Новотвори Хмельницької област

До сукупності внутрішньомовних (інтралінгвальних) чинників створення нових слів відносимо:

1) тенденцію до економії засобів мовного вираження. Це один із найбільш значущих внутрішньосистемних, внутрішньомовних стимулів до появи нових словникових одиниць. Цю тенденцію також називають „мовною економією" (О. Єсперсен), „законом економії мовних зусиль" (А. Мартіне). Вона полягає в тому, що мовці для досягнення мети спілкування здійснюють відбір найраціональніших мовних засобів. Сюди можна віднести такі мовні явища, як заміна стійкої словосполуки (кількаслівної номінації) однослівним найменуванням: страховий агент - страховик або страхагент; абревіація: політичний технолог - політтехнолог, туристичний агент - турагент; запозичення з метою оптимальнішого, уточненого, деталізованого найменування вже відомих понять: слабкий спортсмен, який регулярно залишається без перемоги - аутсайдер; бічний захисник у футболі - інсайд; семантичні трансформації: синяк - замерзлий безпритульний чоловік, мажор - забезпечена дитина багатих батьків, що не вирізняється моральними якостями; універбація: силовик - представник силових структур, відомств державного апарату тощо. Перелічені та подібні до них новотвори можуть належати до різних функціональних стилів української мови;

2) породжувальну функцію мовної системи, що уможливлює реалізацію потенційних одиниць у складі певних словотвірних гнізд. До своєї появи такі інновації існували як потенції, через що якісь реалії позначались описово: кактусист - особа, яка вирощує й колекціонує кактуси; посадовець - особа, яка обіймає певну, як правило, впливову посаду; бюджетник - особа, зарплатня (стипендія, соціальні виплати) якої регулюється бюджетом держави;

3) уніфікацію знакових засобів вираження, розширення кола позначуваних об'єктів: шоу-мен (також шоумен) - ведучий будь-якої розважальної програми; стиліст - людина, яка працює над стилем взагалі - зачіски, одягу, мови тощо. Наприклад, „Словник української мови" в 11 томах (К., 1970-1980) подав лексему стиліст тільки зі значенням „той, хто володіє мистецтвом літературного стилю, майстер літературного стилю";

4) підвищення потенціалу виразності, естетичних характеристик лексичних одиниць. У цьому активну участь беруть засоби мовної гри, каламбуру для створення особливо промовистої, яскравої форми номінації. Прагнення до урізноманітнення, увиразнення мовлення пов'язане з постійним розширенням у лексиці кола синонімічних засобів, які ще й допомагають деталізувати якесь поняття, підкреслити його яку-небудь властивість і таким чином зробити мовлення виразнішим: „заєдист", „єдок", „єдун", „харчовик" як назви представників і прихильників партії „За єдину Україну";

5) тенденцію до диференціації семантики номінацій, здебільшого в напрямку „рід ? види", виділення й позначення в такий спосіб нових аспектів певного поняття, реалії, явища дійсності. Ця тенденція відображає прагнення до певної ієрархії всередині лексико-семантичного поля: дилер і арт-дилер, автодилер; менеджер і офіс-менеджер, креатив-менеджер, кризис-менеджер, топ-менеджер, продукт-менеджер, ризик-менеджер, бренд-менеджер;

6) тенденцію дерусифікації словотвірної категорії назв особи й українського лексикону в цілому, про що свідчить поява нових назв особи із суфіксом -ник, які приходять на зміну назвам осіб із суфіксами -чик/-щик або конкурують із ними, заміна субстантивованих активних дієприкметників - назв особи, наприклад: мітингуючий - мітингар (і/або мітингувальник), піарщик - піарник, піарівець, піармен, комп'ютерщик - комп'ютерник, фестивальщик - фестивальник;

7) антонімію, варто зазначити, що антонімічні відношення стають одним із потужних рушіїв процесів словотворення, формування нових системних зв'язків між одиницями лексикону: спеціаліст - неспеціаліст, подвижник - неподвижник.

Новотвори як результат внутрішньомовних процесів мають у потоці нової лексики більшу питому вагу, ніж нові запозичення, особливо результати різних способів морфологічного словотворення: складання слів й основ, афіксації (суфіксації та префіксації), а також безафіксні деривати.

Словотворення від лексем, уже наявних в українській мові, оскільки словотворення - це процес, який відбувається на відміну від запозичування в межах певної мови.

Як окремі складники метамови дослідження виділяємо терміни „інновація", „неологізм", „новотвір". На сьогодні загальноприйнятого трактування цих терміноодиниць ще немає.

Важливим у понятті „інновація" вважаємо визначення його як певного нововведення, будь-чого нового в мовній системі. Проблемі мовних інновацій велику увагу приділив свого часу Е. Косеріу, який дав їм таке визначення: "Усе те, в чому висловлене мовцем (воно розглядається з погляду мовних закономірностей) відхиляється від моделей, що існують у мові, якою ведеться розмова, можна назвати інновацією" Отже, інновація позначає явища, пов'язані з динамікою мовної системи. Поняття інновації в лінгвістиці родове, тобто охоплює зміни на всіх рівнях мовної системи, узагалі тенденції оновлення мови (зникнення певних одиниць, заміну, появу конкурентних пар і рядів одиниць тощо).

