Інфляція може також виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції на ринку. В останні роки було декілька періодів, коли рівень цін виростав, не дивлячись на те, що сукупний попит не був вичерпаним. В нас були періоди, коли і обсяг продукції і зайнятість зменшувались з одночасним збільшенням загального рівня цін.

Теорія інфляції, обумовленної ростом витрат, пояснює ріст цін такими факторами які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції -- це середні витрати при певному обсязі виробництва. Такі витрати можна отримати розділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленної продукції, тобто:

Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці зменшує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується кількість товару і послуг в мсаштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, збільшує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит змінюють ціни, як це робиться при інфляції попиту.

Два основні джерела інфляції, які тісно пов'язані з ростом витрат -- це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економиці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорцію суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений “мякою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвишення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі -- до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завишення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність.

Інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя насамперед у соціальних та економічних.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів поміж найманими працівниками та підприємями на користь останніх. Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов'язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

У наслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м'яса і збільшення -- хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Інфляція зменшує зацікавленність у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Інфляція викликана підвищенням зарплати є різновидом інфляції яка визначена ростом витрат. При певних обставинах джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони в деякій мірі контролюють номінальну заробітну плату, колективних угод. Припустимо, що значні профспілки будуть домагатися і доб'ються великого підвищення зарплати. Більш того, припустимо, що цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати для робочіх, які не є членами профспілок. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не врівноважується якою-небудь протидією, такою, як збільшення обсягу виготовленної продукції за одиницю часу, тоді збільшуються витрати на одиницю продукції. Підприємці у відповідь на це скоротять обсяг продукції випускаємої на ринок. При незмінному попиті це скорочення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем є велике підвищення номінальної заробітної плати, цей тип інфляції називають інфляцією викликаною підвищенням зарплати.

Другий основний тип інфляції викликаний збільшенням витрат, іноді називається інфляцією викликаною порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, які пов'язані з раптовим, непередбачуваним збільшенням ціни на сировину або витрат на енергію. Рухомим прикладом є значне підвищення ціни на імпортуєму нафту в 1973-1974 рр. і в 1979-1980 рр. Оскільки за цей час іни на енергію піднялись, збільшилися також витрати виробництва і транспортування всієї продукції в економіці. Це призвело до швидкого росту інфляції, викликаної збільшенням витрат.

На практиці не легко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і наприклад, ріст зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат. Ще один приклад, припустимо, що воєнні витрати різко піднялись і це значить, підвищились загальні витрати, викликавши інфляцію попиту. Коли стимули для підвищення попиту діють на ринку товарів і ресурсів, деякі фірми находять, що їх витрати на зарплату, матеріальні ресурси і паливо зростають. В своїх інтересах вони змушені підняти ціни. Хоч в цьому випадку має місце інфляція попиту, для багатьох підприємств вона виглядає, як інфляція викликана збільшенням витрат. Тяжко визначити тип інфляції не знаючи первинного джерела, тобто істинної причини росту цін і зарплати.

Більшість економістів рахують, що інфляція, викликана збільшенням витрат і інфляція попиту відрізняється одна від одної ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту продоовжується до тих пір, поки існують занадто великі спільні витрати. З іншого боку, інфляція викликана збільшенням витрат, автоматично самасебе обмежує, або сама себе виліковує. Це пояснюється тим. Що зарахучок зменшення пропозиції реальний обсяг національного продукту і зайнятості скорочується і це обмежує подальше збільшення витрат. Іншими словами, інфляція викликани збільшенням витрат, породжує спад, а спад в свою чергу здержує додаткові збільшення витрат. Ці наслідки дуже складні. Незначні темпи інфляції сприяють частковому оживленню кон'юктури росту цін і норм прибутку. По вірі збільшення темпів інфляції воно перетворюється в реальну перешкоду для виролбництва і загострює економічну і соціальну напругу у суспільстві.Галопіруюча інфляція дезорганізовує виробництво, руйнує економіку, тормозить проведення економічної політики. Нестабільний ріст цін дає, також, диспропорцію між сферами економіки, портить систему споживчого попиту і загострює проблему реалізації товару на внутрішньому ринку. Галопіруюча інфляція активізує попит до рівня на якому він не може бути забезпечиним промисловістю, а товарний дефіцит, в свою чергу, підриває стимул од накопичення грошей. Заощадження населення обезцінюються. Збитки несуть банки і інші кредитуючі установи. Інфляція являє собою як би “зверхподаток” на населення і як наслідок, відставання доходів населення від зростаючих цін.

