Етикетні норми спілкування засобами фразеології в українській мов

У вихованості проявляється єдність внутрішньої і зовнішньої культури людини, гармонія між ставленням до людей і формами вираження цього ставлення. Як зазначає Коваль А.П., «стриманий, точний і доречний жест, в міру пожвавлене обличчя, доброзичливий і приязний погляд, точно розставлені, ненав'язливі наголоси, вдало знайдені інтонації... - все це повинно лише супроводжувати наше мовлення». Найважливішим було, є й завжди залишиться слово, бо «тільки воно здатне відчинити двері і серця», «саме в слові остаточно виявляється характер людини, її ставлення до оточення, вихованість, людяність, чуйність, такт, простота, скромність» [10, 46-47].

Водночас «правила штучної ввічливості завдають шкоди», і часто те, що «називається етикетом, служить для прикриття неввічливості та неправдивості... Справжня ввічливість ґрунтується на щирості. Вона повинна йти від серця...».

Ця істина, перейшовши в народну свідомість, відбилася у прислів'ях: ангельські слова, а чортівська душа; де слова масні, там пироги пісні; не так то діється, як словом сіється.

О. Корніяка підкреслює: «Щоб взаємини з людьми стали успішними, потрібна неабияка вправність, знання «техніки спілкування», тобто майстерне володіння низкою засобів (прийомів) і тактовне використання їх у процесі спілкування». Усі засоби спілкування дослідниця поділяє на словесні (вербальні) і несловесні (невербальні). До словесної техніки спілкування О. Корніяка відносить засоби організації повідомлення, його форму, риторичні прийоми. Несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі [12, 50].

2.2 Українська фразеологія як вербальні, так і невербальні засоби спілкування

Українська фразеологія відображає як вербальні, так і невербальні засоби спілкування: бувай здоровий (формула прощання); не у гнів будь сказано (формула застереження від образи); вдій ласку (формула прохання); дай Боже здоров'я (формула побажання); даруйте на слові (формула вибачення); будь ласка (формула чемного звертання, вираження згоди, відповіді на слова вдячності); мир сьому дому (формула привітання); як ся маєте? (формула шанобливого запитання про самопочуття); з поверненням (формула поздоровлення); ласкаво просимо (формула запрошення або дозволу щось зробити); спасибі за вашу ласку (формула подяки); ходіть здорові (формула відповіді при прощанні і привітанні), ось тобі хрест святий (формула заприсягання, клятви); хто б міг подумати (формула подиву, обурення); цур тобі, пек тобі (формула незадоволення); крізь зуби, справляти галас (тон розмови); розводити руками, кивати головою (жест); кривити губи (міміка); високо нестися, на короткій нозі (манера спілкування) та ін.

Міру ввічливості в українській мові передає група слів на означення цього поняття: ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, люб'язний, поштивий, шляхетний, прихильний, доброзичливий, делікатний, поважаний, - навколо яких згрупувалися фразеологізми: дивитися приязним оком (виявляти прихильність); зайти у приязнь (заприятелювати, подружитися); шанування вам моє (усталена форма вітання і проїдання); з повагою (шанобливо, прихильно); моє вам побажання (привітання при зустрічі, у листі); прихиляти до себе (викликати приязнь); замовляти прихильне слово (звернутися із клопотанням про кого-небудь); бути в добрій нагоді (допомагати кому-небудь), добрим словом прислужитися (щиро порадити) та ін.

Український мовленнєвий етикет став об'єктом дослідження лінгвістів, починаючи з кінця XIX ст., зокрема О.О. Потебні, І.І. Коровицького, В.І. Сімовича.

Я. Головацький (1814-1888) у праці «Слова вітання, благословенства, чемности і обичайности у русинів» підкреслював, що ввічливість і ґречність - органічно властиві українцям: «Коли зустрічається один з другим, то запитує завше добрим словом: «Що там доброго скажете? Що там доброго везете? За чим добрим ідете?» - ...Все те, здається, походить із стародавнього віку, із дохристиянської віри; особливо вираження: Соненько святе, земля свята, хліб святий - показують явно, що народ наш колись сим речам Божу честь віддавав» [20, 295]. Я. Головацький наводить зразки етикетних виразів привітань: «Ввійшовши в хату або здибавшись, заодно кажуся: «Слава Богу (слава Icy су Христу)!» - Відповідають: «На віки слава (слава во віки)!» - Або: «Помагай Біг вам!»- Відповідають: «Дай Боже здоров'я!» - Перший каже: «Як ся маєте?»- Другий: «Гаразд, Богу дякувати; ви собі як ся маєте?» - Перший: «Гаразд, поки здорові, хвалити Бога» [20, 293].

