Право лісокористування, поняття та види

Право лісокористування, поняття та види

3

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

Кафедра конституційного, адміністративного і фінансового права

Право лісокористування, поняття та види.

(Курсова робота)

Виконала: студентка 306 групи денної форми навчання Бацала М. В.

Науковий керівник: к. ю. н. Струтинська Л. В Чернівці-2005

ПЛАН

Вступ. …… . .…………………………………………………………3

Розділ 1.Поняття та зміст права лісокористування. ……………….6

Розділ 2.Види лісокористування: ……………………………….…….17

2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці..18

2.2.Правове забезпечення інших видів лісокористування. .............29

Висновки. ................................................................................................37

Список використаної літератури. .......................................................39

Вступ

Актуальність теми дослідження. Уразливість і екологічна нестабільність чарівної зелені та важливого природного багатства України -- лісів -- постійно при-вертали і привертають увагу фахівців лісової справи та інших приро-дознавчих наук, а також широкого кола громадськості. І не дивно, ад-же ліси завжди були і залишаються одним з головних природних чинників, місцем формування трудової діяльності людини -- починаючи з доісторичних часів і донині. Екологічні та економічні супе-речності щодо лісокористування і напрямів його розвитку нерідко зводять до емоційного сприйняття поверхових, іноді розрізнених факторів, без з'ясування їх глибинних причин. Бага-то науковців і політиків вбачають можливість поліпшити екологічну ситуацію на шляху подальшого розширення об'єктів природно-заповід-ного фонду, істотного обмеження або й повного припинення промисло-вого лісокористування в лісах деяких регіонів, не вдаючись до системного аналізу стану справ у галузі, до висвітлення об'єктивних лісівничо-технічних показників, які характеризують стан лісів і зміни, що відбулися в них за минулі десятиріччя і відбуваються сьогодні. Те саме стосується досвіду і показників економічного використання лісових ре-сурсів у сусідніх зарубіжних країнах . Адже намагання увійти до Європейського Співтовариства не можна реалізу-вати лише гаслами. Важливішим є економічне зростання, і в тому чис-лі -- в лісовій галузі, з рівнянням на передові досягнення.

Актуальність цих проблем обумовлює важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з правовим регулюванням лісокористування, а особливо таких важливих видів користування лісовими ресурсами як заготівля деревини та живиці, а також інших видів лісокористування. Детальний аналіз та характеристика теперішнього стану лісокористування, розробка пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення набули не лише теоретичного, а практичного значення. Вони необхідні для подальшого поліпшення законодавства, яке регулює діяльність відповідних органів держави по лісокористуванню, покрашення підготовки кадрів для них.

У системі права будь-якої держави лісокористування, його законодавче закріплення посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами.

Ступінь наукової розробки теми. Поняття, проблеми сутності, стану, практичного застосування, удосконалення та перспектив розвитку права лісокористування привертали увагу багатьох вчених-екологів. Цим питанням присвячено низку дисертацій, навчальних посібників, наукових статей, зокрема: В.Ф. Горбового, В.І. Андрєйцева, А.Бобко, І. Синякевича, Я. Лазаренко,

Г.В. Тищенко, О.І. Крассова, Б.В. Єрофієва, В. Завгородньої, В. Непийводи та інших, в яких розкривається поняття, зміст та принципи лісокористування, а також висловлюються рекомендації щодо його вдосконалення та механізму здійснення.

Об'єктом дослідження є лісокористування як один з важливих правових інститутів лісового права.

Предметом дослідження є суспільні відносини в сфері лісокористування.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи наукового пізнання як діалектичний, порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Причому кожен з них в конкретному випадку використовувався не в чистому вигляді, а в поєднанні з іншими.

Метою дослідження є визначення на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що стосується проблем екологічного права, сутності та особливостей права природокористування.

Для досягнення цієї мети в процесі написання курсової роботи ставилися такі основні завдання:

Визначити поняття та з'ясувати зміст лісокористування;

Розкрити сутність видів лісокористування.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями

дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

1. Поняття та зміст права лісокористування.

