Формування доходної частини державного бюджету України

Таблиця 2.6

Аналіз розподілу доходів бюджету на душу населення

Складено за даними Міністерства фінансів України та Держкомстату України

У наступній таблиці показано доходи бюджету в розрахунку на площу території країни. За цими даними Україна випереджає тільки Росію та Казахстан, які мають величезні земельні площі. У той же час, родючість українських ґрунтів набагато краща. Таким чином, можна зробити висновок про недостатньо ефективне використання ресурсів чи оподаткування земельних площ. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути реформування податку на майно, який зараз існує в Україні у вигляді плати за землю.

Таблиця 2.7

Доходи бюджету в розрахунку на територію країни

Складено за даними Міністерства фінансів України

На завершення відзначимо, що у 2005 році планується зростання доходної частини доходів державного і зведеного бюджетів, а також збільшення частки податкових надходжень у структурі доходів державного бюджету, що пояснюється, в першу чергу, запланованим збільшенням надходжень від податку на додану вартість з одночасним скороченням частки бюджетного відшкодування податку.

Водночас, запропонований Державний бюджет України на 2005 рік має деякі негативні риси:

· невідповідність запланованих темпів економічного зростання запланованим показникам бюджетних надходжень;

· повернення до практики масових взаємозаліків у розрахунках з бюджетом;

· запровадження норм, які змінюють податкове законодавство, що суперечить чинному законодавству;

· передбачення певної кількості норм, що містять ризики щодо подальшого економічного зростання.

2.3 Дефіцит державного бюджету України та методи його покриття

Дефіцит бюджету -- це сума, на яку рівень видатків перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також, деякою мірою, за допомогою інших засобів, що розглядатимуться у цьому параграфі. Державний борг складається із коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша від суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб.

Загалом основними причинами стійких бюджетних дефіцитів і збільшення державного боргу є:

· збільшення державних витрат у воєнний час, при різного роду стихійних лихах чи у періоди інших соціальних конфліктів. Боргове фінансування бюджетного дефіциту дозволяє в короткостроковому періоді послабити інфляційну напруга, уникнувши збільшення грошової маси, і не прибігати до жорсткості оподатковування;

· циклічні спади і "вбудовані стабілізатори" економіки;

· дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки.

· дефіцит може відбивати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність її фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. У цьому випадку дефіцит - явище надзвичайне тривожне, потребуюче прийняття не тільки термінових і діючих економічних заходів, але відповідних політичних рішень.

· скорочення податків з метою стимулювання економіки;

· посилення впливу політичного бізнесу-циклу в останні роки, пов'язане з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зниження податків перед черговими виборами;

· підвищення довгострокової напруженості в бюджетно-податковій сфері в результаті збільшення державних витрат на соціальне забезпечення й охорону здоров'я (переважно в тих країнах, де зростає частка літнього населення), збільшення державних витрат на утворення і створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає частка молодого населення)

Кількісна оцінка бюджетного дефіциту об'єктивно ускладнюється наступними факторами:

1. звичайно при оцінці величини державних витрат не враховується амортизація в державному секторі економіки, що приводить до об'єктивного завищення розмірів бюджетного дефіциту і державного боргу;

2. важлива стаття державних витрат - обслуговування заборгованості, тобто виплата відсотків по ній і поступове погашення основної суми боргу (амортизація боргу).

Державні витрати повинні включати тільки реальний відсоток по державному боргу, рівний Rr, а не номінальний відсоток, рівний Rn, де D - величина державного боргу, Rr - реальна ставка відсотка. Оголошений у звітах офіційний бюджетний дефіцит часто завищується на величину D, тому що, по рівнянню Фішера дорівнює Rn-Rr. При високих темпах інфляції ця погрішність може бути значної, тому що в періоди росту інфляції

Завищення бюджетного дефіциту пов'язано з завищенням величини державних витрат за рахунок інфляційних процентних виплат по боргу. Можливі ситуації, коли номінальний (офіційний) дефіцит державного бюджету і номінальний борг ростуть, а реальний дефіцит і борг знижуються, що утрудняє оцінку ефективності бюджетно-спрямованої політики уряду.

