Державне регулювання соціальної політики

забезпечення розробки, виробництва та впровадження нових лікарських засобів відповідно до потреб охорони здоров'я.

раціоналізація системи надання медичної допомоги та розвитку інституту сімейної медицини.

підвищення ефективності державної політики щодо формування здорового способу життя:

розробка і впровадження комплексу економічних, правових та адміністративних заходів, спрямованих на скорочення споживання населенням алкогольних напоїв, тютюнових виробів; створення ефективної системи протидії їх незаконному обігу;

розробка і запровадження заходів щодо економічного стимулювання підприємств, установ та організацій усіх форм власності, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність, сприяють розвитку самодіяльного масового спорту;

забезпечення оснащеності навчальних закладів та закладів фізичної культури і спорту необхідним фізкультурно-спортивним інвентарем та обладнання.

Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальному добробуту суспільства, гуманізації його розвитку.

Як “наріжний камінь” пріоритетів конкретних інструментів реалізації стратегії демографічної політики повинна виступати державна підтримка сім'ї.

Основні важелі демографічної політики:

підвищення рівня народжуваності;

зростання середньої тривалості життя;

оптимізація міграційних процесів і мінімізація міграційних втрат;

розв'язання проблем старіння населення.

З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

- фізіологічний мінімум - вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших продовольчих товарів;

- соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) - мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Рівень прожиткового мінімуму обумовлюють такі фактори:

ціни;

інфляція;

кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.

Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя - індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум.

Соціальна політика сучасної України

Згідно Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 роки “Шляхом Європейської інтеграції” Україна обрала соціально орієнтований структурно-інноваційний шлях розвитку, який має здійснюватися поетапно.

Головним у соціальній сфері на першому етапі (2004-2005) стало зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок стимулювання випереджальних темпів зростання заробітної плати, посилення адресної соціальної підтримки. Водночас, відчутне поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та розвитку реальної економіки.

З 1 квітня 2005 року набрав чинності Закон “Про внесення змін до Закону “Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів” № 7221. Зміни до бюджету спрямовані на досягнення таких цілей: усунення розбалансованості бюджету; припинення нарощування боргів, справедлива пенсія, достойна зарплата, подолання бідності, боротьба з корупцією, рівність умов оподаткування тощо.

Видаткова частина бюджету спрямована на задоволення соціальних потреб. Відтепер, згідно із Законом, розмір мінімальної пенсії, так само, як і мінімальної заробітної плати, становить 332 грн., при цьому середня пенсія зросла до 383 грн. Таким чином, ліквідується дисбаланс між цими соціальними виплатами (у попередньому бюджеті мінімальна заробітна плата становила 237 грн., у той час як мінімальна пенсія - 284). До того ж, Законом передбачено випереджене зростання мінімальної зарплати порівняно з пенсіями. Окрім цього, в бюджеті закладено норму про збільшення у 12 разів допомоги при народженні дитини - до 8500 грн. Також заплановано збільшення допомоги дітям-сиротам у 5,2 рази. Замість 90 грн. діти від 6 до 18 років отримуватимуть 468 грн.

Середня заробітна плата в серпні становить 831,06 грн., що на 37,5 % більше ніж у серпні минулого року, а індекс споживчих цін за 8 місяців 2005 року становить 106,7 % (за відповідний період попереднього року - 104,3 %).

На цьому фоні проблемним залишається питання захисту національного товаровиробника, оскільки наповнювати дохідну частину бюджету Уряд збирається за рахунок скасування податкових пільг підприємствам.

Голова Верховної Ради України ввів термін “бюджет проїдання”. Депутати також одностайно відзначають, що бюджет 2005 року є політичним, спрямованим на споживання, а не на розвиток економіки (80 % його витрат - це соціальні виплати). У зв'язку з цим Уряду так чи інакше доведеться гасити інфляційні процеси.

Основним стратегічним ресурсом держави, головним фактором економічного зростання є люди з їхнім інтелектуальним, підприємницьким, виробничим потенціалом. Трудовий потенціал країни в останні роки знижується через низьку народжуваність та старіння населення. Рівень освіти населення в Україні хоча є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи, але якість освіти неналежна через недостатню забезпеченість сучасними підручниками, наочним приладдям, низький рівень комп'ютеризації.

