Формування і становлення української юридичної термінолог

Формування і становлення української юридичної термінолог

Зміст

Вступ

1. Формування і становлення української юридичної термінології

2. Сучасна українська криміналістична та кримінально-процесуальна термінологія

3. Актуальні ресурси української правничої термінолексики

4. Синтагматичні властивості гібридних дериватів в правничій термінології

5. Іменникові композити у правничій термінології

6. Термінологічні «Псевдодрузі перекладача»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Термінологія кожної науки є інструментом розвитку цієї науки. Досконалість, стабільність термінології свідчить про науковий прогрес галузі знань, а також про можливості конкретної мови у вираженні нових понять та ідеї.

З відомих усім причин протягом багатьох років українська термінологія взагалі (і юридична зокрема) не мала змоги розвиватися самостійно. Упродовж цього часу судочинство велося переважно російською мовою. З набуттям Україною статусу незалежності, запровадженням «Закону про мови в Україні» криміналістика переходить на державну мову. У зв'язку з цим виникає ряд проблем, пов'язаних з перекладом та тлумаченням російських термінів і застосуванням їх на практиці.

Сучасний розвиток термінологічного апарату у сфері криміналістики та кримінального процесу повинен іти по шляху уніфікації та універсалізації існуючої термінології. При цьому необхідне забезпечення відповідності застосовуваних термінів і понять кримінальному та кримінально - процесуальному законодавству, а також світовому рішенні розвитку юриспруденції.

Мова юриспруденції набуває особливого поширення у період становлення правової держави. Цей процес активно впливає на вирішення важливих завдань українського національного відродження.

В умовах відсутності державності української нації гальмувався будь-який розвиток літературної і наукової мови та її поширення. Свідченням цього є численні заборони на виляння літератури (зокрема спеціальної) українською мовою.

Унаслідок намагань реалізації так званої теорії про злиття мов, українська мова у своєму розвитку прямувала до уподібнення з російською, до широкого калькування, яке вилилося в заміну багатьох термінів російськими. Однак з наданням українській мові статусу державної, із утвердженням її в усіх державних структурах, відкрився новий простір для повного і глибокого опанування мови, для збагачення словникового запасу, підвищення власної мовної культури, професійного рівня.

Одним із показників зрілості науки є ступінь сформованості її понятійного апарату та відповідної термінології.

Наука кримінального процесу та криміналістики враховує усі поняття і терміни будь-якої галузі знань і техніки, культури і мистецтва, виробництва і торгівлі, фінансів і бізнесу, але лише в напрямку їх використання для вироблення власних понять і відповідних термінів, необхідних для пізнання, попередження і припинення злочинів. В цьому підношенні використання понять кримінально-процесуальної науки є обов'язковим засобом який проте не можна оцінювати як замінник криміналістичних методів.

1. Формування і становлення української юридичної термінології

Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені , вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювались нормами звичаєвого права, які перелупали закону.

Найдавніші писемні пам'ятки зберегли деякі норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу, напр.: кровна родова помста, судові докази, викрадання тощо. Найяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції Руської Правди.

Крім періодичних документів світського характеру важливими пам'ятками руського права періоду Київської держави були князівські церковні устави, ряд указів та грамот, серед яких потрібно відзначити-такі: "Устав князя Володимира", "Устав князя Ярослава", "Устав новгородського князя Всеволода", "Уставна грамота, дана новгородським князем Всеволодом церкві па опоках", "Устав новгородського князя Святослава", "Уставна грамота Смоленського князя Ростислава". У цих уставах ми знаходимо правові норми, які не зафіксовані в Руській Правді.

Вони фіксують терміни на позначення: 1) видів злочинів; 2) видів покарань; 3) судочинства і судових посадових осіб.

У сучасній українській літературній мові-терміном на позначення будь-якої дії, яка порушує закон і підлягає кримінальній відповідальності, є слово злочинство (рос. преступление, білор. злачыннісць). У ранній період державного життя східних слов'ян термін преступление, зустрічався виключно у церковних текстах, В юридичних актах протягом зазначеного періоду він не спостерігався.

Для найменування правопорушень безвідносно до того чи іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридичне застосування яких відображується у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як: вина, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда тощо.

Поняття "провинність" у мові східних слов'ян позначалося спільнослов'янським словом вина, яке до цього часу, крім східнослов'янських мов, вживається у болгарській, македонській та західнослов'янських монах (На основі значення цієї лексеми утворились похідні слова "вибачення", "пеня за провинність".

На позначення поняття "образа словом або вчинком" у східних слов'ян використовувалась спільнослов'янська лексема обида, яка до цього часу збереглася в ряді слов'янських мов.

У мові східних слов'ян слово обида крім поняття "образа слоном або ділом", зрідка вживалось і в значенні "сварка", "порожнеча". У Руській Правді обида стосувалась будь-якого правопорушення, оскільки терміни прьступлениє, переступити в цьому документі не засвідчені, напр.: "...Митрополит или пискоуп ведает межи или суд, или обида, или котора, или вражда" (Устав кн. Володимира).

