Лінгвістичний аспект у вивченні звуків 
Лінгвістичний аспект у вивченні звуків
2 Курсова роботаз мовознавства«Лінгвістичний аспект у вивченні звуків мови» Зміст- Вступ 3
- Розділ І. Поняття про фонему 5
- 1.1. Поняття та функції фонеми 5
- 1.2. Теорія фонеми та фонологічні школи 11
- РОЗДІЛ ІІ. Звуки мови як соціальне явище 18
- 2.1 Диференційні та інтегральні ознаки фонем 18
- 2.2 Позиції фонем, варіанти та варіації фонем 21
- 2.3 Система фонем сучасної української літературної мови 24
- 2.3.1 Різниця між звуками і фонемами 27
- Висновки 28
- Список використаної літератури 30
ВступУ звуковій мові, яка є основним знаряддям спілкування людей, усі мовні значення виражаються тільки за допомогою звуків, отже, звуки є матеріальним засобом реалізації в мові граматичних категорій і найрізноманітніших лексичних значень слів. Саме тому фонетика тісно пов'язана з іншими розділами науки про мову - лексикологією та граматикою. Мовні звуки часто називають будівельним матеріалом і для лексики, і для граматики. [3, с. 90-91] Звуки можна вивчати з різних поглядів. Так, звук -- це найменша, неподільна мовна одиниця. В українській мові, як і в будь-якій іншій, звуків дуже багато, вони характеризуються різними акустичними й фізіологічними властивостями.Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією. Основна одиниця фонології -- це звукотип, або фонема, -- найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень. Так, теорія фонеми функціонує у науковому обігові ось уже майже сто років. З'ясування особливостей розвитку теорії протягом цього періоду дає можливість визначити перспективу подальших досліджень. Особливо актуальною є оцінка внеску українських науковців у розвиток теорії фонеми, оскільки аналіз доробку вітчизняних мовознавців допоможе визначити основу, на якій будувалися українські лінгвістичні, зокрема, фонологічні, традиції, з яких виходимо, і які маємо на увазі, розвиваючи науку про мову на сучасному етапі. Встановлення можливих впливів інших лінгвістичних (фонологічних) шкіл на українську фонологічну школу дозволяє визначити контекст, у якому розвивалася теорія фонеми в Україні протягом ХХ-ХХІ ст.Актуальність теми курсової роботи зумовлена тим, що проведене дослідження відповідає вимозі сучасного загального мовознавства систематизувати і класифікувати науковий матеріал, напрацьований протягом століття функціонування теорії фонеми, що видається особливо актуальним щодо малодосліджених теоретичних побудов української фонологічної думки. Тим більше, що будь який громадянин України має більше знати про рідну мову.Мета: проаналізувати лінгвістичний аспект у вивченні звуків мови, здійснити системний аналіз розвитку теорії фонеми у світовій лінгвістиці та в її складовій частині - українському мовознавстві. Об'єкт дослідження: сукупність загальномовознавчих понять, правил, концепцій і теорій, що трактують фонему як основну одиницю фонологічної системи мови.Предмет дослідження: ознаки фонеми як феномена людської мови.Дня досягнення поставленої мети в курсовій роботі зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: визначити поняття фонеми; проаналізувати теорія фонеми та фонологічні школи; дослідити звуки мови як соціальне явище; визначити диференційні та інтегральні ознаки фонем а також позиції фонем, варіанти та варіації фонем; дослідити систему фонем сучасній українській літературній мові; вивчити різницю між звуками і фонемами; проаналізувати фонеми в мовленевому потоці.Достовірність та обґрунтованість наукових положень і висновків забезпечується аналізом першоджерел - дидактичних видань (підручники, посібники) провідних мовознавців ХХ ст. Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в курсовій систематизовано розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми у світовому та українському мовознавстві. Системний аналіз загальнолінгвістичної теорії фонеми виконано з позицій сучасної лінгвістики. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших дослідженнях у сфері загального мовознавства і фонології, при читанні курсів з історії лінгвістичних учень, загального мовознавства, фонології на філологічних факультетах університетів і на практичних заняттях зі згаданих дисциплін. Дана курсова робота може становити інтерес для лінгвістів, а також для інших студентів. Розділ І. Поняття про фонему1.1. Поняття та функції фонемиТермін “фонема” (від грецького phonema - `звук') уперше вжив французький фонетист А. Дюфріш-Деженет 1873 р. з метою заміни досить незручного для використання терміна “son du langage”. Ян Бодуен де Куртене вказав на різницю між “phone” (`звуком мовлення') та “phoneme” (фонемою) [5, c. 446], а М. Крушевський, учень Я. Бодуена де Куртене, висловив пропозицію вживати термін “фонема” на відміну від терміна “звук”. Фізичних зву-ків, які використовує мова, є безліч. У цьому легко перекона-тися, вимовивши по-різному, наприклад, слово так -- радісно або крізь зуби, протяжно або швидко, пискляво або басом і т. д. [8, c. 72]Як би воно не звучало, ми завжди його сприймаємо як те саме слово, тобто розрізняємо в ньому три звукотипи т, а, к і ніколи не сплутуємо його з іншими словами: тук, тик; там, таз; мак, рак, лак, гак, бак.