Питанням українського мовленнєвого етикету присвятили розвідки сучасні вчені, зокрема О.Т. Захарків, Т.І. Панько, Л.М. Полюга, Н.І. Бугай, К.В. Ненець, О.М. Миронюк, А.П. Коваль, С.К. Богдан, Н.П. Плющ, М.П. Білоус, В.Т. Скуратівський. Дидактичне спрямування мають праці О.В. Миртова, Т.О. Ладиженської, М.Г. Стельмаховича, О.М. Миронюк, Т.Ф. Кругляницо, Н.Д. Бабич.

Багаторазова повторюваність етикетних ситуацій сприяла тому, що до кожної з них виробились відповідні мовні стереотипи, які призначаються для маніфестації соціальних стосунків. Фахівці визначають мовленнєвий етикет «як систему стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у вибраній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних та неофіційних обстановках» [32, 413].

Дослідники розрізняють специфічні функції мовленнєвого етикету: 1) контактоустановлююча: встановлення, збереження і зміцнення дружніх відносин; встановлення і підтримка офіційних ввічливих відносин; 2) когнітивна - функція орієнтації на адресата, реалізується при спілкуванні через вибір форм звертання; 3) регулятивна - функція регуляції відносин «старший - молодший», «начальник - підлеглий»; 4) емотивна - функція вираження емоційного ставлення до співрозмовника; 5) імперативна - функція впливу; 6) символічна - функція визначення приналежності мовця до певного соціального середовища або групи; 7) інтелектуальна - функція аргументації своєї точки зору, висловлювання власних думок, аналіз позиції співрозмовника.

Роботу з фразеологізмами «ввічливості», розпочату в молодших класах, необхідно продовжувати в середній школі. На влучну думку Мирослава Стельмаховича, «народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі й доброзичливі взаємини з людьми» [25, 14]. У прислів'ях і приказках знайдемо чимало цінних порад: «Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка - мовний каліка», «Що маєш казати, то наперед обміркуй»,

«Дав слово - тримай його», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Стійкі сполучення, що визначають основні елементи комунікативних ситуацій, представлені в таблиці, яка допоможе вчителю в організації фразеологічної роботи.

Учні мають усвідомити, що кожна етикетна ситуація обслуговується різними етикетними виразами відповідно до мети й умов спілкування. Перед використанням мовленнєвих етикетних виразів слід зорієнтуватися: 1) для чого потрібне висловлювання (привітатися, звернутися, вибачитися, попрощатися та ін.); 2) кому призначається висловлювання (знайомій чи незнайомій людині; ровесникові, старшому, молодшому; одній особі чи колективу).

Мовленнєву творчість дітей доречно поєднувати з ігровою, що допоможе в умовах, наближених до реальних ситуацій спілкування, практично засвоїти правила мовленнєвої етикетної поведінки, значення етикетного виразу.

Учням пропонуються такі завдання:

1. Прочитайте текст. Випишіть речення, яке передає головну думку тексту. Прочитайте та запам'ятайте стійкі сполучення слів, якими твердо обіцяють здійснити щось. Заприсягніть товаришу в правдивості своїх слів, дій. Яку із запропонованих форм краще вибрати? Чому?

ВИСОКІ СЛОВА ПРИСЯГИ, СОКРОВЕННІ СЛОВА ЧЕСТІ

Однаково важливими й дорогими вважають українці і високі слова присяги, і сокровенні слова честі. Слово честі, чесне слово - своєрідне мірило людських чеснот. Вони не для слабкодухих, безвідповідальних. Ними не можна легковажити. Дав слово другові, склав присягу рідному народові -будь господарем своїм словам. Так споконвіку вчить твій народ: даю слово честі - урочисто клястися, присягати; слово честі - запевняти в істинності сказаного, обіцяного; чесне слово - запевняти в правдивості сказаного (За С.К. Богдан).

2. Прочитайте дитячу лічилку-присягалочку. Як ви вважаєте, чи доречно так присягатися? Прочитайте і запам'ятайте традиційні стійкі словосполучення присягання. Потрудіться вдома: складіть з ними речення.