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм , які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу. Горбовой В.Ф. Лесное право: Курс лекций.- Свердловск, 1977.- с.26

Цей інститут - один з центральних в екологічному праві, оскільки дає можливість суспільству забезпечувати раціональне використання лісових ресурсів держави. Дана можливість забезпечується шляхом надання ресурсів лісу, які є у власності держави, у користування фізичних та юридичних осіб. В цьому смислі право лісокористування є складовою права природокористування, можна сказати вони співвідносяться як поняття загальне і часткове, у зв'язку з цим їм властиві спільні ознаки.

В результаті закріплення природних ресурсів за відповідними суб'єктами у них виникає відповідно до закону сукупність прав та обов'язків,

тобто право лісокористування в суб'єктивному значенні. Відповідно право лісокористування в суб'єктивному значенні - це надане фізичним і юридичним особам право володіння і користування, тобто право безпосередньої експлуатації лісових ресурсів з метою отримати певне благо. Суб'єкт, який не має такого права не є лісокористувачем. В юридичній літературі деякі автори в суб'єктивне право лісокористування включають і право володіння, і право управління, і право розпорядження. Дійсно, лісокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомочностей у лісокористувачів не можна називати правом користування. Виходячи із загальноприйнятих у праві понять і термінології, під суб'єктивним правом природокористування слід розуміти забезпечену законом можливість безпосередньої експлуатації природного об'єкта з метою одержання певних благ. Свиридов В. Н. Экология. Природопользование. Окружающая среда: проблемы, перспективы.- М. -1993.

Для усунення термінологічної плутанини доцільно всю сукупність правомочностей, що належать конкретному лісокористувачу і покладених на нього обов'язків іменувати не «правом лісокористування», яке повинно застосовуватись лише для позначення відповідної сукупності норм, тобто для позначення об'єктивного, а не суб'єктивного права, а лісокористуванням. Останнє доцільно іменувати правомочністю, як право безпосередньої експлуатації об'єкта.

Слід відрізняти фактичне користування і право користування, яке являє собою фактичне користування на законних підставах і в порядку, які визначаються екологічним правом.

Право лісокористування є єдинию юридичною підставою, за якою окремі установи, підприємства, організації та громадяни можуть володіти та користуватися багатствами лісу. Право лісокористування є похідним від права державної власності на природні ресурси та об'єкти природи. Крассов О.И. Право лесопользования вСССР.-- М., 1990. Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України усі ліси є власністю держави.

Право лісокористування багатогранне. По-перше, воно зв'язує користувачів з державою в особі тих органів державного управління, які відводять відповідні ділянки лісу та здійснюють нагляд. По-друге, це право пов'язує суб'єкта права лісокористування зі всіма існуючими підприємствами, установами , організаціями, а також громадянами, тобто будь-якими суб'єктами права. На основі вказаного права лісокористувач може вимагати від інших осіб утримуватись від незаконних дій, що порушують його володіння та користування, а всі особи повинні слідувати цим вимогам. По-третє, право лісокористування породжує юридичний зв'язок між суб'єктом цього права та сусідніми лісокористувачами. Цей юридичний зв'язок заключається в праві лісокористувача вимагати від сусідів такого користування відповідною ділянкою або об'єктом, яке не заважало б йому самому в здійсненні його права лісокористування і не погіршило б стану ділянки або об'єкта, що знаходиться в його користуванні.

Право лісокористування має цільовий характер. Держава надає окремим лісокористувачам конкретні ділянки лісу, об'єкти лісокористування для визначених цілей, які в обов'язковому порядку фіксуються в дозволах на право користування. Надання праву лісокористування цільового характеру має важливе значення. Воно дає державі можливість планувати експлуатацію природних ресурсів і тим самим забезпечувати найбільш ефективне їх використання в інтересах суспільства. Використання наданих об'єктів не за призначенням розглядається не тільки як вихід за межі права лісокористування, але і як порушення права державної власності на них. В ряду випадків це порушення тягне за собою вилучення у лісокористувача відповідної ділянки або об'єкта, а відповідно, і припинення права лісокористування по відношенню до них. Однаково лісокористувачі не мають права залишати наданий об'єкт без використання.

