Особливості перекладу англійських заперечень

Особливості перекладу англійських заперечень

65

Вступ

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.

В лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с.249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні: Е. Кліма [81], Е. Шендельс [66], Е. Падучева [49], А. Бахарев [8], В. Бондаренко [13], Л. Бархударов [6], Д. Штелінг [67], В. Комісаров [33], Г. Левітова [41] та багато інших.

Проте до цих пір в науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.

Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків в мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише російській та англійській мовам, але і іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

В області перекладознавства питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова [1], В. Комісаров [33], Л. Латишев [38] та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда [45], В. Комісаров [33], Л. Моліна [82], А. Швейцер [65]

Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. В той же час усно-розмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. У сферу дослідження вказаної категорії не входить пласт лексики, що вживається в діалектній мові. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Об'єктом дослідження є мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження - особливості перекладу англійських заперечнь на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета дослідження - визначити особливості перекладу заперечень на на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:

1) визначити сутність поняття «заперечення»;

2) класифікувати різновиди англійських заперечень на всіх мовних рівнях (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) та виявити підходи до їхнього перекладу російською мовою;

3) встановити відмінності в структурі заперечення в англійській та російській мовах;

4) провести порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на матеріалі двох російських перекладів англійського твору.

Матеріал дослідження - твір Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” [75] та два його переклади, виконаних перекладачами К. Чугуновим [23] та І. Безсмертною [61]. У роботі розглядаеться письмова форма сучасної англійської мови.

Методи дослідження охоплюють: тезаурусний - для аналізу значення лексичних одиниць; метод кількісної обробки фактичного матеріалу - для об'єктивного визначення кількісних показників заперечних конструкцій в оригіналі та російських перекладах; порівняльно-зіставний - для аналізу відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою; порівняльно-історичний - для відстеження еволюції заперечних конструкцій від староанглійської мови до сучасної.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що розглянутий перелік питань представляє інтерес у вирішенні ряду методологічних та практичних аспектів вивчення функціонально-семантичних категорій досліджуваної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів в теорії та практиці перекладу (“Граматика”, “Синтаксис”, “Стилістика”). Матеріали, які містяться в роботі можуть бути використані при науковому описі граматичної будови англійської мови, при складанні підручників та навчально-методичних посібників, направлених на вдосконалення викладання англійської мови в учбових закладах.

Cтруктура і обсяг роботи. Магістерська робота загальним обсягом __сторінок (обсяг основного тексту - 70 сторінок) складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (88 позиції) та додатків.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання, описано його матеріал, методологічні основи й методи дослідження, сформульовано основні положення роботи, що виносяться на захист, висвітлено її наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

Перший розділ “Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою” присвячений виявленню та аналізу заперечних конструкцій на різних рівнях мови (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному) та способам відтворення цих конструкцій російською мовою при перекладі з англійської мови. У цьому розділі також розглядається історія розвитку заперечень та різні тлумачення поняття «заперечення». В структурному відношенні цей розділ складається з чотирьох параграфів та трьох підпунктів.

У другому розділі “Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою”, який складається з шести параграфів, проводиться порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на всіх мовних рівнях російською мовою, на матеріалі повісті Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” та двох його перекладів, виконаних перекладачами К. Чугуновим та І. Безсмертною.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У Додатках надаються англійські заперечні конструкції, відібрані методом суцільної вибірки та їхні переклади російською мовою, зроблених К. Чугуновим та І. Безсмертною.

Розділ І. Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій

1.1 Визначення поняття “заперечення”

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності та відбиттям цього процесу в мові.

Проблема заперечення являє собою одну з основних категорій філософії та логіки. Термін “заперечення” у філософію ввів Гегель [20, с.45], але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. Він вважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення (антитезису) при цьому розглядалося як обов'язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта [14, с.34].

З погляду формальної логіки заперечення являє собою “… логическую операцию, противопоставляющую истинному суждению неистинное, ложному суждению неложное суждение, указывающую на несоответствие предиката субъекту или образующая дополнение к данному классу…[22, с.76]” При цьому відзначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкта, тому що небуття одного складається в бутті іншого [13, с.37-50]. Інакше кажучи, заперечення - це не пряме відбиття дійсності і її зв'язків, а спосіб нашого їхнього пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення - елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с.249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумцию мовців. Заперечення - одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [7, с.223].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення - категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В. В. Лебедев [40] висловлює думку, що “минимальной языковой единицей, в пределах которой функционирует отрицание, является предикативная конструкция [40, с.56].” Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (рос. “не”); заперечним префіксом (нім. “unbekannt”); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. “І don't want” - аналітична заперечна форма, араб, літер, “lam yaktub”), займенника (рос. “никто”, ірак. діал. “lahhad”) та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (рос. “отказаться” = “не согласиться”) або тим, що мається на увазі - формально невираженим компонентом значення речення (рос. “много ты понимаешь”) [40, с.16].