Отже, безліч фізичних звуків, які чуємо від різних мовців, ми якимось чином зводимо до невеликої кількості звукотипів, упізнаємо їх і завдяки цьому сприймаємо слова, речення, а відтак і закодовану в них інформацію. Таких звукотипів в українській мові є 38. З них побудовані всі слова, що є в ній.Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією. Основна одиниця фонології -- це звукотип, або фонема, -- найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень.Виділення фонем із мовленнєво-го потоку відбувається завдяки такій людській здатності, як упізнавання (ідентифікація) предметів.Слова різняться між собою звучанням [4, c. 77-78]. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, -- основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тобто такі, які служать для розрізнення значеннєвих одиниць, і нерелевантні, тобто такі, які не служать для розрізнення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опозиція <а>, <и>, <у> у словах дам -- дим -- дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одиницями різняться наведені слова і відповідно їх значення. Опозиція [у] -- [г] в російській мові є нерелевантною, бо не впливає на розрізнення смислів: [уол] -- [гол].Тож, фонема -- мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць -- морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них -- і для розпізнання та розрізнення слів.Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг -- ліг -- ніг -- ріг -- фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] -- [л'іг] --[н'іг] -- [р'іг] -- [ф'іг]) засвідчує наявність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. стол [стол] -- стал [стал] -- стул [стул], англ. bet [bet] "битися об заклад" -- but [bAt] "але" -- bit [bit] "кусок" -- beat [bi:t] "бити", "удар" -- bought [bo:t] "past від buy "купувати" -- bat [baet] "кажан" -- boot [bu:t] "черевик" засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській -- <е>, <^>, <і>, <і:>, <ае>, <u:>.Окремі звуки, виділені з слова, із будь-яким значенням безпосередньо не зв'язані, крім тих випадків, коли ціле слово складається з одного звука (У Китаї живе народність і) [3, с. 94-96] . Але в слові мовний звук до значення не індиферентний; у цих умовах він виступає як значуща одиниця мови. Наприклад, звуки [б], [м], [р], [c], вжиті ізольовано, поза словом, не служать засобом спілкування, інакше кажучи, ніякого значення не мають. Однак у словах била, мила, рила, сила вони виступають носіями певних значень, бо всі названі слова означають різні поняття, що передається заміною звука [б] звуком [м], [р] чи [с] при збереженні звукової спільності решти слова.У словах слла і сuла, неоднакових своїм значенням, три звуки спільні, і лише [е] та [и] -- різні. Отже, [е] та [и] є тими звуками, що розрізняють значення цих слів і виступають як значущі одиниці мови. Слово сила вживається в українській мові не в одній формі, а в декількох: сuла -- сuли -- сuлі -- сuлу... Розрізнення цих форм також зв'язане з уживанням різних звуків для виражання цих форм, в даному разі звуків [а], [и], [і], [у]. Таким чином, звуки можуть вносити нове значення не тільки в слова, а й у форми їх.Тож, для спілкування мають значення не всі мовні звуки та їх різновиди, а лише основні звуки, або звукові типи, із зміною яких зв'язана зміна значення слів і їх форм. Такі звукові типи називаються фонемами. Фонема -- це неподільна звукова одиниця людської мови, за допомогою якої розрізняються значення слів та морфем.Кожна фонема, як певна мовна одиниця, відрізняється від інших своїми самостійними властивостями, якісно й функціонально протиставляється іншим фонемам. Усі ж фонеми мови творять єдину систему, в якій кожен член протистоїть усім іншим, відрізняється від них. У цій системі виділити будь-яку фонему можна саме тому, що їй якісно й функціонально протистоять інші фонеми.