Дивергентні процеси американського та британського варіантів англійської мови

1.3 До питання про взаємини між культурою і мовою

Питання про взаємини між культурою і мовою далеке від дозволу, хоча він обговорюється вже близько двох сторіч.

У Росії дослідження по міжкультурній комунікації до недавнього часу проходили під знаком соціолінгвістичних орієнтирів. В рамках цієї дисципліни можна виділити, по-перше, порівняльні дослідження використання однієї мови в якості лінгва - франка декількох етнічних або культурних груп і, по-друге, функціональні обмеження, з якими стикається мова однієї (зазвичай меншою) етнічної групи в ситуації міжкультурного спілкування.

Інший напрям філологічних досліджень впливу культури на мову, об'єднуване терміном «етнолінгвістика», займається в першу чергу віддзеркаленням культурно-специфічних понять в лексиці мови в історичній перспективі і залишає за рамками розгляду їх роль в крос - культурній комунікації.

Кінцевою метою, як вважає М.Б. Бергельсон [2, c. 87-89], є створення такої дослідницької програми, яка вивчила б мовну інтеракцію мови і культури, мало представленої в роботах зарубіжних фахівців, і радила б основним напрямам лінгвістичних досліджень, що розкривають механізми тиску суспільства і культури на мовні взаємодії.

Розглянемо визначення основних понять.

Слово культура багатозначно у всіх європейських мовах. Академічний словник дає декілька значень цього слова, розглядаючи культуру як сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті суспільства. У англійських визначеннях слова culture повторюється слово customs «звичаї, традиції», часто використовується слово beliefs «вірування», а також словосполучення the way of life «спосіб життя».

Визначення слова мова давалося багатьма ученими різних країн і епох. Вони сходяться в головному: мова - це засіб спілкування, засіб виразу думок. Це найосновніші функції. Мова служить комунікації, це найголовніший, самий експліцитний, самий офіційний і найвизнаніший зі всіх видів комунікативної поведінки. Як відзначав Е. Сепір, мова є комунікативним процесом в чистому вигляді в кожному відомому нам суспільстві [13, c. 102-104].

Комунікація - акт спілкування, зв'язок між двома або більш індивідами, заснована на взаєморозумінні; повідомлення інформації однією особою іншому або ряду осіб.

Визначення міжкультурної комунікації очевидне з самого терміну: це спілкування людей, що представляють різні культури. У Є.М. Верещагина і В.Г. Костомарова [6, c. 42] дається наступне визначення:

«Міжкультурна комунікація. Цим терміном називається адекватне взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, що належать до різних національних культур ».

Зупинимося на співвідношенні мови і культури. Їх тісний зв'язок очевидний. Мова не існує поза культурою як «соціально успадкованою сукупністю практичних навиків і ідей, що характеризують наш спосіб життя».

Співвідношення мови і культури - питання складний і багатоаспектний. Він включає проблеми взаємин, взаємозв'язку, взаємовпливу і взаємодії мови і культури.

Деякі учені вважають, що мова і культура - це разные за змістом і функціям суті. Так вважає І.С. Улуханов, який пише, що якщо вважати культуру досягненням людства, то мова таким не є. Інші - М.І. Толстой - підкреслюють нерозривність і єдність культури і мови, стверджуючи, що можна розглядати відношення між культурою і мовою як відношення ціле і його частини, що мова - це компонент і знаряддя культури і що мова в той же час автономна по відношенню до культури і може вивчатися окремо від культури або порівняно з культурою як рівнозначним і рівноправним феноменом.

Друга точка зору розвивається і уточнюється в роботах Р.Г. Тер-Мінасової [14, c. 61-63], яка характеризує взаємини мови і культури з різних позицій по різних напрямках їхньої реалізації: мова як дзеркало культури, мова як знаряддя культури.

Ці точки зору на співвідношення культури і мови залежать від загального розуміння культури і самої мови. Ми вважаємо, що дві останні точки зору об'єктивніші і конструктивніші. Але вони можуть бути краще обґрунтовані, якщо прийняти сучасне комплексне визначення культури, до чого прийшла наука в кінці XX століття. На початку вона розумілася тільки як етнічна категорія, потім як результат виняткової духовної діяльності.

За умови ухвалення широкого розуміння культури як сукупності матеріальних і духовних продуктів людської діяльності, в першу чергу артефактів, культура може бути співвіднесена з суміжними нею сферами (мистецтво, наука, релігія, мораль, ЗМІ, мова і ін.).

Комунікативні взаємодії можуть бути успішними або можуть закінчитися комунікативним провалом. Це залежить від культурно обумовленої взаємної комунікативної компетентності учасників комунікативної події. Культурно обумовлені відмінності приводять до особливого різновиду комунікації, званої міжкультурної, при якій комуніканти з різних культур використовують при прямому контакті спеціальні мовні варіанти і стратегії.

Термін міжкультурна комунікація відноситься до випадків, коли комунікативна компетентність така різна, що це відбивається під кінець комунікативної події. Часто використовуваний термін крос-культурний зазвичай відноситься до вивчення конкретного феномена в двох або більш культурах і має додаткове значення порівняння.

