Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси

4.Акцентуація в межах медіалінгвістики на нових функціонально- стилістичних ознаках, рівнях (формат, зміст, мова) і жанрових типах текстів з позицій співвідношення в них функцій повідомлення та впливу і виокремлення чотирьох функціонально-жанрових груп: новини, інформаційна аналітика, публіцистика та реклама .

5.Дифузність, нечіткість вираження специфічних жанрових властивостей, спричинена громіздкістю різноманітних інформаційних потоків, що нерідко дисонують один з одним, посиленням інтернаціональних зв'язків, розширенням масштабів урбанізації населення, ростом його мі грації. Taк, зокрема, деякої метаморфози зазнав жанр репортажу, оскільки саме в ньому очевидним є зв'язок з попередньою подією. Унаслідок цього до газети потрапляє спонтанне, абсолютно непідготовлене мовлення журналіста, який ставить за мету майже синхронно відтворювати події. Мета репортажу - зробити читача свідком того, про що йдеться, тому канони розмовного мовлення тут дієвіші, ніж в інших жанрах.

6.Переорієнтування, видозміна, зникнення деяких газетних жанрів, спричинені демократичними суспільними процесами. Передусім із газетного простору майже зникла передова стаття.

7. Майже послідовне зникнення з газетних шпальт назв жанрів, їх здебільшого заступає проблематика, або тематичні домінанти. Так, наприклад, в одній із державних газет, яка оперативно інформує читачів про найважливіші рішення державної ваги, газеті «Голос України» тематична рубрикація є найбільш загальною: «Політика», «Новини», «День», «Сім'я», «Суспільство», «Реклама та оголошення», «Спорт». Натомість у «Дзеркалі тижня» як репрезентантові незалежної преси на всеукраїнському рівні, розрахованої передусім на еліту нації, розвиток її політичної думки, на створення умов для самореалізації творчого потенціалу нації [Костенко, с 84], рубрики є оригінальнішими, подрібненими на актуальні підрубрики, які одразу привертають увагу динамічно налаштованого читача, пор.: «Влада» і її підрубрики «За кордоном», Право»; «Гроші» і підрубрики «Про головне», «Аналітика», «На шляхах реформ», «Мікро-економіка і бізнес»; «Людина» і підрубрики «Культура», «Читання», «Я і Ми», «Знання - сила», «Здоров'я», «Архіваріус», «Сімейне коло». У річищі поданих рубрикацій функціонують майже всі типові, класичні жанри: допис, інтерв'ю, репортаж, нарис, проблемна стаття, огляд, щоправда, здебільшого без назв самого жанру. Однак тематична організація інформаційного потоку є сьогодні на часі, актуалізує ще одну важливу класифікаційну ознаку - «належність тексту до певної медіатопіки» [18, с. 38], або тематичної домінанти, наприклад, політики, бізнесу, спорту, культури.

8. Поява в постперебудовний період нового жанрового різновиду - рекламного. Яскраву спрямованість газетних рекламних текстів на забезпечення впливу реалізують як на рівні мови, тобто лінгвістичними засобами виразності, так і за допомогою медійних технологій - прийому розташування на газетній шпальті, графічних прийомів (варіювання шрифту, дефісація, збільшення-зменшення літер тощо), створення зорових ілюстративних чи фотообразів, які легко запам'ятовуються. У передвиборні періоди, особливо популярні останнім часом, помітне домінування в газетах політичних різновидів реклами - передвиборної агітації, політичної реклами, прихованої політичної реклами, політичної антиреклами, політичної контрреклами, неякісної політичної реклами [23, с. 369-370], які формують і водночас продукують політичну культуру соціуму.

Отже, функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови української преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвих змін.