На окремих мовних рівнях (морфемному, лексичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному) поняття інновації тлумачиться широко, включаючи не тільки нові запозичення, але й нові слова, створені в системі самої української мови, нові значення наявних слів, морфемо- та словосполуки, афікси тощо.

Видовими стосовно терміна „інновація" виступають терміни „лексична (словотвірна, фразеологічна, граматична, орфографічна) інновація". У свою чергу, видовими щодо терміна „лексична інновація" є терміни "неологізм", "оказіоналізм", "неосемантизм", "потенційне слово".

З огляду на це інновацію в нашому дослідженні розуміємо як слово, значення слова, поєднання слів або морфем у межах слова, що існують у певній мові в певний період її існування в певній мовній сфері й що не існували раніше в цій сфері цієї мови.

Виявом інноваційних процесів у лексиконі сучасної української мови є входження до його складу власне неологізмів, під якими розуміємо слова, що стали фактом мовної практики суспільства, але ще не зафіксовані в нормативних загальномовних словниках і граматиках мови, а отже, ще не ввійшли до її активного словникового запасу.

Неологізм може відповідати мовній нормі (тоді говоримо про потенційне, регулярне, узуальне слово) або не відповідати нормі (тоді це оказіональний, неузуальний неологізм, або оказіоналізм). Таким чином, у роботі поняття „неологізм" використовується як родовий термін.

Особливо багато неологізмів з'являється в науково-технічній мові в результаті бурхливого прогресу науки і техніки. Під новотвором розуміємо нове слово, утворене за певною словотвірною моделлю з власне-українських або запозичених морфем у межах української мови.

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика новотворів Хмельницької області

Основною функцією слова є його роль як такого, “що позначає” (референтна функція). Слово дійсно позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати “предметною віднесеністю”.

Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується “вольова дія” - регулювальна функція мовлення людини.

Лексико-семантична система української мови 2-ї половини 80-х років ХХ - початку ХХІ ст. зазнала активного впливу суспільно-економічних, науково-технічних та культурних змін у житті українського народу. Зміни в лексичному складі української мови даного періоду зумовлені, передусім, суперечностями між можливостями відповідним чином структурованого словника й суспільно-політичними та науково-технічними умовами життя, прагненням народу передати свої думки, почуття більш адекватно. З'являється природне прагнення виробити нові засоби вираження, нові форми образності, а також реабілітувати ті, які до недавнього часу з різних причин перебували у пасивному словнику.

Часто появу оказіоналізмів спричинює порушення статусу категоризатора, його перепрофілювання в специфікатор семантики лексеми. Такі оказіоналізми виконують роль своєрідних обмежників дії певних категоризаторів та їхніх словотвірних маркерів. Наприклад, у нормі українська та інші слов'янські мови характеризують людину або об'єкт чи дію з їх участю за конкретною мовою спілкування, видання, ведення.

Зразком втілення такої когнітивної структури є композитні прикметники, ономасіологічний базис яких виражає кінцева, а отже, серійна і неваріабельна в нормі основа -мов-н(ий), що може співвідноситися як з твірним іменником мова, так і з похідним від нього дієсловом мовити, а ономасіологічну ознаку - початкова основа - назва певної мови, напр.: україн-о-мов-н(а), українськ-о-мов-н(а) людина (акція, видання, газета, комунікація), що відповідає рос. русскоязычный человек (акция, издание, газета, коммуникация).

Враховуючи полімотивацію основи -мов-н(ий), російським відповідником прикметника україномовний (українськомовний) стосовно людини може служити також російське русскоговорящий.

Опозицію цій когнітивній структурі в лексичній і словотвірній нормі сучасної української мови складає структура з позначенням іншої мови спілкування,: україно(українсько)мовний: англо-, російсько-, франко-, іно-, іншо-, інако-, чужомовний.

Новотвори українонімий, українонемовний, україночитний засвідчують варіабельність основи -мов-н(ий), підкреслюючи в такий спосіб важливість вираженого нею значення „ознака особи за її здатністю мовити або читати саме по-українському”, приклад українонімий міністр з дослідження Г.Б.Мінчак (Мінчак 2003) або такий контекст вживання прикметника україночитний, зафіксований в інтерв'ю київському журналу «Політика і культура» (далі - ПіК) видавця Л.Фінкельштейна: зробити російськомовну людину «україночитною» (ПіК, 2003, № 34). Виділення подібних оказіоналізмів спеціальними графічними засобами (шрифт, розбивка, підкреслення, лапки, велика літера) унаявнює аномальність цих новотворів, усвідомлювану самими їх творцями. Завдяки таким неолексемам формуються нові семантичні опозиції складних прикметників за інтегральною ознакою, вираженою їхніми кінцевими основами, пор.: україномовний: українонімий, українонемовний або україномовний: україночитний.

