Аграрна фітомеліоративна зона урбанізованих районів

Шумозахисні смуги автомобільних шляхів і залізниць

Інтенсивність зовнішніх звуків, спричинених автомобільним і залізничним транспортом, звичайно ослабляється або зменшується перед тим, як надійти до приймача. Згасання сили звукової хвилі буває двох типів. Перший -- це нормальне ослаблення, яке залежить від дистанції: зі збільшенням відстані від джерела до приймача сила звуку падає. Другий -- це сильне ослаблення як наслідок затримання окремими перепонами або суцільними бар'єрами звукових хвиль, які прямують від лінійного джерела звуку до приймача.

Вібрація звукових хвиль, які доходять до захисних зелених смуг, абсорбується листям та гілками дерев. Відомо, що легкі, еластичні та дірчасті стіни захисних смуг є добрим матеріалом для амортизації небажаного звуку. Найефективнішими для амортизації шумового забруднення є ті рослини, які мають товсте листя па тонких гілках. Вони характеризуються високим рівнем еластичності вібрації. . Дерева і чагарники як розсіювачі звуку мають бути розташовані якомога ближче до джерела, тобто до автомагістралі чи залізниці.

Вивчення зменшення різними типами зелених насаджень загальних рівнів шуму рухомого транспорту шосейних доріг дало результати, наведені в табл. 9.4, 9.5.

Високий ефектдає посадка завширшки 20 м, зокрема п'ять рядів хвойних дерев і два ряди чагарників.

Ефективні конструкції й асортимент деревних порід:

1л -- смуга листяних насаджень завширшки 10 м, 3-ядною шахматною посадкою із двоярусною живою огорожею з чагарників;

2 л -- смуга листяних насаджень завширшки 15 м, 4-ядною шахматною посадкою із узліссям і підліском із чагарників;

5 х -- смуга хвойних насаджень завширшки 15 м, 4-рядною шахматною посадкою та підліском з чагарників;

3 л -- смуга листяних насаджень завширшки 20 м, 5-рядною шахматною посадкою із узліссям та підліском з чагарників;

6 х -- смуга хвойних зелених насаджень завширшки 20 м, 5-рядною шахматною посадкою з двоярусною живою огорожею із чагарників;

4 л -- смуга листяних насаджень завширшки 25 м, б-рядною шахматною посадкою дерев з двоярусною живою огорожею із чагарників.

Для 30-метрової смуги листяних насаджень пропонують 7-8-рядну посадку заввишки 7-8 м з густою щільною кроною (липа, тополя, клен) та низьким штамбом, чагарником у підліску та живою огорожею заввишки 1,5-2 м. Така смуга може знизити рівень транспортного шуму до 12 дБ.

Віддаль від тротуару магістралі до будинків має становити не менше 15-20 м озелененої території. Рекомендують мінімальні віддалі від проїзної частини до червоної лінії (табл. 9.7).

Шумозахист від точкових джерел забруднення

Якщо в умовах лінійного джерела шумового забруднення завдання полягає у правильному розміщенні, конструюванні захисної смуги, то в умовах точкового забруднення виникає необхідність ідентифікації та встановлення категорії джерела або звукової енергії. Існують характерні шуми, які генеруються в місцях перевезень, індустрії, залізничних вузлів, житлових районів чи торгових центрів:

- шуми перевезень -- звуки гудків, двигунів, шин і сирен автомобілів, поїздів, літаків, кораблів, вертольотів, мотоциклів і т.п.;

- шуми відпочинку -- спортивні комплекси, плавальні басейни, моторні човни, ігрові майданчики;

- шуми комерційних об'єктів -- ринки, торгові майдани, ранкова доставка продуктів у магазини;

- заводські шуми;

- шуми житлових районів -- голоси людей, звуки газонокосилок, вентиляторів тощо.