Наприклад, в українській мові виділяється фонема /а/, бо їй протистоять фонеми /е/, /і/, /и/, /о/, /у/, які відрізняються від неї і артикуляційно, і функціонально: /мала/ -- /мела'/, /рак/ -- /р'ік/, /рука'/ -- /руки'/, /ма'ма/ -- /ма'мо/, /сад/ -- /суд/. Звук [н] твердий в українській мові якісно і функціонально відрізняється від [н'] м'якого і з цього погляду протистоїть йому, отже, приголосні [н] і [н'] становлять в ній окремі фонеми: /стан/ -- /стан'/, /лан/-- /лан'/, /заго'ну/ -- /заго'н'у/. Слово везти з дзвінким зубним [з] відрізняється своїм значенням від вести з глухим зубним [с]; таким чином, артикуляційно різні приголосні --дзвінкий [з] і глухий [с] -- протистоять один одному й функціонально, тому вони також є окремими фонемами і т. д.Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, називається головним.Однак фонема реально існує в мові не тільки із своїми якісно самостійними ознаками, а і з тими, які залежать від різних фонетичних умов артикуляції мовного звука. Залежні, тобто несамостійні, елементи мовного звука творять варіанти, або відтінки, фонеми. Наприклад, в українській мові голосна фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується також як и и[е] або [и]. Реально існуючі в ній ненаголошені звуки [е] й [и], які в наголошеній позиції відповідають голосному [е], і є варіантами фонеми /е/: и[ве'сни], [весни'], [висна']. Фонема /о/ в українській мові реалізується не тільки в звукові [о] у у о о о(сон, ро'ку, во'рон), але й в [о] (кожу'х), [у] (діалектно туб'і', кужу'х) та в [о] середнього ряду (л'он). Усі вони становлять варіанти фонеми /о/. Фонема /г/ у позиції перед глухим приголосним може реалізуватися в звукові [х], який виступає як один з її варіантів (н'і'гот'--н'і'хт'і, орфогр. нігті) і який акустично є глухим відповідником до дзвінкового фарингального [г]. В інших позиціях приголосний [х] становить самостійну фонему, яка протистоїть своїм значенням фонемі /г/: (хай-- гай, хо'лод -- го'лод).Крім головного вияву, який можна назвати основним варіантом фонеми, розрізняють три додаткові її варіанти: позиційний, комбінаторний і факультативний. Під позиційним варіантом розуміють звуковий вияв фонеми, що залежить від її позиції в слові, наприклад, вияв у ненаголошеній позиції фонеми и е и е/е/ у звуках [е], [и] або [и]: [село'], [ниси'] [ниси']. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /в/ як [у] після голосного перед приголосним або на кінці слова: [воyк], [стаy].Комбінаторним варіантом фонеми називають її звуковий вияв, зумовлений впливом сусідніх звуків, наприклад, твердий вияв фонеми /б/ перед /и/ напівпом'якшений перед /і/: [бак], [б'ік]. Комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т'/ у звукові [д'] під впливом наступного дзвінкого приголосного: [молод'ба] та ін.Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /н'/ (н'іс), хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [н] [ніс]. Це і є факультативний варіант фонеми /н'/.З усіх варіантів найтиповішим для даної фонеми є основний. Він вимовляється і тоді, коли звук твориться ізольовано від інших мовних звуків. Так, з усіх варіантів фонеми /о/ в українській мові найтиповішим, або основним, варіантом є лабіалізований голосний середнього підняття заднього ряду, який звичайно спостерігається в ізольованій вимові та під наголосом після твердого приголосного, а в ненаголошеній позиції -- не перед складом з [у]: [мох], [гора'] 3 усіх варіантів фонеми /е/ основним є той, який твориться в ізольованій вимові та в наголошеній позиції (день, се'стри).Основний варіант фонеми звичайно й сприймається як соціально значущий елемент звукової мови, здатний розрізнювати значення слів та морфем, хоч реально існують і інші її варіанти, функції яких пізнаються через ототожнювання з основним.Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і слів. [4, c. 77-78]. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну (розрізнювальну) функції фонем. Перша з них полягає в тому, що фонема виступає як одиниця мови, з якої складаються вищі мовні одиниці -- морфеми і слова. Цю функцію називають конститутивною (від лат. слова constituere -- складати, утворювати). Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна -- з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна (від лат. слова distinguere -- розрізнювати, розпізнавати) полягає в тому, що фонема є засобом розрізнювання морфем і слів. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної -- відношенням опозиції.Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фонем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наявним обмеженням на появу певних елементів у мовленнєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [?] в англійській -- сигналізує про відсутність перед цією фонемою морфемної (словесної) межі; в японській -- алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим служить межі слова, а в інших позиціях фонема <д> реалізується в алофоні [?].
Страницы: 1, 2, 3
|
|