Здібність до розвитку комунікативної компетентності властива всім представникам Homo sapiens, проте, та або інша реалізація цієї здатності культурно обумовлена. Окрім цього вона обумовлена і унікальним, індивідуальним досвідом кожної людини. За наявності різних культур і різних мов комунікація ускладнюється настільки, що про повне розуміння можна говорити лише з деякою часткою сумніву.

В процесі комунікації відбувається обмін повідомленнями, здійснюється передача інформації від одного учасника до іншого. Зі всіх видів знакової поведінки в людському співтоваристві найважливішими є використання мови (вербальна комунікація) і супроводжуюча несловесна поведінка (невербальна комунікація).

Комунікація є складний символьний, особовий, часто неусвідомлюваний процес. Комунікація дозволяє учасникам виразити деяку зовнішню по відношенню до самих учасників інформацію, внутрішній емоційний стан. А також статусні ролі, в яких вони знаходяться щодо один одного.

Мова за визначенням символьної системи неоднозначна, проте його реалізація в комунікативних подіях зазвичай приводить до взаємної угоди співбесідників про трактування мови.

Відмінності в індивідуальному досвіді лежать в основі затвердження універсальності кожної комунікативної події, а також про принципову неоднозначність мови.

Спільність базових знань про світ пояснює ту, що принципову перекладається повідомлень з однієї мови на іншій і можливість розуміння між членами одного мовного колективу [4, c. 12-15].

Термін міжкультурна комунікація з'явився в літературі в 70-х рр. XX століття. У підручнику Л. Самовара і Р. Портера приводиться визначення. До цього часу сформувалася і науковий напрям, логічною серцевиною якого є вивчення комунікативних невдач і їх наслідків в ситуаціях міжкультурного спілкування. Згодом відбулося розширення поняття міжкультурна комунікація на такі області, як теорія перекладу, навчання іноземним мовам і ін.

До справжнього моменту наукові дослідження в області міжкультурної комунікації фокусуються на поведінці людей, що стикаються з відмінностями в мовній діяльності і наслідками цих відмінностей. Результатами досліджень сталі опису культурної специфіки при виразі і інтерпретації ситуативних мовних дій. Із самого початку ці дослідження мали велике прикладне значення і використовувалися в численних розробках для практичних занять (тренінгів) по розвитку культурної сприйнятливості.

В області міжкультурної комунікації виділяються психологічні, соціологічні і лінгвістичні напрями. Це залежить від об'єкту дослідження і від вживаних методик.

Лінгвістів цікавить, як це відбувається. Що в мовному повідомленні сигналізує про наявність міжкультурної взаємодії. Що саме характеризує повідомлення, якими обмінюються представники різних культур, в яких комунікативних контекстах це виявляється. Як саме відбувається нерозуміння, неповне розуміння, які мовні особливості і механізми дозволяють або не дозволяють компенсувати не розуміння.

До параметрів комунікації відносяться темп мови, вибір відповідної лексики (при розмові з іноземцем), спрощена або ускладнена граматична структура. Тут застосовується психологічне поняття акомодації, яка може бути позитивній (підстроювання під співбесідника) або негативній (використання максимально відмінного від співбесідника стилю) Спрямованість акомодації при спілкуванні різних груп залежить від того, як одна група відноситься до іншої. Шкала відносин включає погано - добре, знизу - зверху, близько - далеко. Особливо розглядаються такі зіставлення, як функція власне мови і мовчання. У європейських культурах мовчання в ситуації спілкування не заохочується і вважається неввічливим. Звідси винахід спеціальних тим про «погоду». У культурі індійців Північної Америки розмова на малознайому людину зважає небезпечною і не заохочується. З незнайомцями мовчать, поки не познайомляться з ними. Розмова не є способом познайомитися ближче, як це прийнято рахувати в європейських культурах.

Світська бесіда в будь-якій культурі має певні обмеження, що накладаються на теми, що зачіпають, вибір лексики, гучність голосу, послідовність реплік, тривалість однієї репліки і багато що інше. Наприклад, беручи участь у так званій small talk в Англії, не рекомендується піднімати серйозні питання, обговорювати сенс життя, політичні і економічні кризи, зростання інфляції, безробіття і ін. Не рекомендується також говорити на професійні теми, особливо якщо серед присутніх є люди з іншими професійними інтересами. Про що ж можна говорити? Бажано про те, що прийнятно для всіх.

У роботі М. Кнаппа і А. Вангелісті перераховане декілька важливих функцій small talk в міжособовому спілкуванні, таких як:

- подолання мовчання, яке може бути руйнівним як для даного акту спілкування, так і для подальшого розвитку відносин;

- вираз дружелюбності і готовності до розвитку відносин;

- «вербальне фільтрування» людей з погляду вірогідності подальшого зближення;

- виявлення загальних інтересів;

- необхідна підготовка до серйозніших і довірчих відносин, яка легко може бути забута, якщо такі відносини не розвиватимуться.