Отже, заперечення є не лише проблемою лінгвістів. Термін “заперечення” широко застосовується і в інших науках, таких як логіка чи філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття.

1.2 Історія заперечних конструкцій

Заперечення - одна з найцікавіших категорій у граматиці. Цій проблемі присвячено багато наукових праць. Перші згадки знаходимо у працях Е. Кліми [81], О. Есперсона [26], Е. Шендельса [66], В. Бондаренко [11], В. Комісарова [32], Е. Падучевої [49], Р. Якобсона [70] та інших відомих вчених. Через категорію заперечення у лінгвістиці вивчають негативну реакцію, яка і є історичною основою сучасного заперечення. Тож, перш ніж перейти до вивчення заперечних конструкцій, треба сказати кілька слів про етапи розвитку заперечення.

Загальна історія заперечних конструкцій в багатьох мовах характеризується своєрідними коливаннями. Коли від заперечення залишається тільки проклітичний склад або навіть один звук, воно виявляється занадто слабким, і з'являється необхідність підсилити його додаванням якого-небудь додаткового слова. Це слово у свою чергу може бути зрозуміле як елемент, що виражає заперечення, і може піддатися такому ж процесу, як і первинне слово. Таким чином, відбувається постійне чергування послаблення й посилення; це явище в сполученні з подальшою тенденцією ставити заперечення на початку речення, де воно цілком може бути опущене, веде до своєрідних наслідків, які можна прослідити на прикладі англійської мови [26, с.376].

Спочатку ne, що (разом з його варіантом me), було первісним вигуком відрази; воно робилося, головним чином, м'язами обличчя - а саме скороченням м'язів носа. Згодом ne зникає, а разом з ним втрачається і значення відрази [26, с.370].

В англійській мові стадії були такі:

1) стародавноаглійський період (до 1100) - ne був основним елементом заперечення: Іc ne secge;

2) середньоанглійський період (1100-1500) - ne підсилювалося за допомогою nought або редуцованої форми not: І ne seye not [76, с.57];

3) XIV-XVст. - not витіснуло ne і стало основним запереченням у реченні: І say not;

4) у сучасній англійській мові заперечення підсилюється допоміжним дієсловом do: І do not say;

5) в останні роки do not скорочується в форму don't. Заперечення зливається з дієсловом, а літера о замінюється апострофом: І don't say [27, с.126].

У деяких вживаних сполученнях, особливо в сполученні I don't know, ми спостерігаємо самий початок нового послаблення, оскільки при вимові [aі d(n) nou] від колишнього заперечення фактично нічого не залишається.

Посилення заперечення відбувалося або за допомогою слова, що означає "дріб'язок" (not a bіt, not a jot, not a scrap та ін.), або за допомогою прислівника, що означає " коли-небудь" (ін.-англ. na з ne + а = гот. nі aіws, нім. nіe; англ. never також іноді втрачає своє часове значення й збігається за значенням з not). Нарешті, для посилення може додаватися слово, що означає "нічого": лат. non, англ. not (слабка форма від nought) або нім. nіcht; у порівн.-англ. І ne seye not у наявності подвійне заперечення [79, с.128].

З опущенням або втратою заперечного прислівника стверджувальне значення слова змінювалося на заперечне. Найяскравіші приклади цього процесу знаходимо у французькій мові.

В інших мовах перехід слова зі стверджувальним значенням у заперечення зустрічається спорадично, наприклад: ісп. nada "нічого" з панцира. (res) nata, nadіe "ніхто" і ін.-ісл. слова на -gі; в англійській знаходимо but з ne... but, порівн. діал. nobbut, цікаве more у значенні "no more" у південно-західній частині Англії, наприклад: Not much of a scholar. More am І [86, с.45-52].

Отже, потреба у запереченні з'явилась дуже давно, ще у стародавні часи. Заперечення зазнало значних змін, про що свідчать етапи його розвитку. Кожна мова мала свої особливості у вираженні заперечення, але все почалося з ne що означало вигук відрази. В сучасній англійській мові це значення втрачається.

1.3 Різновиди заперечних конструкцій та їх місце в реченні

За характером вираженого в реченні ставлення до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні [10, с.102]. Заперечення й твердження - явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного [28, с.72].

Так, заперечення наявності якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить - he goes), (він у школі - he is at school), ми заперечуємо те, що (він не ходить - he doesn't go), (він не в школі - he is not at school); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить - he goes), (він у школі - he is at school), ми затверджуємо, що (він не ходить - he doesn't go), (він не в школі - he is not at school). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв'язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія - недія), (наявність - відсутність), (існування - неіснування) та ін. [16, с.279].

Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються і як ті, що заперечуються.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7