ІІІ. Проблеми подолання інфляційних процесів в Україні в період формування ринкових відносин.

Формування Україною ринкових відносин, власної державності з основною структурою проходить доволі важко і складно, супроводжуючись гострими валютно-фінансовими і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під впливом свідомої інфляційної політики нав'язанної нам з-зовні та некритично сприйнятої українським Урядом. Сьогодні, як першочергові постають проблеми негайного введення жорсткої антиінфляційної політики, стабілізації становища , економічного пожвавлення, прискорення ефективного реформування (з одночасним збільшенням вмілого керування економічними процесами, подоланням товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету), а також становлення та розвитку валютно-фінансової та банківських систем держави.

Перетворення економіки України на сучасну соціально орієнтовану ринкову модель з оптимальною структурою динамічного розвитку вимагає докорінної структурної перебудови, економічно ефективної приватизації господарських систем, зміни в цьому напрямі державної та господарської політики, здійснення конверсії та диверсифікації капіталу, активізування діяльності сучасних ринкових регуляторів його руху (включаючи, крім товарів і послуг, рух грошей і цінних паперів, робочої сили, інтеликтуального потенціалу тощо).

Але ж вихід з гострої кризи не можливий без розробки і здійснення всебічно важливих стратегічних і тактичних програм і рішень на всіх рівнях ієрархії управління. Країну із 52 млн. населення, яка знаходиться в середині європейського континенту, можна порівняти з досить великим пароплавом, невміле керування яким здатне перекинути його і пустити на дно океану.

Парадокс полягає в тому, що навіть досить привабливі програми і заходи, які Уряд прийняв до сьогоднішнього дня і від яких очікував позитивних зрушень, обернулись протилежними наслідками. Банківська і фінансова системи України (включаючи і їх іноземних радників) виявились неспроможними забезпечити грошово-кредитову стабілізацію в країні.

Під політичними гаслами архіреформаторів про невтручання держави в економічні процеси економіка України стає дедалі хаотичнішою і деформованішою, тим часом досвід економічно розвинених країн показує, що тільки надійна система управління, яка грунтується на наукових засад з використанням новітньої інформатики, оперативного системного аналізу і вибору оптимальних рішень, здатна забезпечувати конкурентноспроможність підприємців як великого і середнього, так і малого бізнесу на внутрішньому і зовнішньому ринках. Не якої анархії і безладдя ринкова економіка не терпить, адже це -- найбільш жорстка система розвитку і економічного виживання , при вільному виборі та діянні юридичних та фізичних осіб в межах чіткого правопорядку. (як було сказано вище)

Слід зазначити, що уряди багатьох країн світу в різні історичні епохи прагнули і прагнуть тепер використовувати початкову фазу інфляції, як додатковий стимулюючий каталізатор економічного зростання. Вихід же за цю межу, як свідчить досвід нашої країни, переходить у стадію негативного впливу на валютно-фінансову стабільність і загальноекономічне становище.

Саме я вважаю, що досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що більша частина заходів грунтується здебільшого на прикладах з “підручників”, тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий тільки в тому випадку, якщо брати до уваги всі тонкі особливості ситуації. Тонкість боротьби з інфляцією грунтується саме на тому, щоб правильно зловити і використати саме ті, зумовленні місцем і часом явища.

Як нам відомо, чітко визначити який із типів інфляції має місце неможливо тому, що вони сильно переплітаються між собою.У випадку інфляції витрат ціни зростають тому, що виробник хоче продати свою продукцію за більш високими цінами, а при інфляції попиту покупець продукції прагне потратити гроші якомога скоріше. Явно, всі ці два випадка мають місце в нашій дійсності. Більшість економістів вважають, що якшо використовувати тільки один важель -- регулятор грошової маси від інфляції врятуватись неможливо.

Методи боротьби з інфляцією можуть бути як прямими так і непрямими. Частіше за все проявляється наступна закономірність -- чим скрутніша ситуація, тим більш продуктивними є прямі методивпливу Уряду і Центрального банку на економіку і грошову масу.

Непрямі методи включають:

регулювання загальної маси грошей через управління “друкарським верстатом”

регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центробанком

обов'язкові грошові резерви комерційних банків

операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів

Непрямі методи не можуть працювати у нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутьній і відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.