Наявність ефективної системи підготовки нових працівників, які б відповідали сучасним вимогам до кваліфікованої робочої сили, є обов'язковою умовою економічної стабільності суспільства. Але за останні роки значно зменшилась кількість професійно-технічних закладів, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників.

Через те, що фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету залишається на низькому рівні, продовжується процес еміграції наукових працівників, зокрема фахівців вищої кваліфікації.

Інформаційна сфера України має унікальний кадровий ресурс. Щорічно вищі навчальні заклади випускають 50 тисяч спеціалістів з інформаційно-комунікаційних технологій. За кількістю сертифікованих програмістів Україна займає четверту позицію у світі після США, Індії та Росії. Однак основні параметри цієї сфери значно відстають від розвинутих країн. За оцінками Міжнародного телекомунікаційного союзу, Україна перебуває лише на 84 місці серед 178 обстежених країн за доступом населення до телекомунікаційних технологій. Тому, якнайшвидше потрібно реалізовувати програми “Електронна Україна”, “Україна - розвиток через Інтернет”, збільшити обсяг фінансування Національної програми інформатизації.

На тлі депопуляційних процесів, міграційного відпливу сільської молоді кількість зайнятих у сільському господарстві за останні десять років зменшилася майже в 3 рази. Вкрай низькою залишається мотивація до праці сільськогосподарських товаровиробників. Середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві становить 45 % до середнього показника по економіці країни. Проте частка заробітної плати у структурі сукупних ресурсів сільських сімей становить лише 23 %. Тому, забезпечення підвищення життєвого рівня сільського населення як основи поліпшення демографічної ситуації та розвитку трудового потенціалу, є одним з основних пріоритетів соціального розвитку України на найближчі роки.

Загальний рівень доходів у країні залишається вкрай низьким.

Високе навантаження (включаючи внески на соціальне страхування) обумовлює поширення практики виплати незареєстрованої заробітної плати, що ускладнює аналіз фактичних тенденцій рівнів оплати праці і визначення платоспроможності працюючого населення. Дані про динаміку продажу дорогих предметів побутової техніки, автомобілів, будівництва житла за кошти населення тощо дають підставу для висновку про те, що рівень доходів, зокрема оплати праці, зріс значно більше, ніж це віддзеркалюють офіційні дані статистики.

2006-2009 роки мають стати періодом розгорнутого економічного розвитку на основі утвердження принципів та механізмів структурно-інноваційної моделі соціально орієнтованої економіки.

Шляхи удосконалення державної політики в галузі соціального захисту населення

Соціальний захист означає соціальну підтримку верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення та комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

До основних елементів державної політики в галузі соціального захисту населення відносяться:

1) встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2) захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4) пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

5) утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

6) соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7) соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

надання необхідної медичної допомоги;

соціальне страхування тощо.

Щодо соціального захисту населення держава має надавати з свого боку гарантії: економічні, правові і соціальні.

Держава має більш розвивати соціальне страхування, перейти від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальну сферу. Йдеться про створення нових механізмів управління коштами соціального страхування на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави, забезпечення діяльності системи на засадах гласності, прозорості та доступності для всіх верств населення. Необхідно запровадити нову систему пенсійного забезпечення, а також вирішити весь комплекс законодавчих, фінансових та організаційних проблем щодо запровадження загальнообов'язкового медичного страхування.

Логіка нової стратегії передбачає принципову корекцію політики доходів - перенесення основних акцентів соціальної політики насамперед на працюючу частину населення. Нинішнє заниження вартості робочої сили, як і недостатній рівень соціальних витрат, відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів. Практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати, її вплив на розвиток виробництва, науково-технічний прогрес. Економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили. З таких умов стримується й розвиток житлово-комунальної та соціальної сфер, зокрема формування страхових фондів, ресурсів пенсійного забезпечення та освіти. Тому, стратегічним завданням держави є поетапне підвищення частки оплати праці у структурі ВВП, випереджальне зростання реальної заробітної плати порівняно з іншими складовими доходів населення за допомогою таких інструментів, як забезпечення державного регульованого мінімального (заснованого на прожитковому мінімумі) рівня заробітної плати, застосування тарифного регулювання оплати праці, упорядкування системи оплати праці в бюджетних галузях на основі Єдиної тарифної сітки та інше.

