівну роль, наближаючись своїми функціями до займенників, переходячи в них. Перехід різних частин мови в займенники називається прономіналізацією (від лат. pronomen -- займенник).

Повністю переходить в займенники лише незначна кількість слів.

У функції займенників найчастіше виступають такі слова:

1. Числівники один і другий. Прономіналізація числівника один особливо чітко виявляється в пестливо-зменшувальних формах, наприклад: Мов одірвалось од гіллі, одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко); у цьому реченні одно-однісіньке означає саме-самісіньке.

Числівник один у заперечних реченнях (у поєднанні з заперечною підсилюючою часткою ні) виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: Ні один з лижників не відстав у поході; тут ні один = ніхто, жоден.

Прономіналізація слова другий обумовлюється в певній мірі його походженням. Етимологічно слово другий пов'язується з займенником другий і в давнину означало інший: На другу осінь учитель перейшов у друге село (А. Тесленко).

Особливо часто явище прономіналізації числівників один, другий спостерігається в усталених зворотах один одного, один другого, один другому і под.

В ряді одні -- другі -- треті -- четверті і т. д. ці числівники іноді вживаються в значенні деякі, ті, наприклад: Одні питали, чи не краще б вийти назустріч війську з хлібом та сіллю, упасти в ноги, скоритись. Другі радили битись, не пускати козаків (М. Коцюбинський); тут одні, другі означають ті, деякі.

Часто прономіналізується і порядковий числівник перший, виступаючи в значенні той, там-той.

Прикметники і дієприкметники. З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: цілий, повний, різний, різноманітний, перший-ліпший, окремий, певний, відомий, даний, слідуючий, останній та ін., наприклад: Був у неї Андрій -- цілий вік гризлися з ним, а тепер нема вже й Андрія (М. Коцюбинський); тут слово цілий вжите в значенні весь.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8