В українських пам'ятках термін обида зустрічається рідко. На позначення названого вище .поняття вживається термін кривьда, який па сучасному етапі розвитку мови відомий майже всім слов'янським мовам у значенні "несправедливість".

Різні правопорушення, в результаті яких завдавалися збитки людині або суспільству в цілому, називались терміном шкода. Слово шкода відоме українській мові з давніх часів. Зокрема М. Фасмер вважає, що термін шкода було запозичено західнослов'янськими мовами з давньоверхньонімецької, а пізніше через польську мову увійшов у, східнослов'янські мови (у XV ст., коли частина давньоруських земель увійшла до складу польсько-литовського князівства) і простежується в діловому спілкуванні (шкода "вред, ущерб", стар. шкота, укр., біл. шкода; д.-рус. шкода; чс., слвц. skoda, н. szkoda. Запозичено через польську з д.-в.-н. "вред" - Фасмер).

Серед аналізованих термінів виділяється кілька тематичних груп термінів па позначення злочинів проти особистості.

Злочини такого характеру у мові східних слов'ян до XV ст. називалися: бои, головничьство, головщина, убои, убойство, убийство, убити, душегубьстпо, насилити, мучити, гпалт та ін.

Поняття "нанесення тілесних побоїв" у мові східних слов'ян називалося спільнослов'янським словом бои, яке широко використовувалось у Руській Правді.

У мові східних слов'ян давньоруського періоду поняття "вбивство" мало ряд назв, а саме: убои, убоиство, убисние.

У цих давніх документах східних слов'ян поряд з убои вживається синонімічний термін убоиство, що утворився від іменника убои за допомогою суфікса -ьство. Як термін убои, так і убоистпо, очевидно, мали книжний характер, про що свідчить вузьке коло пам'яток, де вони вживаються.

Старослов'янський термін убийство відомий у східнослов'янських мовах давно. Закріпленню його у мовній практиці, очевидно, сприяла співзвучність із східнослов'янським терміном убоиство. Згодом термін убийство як нормативний закріпився її російській мові. В українській мові це поняття іменується лексемою убивство, утвореного за допомогою суфікса -ство від дієслова убивати, а в білоруській мов саме значення властиве терміну забівання. З інших слов'янських мов воно відоме в болгарській та сербській (болг. убуйство, серб, убиство).

Крім цих термінів, у мові східних слов'ян київської доби поняття "вбивство" передавалось терміном головьничьство, утвореним за допомогою суфікса -ство: від слова головьникь. У давньоруський період головьничьство означало "штраф вбивці за вбивство". Але й живому мовленні східних слов'ян головьничьство мало й значення "вбивство". Це вказує на те, що в ранній період життя східного слов'янства термінологія злочину нерідко була й найменуванням сплати за цей злочин, напр.: вина (провинність) і вина (штраф); головщина (вбивство) і головщина (плата за вбивство); шкода (збиток) і шкода (платня за збитки); татьба (крадіжка) і татьба (плата за крадіжку). Безперечно, що первинним значенням цих термінів було значення "злочину". Вторинним, переносним значенням, яке розминулось на основі метонімії, - "плата за ці злочини".

Вже й епоху формування східнослов'янських народностей слово головьничьство стало архаїзмом, хоч у XIV ст. лексема головинитьсьво - "плата за вбивство" - ще відзначалося в деяких українських пам'ятках. Не виключена можливість, що в окремих місцях східнослов'янської території це слово із значенням "вбивство" ще деякий час зберігалось (про що свідчать, зокрема, матеріали Словаря української мови за ред, Б. Грінченка), у деяких гуцульських говорах української мови, напр.: "Від тієї годиноньки, як. головництво сталося, вона без ума" .

На позначення поняття "позбавити життя людини" вживався спільнослов'янський термін убити (пор. укр. убити, рос. убить, болг. убивам, серб. убити, мак. убис).

У мові періоду Київської Русі та в пізніший період цей термін засвідчений у договорах, юридичних постановах, літописах, творах оригінальної та церковної літератури: "Аще кто оубиеть Хрестиана Русин или Христьян Русина, да умреть, идеже аще сотворить убииство" .

До юридичної термінології, пов'язаної із злочинами проти особистості, відносилися й дієслова насилити, нясиловати, утворені за допомогою префікса на - від спільнослов'янських дієслів силити, силовати, похідних в свою чергу від слова сила, яке має паралелі в інших індоєвропейських мовах. У давньоруській мові вони мали 2 значення:

1) "пригноблювати, утискати"

2) "насилувати, ґвалтувати"

Ґвалт - це загальне, родове поняття посягання на особистість та майно, поєднане з насиллям.

У сучасній літературній мові терміну ґвалт властиве значення "шум", "крик". У білоруській мові за допомогою цього слова передаються такі поняття: 1) "насилування, насильство"; "розорення, грабіжництво, розбій"; 2) "шум, крик"; 3) "волання"; 4) "скликання на допомогу".