Розглянемо докладніше ситуація з бюджетним дефіцитом в Україні. У таблиці 2.8 наведено динаміку дефіциту Державного бюджету України за період з 2002 по 2005 рр..

Таблиця 2.8

Динаміка дефіциту Державного бюджету України

Складено за даними Міністерства фінансів України

Рис. 2.3 Динаміка дефіциту Державного бюджету України

Бюджет на 2005 має найбільший дефіцит за останні 7 років. Зазначений показник дефіциту наближається до 3% ВВП. Для довідки відзначимо, що показник у 3% ВВП є критичною межею дефіциту державного бюджету країн Європейського Союзу. Інакше виникає загроза для економічної стабільності країни.

Розглянемо які ж шляхи покриття дефіциту бюджету. Як і раніше, два основних джерела покриття дефіциту державного бюджету в Україні - це кошти від приватизації держмайна і державні запозичення.

Більшу частину дефіциту, як і 2004 року, в 2005 р. уряд планує покрити через інтенсивні приватизаційні процеси. Так, Фонд держмайна оголосив перелік підприємств, продаж яких у 2005 р. має дати найбільше коштів для держбюджету. До цього переліку ввійшли підприємств „Ровенькиантрацит”, „Свердловськантрацит”, северодонецький „Азот”, „Укртатнафта” і Одеський припортовий завод. Також ФДМ розраховує отримати близько 1 млрд. грн. від приватизації майже 50% акцій „Укрексімбанку” (але контрольний пакет залишається у державній власності), а також очікуються великі надходження від так називаної реприватизації декількох десятків стратегічних підприємств.

Щодо державних запозичень, то тут ситуація виглядає наступним чином. За 2005 рік державний борг має збільшитися. Внутрішній - до 14,78 млрд. грн. і $1,13 млрд., а зовнішній - до $8,9 млрд. Тобто загальний борг держави може збільшитися до $12,81 млрд. або 67,94 млрд. грн. Якщо ВВП країни цього року буде зростати тими ж темпами, що зростав раніше, а у 2005 році - його зростання складе приблизно 9%, то критичне для економіки співвідношення держборгу до ВВП складе приблизно 20% (у 2004 році граничний борг було заплановано на рівні 24% від ВВП). Загалом динаміку державного боргу України наведено у додатку 5.

Не виключено, що у зв'язку з останніми подіями в політиці і економіці України, державі доведеться збільшити відсоткові ставки із залучення коштів. Так, провідні рейтингові агенства світу вже дещо погіршили боргові рейтинги України. Також у січні 2005 р. уряд був змушений підняти ставку по процентних облігаціях внутрішньої державної позики (ПОВДП) з 7 до 12% у зв'язку з інфляцією. Щоправда, враховуючи той факт, що майже усі ПОВДП зараз перебувають в руках Нацбанку, який згідно із ст.5 закону „Про Національний банк України” має свій дохід перерахувати до держбюджету, то фактично на цьому уряд майже не втрачає нічого.

При виробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом, на нашу думку, необхідно керуватися наступним:

1. Бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче.

2. Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової, що динамічно розвивається економіки, світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий.

3. Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.

4. Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима. Дефіцит повинний покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів.

5. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.

Перераховані принципи повинні обов'язково реалізовуватися при розробці конкретної програми заходів для зниження бюджетного дефіциту і керуванню їм.

Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого, сприяли скороченню державних витрат, наприклад:

· зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні.

· більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва.

· збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування.

· заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами.

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішуються відразу кілька задач:

· скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами)

· розширюється база для виробництва товарів і послуг

· з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет)

· поліпшується стан платіжного балансу

Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи і розвиті економіки, прагнуть заохочувати імпорт капіталу.

Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове положення нашої країни.

Розділ 3. Шляхи оптимізації формування доходної частини державного бюджету України

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон'юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

· оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва;

· розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

· заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

· заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

· цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі - підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

В Україні протягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже 12 млрд дол. США - 21 % від ВВП (наприклад, у Росії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту [22, 26].

Зважаючи на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

В умовах існування надліквідності банківської системи слід зважати на можливість інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.

Слід зазначити, що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданням кредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду - 13,2 млрд грн. на початок грудня 2004 року.

Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину 2004 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позики на зовнішніх ринках розмістив лише Київ - 150 млн дол. на 5 років у 2003 р. та 200 млн дол. - на 7 років у 2004. У 2005 р. на міжнародні ринки капіталу готуються вийти Донецьк, Одеса і Харків [22].

До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов'язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Існуюча законодавча база є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системи регулювання запозичень місцевих органів і виконання їх зобов'язань перед кредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового регулювання місцевих позик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2003 р.), Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик” (2003 р.)) врегульовує технічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобов'язує місцеві органи погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все ще залишається на порядку денному.

3.2 Нові підходи у прогнозування доходів державного бюджету України

Проблема удосконалення прогнозування динаміки основних макроекономічних показників і доходів бюджету є „постійно актуальною”. З прийняттям Бюджетного кодексу бюджетний процес отримав усталену „технологію” в межах короткострокового періоду. Досвід бюджетоутворення, набутий протягом останнього десятиріччя переважно емпіричним шляхом, „методом проб та помилок”, засвідчив марність очікувань на „точний” або „оптимальний” прогноз в умовах некласичної - „трансформаційної” форм економічного циклу, наявності численних екзогенних економічних та політичних факторів, які справляли „шоковий” вплив на сукупний попит та сукупну пропозицію.

Характерно, що на початковому етапі ринкових перетворень ніхто ні з західних, ні з вітчизняних економістів не прогнозував економічного спаду такої глибини і тривалості. Дзеркальна ситуація мала місце й наприкінці 90-х рр.., коли мало хто очікував стрімкого зростання української економіки після перших ознак економічного пожвавлення в деяких експортоорієнтованих галузях промисловості. Фактичні темпи зростання ВВП у 2001-2003 рр. перевищили прогнозні розрахунки, які робилися за так званим „консервативним” сценарієм, що було зумовлено, насамперед, використанням вільних виробничих потужностей, сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, активізацією інвестиційних процесів. У 2005 - 2006 рр. необхідно створити передумови переходу від екстенсивних до переважно інтенсивних факторів сталого економічного зростання за умов збереження параметрів макрофінансової стабілізації та проведення послідовної економічної політики, спрямованої на стимулювання економічної активності суб'єктів господарювання в реальному секторі економіки. За прогнозними розрахунками до Стратегії економічного і соціального розвитку України (базовий варіант) середньорічні темпи зростання ВВП у 2006-2009 становитимуть 7,5%, у 2010-2015 рр. - 5,7%. Відношення надходжень зведеного бюджету до ВВП коливатиметься у 2005-2015 рр. від 24,5 до 24,9% (середньорічний показник) [29].

Динаміка доходів бюджету, безперечно, пов'язана з динамікою ВВП, однак методологічні та методичні питання їх порівняльного аналізу є дискусійними і потребують відповідних досліджень з урахуванням численних факторів, що впливають на формування доходів бюджету. Саме наявність таких факторів зумовлює нелінійний зв'язок між динамікою доходів бюджету і валового внутрішнього продукту.

Доходи зведеного бюджету можуть утворюватися за рахунок податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, доходів цільових фондів. Офіційні трансферти від органів державного управління не враховуються в доходах зведеного бюджету але є складовою доходів державного бюджету. Одночасно в структурі доходів місцевих бюджетів немає офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, але є офіційні трансферти від органів державного управління. Таким чином, об'єктом порівняння повинні бути доходи зведеного бюджету, оскільки з них виключено між бюджетні трансферти, які мають перерозподільчу природу в межа національної бюджетної системи.

Якщо послідовно дотримуватися цього критерію, то необхідно визнати, що для цілей коректних порівнянь динаміки доходів бюджету і валового внутрішнього продукту доходи зведеного бюджету необхідно зменшити на суму офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, оскільки вони також мають перерозподільчу природу, але в межах міжнародних між бюджетних відносин.

У структурі доходів зведеного бюджету основна частка припадає на податкові надходження (табл. 3.1). У 1999-2004 рр. їх частка коливалася від 75% (1999 р.), 63,8% (2001 р.) до 72,2% (2004 р) [29].

Таблиця 3.1

Надходження до бюджетів України у 1999 - 2004 рр.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6