ЛІЧИЛКА-ПРИСЯГАЛОЧКА

Повір -- перепровір!

Якщо я неправду кажу,

То нехай вберуся в сажу,

Нехай стану кособока,

Кривов'яза, кривоока,

І гладка, і лупата,

Ще й ніс як лопата!

А як брешеш, далебі,

То так буде і тобі!

Запам'ятайте! Вважається, що присяга - це водночас і самозакляття, відоме українцям з давніх часів. Вважалося, що людина врочисто й при свідках сама кличе на себе нещастя, коли не виконає обіцяного.

3. Запишіть у зошити стійкі сполучення слів. У яких ситуаціях спілкування ми їх використаємо? Чим відрізняються вирази одного стовпчика від іншого? Що їх об'єднує?

4. Прочитайте текст. Прислухайтеся до порад видатного українського педагога В.О. Сухомлинського. Відповідно до ситуацій, запропонованих автором, подякуйте, скориставшись стійкими сполученнями слів: щире спасибі; спасибі за вашу ласку; спасибі і простимі; щиро дякую; не надякуюсь Вам. А як краще відповісти на слова подяки? Попрацюйте в парі.

УМІЙ ДЯКУВАТИ...

Умій дякувати старшим за те, що вони повчають тебе. Почувши похвалу, дякуй і обіцяй жити по-людському. Почувши докір, несхвалення твого вчинку, дякуй за те, що тебе вчать жити по-людському. Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І ти будеш людиною (В.О. Сухомлинський).

4. Прочитайте слова подяки і слова відповіді на них. Пам'ятайте, той, до кого звернені слова вдячності, вислухавши їх повинен відповісти. Попрацюйте у парі з товаришем, розподіливши ролі: я дякую - я вдячний за подяку.

6. Прочитайте текст. Випишіть святкові привітання. Поясніть, у яких ситуаціях спілкування їх потрібно використовувати. Назвіть традиційні привітання на Великдень.

Висновки

Українська фразеологія як важлива складова української мови і мовлення є водночас складовою культури українського народу, її вивчення нерозривно пов'язане з етнокультурознавчими знаннями, формує сукупність знань про побут, звичаї, традиції українців.

У фразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, його історичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність народної матеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є індивідуальним і неповторним. Уживані в сучасній українській мові фразеологізми етнокультурознавчого змісту є яскравим свідченням різносторонніх зв'язків української мови з іншими мовами світу; вони відбивають зв'язок українського народу з багатьма народами.

Фразеологічні словосполучення є найважливішим засобом мовної образності та виразності. Розмовна фразеологія української мови різноманітна, яскраво експресивна та емоційно насичена. Доречно вжиті, фразеологізми етнокультурознавчого змісту впливають на слухача або читача, допомагають виразніше передати думку, роблять розповідь яскравішою, надають мові емоційного забарвлення.

У мовленні (усному й писемному) фразеологізми етнокультурознавчого змісту виконують функцію образної характеристики конкретного об'єкта, суб'єкта, дії, ситуації, але, на відміну від прислів'я, не формують в образній формі певної життєвої закономірності чи правила.

Використання в навчальному процесі фразеологізмів етнокультурознавчого змісту сприяє опануванню молодшими школярами української мови як засобу спілкування та пізнання, прилученню до скарбниці духовної та матеріальної культури українського народу та народів світу, забезпечує відповідний обсяг знань про фразеологію як складову української мови і мовлення, формує уміння і навички використовувати їх у мовленнєвій діяльності.

Створення ефективної методики роботи над збагаченням мовлення учнів початкових класів українською фразеологією повинно спиратися на: 1) здобутки сучасної лінгвістичної науки в галузі фразеології; 2) дослідження проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, непересічних досягнень минулого у сфері традиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть творчим генієм багатьох поколінь, розвивалася й удосконалювалася; 3) дослідження етнографії в культурологічній проблематиці: вивчення етнічної функції мови та її взаємозв'язку з іншими компонентами етносу; специфіки різних форм народної художньої творчості; усної народної творчості, що тісно зв'язана з іншими ділянками традиційно-побутової культури і несе велике етновизначальне навантаження; таких компонентів традиційно побутової культури, як народне звичаєве право, основи народних знань, морально-етичні стереотипи поведінки, етичні норми; 4) досягнення сучасної методики навчання молодших школярів української мови: уміння знаходити потрібні мовні засоби; 5) психологічні особливості засвоєння фразеологізмів учнями початкових класів, що передбачає: а) сприймання учнями початкових класів нових фразеологізмів (знаходження нових фразеологізмів, усвідомлення нових фразеологізмів); б) засвоєння учнями початкових класів нових фразеологізмів (особливості вживання нових фразеологізмів; активізація фразеологічного запасу); в) добір учнями початкових класів фразеологізмів, робота над активним фразеологічним словником учнів (добір фразеологізмів стилістично нейтральних і стилістично забарвлених; добір фразеологізмів-синонімів; добір фразеологізмів-антонімів; добір фразеологізмів, співвідносних з різними частинами мови).