1.3 Функціональні зміни в сучасній українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису

Інформативність українських газет радянських часів була справжнім порушенням стильової норми, згідно з якою газетно-публіцистичний стиль повинен виконувати інформаційно-змістову функцію. Основним інструментом впливу тоді була не фактологічна, а специфічна концептуальна інформація: політичний міф, чи, як його називають дослідники, ідеологема: «Ми побудували розвинутий соціалізм; наша країна - найбільш передова, ми приступаємо до будівництва реального соціалізму» і под. Вона слугувала своєрідним «фільтром», через який пропускали газетний матеріал. З усуненням цензури постала ситуація активного впливу позамовних, соціальних чинників на функціонування мови загалом і в засобах масової інформації зокрема [46, с. 176]. Цим, на нашу думку, можна пояснити ті зміни, які відбулися в українських газетних текстах після періоду перебудови, поглибилися після Помаранчевої революції 2004 року і тривають сьогодні. Серед них:

1.Посилення інформативності викладу, досягнення рівноваги між концептуальною і фактологічною інформацією. Інформаційне поле, створюване сучасними українськими газетами, є різноманітним за змістом повідомлень, формами та якістю їх подання. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що заторкує інтереси і потреби людей, спрямована не тільки на інформування аудиторії, а й на формування або зміну позицій, поглядів, ціннісних орієнтацій [21, с. 418]. Іншими словами, преса ви ступає чинником, який формує громадську думку. До того ж, функціональна інформатизація газетного простору сприяє поширенню нових жанрів: журналістського розслідування, версій, пов'язаних зі специфічними способами отримання інформації.

Спостережено, що домінанта осмислення дійсності дедалі впевненіше зміщується у бік практицизму. Сучасна «кліпова» свідомість аудиторії часто не в змозі сприймати великі за обсягом тексти, та ще й з відкритою авторською позицією моралістичного характеру. Тому превалювання інформаційних жанрів є свідченням відображення змін у національному менталітеті українців, котрі від слів, розмов про справи переходять до їхньої реалізації. Важливим соціокультурним «фрагментом» нового українського менталітету стає поняття «якість життя». В інформаційні тексти сучасної української преси частіше вкраплюються емоційні «фарби», що посилює вірогідність, об'єктивність викладу і водночас попереджає читацьку байдужість до «сухої» фактологічної інформації.

2.Істотна активізація особистісної тенденції, що супроводжується утворенням нового стилетвірного центру, яким слугує особистість журналіста: його авторська інтенція і мовні захоплення, смаки значною мірою

зумовлюють стилістичні риси створюваного тексту. Нові принципи подання й інтерпретації інформації за умов відсутності жорсткої регламентації повідомлення, уведення до тексту різних «мовних світів», індивідуалізація авторського комунікативного наміру - усе це, на думку О.В. Какориної, породжує явище стилістичної рівномірності всередині одного тексту і мінімальних мовленнєвих структур [35, с. 90]. Активізація особистісної тенденції виявляється в поширенні таких жанрів, як есе, коментар, прогноз, сповідь.

3.Утвердження діалогічності як фундаментальної якості газетної мови і журналістської творчості загалом. Діалогічні риси виразно посилюють ся: з'являються статті, які репрезентують палку, зацікавлену розмову автора з читачем. У зв'язку з цим образ «посереднього» читача (знеособленого адресата) часто заступає образ читача-однодумця або читача-опонента, людини, котра солідарна з автором, співчуває йому чи не згодна з ним. Наслідком цього є різні соціальні групи, різні автори й адресати - полі-векторна палітра сучасної української преси, у якій поширюються жанри з діалогічним стрижнем: бесіда, експрес-інтерв'ю, експрес-опитування, ексклюзивні інтерв'ю тощо.

4.Актуалізація тенденції до породження нових змістів і нових оцінок за допомогою гри з цитатним фондом, який апелює до всього нашого мовного досвіду. Залучення до активного вжитку інтертекстуальних компонентів - одного із способів непрямого вираження здебільшого негативної оцінки в газетних текстах соціально-політичного спрямування - засвідчує господарювання сучасного журналіста вже не тільки і не стільки над своїм словом, скільки над словом чужим, над культурним тлом. У такому разі журналіст уже не творить, а інтерпретує, підсвідомо підвищуючи стилістичну вагу інтерпретативів, формуючи їхні оцінні характеристики у свідомості адресата. Через те сучасну епоху справедливо називають «куль турою інтерпретації готового слова» [10, с. 108].