Контроль такого розмаїття шумів є надзвичайно складним, як і захист від нього. Встановлено, що зелені насадження, розташовані між джерелами шуму та житловими будинками, майданчиками для відпочинку, можуть значно знизити рівень шуму. Ефект зростає в міру наближення рослин до джерела шуму. За ступенем шумозахисної ефективності різні насадження можна розмістити в такому порядку: смерекові, соснові, чагарникові (листяні різних видів) та листяні деревні.

Точкові джерела, розташовані в зоні житлової забудови, зокрема спортивні, дитячі, ігрові чи господарські майданчики, характеризуються високочастотними звуками. Відомо, що щільні зелені насадження здатні знижувати рівень звуку у високочастотному діапазоні, а тому їх часто використовують у комплексі зі спеціальними стінками-екранами. Помітний ефект у шумозахисті виявляють земляні вали, які в бік до джерела шуму роблять якомога крутішими. Вали обсаджують щільними деревно-чагарниковими смугами, які крім захисної функції виконують суттєву етико-психологічну роль

Результати досліджень свідчать, що всі фасади житлових будинків піддаються шумовому впливу менше 55 дБ і 34% не піддаються впливу шумів автомагістралі.

Нормами передбачено різні відстані від спортивних майданчиків до житлових будинків при наявності і відсутності зелених насаджень.

ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ ДЛЯ ПОТРЕБ КЛІМАТИЧНОГО КОМФОРТУ

На комфортний стан людини впливають такі елементи клімату:

температура повітря;

сонячна радіація;

рух повітря;

вологість;

опади.

Зона комфорту різна для різних людей, різних кліматичних районів, різних національних і культурних особливостей населення, Проте є спільна зона комфорту, яка влаштовує більшість людей.

Дехто вважає, що людина краще почуває себе при температурі 37"С (Макхем, США), інші стверджують, що ідеальна температура перебуває в межах 14-24,4"С. К.Брукс (Великобританія) стверджував, що комфортна температура для англійців 14,4-22,2°С.

Здатність рослин регулювати мікроклімат ще не зовсім вивчена, але беззаперечним є вплив крон дерев на зменшення радіаційного тепла, підвищення вологи повітря піднаметового простору і т.д.

У північних районах України в зонах рекреації необхідно створювати насадження із ажурною кроною (береза, модрина, сосна, акація) і чергуванням галявин, на півдні кращим буде щільний намет із клена, платана, каштана, дуба північного і меншою кількістю галявин.

. Існуючими нормами передбачене у літні жаркі години обов'язкове обмеження інсоляції на ділянках міської території. Наприклад, на дитячих ігрових і спортивних майданчиках затінюють не менше 50% площі, відведеної під відпочинок, і не менше 75% пішохідних доріжок і тротуарів.

Ефект впливу озеленення можна підвищити за рахунок поєднання зелених масивів з водоймами.

РЕКРЕАЦІЙНА ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ

Виходячи зі структури рекреаційних ресурсів і самої рекреаційної діяльності людей, рекреацію мешканців великих міст поділяють на внутріміську та заміську. Як в одній, так і в іншій вирізняють зони ближньої, середньої та далекої рекреації. Це зонування не стосується малих міст, де до мальовничих привабливих територій, що знаходяться за їх межами, можна потрапити за декілька хвилин і де багато мешканців мають городи і сади.

Зона ближньої внутріміської рекреації, або "рекреації біля порогу дому", пов'язана з відпочинком поблизу житла, місця роботи або навчання (внутріквартальні сади і сквери, сади на території дошкільних та навчальних закладів), організацій і підприємств тощо. Сюди належить "інтимна" зелень балконів і терас, садів на дахах, ампельна зелень на стовпах ліхтарів і на підвіконнях, у контейнерах, вертикальне озеленення стін і пергол, звисаючі квітники. Тут найчастіше відпочивають люди похилого віку, батьки з немовлятами та діти.

Зона середньої внутріміської рекреації розташована на відстані 10-20-хвилинної пішохідної або 10-хвилинної транспортної доступності від житла. Як правило, це районні парки або парки житлових районів, створені методами садово-паркового мистецтва, в яких можна здійснити чимало видів рекреаційної діяльності -- від прогулянок до участі в різних іграх та атракціонах. Відпочивають тут усі категорії населення, але переважно молодь.