Сучасна українська мова (як і білоруська) характеризується багатством похідних від даного слова. Зокрема, поняття "насилувати", "насилування" передаються термінами, утвореними від ґвалт.

Серед інших слов'янських мов термін ґвалт поширений у польській мові, куди він потрапив ,з німецької, з останньої у мовну практику українського та білоруського народів, а звідси - в сучасну російську мову, але тільки із значенням "крик", "шум". У пам'ятках писемності епохи Київської Русі це слово не зустрічається.

Тематична група термінів на позначення правопорушень проти особистості та її власності об'єднує лексеми: розбои (разбои), розбивати, наьздь, находь, які побутували у мові східних слов'ян до XV ст.

Термін розбои утворився від спільнослов'янського дієслова розбити. Крім східнослов'янських мов, він відомий іншим слов'янським мовам.

2. Сучасна українська криміналістична та кримінально-процесуальна термінологія

Поняття, акумулюючи досягнення наукового пізнання, є необхідною ланкою проникнення у сутність явищ, реалізації комунікативних і конструктивних завдань науки. Поняття є формою мислення, в якій відображаються суттєві ознаки, зв'язки та відношення предметів і явищ, виділяється загальне. Загальні фундаментальні поняття мають назву категорій (віл грецького kategoria - ознака).

Наукові поняття, як І поняття у техніці, мистецтві, виробництві тощо, мають складну і громіздку конструкцію, а тому для застосування потребують виразних і точних форм. Такими формами є терміни, формули, умовні позначки тощо.

Термін с мовним засобом, який словом або сукупністю слів називає певне .поняття. Походить це слово з древньої римської культури - від назви .божества кордонів Терміна і від латинського слова terminus - кордон, межа. Система термінів певної галузі наукового знання, техніки, виду мистецтва тощо, називається термінологією.

Наявність специфічної термінології притаманне усім наукам, які вивчають причини, умови і механізм вчинення злочинів, їх розслідування, шляхи їх попередження і припинення. Серед цих наук головне значення мас криміналістка, бо саме вона безпосередньо обслуговує практичну діяльність, завдяки якій накопичується необхідний матеріал у вигляді істинних фактичних даних та узагальнень для статистики, кримінології, кримінального права і процесу, психології, психіатрії та інших численних наукових напрямків боротьби із злочинністю.

Проблему термінології вітчизняної науки кримінального процесу і криміналістики необхідно, па наш погляд, розглядати передусім у двох аспектах:

1) в аспекті термінологічного відображення системи понять цих наук;

2) в аспекті вимовляння відповідних термінів.

У мовному аспекті сучасна вітчизняна кримінально-процесуальна та криміналістична теорія і практика оперують лексичними формами, що прийшли з прадавніх мовних культур - древньогрецької, древньоримські, старослов'янської та інших або з мов народів пізніших часів - французької, англійської, німецької, російської, польської та інших. Відповідно до принципу рівності усіх народів та їх мов кримінально-процесуальна та криміналістична термінологія на території України повинна мати вимову державною мовою - українською і не піддаватися впливові мов інших етнічних груп населення.

Слід зазначити, що вимоги до української юридичної термінології в сучасних умовах обмежені в Україні та за її межами певними обставинами, головними з яких, на нашу думку, є

- повільна українізація суспільного житія, особливо на буденному рівні;

- недостатня кількість вітчизняних криміналістичних і кримінально-процесуальних досліджень з даної проблеми;

- недостатнє пропагування української мови па міжнародному рівні.

Кримінально-правові науки у вирішенні своїх завдань змушені внаслідок взаємозалежності процесів, що відбуваються у світі, використовувати понятійний апарат та відповідну термінологію інших наук. У пізнанні злочинів та шляхів, їх припинення і попередження ці науки використовують загальнонаукові методи, методи окремих наук та власні (спеціальні) метоли. Таким чином, понятійний апарат і термінологія цих наук мають два масиви:

а) запозичений; б) власний.

Запозичені поняття і терміни зобов'язують до точного їх застосування і вживання.

Як приклад, можна навести поняття "криміналістичної технології". Це поняття пропонується без роз'яснення його змісту. Тому необхідно звернутися до корінного поняття технології, яке знаходиться за межами криміналістики і може вживатися лише як запозичене, в незмінному вигляді, бо бажано уникати в різних науках однакової термінології з різним значенням.

Одночасно запозичені поняття і терміни не можуть сприйматися без критичного їх осмислення. Як приклад, слід нагадати, що поняття "криміналістика" у різних світових доктринах мас різну систему і відповідно зміст.

Аналіз багаточисленних кримінально-процесуальних та криміналістичних досліджень вітчизняних і закордонних науковців вказує на те, що вироблені поняття і відповідні терміни поки що не мають цілісної і закінченої системи.

Навіть поняття категорійного рівня В понятті криміналістики, її завдань, системи, суті складових окремих та вузлових теорій -мають різне визнання і тлумачення. В цілому - це пояснюється складністю об'єкта пізнання і процесу його пізнання як основних категорій криміналістики.

Страницы: 1, 2, 3