Отже, згадані функціональні зміни проектуються на мовне оформлення газетного тексту, віддзеркалюються в його лексико-граматичних засобах, у яких закладені чималі стилістичні потенції. Серед них особливе місце посідає синтаксис. Донедавна вважали, що синтаксис, на відміну від лексики і фразеології, не має чіткого стилістичного забарвлення своїх одиниць, не має строгого функціонального прикріплення їх до певних мовленнєвих сфер отже, загальномовним засобом, пов'язаним з усіма функціональними стилями. Зміни і тенденції, які спостерігаємо в мові української преси початку XXI ст., оновлюють структуру та семантику синтаксичних одиниць, стилістично маркують їх, даючи змогу констатувати функціонально-стилістичну самобутність синтаксичної організації газетної мови.

РОЗДІЛ ІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ І НОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПРОСТИХ РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГАЗЕТНІЙ МОВІ ПОЧАТКУ XXI СТ.

2.1 Стилістичне навантаження двоскладних речень

Будь-який сучасний текст засобів масової інформації, щоб його сприйняв читач, повинен мати чимало якісних властивостей - об'єктивність, актуальність, відповідність запитам аудиторії, популярність. Певною мірою ці властивості забезпечує мовна структура тексту, яка на всіх рівнях є досить динамічною і, безперечно, потребує вивчення в умовах реального функціонування.

Механізмами контекстуальної динаміки володіють і малодосліджені у стилістичному плані підмет та присудок двоскладного речення.

Підмет як структурно потрібний компонент двоскладного речення дослідники характеризують за низкою кваліфікаційних ознак, зокрема: 1) входженням до структурної схеми речення в ролі головного члена; 2) позначенням носія предикативної ознаки; 3) співвіднесенням із «даним» (темою) при актуальному членуванні речення; 4) співвіднесенням із суб'єктною позицією семантико-синтаксичної структури речення; 5) вираженням спеціалізованою відмінковою формою - називним відмінком іменника, займенника тощо; 6) перебуванням у двобічному (предикативному) зв'язку з присудком; 7) поєднанням із присудком способом предикативного зв'язку - координацією; 8) посіданням типової позиції перед присудком [18, с. 74; 56, с. 268-272].

У мові сучасної української преси, яка відтворює складні суспільно-економічні, політичні й культурні процеси, активно функціонують різнопланові підмети, категорійна семантика яких може охоплювати такі основні значення [32, с. 157]: а) активного діяча, напр.: Спостерігачі відзначають можливий черговий виток політичної кризи в Киргизії (Україна молода, 23.10.2007); б) носія стану: Народ прозрів, згуртувався в борні за свої права й свободи (Сільські вісті, 16.12.2004); в) суб'єкта процесу, напр.: Майже коло кожної хати буяють мальви (Сільські вісті, 07.03.2007); Гарно родять соняшники насіннєвої компанії «Маїс» (Вінниччина, 27.02.2007); г) предмета якісної характеристики: Прикраса справді дивовижна (Високий замок, 02.10.2008); Цей юнак... не бездарний (Дзеркало тижня, 30.05.2009) та ін.