Зона далекої внутріміської рекреації розташована від житла на відстані 20-30-хвилинної доступності: це міські парки, лісопарки та лугопарки. Центральним парком великого міста в Україні вважається парк культури та відпочинку, в якому людина може використати найповнішу гаму рекреаційного сервісу -- від тихого відпочинку в зеленій частині чи на прогулянковій доріжці до галасливих атракціонів з "чортовим колесом" або ж занять у спортивному комплексі.

До зони далекої рекреації належать також зоопарки, ботанічні сади, куди приходять дорослі і діти з пізнавальною метою.

Зона ближньої заміської рекреації знаходиться на контактній межі міста і приміської зони з її лісами, луками, водоймами чи полями. Вона є ближньою для мешканців нових мікрорайонів, створених на вільних просторах передмість. Місця відпочинку знаходяться тут в 10-15 хвилинах пішохідної доступності.

Зона середньої заміської рекреації знаходиться в годинній-півторагодинній транспортній доступності. Крім відпочинку в лісах чи на водоймах зеленої зони міста, сюди належить і відпочинок у приміських садах і городах. У цій зоні розташовані пансіонати, санаторії, дитячі табори, де відбувається тривалий відпочинок.

Зона далекої заміської рекреації знаходиться в дво-тригодинній транспортній доступності і розташована в національних парках, рекреаційних туристичних комплексах, куди рекреанти виїжджають на суботній та недільний відпочинок або ж на тривалий період відпустки.

Найбільше рекреаційне навантаження несуть на собі парки, величина і кількість яких визначаються на підставі розрахунків нормативної забезпечуваності і дотримання вимог транспортної доступності від місць проживання. Формування крупних планувальних районівозеленених територій "на порозі" міста веде до великої диференціації озеленених територій дри укрупненні елементів системи, Наприклад, бєларуські містобудівельники запропонували такі норми для парків і паркових комплексів (табл.).

Таблиця Рекомендовані площі парків і паркових комплексів (га) для різних типів міських поселень

Якщо внутріквартальні сади і сквери, а також окремі елементи озеленення -- квітники, газони, вертикальні зелені стіни, сади на дахах -- належать до мікроструктури міської системи озеленення, то парки є її мезоструктурою. Зелені клини, що об'єднують міську і заміську зелень, а також воднозелені діаметри утворюють макроструктуру системи озеленення. Як відомо, вся система озеленення міста має забезпечувати рекреантам усі можливі види відпочинку. Вся просторова еколого-фітоценотична рекреаційна основа міста і приміської зони побудована на державній нормативній базі, за допомогою якої формується генеральний план розвитку міста. На жаль, незнання природоохоронного законодавства мешканцями міст дає змогу часто-густо міській владі проводити антирекреаційні проекти: виділення під забудову дачних ділянок значних територій з високою атракторною цінністю.

У великих містах по-справжньому поліфункціональним є парк культури і відпочинку.:

Міські парки як основні об'єкти рекреаційної діяльності в своєму складі мають відповідні функціональні зони:

масових заходів -- розташовуються поблизу головного входу, благоустрій розраховується на велику кількість відвідувачів, рух тільки алеями і доріжками;

культурно-розважальних заходів -- споруди можуть бути роззосере-джені в межах зони;

фізкультурно-оздоровча -- спортивні майданчики і зали об'єднуються в єдиний комплекс, велосипедні і лижні маршрути трасуються по всій території;

тихого і прогулянкового відпочинку займають більшу частину парку, характеризуються природним мальовничим ландшафтом; при дотриманні певних заходів захисту рослин допускається розміщення малих архітектурних форм, відпочинок на газонах і галявинах;

дитячого відпочинку -- організується відокремлено на незначному віддаленні від входів, вимагається організація захисних насаджень;

господарська зона -- відводиться ділянка на периферії з обов'язковим виїздом на прилеглі вулиці.