Нагальним завданням формування і реалізації політики заробітної плати є підвищення рівня самоорганізації і консолідації роботодавців, посилення дієздатності системи соціального партнерства, розширення діалогу влади і бізнесу. В цьому контексті вирішуватиметься питання реформування структури органів соціального партнерства, зокрема на галузевому та регіональному рівнях, створення єдиного реєстру роботодавців.

Дуже важливе не тільки соціально-економічне, але й політичне значення має забезпечення реального рівня такої соціальної гарантії, як мінімальна заробітна плата. Попри всі ускладнення, які виникають у багатьох підприємств та держави в цілому при підвищенні розмірів мінімальної заробітної плати, встановлення заниженого реального рівня мінімальної заробітної плати може бути дуже небезпечні наслідки, у тому числі і в міжнародному плані.

При формуванні механізму регулювання реального рівня доходів населення важливо передбачити також регламентацію припустимих пропорцій між доходами різних соціальних груп. Це необхідно для того, щоб рівень доходів громадян з фіксованими доходами (працівників бюджетної сфери, а також пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та інших категорій громадян, доходи яких забезпечуються за рахунок бюджету) надто не відставав від рівня доходів працівників виробничої сфери.

Вкрай необхідне реформування солідарної системи пенсійного забезпечення, спочатку запровадити добровільну систему пенсійного страхування, а створивши інформаційно-технічну базу, запровадити обов'язкову накопичувальну систему пенсійного страхування. Мінімальний розмір пенсій має відповідати прожитковому мінімуму та необхідно скасувати обмеження їхніх максимальних розмірів.

Потребує суттєвого удосконалення діюча система пільг та допомоги, яка є надто розгалуженою, фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою та соціально несправедливою: порядок надання пільг регулюється понад 40 нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством налічується близько 30 пільгових категорій і понад 20 різних видів пільг. Пільги набули настільки широкого поширення, що на кожного мешканця країни припадає більше одного випадку використання пільг. Розрахунки Міністерства фінансів України вказують на те, що діюча система пільг орієнтована здебільшого на забезпечене населення - якщо на одного бідного в середньому припадає 8,2 грн. на місяць у вигляді пільг, то на одного небідного - відповідно 19,1 грн. Як наслідок - пільги, допомоги та субсидії поглиблюють диференціацію в доходах.

Неефективною на сьогодні є система адресної соціальної допомоги, для чого необхідно забезпечити:

диференціацію максимального рівня допомоги для різних категорій населення, зниження максимального рівня допомоги для працездатних верств населення та підвищення максимального рівня допомоги для соціально вразливих верств населення, передусім бідних сімей з дітьми за умови одночасного стимулювання зайнятості батьків;

посилення адресності соціальних виплат, що потребує вдосконалення методики визначення права сім'ї на адресну допомогу, законодавчого врегулювання критеріїв оцінки рівня життя претендентів на адресну допомогу, створення єдиної бази даних отримувачів усіх видів соціальної допомоги, поліпшення поінформованості населення стосовно права на отримання адресної допомоги, перевірки реального рівня життя претендентів на соціальну допомогу;

активізацію виявлення нужденних, передусім серед неблагополучних сімей з дітьми, уніфікацію видів соціальної допомоги, зведення їх до однієї адресної виплати з пріоритетним призначенням адресної допомоги окремим категорій; відповідно до цього необхідно реформувати систему субсидій на житлово-комунальні послуги і паливо, переорієнтувати її на єдину адресну виплату;

запровадження моніторингу оцінки ефективності дії інституту адресної допомоги, забезпечення оптимального співвідношення між державними витратами на соціальні цілі та змінами ситуації з бідністю, систематичне коригування системи пріоритетів надання адресної допомоги відповідно до змін ситуації з бідністю.

Висновки

До соціальної інфраструктури відносяться галузі народного господарства, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних та інтелектуальних потреб людини.