Список використаної літератури

1. Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп. Регіон, наук.-практ. конфр. - Л., 1989. - С.98-99.

2. Бугай Н.І. Український етикет: Посібник для дітей та дорослих. - К.: Бібліотека українця, 2000.

3. Буш В.В. Памятники стариннаго русскаго воспітанія / Кь історій древне-русской письменности и культури. - Петроградь: Типографія Кюгельгенъ и К0, 1918.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В.Т.Бусел. - Київ - Ірпень: Перун, 2001. - 1426с.

5. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: [У 2 кн.] - Факс. вид. - К.: МВП «Оберіг», 1991. Т.І. - 455с.

6. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. - 2002. - №1. - С.28-54.

7. Етнографія України: Навч. посібник/ За ред. С.А.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - 520с.

8. Історія української культури / За загал, ред. І.Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. - 656с.

9. Килимник С Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [У 3 кн., 6 т.] - Факс. Вид. - К.: AT «Обереги», 1994. Кн.I, т.I. - 400с.

10. Коваль А.П. Слово про слово. - К.: Рад. шк., 1986. - 384с.

11. Кожуховська Л.П. Збагачення мовлення учнів 5-7 класів українською фразеологією: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. - Інститут педагогіки АПН України. - К., 1999.

12. Корніяка О.М. Мистецтво ґречності: Чи вміємо ми себе поводити? - К.: Либідь, 1995.

13. Ларин Б.А. Очерки по фразеологии // История русского языка и общее языкознание: Избранные работы. - М., Высшая школа, 1997. - 437с.

14. Літопис руський / За Іпатським списком переклав Л.Махновець. - К.: Дніпро, 1990. - XIV.

15. Мокиенко В.М. В глубь поговорки. - К.: Рад. шк., 1989. - 221с.

16. Мокиенко В.М. Загадки русской фразеологии. - М.: Высшая школа, 1990. - 260с.

17. Плющ Н.П. Формули ввічливості в системі українського етикету. - К., 1991. - С.92.

18. Програми для середньої загальноосвітньої школи. - К.: Початкова школа, 2001.

19. Прокопович Ф. Філософські твори: В 3-х т.- К.: Наук, думка, 1979.- Т.I.

20. Руска письменність // Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького.- Вид. 2, - Л., 1913.

21. Свидницький А. фольклорно-етнографічні нариси та статті / В кн.: А. Свидницький. Роман. Оповідання. Нариси. - К.: Наукова думка, 1985. - С.406-518.

22. Скуратівський В. Берегиня. - К.: Рад. письменник, 1987.

23. Скуратівський В.Т. Український рік: Розповіді. - К.: Веселка, 1996. - 238с.

24. Словник іншомовних слів. - К.: Довіра.

25. Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Урок української. - 2001. - №3. - С.14-15.

26. Супруненко В.П. Народини: Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. -Запоріжжя: МП «Берегиня» - СП «ФАЄЗ», 1993. - 136с.

27. «Українська література в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал - 2003. - №5. - 64с.

28. «Українська література в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал - 2003 (листопад). - №8. - 64с.

29. «Українська література в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал - 2003 (листопад). - №8. - 64с.

30. «Українська література в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал - 2004 (лютий). - №2. - 64с.

31. «Українська література в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал - 2004 (серпень). - №8. - 64с.

32. Формановская Н.И. Речевой этикет // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - С.413-414.

33. Формановская Н.И. Русский речевой этикет: лингвистические й методические аспекты. - 2-е изд. - М.: Русский язык, 1987.

34. Щерба Л. Избранные работы по русскому языку. - М.: Учпедгиз, 1957.

Страницы: 1, 2, 3