Важливу роль у формуванні єдиної системи рекреаційних територій відіграє контактна фітомєліоративна зона між містом і відкритим ландшафтом, яку ще називають перехідною, або буферною- 3 архітектурно-планувальної, санітарно-гігієнічної, естетичної і, головним чином, рекреаційної точки зору ця зона стикує чи зв'язує (лат.сопіусііш -- стикання) між собою місто і село відкритим (незабудованим) простором. Генеральні плани розвитку міст і районне планування мають забезпечити максимальний континуум (безперервність) рослинного покриву контактної зони як основи заміської рекреаційної фітомеліорації.

У вітчизняній практиці містобудування склалося поняття зеленого поясу міста, під яким розуміють зелену територіальну смугу, яка немовби обвиває місто, щільно прилягає до нього і включає ліси, парки, сади, зони короткотривалого відпочинку тощо. Ці зони залежно від особливостей розміщення можуть бути:

роззосередженими -- більш-менш рівномірним розміщенням місць відпочинку;

кутовими, розташованими на декількох відносно невеличких ділянках;

концентрованими, займати значні території при наявності курортологічного фактору (велике озеро, гірські долини, море).

Основним принципом виділення рекреаційних лісів зелених зон стало визначення радіуса залежно від категорії населених пунктів (10-30 км). Таке виділення за раніше наміченим радіусом або діаметром забудови міста, без урахування природних і економічних умов, чисельності населення, насиченості промисловими підприємствами, транспортних зв'язків та інших умов, призводять до значного відхилення в розмірах зелених зон. Виділення зелених зон за радіусом зумовлювало той факт, що великі площі лісів без гострої необхідності виділяли в багатолісних районах. Часто в межі цього радіуса потрапляли низькобонітетні насадження на заболоченій місцевості.

Позитивна роль флори та фауни:

1. Фітомеліоративна

2. Санітарні функції.

3. покращення акустичної та візуальної складової міського середовища.

4. формування позитивного біотичного середовища існування.

Негативна роль:

1. Біологічне та біохімічне забруднення.

2. санітарно-епідеміологічні проблеми.

3. погіршення акустичної та візуальної складової міського середовища.

4. Біологічні пошкодження.

Урбанізовані ландшафти:

Категорії фітомеліорантів:

1. Спеціальні - продукційне використання, або використання певним режимом, або повністю виключається: парки, сади, сквери, захисні смуги, лісопарки, заповідники, заказники.

2. продукційні - фіто меліоративні функції використовуються без шкоди для головного - продукційного використання - виноградники, ягідники, декоративні водні об'єкти.

3. Рудеральні (від. Лат. Rudus - щебінь, будівельне сміття) - виконують фіто меліоративні функції спонтанно, повинні охоронятися як і інші фітомеліоранти, або замінюватися на більш ефективні фітоценози.

Основні функції фітомеліорантів:

Меліоративна

Інженерно-захисна

Рекреаційна

Санітарно-гігієнічна

Етико-естетична

Архітектурно-планувальна

Фітомеліорація кліматичного режиму великих міст

Місто розглядають як складну систему радіаційних поверхонь, шарів, потоків, які сформувалися над його штучними спорудами, площами і вулицями, а також зеленими насадженнями та водними просторами. Розміщення в межах комплексної зеленої зони міст озеленених і обводнених територій, представлених великими лісопарками, парками, скверами, водоймами, призводить до значних змін у співвідношенні складових теплового балансу. Різкому зменшенню турбулентного теплообміну "ґрунт-повітря" сприяють величезні затрати тепла на випаровування. На міських озеленених і обводнених територіях співвідношення теплового балансу значною мірою наближається до такого, яке спостерігається в приміській сільській зоні.

Сумарний штучний діяльний шар сучасних крупних і великих міст можна розподілити на ряд підшарів: на рівні земної поверхні (покриті асфальтом, камінням, бетоном, газоном і квітниками площі та вулиці); нарівні зелених насаджень (дерев і чагарників, парків, скверів і бульварів); на рівні дахів будівель переважаючої поверховості та висотних будівель. В кожному підшарі залежно від рівня радіації розвиваються характерні турбулентні потоки, створюються своєрідні умови забруднення і вентиляції.