Лісокористувачі не мають права продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, або яким-небудь іншим способом відчужувати своє право користувача. Передача цього права від однієї особи до іншої можливе лише за розпорядженням компетентних державних органів. Право лісокористування характеризується стійкістю, яка виявляється в тому, що об'єкти права лісокористування надаються, як правило, в безстрокове користування і право користування може бути припинено не інакше як на основах, вказаних в законі. Це створює користувачу необхідні умови для здійснення його діяльності, гарантію його інтересам, пов'язаним з лісокористуванням.

Право лісокористування надається на певний строк, особливо в тих випадках коли ресурс або об'єкт потрібен даному користувачеві тимчасово.

Право лісокористування відноситься до абсолютних прав. Лісокористувачі мають право вимагати від будь-кого утримуватись від неправомірних вторгнень в межі їх лісокористування. Особи, які порушують права лісокористувачів, повинні виконувати такі вимоги. Право лісокористування охороняється державними органами від порушень зі сторони будь-яких осіб.

Право лісокористування безпосередньо пов'язане з охороною природи та її окремих об'єктів: це дві сторони однієї медалі, дві взаємопов'язані та взаємообумовлені категорії Шемшученко Ю. С. Организацинно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР. Киев: Наукова думка, 1976..Використання та охорона - елементи однієї системи взаємодії суспільства та природи. Вплив на природу відбувається в процесі її використання. Отже, правове регулювання лісокористування та охорона природи повинні здійснюватись єдиним комплексом.

Слід виділяти загальне та спеціальне лісокористування.

Загальне лісокористування характеризується тим, що воно може здійснюватись без спеціального дозволу зі сторони компетентних державних органів. Це право виникає із законів або інших нормативно-правових актів, регулюючих лісокористування. Особливе значення загальне лісокористування має для громадян, так як надає їм можливість вільного використання природних багатств в особистих цілях. Спеціальне лісокористування здійснюється за дозволом компетентних державних органів або первинних лісокористувачів, коли є потреба у виділенні конкретних частин об'єктів лісокористування і закріплення їх в особисте користування.

Суб'єкти права лісокористування. Так, згідно ст.9 Лісового кодексу України у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому Лісовим кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

У тимчасове користування за погодженням з постійними

лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Отже, суб'єктами лісокористування є державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юри-дичні особи та громадяни. Суб'єктами права лісокористування також можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи. Всі суб'єкти поділяються на дві групи: фізичні особи та юридичні особи.

Разом з тим, нормами конкретних статей законодавства лісокористувачі визначаються як володільці суб'єктивних прав та носії суб'єктивних обов'язків, тобто як суб'єкти правовідносин лісокористування відносно конкретних лісових ресурсів Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса: правовые вопросы.-М., 1990..

Як відомо, лісокористувачі мають визначені права та обов'язки внаслідок наявності у них екологічної правоздатності. Юридичні особи, тобто підприємства, установи та організації повинні володіти спеціальною правоздатністю, об'єм якої визначається їх статутом, відповідно з яким вони здійснюють свою діяльність. У фізичних осіб загальна правоздатність виникає з народження, а припиняється зі смертю. Об'єм та умови володіння нею встановлюються законом. Однак, слід зауважити, що об'єм та зміст екологічної правосуб'єктності юридичних і фізичних осіб не є незмінними. Вони залежать від соціально-економічних умов в нашій країні.

Крім того суб'єкт права лісокористування повинен володіти дієздатністю, тобто міг своїми діями здійснювати наявні у нього права та відповідати за виконання покладених на нього обв'язків. Дієздатність юридичних осіб виникає разом із їх правоздатністю, тобто з моменту їх створення. Дієздатність же фізичних осіб визначається екологічним правом відповідно до відносин, які воно регулює.

Об'єкти права лісокористування. Об'єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.

Згідно Лісового кодексу України ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Ліси України за екологічним і господарським значенням

Страницы: 1, 2, 3, 4