Для всіх цих новотворів у лексичній та словотвірній нормі української мови є зразки, проте вони обслуговують інші когнітивні структури. Зокрема, поданий вище новотвір українонемовний виник завдяки активній моделі побудови опозицій термінологічних складних прикметників з повторюваними другими основами на зразок водопроникний: водонепроникний; повітропроникний: повітронепроникний; діркопробивний, стінопробивний: куленепробивний.

Порушення правил категоризації полягає в тому, що в поданих оказіоналізмах незмінний за самим своїм статусом ономасіологічний базис - кінцева основа -мов-н(ий) стає змінним, а отже, сама така основа виступає вже у функції не ономасіологічного базису, а ономасіологічної ознаки, що в нормі властива першій основі україн- (українськ-).

Крім того, в нормі сама така мовна ознака об'єкта не передбачає ступенювання або заперечення її наявності. Для цього в українському лексиконі є інші номінації, що позначають здатність людини до мовлення взагалі, а не до її здатності розмовляти якоюсь конкретною мовою: німий, без'язикий, безмовний, безсловесний, безголосий, недорікуватий.

Ступенювання й оцінки набуває характеристика знання конкретної (переважно нерідної) мови, володіння нею. Однак у нормі для позначення цієї когнітивної структури вироблено інші зразки: він (вона) блискуче (добре, погано, трохи) знає [певну] мову : він (вона) зовсім (анітрохи) не знає мови або він (вона) блискуче (добре, досконало, вільно) володіє [певною] мовою : він (вона) зовсім (анітрохи) не володіє [певною] мовою.

Основи якісних прикметників у сполученні із серійною кінцевою основою -мов-н(ий) зазначають оцінну характеристику мови особи, а не рівень її знання певної мови: високомовний `урочисто піднесений, вишуканий; витіюватий, занадто складний стиль мовлення', пишномовний `який вживає надміру вишукані, витіюваті слова, фрази; багатослівний', солодкомовний `який уміє гарно говорити, милує слух своєю мовою; красномовний'.

Подібні оказіоналізми з порушенням правил категоризації процесів мовлення з'являються і в сучасній російській мові, що доводять приклади, подані у вже згаданому вище дослідженні Р.Беленчиков: Впрочем, слово «русскоговорящий» я употребил зря - применительно к Валеркиному окружению лучше было бы употребить слово «русскоматерящиеся» або Девочка будет жить у вас всю жизнь в качестве русскомолчащей рабыни, видимо, полагая, что попала в этакий странный гарем (Belentschikow 2003: 255).

Українські новотвори засвідчують і інший шлях формування прихованих, або згорнутих лексемних категорій - втрату спеціалізованої функції, властивої їхньому словотвірному маркеру, генералізацію вираженої ним категорійної ознаки і, внаслідок цього, приховання конкретних словотвірних значень, що він їх виражав раніше.

Спостерігаємо це на прикладі українських іменників з патронімічними суфіксами -енк(о), -ук (-чук) та -ич, а також суфіксів недорослості істоти -а/-я (-ат(а)/-ят(а)), -атк(о)/-ятк(о), -ен(я).

Чи не найважливішою передумовою активного поповнення рядів слів з цими суфіксами є зміна соціальних і виробничих відносин в українському суспільстві, яка ліквідувала ґрунт для функціонування таких дериватів і ,як наслідок, призвела до їхнього закріплення у функції прізвищ українців, наприклад, шевченко, шевчук спершу «син шевця, молодий швець' або `помічник, учень, підмайстер шевця', гетьманич, гетьманенко `син гетьмана'.

Ширше, всі ці суфікси можуть позначати взагалі недорослу істоту, істоту молодого віку, пор.: вовчук `молодий вовк', зайчук `молодий заєць', лисиччук `син лисиці' або зрідка істоту чоловічої статі, напр.: дрохвич `самець дрохви', павич `самець пави'.

Для цілого ряду найменувань професій або посад стара українська мова випрацювала окремі відкриті вибірні категорії з власними формальними засобами вираження словотвірних значень `син, нащадок' і `учень, помічник, підмайстер', пор.: титар - титаренко `син титаря' і підтитарій, підтитарний `помічник титаря'; хорунжий - хорунжич `син хорунжого' і підхорунжий `помічник хорунжого'; суддя - судденко `син судді' і підсудок `помічник судді'.

Руйнація старої лексемної парадигми з чітко окресленою дериваційною базою суфіксів (назви ремісників або посадовців) призвела в багатьох випадках до нейтралізації, приховання в семантиці новотворів диференційних ознак `вік особи', `нащадок', `учень, помічник'.

Крім того, генералізована категорійна ознака, виражена суфіксами, уможливила розширення їх дериваційної бази. Таку тенденцію до генералізації категорійної ознаки особи (істоти взагалі) українські суфікси недорослості засвідчили давно. Це доводять хоча б такі лексеми зі «Словаря української мови» за редакцією Б.Д.Грінченка (Київ, 1907-1909), що моделює стан українського лексикону 2-ої половини ХІХ ст., як безбатченко, безкоровайчук на означення позашлюбних дітей або засвідчена академічним 11-томним тлумачним «Словником української мови» (Київ, 1970-1980) лексема безхатченко `бездомна людина; бурлака, нетяга'.

Страницы: 1, 2, 3, 4