До соціального комплексу відносяться:

охорона здоров'я;

освіта;

культура і мистецтво;

фізична культура і спорт;

роздрібна торгівля;

громадське харчування;

житлово-комунальне і побутове обслуговування

Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена.

Держава встановлює нормативи витрат (фінансування), тобто показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

На розвиток соціальної інфраструктури впливають національні традиції, структура господарства, кліматичні особливості, щільність населення, співвідношення сільського і міського населення.

В свою чергу розвиток соціальної інфраструктури впливає на розвиток економіки, стан державних фінансів, рівень життя населення, розмір матеріального та духовного багатства нації.

Політика доходів, державний механізм регулювання доходів різних соціальних груп населення повинні вирішувати складні та болючі проблеми соціальної безпеки.

З точки зору соціальної безпеки політика доходів не зводиться тільки до розробки та реалізації державних заходів, спрямованих безпосередньо на регулювання доходів населення. Політика доходів - це всебічне врахування наслідків і впливу на формування доходів населення та відповідних соціальних пропорцій здійснення соціально-економічної політики держави взагалі та окремих її напрямків.

Необхідний організаційно-нормативний механізм для забезпечення урахування питань соціальної безпеки (а отже і політики доходів) в усій системі державного регулювання економіки.

Поряд із здійсненням вимог соціальної безпеки у звичайному режимі функціонування потрібен механізм “швидкого реагування” для забезпечення аналітично-прогнозної проробки та обґрунтування відповідних державних заходів у періоди загострення соціально-політичної ситуації.

Для оцінки рівня соціальної безпеки доцільно ввести в практику діяльності державних структур категорію соціального (соціально-політичного) ризику. Визначення та врахування безпосереднього та перспективного (ймовірного у майбутньому) соціального ризику повинно стати необхідним елементом функціонування всієї системи державної влади.

Формування державного механізму соціальної безпеки повинно передбачати врахування регіональних факторів та алгоритм реалізації державних заходів не тільки для країни в цілому, але й для окремих її регіонів.

У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

Протягом 2005-2015 рр. в Україні має бути досягнуто послідовне та стійке зростання показників, що характеризують рівень споживання населення, забезпечення можливості надання соціально важливих послуг, здійснено реформування найважливіших секторів соціальної сфери і на основі цього створені сприятливі умови для поліпшення демографічної ситуації та гендерних відносин, підвищення якості людського потенціалу.

Список використаної літератури :

Дідківська Л.І., Головко Л.С. - Державне регулювання економіки - К.:

Знання, 2004. - 213 с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом Європейської інтеграції” - Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

3. Спікер П. - Соціальна політика : теорії та підходи. - К.: Фелікс, 2004. - 400 с.

4. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, Пенсійний фонд України, 2004. - 45 с.

5. Іванова О.Л. - Соціальна політика : теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 107с.

6. Мельник А.Ф. - Державне регулювання економіки. - К.: Знання, 2004. - 358 с.

7. Морозова Т.Г., А.В. Пукулькина. - Государственное регулирование экономики и социальный комплекс. - М.: Финстатинформ, 2001. - 217 с.

8. Чистов С.М., Никифоров А.Є. - Державне регулювання економіки. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

9. Михасюк І., Мельник А. - Державне регулювання економіки. - Л.: Українські технології, 2003. - 494 с.

10. Шестакова Е. - Реформирование системы социальной защиты населения в странах Восточной Европы. - М.: МэиМО. - 2000, №1.

11. Український фінансовий сайт -http://ufs.kiev.ua/

12. Переваги і недоліки оновленого бюджету. - Журнал ТПП України “Діловий Вісник”, 2005, № 5.

13. Новіков В. - Потенціал стабільної соціальної політики. - Україна: аспекти праці, 2005, № 1.

14. Дядкова Н. - Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики. - Україна: аспекти праці, 2005, № 2.

15. Ліванова Є. - Проблеми майнового розшарування населення України. - Україна: аспекти праці, 2005, № 4.

16. Соціальний захист як ознака цивілізаційного суспільства. - Віче, 2005, №5.

17. Державний комітет статистики України - hhtp://www.ukrstat.gov.ua/

Страницы: 1, 2, 3, 4