Зменшенню контрасту температури міста і околиць сприяє добре розвинена мережа міських зелених насаджень. Це підтверджують багаторічні дослідження, проведені у місті Львові. Наприклад, на вулиці Підвальній, уздовж якої розташований сквер "На валах", різниця між температурою місто-передмістя становила 2,4°С, тоді як на початку неозелене-ної вулиці Личаківської -- 3,1°С.

Особливо значною є різниця температур між озелененими і не озелененими територіями в самому місті.

Основною причиною виникнення мезокліматичних відмінностей окремих районів міста є характерні тільки для міста радіаційні території. Баланс випромінювання на міській поверхні, користуючись методичним підходом американського урбокліматолога Дерека О. Лі, можна записати таким чином:

Рсвв = Рпкхв - Р вкхв + Р пдхв - Р вдхв

де Рсввв -- сумарне всехвильове випромінювання; Рпкхв -- короткохвильове випромінювання, що надходить; -Рвкхв -- відбите короткохвильове випромінювання; Рпдхві -- довгохвильове випромінювання, що надходить; Рвдхв -- відбите довгохвильове випромінювання, яке виходить з поверхні.

Знаючи структуру радіації, що надійшла, та відбитої, можна керувати термодинамічними процесами в міських агломераціях. Наприклад, якщо значення Р вкхв Р вдхв впливають на характерні риси поверхні (асфальт, бетон, цегла або газон), ми повинні так планувати забудову і замощення, щоби не акумулювати великі маси тепла і не утворювати "теплі острови".

Це можна зробити шляхом створення системи зелених насаджень, які сприяють виникненню постійних повітряних течій. У літню полуденну пору повітряні потоки прямують від насаджень, а ввечері та вночі на відкритих місцях швидше охолоджуються і прямують до більш стійкого у тепловому відношенні зеленого масиву.

Тепле міське повітря, піднімаючись угору, всмоктує повітряні маси з оточуючих заміських добре озеленених територій, нерідко утворюючи вітер. Такий вітер найчастіше він спостерігається на околиці міста в ранкові години і утримується до полудня. Подібні повітряні течії, які мають складну латерально-радіальну конфігурацію, сприяють покращенню мезоклімату.

Комфортні мікрокліматичні умови створюються в межах макроструктури комплексної зеленої зони міста шляхом будівництв скверів, алей, зелених укриттів, посадкою тінистих біогруп і солітерів.

У місті вплив зелених насаджень на прилеглу територію обмежується забудовою. Рекомендується з метою підвищення ефективності впливу зелених насаджень на мікроклімат прилеглих територій створювати в містах зелені смуги завширшки 75-100 м через кожні 400-500 м.

Аналіз територіального розподілу озеленення {всіх типів функціонального призначення) свідчить про те, що в новій забудові насаджень більшості міст відсутнє подібне чергування зелених смуг, здатних впливати на мезоклімат прилеглих територій.

Вологість повітря під кронами насаджень характеризується більш низькою амплітудою коливань, ніж на відкритій міській території: в парку вона становить 6,9% , на площі -- 15,2%.

Головною причиною різкого зниження відносної вологості повітря в містах є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів, які, акумулюючи тепло, висушують повітря). Водночас ці поверхні не здатні затримувати опади, тим більше, що вони розміщені таким чином, щоби забезпечити прискорене скидання їх у каналізацію. В центрі міста транспіраційних площ мало.