Інші форми спілкування, наприклад ділова комунікація, в не меншому ступені потребує поверхневого світського спілкування як в період первинних контактів і «промацує ґрунту» для виявлення можливостей співпраці, так і в період спільної діяльності - для подолання неминучих суперечностей і взаємного пошуку компромісу.

Причин цих комунікативних розмежувань може бути декілька, але головна з них - захист як позитивного, так і негативного обличчя учасників взаємодії.

Порівняльним аналізом окремих ознак, що характеризують комунікативну діяльність,, і відповідних культурних сценаріїв займається крос - культурна прагматика.

З найбільш важливих і суперечливих в культурному відношенні прагматичних принципів треба відзначити Принцип Ввічливості Брауна і Льовінсона. Автори розрізняють два різних типи ввічливості. Негативна ввічливість, пов'язана з демонстрацією соціальної дистанції, опором нав'язуванню чужої думки і підкресленням власної гідності, характерна для культур Північної і Західної Європи, а також Північної Америки.

Позитивна ввічливість, пов'язана з демонстрацією соціальної близькості, солідарності і взаємній симпатії, характерніша для Східної Європи, Європейського Середземномор'я, Азії і Латинської Америки. Унаслідок цих глибинних відмінностей в культурах особиста незалежність і свобода дій превалюють над дружбою, тоді як в позитивно-ввічливих культурах люди випробовують велику заклопотаність підтримкою і примноженням позитивного обличчя один одного і демонстрацією прихильності.

Численні роботи, присвячені мовним актам, як те:

Заборони, вибачення, прохання, питання. Крос-культурні відмінності виявляються в тому, який тип ввічливості - заснований на солідарності або на підтримці дистанції - характерний для даної культури. Так, росіяни можуть здаватися німцям неввічливими, тому що принцип солідарності з комунікативним партнером підштовхує їх до того, щоб висловити свою думку і дати раду в тих випадках, коли іноземна комунікативна культура, що поважає принцип автономності і дистанції, розглядає це як нав'язливість.

Як видно з визначень, приведених вище, турбота про особу співбесідника - це небажання збентежити, засмутити, поставити кого-небудь з учасників спілкування в ніякове положення нетактовним зауваженням, мимовільною критикою, недоброзичливим натяком або недоречним жартом.

Як видимий, «заборонені» для small talk теми якраз такі, що можуть виявити розбіжності в поглядах, соціальному і матеріальному положенні людей, рівні їх освіти і так далі Проте, серед тих, що рекомендуються тим є декілька вельми популярних у росіян: наприклад, коли збираються родичі, друзі або колеги, важко уявити, що протягом вечора ви нічого не почуєте про політику, зарплату, партії і їх лідерів, всілякі лиха як країни в цілому, так і окремої людини. Нерідкі випадки, коли серед присутніх є люди протилежних поглядів, і тоді світська розмова може перейти в суперечку або навіть сварку.

У дослідженнях по крос-культурнe прагматику А. Вежбіцкая [5, c. 64-67] показує, що в прямому перекладі еквіваленти можуть приховувати істотні культурно обумовлені відмінності. Наприклад, коли ми говоримо про дружбу, ми приписуємо цьому поняттю культурно обумовлені сенси, властиві словам даної мови. Тим самим додаємо йому неіснуючу універсальність і здійснюємо серйозну культурну помилку. Англійське слово friend не включає тих смислових компонентів, які властиві російському поняттю друг, наприклад можливість поділитися деякою непризначеною для інших інформацією або отримати (надати) допомогу, не зважаючи на витрати.

Колективізм російського менталітету (прагнення не представляти себе як активного індивідуума, що діє) знімає відповідальність за те, що відбувається. Це виражається в певних синтаксичних конструкціях. З. Трестерова відзначає, що у всіх випадках, коли в російській мові уживаються безособові інфінітивні конструкції, в англійській мові мають місце особисті форми:

Покурити б - I feel like smoking

Думається що - I think

Мені холодно - I am cold

У російській мові і дії і відповідальність безособові, індивідуум розчинений в колективі.

У США успіх формується в термінах індивідуальних досягнень і підкреслюється індивідуальна відповідальність за вчинки.

Центральним поняттям у сфері прикладної міжкультурної комунікації є міжкультурна сприйнятливість. Її підвищення в умовах відмінностей, що множаться, невизначеності, неоднозначності і змін, що характеризують сучасне суспільство, стає важливій складовій професійної придатності фахівця. Цій меті служать велика кількість учбово-просвітницької літератури і міжкультурні тренінги. Підвищення міжкультурної сприйнятливості відбувається у декілька етапів.

Спочатку учасники повинні усвідомити, що проблеми дійсно існують. Це очевидно, оскільки ні принципи комунікації, ні культурні стереотипи не є усвідомлюваними. Всі думають, що поступають по однакових правилах, тоді як насправді дані їм правила відрізняються один від одного. Відчуття розгубленості, подиву, що виникають в результаті, є емоційними наслідками крос-культурного нерозуміння.

Страницы: 1, 2, 3