Така виразна тенденція до зміни орієнтирів життєвого й комунікативного простору, безперечно, спричинила істотні зміни в мовній сфері, зокрема й у функціональному використанні підмета в сучасних мас-медіа. На шпальтах газет поодинокими є згадані вище слова для називання суб'єктів, зайнятих певним видом діяльності, пор.: У районі на вагу золота - електрозварники, токарі, муляри (Голос України, 04.04.2006). Зовсім не використовують лексеми для найменування груп людей, об'єднаних одним видом діяльності: бригада, зміна, ланка та ін. Підмети-номінації працівник, робітник, колектив, товариство тощо використовують обмежено, поєднуючи їх здебільшого з назвою професії. Пор.: Працівники міліції підробляли документи (Сільські вісті, 16.12.2000). Натомість активно функціонують підмети іншого лексико-семантичного плану - передусім на позначення осіб та груп осіб (частіше) сучасного політикуму, як-от: депутат, урядовець, парламентар, активіст, посадовець, опозиціонер, соратник, лідер, фракція, парламент, електорат, опозиція, коаліція тощо, а також представників інших галузей життєдіяльності сучасного суспільства - журналіст, лікар, студент, правоохоронець, учитель, спортсмен тощо. Напр.: Депутати зайнялися безпосередньо законотворчістю (Сільські вісті, 16.12.2004); В Одесі активісти громадського комітету «Одеса - Так» провели акцію протесту проти розпродажу оздоровниць і рекреаційних земель (Сільські вісті, 29.03.2005). Для привернення уваги читача до газетного тексту, створення викривального ефекту журналісти нерідко послуговуються оказіональними простими підметами, утвореними від назв партій, до яких входять їхні представники, пор.: «Героями» цього дня стали «трудовики». Фракцію «Трудової України « залишило ще четверо народних депутатів (Сільські вісті, 16.12.2004); 3 гарячої голови КПУвці залякують (тільки кого?) виходом з антикризової коаліції, погрожують звільненням О. Мороза з посади Голови Верховної Ради... (Сільські вісті, 30.11.2006).

Варто зазначити, що власна назва в ролі підмета дуже часто набуває метонімізованого вияву, слугуючи водночас стилістичним маркером експресивної оцінки - урочистості, піднесеності, невимушеності, влучності тощо. Пор.: Україна запропонувала Азербайджану проект модернізації українських танків Т-64... (Сільські вісті, 28.12.2006); Росія може відмовитися від участі в спільній україно-російській програмі створення літака АН-70. Київ на це реагує спокійно (Голос України, 07.04.2006); Колись Одещина збирала цукровий буряк на 40 тисячах гектарів (Голос України, 12.04.2006); Щойно Львів урочисто відсвяткував своє 750-річчя... (Культура і життя, 15.11.2006); Багдад звинувачує Хашимітське королівство у підтримці іракських повстанців (Сільські вісті, 22.03.2005).

Цікаво виявляють себе в газетних текстах підмети, виражені інфінітивами. Вони значно виразніші від типового іменникового і вживаються здебільшого в тій частині речення, яка передає узагальнення, публіцистичність і категоричність дії, вираженої присудком. Речення з інфінітивним підметом у мові сучасних українських газет трапляються двох видів: а) власне-інфінітивні; б) інфінітивно-іменні (складені). Власне-інфінітивні підмети виявляють себе як в інфінітиві повнозначного дієслова, так і у формі інфінітива описового дієслівно-іменного звороту. Пор.: Вивчити і відтворити кожний рух і жест індійського танцю - це важка самовіддана праця (Молодь України, 13-19.07.2006); Дійти згоди - завдання не з легких... (Вінниччина, 30.01.2007); Осмислити цей конфлікт - це зрозуміти момент істини (Літературна Україна, 23.03.2006); Головне зараз - не розслаблятися, не уповати на «правильну» коаліцію і «правильного» прем'єр-міністра, а продовжити роботу над удосконалюванням демократичних механізмів, додати до прямого волевиявлення інші ефективні форми громадського контролю над діями політиків (Українська газета, 11-17.10.2007).

Інфінітивно-іменні підмети значно рідше використовують на шпальтах газет, проте вони двофункціональні: інфінітивний компонент указує на самостійний, незалежний характер ознаки, що міститься в підметі, а іменний компонент називає цю ознаку. Напр.: Здатність весело і щиро сміятися - одна з найважливіших ознак правильного розвитку малюка і міцності його здоров'я (Сільські вісті, 22.03.2005); Бути ввічливим зовсім не важко! (Вінниччина, 30.01.2007). Використовуваний у функції підмета інфінітив, як бачимо, виражає переважно не конкретно реалізовану дію, а її різновид, що дістає належну оцінку у формі присудка.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9