Причин спаду охолоджуючої вологості в місті декілька, але дві з них видимі і їх необхідно брати до уваги в подальшому розвитку міської забудови і екологічній оптимізації. По-перше -- це мала площа вегетуючих, транспіруючих вологу зелених насаджень. По-друге -- велика кінетика руху опадів, що випали, на ущільнені штучні поверхні (часто з великими ухилами) дахів, вуличних бруківок, площ і площадок. Необхідно, щоби поруч із замощеннями були перехоплюючі стік вегетуючі шорсткі поверхні газонів, квітників, деревно-чагарникових насаджень, які акумулюють вологу і віддадуть її атмосфері у вигляді прохолоди поступово, покращуючи таким чином мікроклімат сусідніх вулиць і площ.

Щоб краще зрозуміти метеорологічний феномен міста і цілеспрямовано впливати на покращення мікроклімату, необхідно знати стан поверхневого енергетичного балансу. Його можна записати таким чином:

Рсвв+АТ = ТПч + ТПс + ТПГ,

де Рсввв -- сумарне всехвильове випромінювання; Ат -- антропогенний штучний тепловий потік; ТПЧ -- чутливий тепловий потік; ТПС -- прихований тепловий потік; ТПТ -- ґрунтовий тепловий потік, або накопичення.

Поділ енергії на енергію чутливих, прихованих і ґрунтових теплових потоків у місті є фундаментально важливим у поясненні таких явищ, як міський "теплий острів".

Повне значення енергетичного балансу міської території важко отримати через різнорідність поверхні, яка є характерною для орографії багатьох міст. Складно також взяти до уваги теплоперенос від рослинного покриву до урбанізованих шарів міста, і навпаки. Проте вже сьогодні можна підрахувати, наприклад, дефіцит транспірації. Відносний поділ енергії на чутливий і приховані теплові потоки залежить головним чином від площі, зайнятої транспіруючою рослинністю, а також від залишкової вологи, скупченої в місті після дощу.

Підвищення відносної вологості повітря в прилеглих до зелених масивів територіях пов'язане насамперед з величиною площі випаровування, тобто площі листових пластинок рослин усіх горизонтів біогеоценозу.

На відміну від водних поверхонь, які випаровують вологу в атмосферу, перебуваючи з нею в безпосередньому контакті, рослинність випаровує її шляхом механізму транспірації, який є складовою біосистеми рослинного організму. Водяні радіальні потоки перетинаються латеральними потоками перегрітого міського повітря. Зволожені і облегиіені латералі радіалізуються, внаслідок чого латерально-радіальний рух спрямовується в бік забудови і замощення.

Регулювання вітру є однією з функцій міських фітомеліоративних насаджень. Відзначимо, що серед міст Заходу України тільки макроструктура комплексної зеленої зони м. Львова сформована таким чином, щоби впливати на просування панівних вітрів, В інших містах вона не склалась і не передбачена генеральними планами розвитку міст.

Регулювати рух повітряних потоків можна засобами мезо- і мікро- структури зелених насаджень. Парки й інші великі масиви різного функціонального призначення (ботанічні сади, кладовища, захисні смуги), які належать до мезоструктури міського озеленення, стримують повітряні потоки. На прилеглих до цих масивів територіях рідко спостерігаються сильні вітри.

Велику увагу в цілому світі приділяють формуванню такої мікроструктури, яка б регулювала місцеві потоки повітря: на площі, у дворі, на вулиці. У процесі регулювання вітру рослини виступають як перешкода його потокам, ослаблюють їх і фільтрують. Диференціація полягає не лише в ефективності рослин, але й у техніці їх розміщення. Пропонують різні варіанти використання окремих елементів озеленення для регулювання вітру: солітери і біогрупи дерев, чагарників, зелені стіни і бордюри, вітрозахисні смуги. Незважаючи на те що часто ці фрагменти рослинності не можна віднести до фітоценозів, латеральні потоки, які рухаються крізь них, певною мірою видозмінюються.

С.І.Северин (1975), беручи до уваги провітрювальну і фільтрувальну ролі зелених насаджень, дуже вдало назвав їх своєрідними велетенськими припливними камерами, в яких повітря, перш ніж попасти до споживача, очищується від пилу, охолоджується, зволожується, а також насичується цілющими легкими від'ємно зарядженими іонами.

Страницы: 1, 2